Інші воєнні злочини

Любіть мене, будь ласка. Як інфантильність переростає в підтримку російського шовінізму

Прем’єра фільму російського документаліста, тепер уже громадянина України, Валерія Балаяна про Анастасію Бабурову відбулася 2010 року.

Стрічка, перший показ якої пройшов у Києві, став попередженням про зростаючу в Росії загрозу російського націоналізму та неонацизму.

Так само як і сама історія вбивства російської журналістки українського походження, активістки анархо-екологічного руху Насті Бабурової та адвоката-правозахисника, на рахунку якого була низка гучних політичних справ – Станіслава Маркелова.

Виконавців та організаторів цього вбивства із середовища російських націоналістів, організації “Боевая организация русских националистов” (БОРН) було засуджено до суворих тюремних вироків. З 2010 року становище націоналістів у Росії дещо змінилося, але це – тема окремої розмови.

А пам’ять Маркелова та Бабурової в Україні щороку вшановують меморіальними акціями.

Оскільки проводяться вони представниками лівого політичного спектру, то щоразу викликають на себе різного рівня агресивності реакцію з боку правих сил. Це було б класичним протистоянням, яке загалом притаманне цим середовищам у будь-якій країні, якби не наші сьогоднішні реалії і не фігури Бабурової та Маркелова.

Не знаю, чи усвідомлюють це ініціатори протистояння, але контекст виводить акцію 19 січня на зовсім інший рівень, на якому позиція націоналістів виявляється більш ніж сумнівною і не має нічого спільного з декларованим патріотизмом.

Я не належу ні до руху анархістів, ні до спільноти антифа.

Я не вважаю, що головною загрозою для України є фашизм або націоналізм (натомість, це, як на мене, кримінал у державному управлінні – і на рівні персоналій, і на рівні практик).

Я чудово знаю, що Кремль, так само як у часи Сталіна, продовжує використовувати ліві рухи (так само як і праві) по всій Європі в своїх інтересах, і поінформована про роль, приміром, лівої харківської “Боротьби” в подіях на сході України.

Але акція 19 січня – не про підтримку прокремлівських сил в Україні, а якраз про протилежне.

По-перше, про вшанування пам’яті вбитих.

По-друге, про підтримку адекватної, європейської Росії, яка сьогодні переживає найгірші часи, починаючи щонайменше від моменту розпаду СРСР.

А по-третє, про неприйнятність російського шовінізму та неоімперіалізму, зокрема, традиції політичних вбивств журналістів, політиків та активістів.

Таку акцію варто підтримати, а не впадати в інфантильний стан заперечення, просто від того, що організаторами події є люди з протилежними політичними поглядами.

На жаль, просто запереченням усе може не обійтися.

Тому організатори акції просять заздалегідь надсилати заявки про участь на електронку, а про точний час та місце проведення мітингу повідомлять безпосередньо напередодні.

Є ще одна подія, проведення якої так само тримається в секреті до останнього моменту – так само з міркувань безпеки.

Це – Марш рівності (більш відомий як гей-прайд).

Протягом останніх кількох років від поміркованої частини тих людей, які не підтримують його проведення, звучить наступна аргументація: не варто проводити марш, доки не завершилася війна, не треба дратувати правих.

Окей, а якими можуть бути аргументи в даному випадку? Які “традиційні цінності” зачіпає акція в пам’ять про Бабурову та Маркелова? Які “скрєпи”?

І головне: чому раптом виявляється, що у російських шовіністичних націоналістичних кіл та певних груп українських правих – спільні вороги, і ці вороги – нелояльні до Кремля активісти і журналісти?

Моторошно читати ось такі публікації, де всіх, хто має на мір взяти участь в акції 19 січня, названо “шавками” та “дегенератами”.

Фразу “хороший антифашист — мертвий антифашист” залишу без коментарів.

А от речення, з якого починається цей допис, – абсолютно маніпулятивне.

На Донбасі, окрім “необільшовицького бидла”, не менш активно “бісяться” також представники протилежного політичного табору. Більше того, саме їх світогляд, взятий на озброєння державою Росія, став підґрунтям для агресії проти України, а до політтехнологічної частини спецоперації під назвою “Новороссия” активно долучилися, в тому числі, куратори білякремлівських правих рухів.

У матеріалах “Новой газети” (в якій, до речі, і працювала Анастасія Бабурова) можна знайти такі деталі:

“Павел Карпов — одна из самых любопытных фигур в окружении БОРН. Его фамилия также звучала в суде как куратора от АП (ідеться про адміністрацію президента Путіна, – М.Т.). В незапамятные времена Павел Карпов был правой рукой Александра Дугина (так называемого “основоположника неоевразийства”)… Павел Карпов после некоторой паузы вновь появился в околополитических кругах — на этот раз в команде бывшего теперь уже премьер-министра “ДНР” Бородая. Правда, замечен он был в Луганске, активно сотрудничал с местным главарем Болотовым — в Луганске Карпова знают под именем Николай Николаевич Павлов. По странному стечению обстоятельств именно в этот период среди добровольцев в “ЛНР” были замечены бригады ультраправых — из Санкт-Петербурга и Москвы, в том числе бывшие члены запрещенного нынче “Славянского союза” Дмитрия Демушкина. Карпов вернулся в Москву вместе с Бородаем.”

БОРНівці вбили Бабурову та Маркелова, БОРНівці брали участь у створенні “ДНР”-у. Водночас, певна група українських правих, по суті, проголошує свій світоглядний союз із ними.

Повертаючись до акції 19 січня, дуже сподіваюся на професійність українських правоохоронних органів. Боюся, вона нам знадобиться.

 

Читати повний текст на сайті Українська Правда в оригіналі

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
“Щось занадто гордо пішла, давай гранату в спину кинемо”, — Людмила Никитенко про викрадення окупантами та депортацію із власного дому

Мешканку Запорізької області Людмилу Никитенко росіяни викрали із дому восени минулого року. Після побоїв та майже місяця […]

17 Травня 2023

Інші воєнні злочини
Армія, кохання, війна і зрада сусідів: як колишні атовці з-під Маріуполя опинилися в російському полоні

Понад рік на тимчасово окупованій території Донецької області росіяни утримують у заручниках колишніх атовців Артема Кобилівського і Дмитра Кацуру. До повномасштабного вторгнення Росії чоловіки не були знайомі, але їхні життєві шляхи виявилися дуже схожими

12 Травня 2023

Інші воєнні злочини
“Ми лежали на полі бою. Був страшенний мороз, мінус 14. Лежали на дітях — вони мовчали”, — Ганна Поповиченко про розстріл своєї автівки російськими військовими

Ганна Поповиченко втратила батька та найкращу подругу навесні 2022 року, коли всі  разом намагалися евакуюватися із Сєвєродонецька, […]

8 Травня 2023

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
“Жодних вил не було”: у справі російського льотчика Красноярцева, який бомбив Чернігів, спростували версію, ніби на нього кидались із вилами

У Чернігові, який минулого року піддавався бомбардуванням з російських літаків, нині судять одного з військових льотчиків РФ […]

26 Травня 2023

Квазіправова система
ТЕРМІНОВО: Росія обвинувачує українських дітей у диверсії — їм загрожує від 10 до 20 років ув’язнення

24 травня 2023 року Тігран Оганнісян та Микита Ханганов, обидва 2006 року народження, у тимчасово окупованому Бердянську Запорізької області отримали обвинувачення від Слідчого комітету РФ у нібито підготовці диверсії на залізниці. Обвинуваченню передували кілька місяців знущань, затримання та катування.

25 Травня 2023

Військовополонені
Після полону: чи мають право колишні військовополонені звільнитися з військової служби

“Для кожного, хто повернувся з полону, найстрашніша перспектива вдруге потрапити в полон. А якщо нас знову повертають на службу в зону бойових дій — ця перспектива реальна”, — говорить колишній військовополонений Євген.

25 Травня 2023

Більше публікацій