збройний конфліктПублікації

Макарівський голова: «Ми знайшли понад 200 вбитих росіянами людей»

Понад місяць під російською окупацією перебувало селище Макарів на Київщині. Після звільнення стало відомо про вчинення воєнних злочинів на контрольованих російською армією територіях. Про життя в окупації, зруйновану інфраструктуру, будинки та головне — людські долі журналістам МІПЛ розповів Вадим Токар, Макарівський селищний голова.

34 дні окупації


Макарівщина зазнала руйнувань в період із 27 лютого по 1 квітня включно. Саме Макарівською громадою проходила лінія фронту. Тут вона стабілізувалася, бойові дії тривали 34 дні.

Зруйнований будинок у Макарові

За цей час збройні сили РФ окупували 18 населених пунктів громади, 32 населених пункти зазнали руйнувань через обстріли. Загалом громада складається з 49 населених пунктів. 

За період окупації 585 приватних будинків зруйновані повністю, ще 2095 пошкоджені — десь повилітали вікна, десь немає даху або розвалена стіна. 

Також пошкоджені 60 багатоквартирних будинків, два з яких зруйновані повністю. 

«Зараз ми проводимо обстеження разом із спеціалістами-будівельниками, які мають дати висновки, чи можна проживати в тих будинків, які пошкоджені, але не зруйновані повністю. За попередніми оцінками, є 5-7 будинків, звідки людей потрібно виселяти, а самі будівлі зносити», — каже Вадим Токар. 

17 шкіл на Макарівщині мають пошкодження. Чи не найбільше постраждав Макарівський ліцей №1.

Так виглядає ліцей після «руського міра»

Директорка ліцею Надія Українець показує нам, де проходила лінія фронту — неподалік шкільного стадіону. 

Там, за стадіоном, були вже позиції росіян

У саме приміщення школи було кілька прильотів, коли там ще перебували люди — готували їжу для військових. 

Такий вигляд школа має зсередини

«Коли почалися обстріли, ми втекли до тиру. Потім влучило в тир — ми перебігли в гаражі. А потім почали горіти гаражі, то нас забрала місцева тероборона і перевезла в бомбосховище», — пригадує пані Надія. 

Зруйноване приміщення тиру

Вона показує руйнування в школі і каже: «Коли побачила це вперше, то кричала від розпачу».

Директорка школи Надія Українець показує навчальний клас

За її словами, школу терміново потрібно ремонтувати, інакше її відбудова може стати неможливою.

«У Макарові функціонувало три дитячі садочки, два з них зруйновані. Докладаємо максимум зусиль, щоб відновити роботу того, який залишився, але він також зазнав пошкоджень. Плануємо, щоб діти зі зруйнованих садочків перебралися в уцілілий», — каже Макарівський селищний голова. 

Приміщення лікарні, яка також сильно постраждала від росіян

З медичною інфраструктурою ситуація не краща. Російські військові цілодобово обстрілювали макарівську лікарню. Приміщення встояло, але зазнало великих руйнувань. А от амбулаторія повністю згоріла.

Раніше там була амбулаторія

Жертви катувань


«Випадків катувань у нас дуже багато. Наприклад, мою колегу, старосту села Мотижин, колишню сільську голову цього населеного пункту, закатували і по-звірячому вбили разом зі всією сім’єю — чоловіком і сином. Мені важко говорити про це, бо мені болить, я не можу нормально підібрати слів, аби описати те, що переживаю. Те саме переживають ті люди, які її обрали старостою», — говорить Вадим Токар.

За його словами, у громаді відомо про три випадки зґвалтування.

«Макарів був окупований частково. На тих територіях, які були підконтрольні росіянам, уже доведено факт зґвалтування жінки із подальшим її вбивством», — розповідає селищний голова. 

Територія між Макаровим та прилеглими селами замінована

Ще по одному подібному випадку зафіксовано у Мотижині та Андріївці.

«Андріївка — це взагалі окрема розмова. Її називають маленьким Маріуполем, бо цей населений пункт надзвичайно сильно постраждав, як в плані руйнувань, так і в плані вбивств, катувань. Росіяни розстріляли навіть двоюрідного брата старости, хоча він не був військовим, не перебував у лавах добровольчого формування», — говорить Токар.

Зруйнований будинок в Андріївці

За його словами, чоловіку зв’язали руки за спиною, натягнули на обличчя шапку та вбили пострілом у голову. Місцеві довго не могли поховати тіло. 

Як каже Вадим Токар, зараз у громаді знаходять багато тіл із зав’язаними руками чи слідами катувань.  

«Нещодавно знайшли два тіла, в яких вирвані нігті. І таких випадків у нас багато. Я кажу багато, бо кожне життя для нас є великою цінністю, на відміну від рашистів. Якби це був навіть один випадок, я все одно сказав би, що це багато. У мене немає логічних, адекватних пояснень, навіщо росіяни це робили», — каже Токар. 

«Перетнули межу в 200 тіл»


Відразу після деокупації мешканці громади та місцева влада почали шукати та ховати тіла загиблих. Лише на землі були 132. 

«Більшість із цих убитих людей намагалися виїхати на цивільних автівках, залишити окуповану територію. Ми знаходили вбитими і людей похилого віку. Чоловік, можна сказати, дідусь, їхав у цивільному, без зброї. Навіщо його було вбивати? Відповіді в мене на це питання немає», — каже Вадим Токар.

Цивільний автомобіль, спалений росіянами

Коли поховали всіх, хто був на поверхні, перейшли до ексгумації. Почали перепоховання місцевих, яких родичі, сусіди чи знайомі поховали під час окупації або активних бойових дій на подвір’ях. 

«Загалом ми перетнули межу в 200 цивільних осіб, яких закатували рашисти. Багато з них були вбиті пострілом в голову і з зав’язаними за спиною руками або мали сліди катувань», — говорить Макарівський селищний голова. 

Зниклі безвісти


«У моїх сусідів із першого під’їзду загинув син, — розповідає Токар. — Навіть знаємо, де він загинув. Сталося так, що його смерть настала в результаті мінометного обстрілу, і, вибачте за такі подробиці, там залишилися лише рештки тіл. Наші хлопці їх зібрали, але тоді їх доправляли в різні морги, бо наш морг не працював. Нам допомагав Іванків, Боярка, Фастів, один раз навіть у Вишгород завозили. І ось уже тривалий час батьки не можуть знайти та поховати свого сина».

Частина снаряда, що прилетів на Макарівщину

Як каже селищний голова, було вже кілька ситуацій, коли люди шукали своїх рідних, сподівались на диво чи на те, що вони в полоні, але потім їхні тіла знаходили. 

Також є випадки вивозу людей з Макарівської громади в Білорусь і Росію.

«Я знаю, що і з Липівки, і з Андріївки вивозили людей в Білорусь, в тому числі жінок», — каже Токар. 

Прапор України в Андріївці

Наприкінці розмови він повертається до злободенного:

«Найбільша наша проблема — це забезпечити людей умовами проживання. Зима наближається, вже середина червня. У нас близько 3,5 тисяч сімей, які потребують негайного втручання держави, місцевої влади, волонтерів, різних фондів, аби мати можливість тим чи іншим чином відновити житло. Або ж ми маємо забезпечити людей нормальними умовами для проживання хоча б на зимовий період. Як ми переживемо зиму, мені важко сказати, страшно дивитися в майбутнє. Разом із тим я розумію, що держава зараз докладає максимальних зусиль, щоб стримати агресію на сході і півдні України, і  всі ресурси задіяні, аби наша оборона щодня ставала міцнішою, аби не пустити російських військових далі на територію нашої країни».

Артур Пріхно, МІПЛ

———

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button