Маріупольська справа про вибухівку: застереження та запитання без відповідей
Одне з очних маріупольських проваджень, в якому обвинувачені перебувають на лаві підсудних, а не на окупованих територіях чи в Росії, і яке має бодай якусь подобу судового процесу, а не безкінечного затягування – як у провадженнях in absentia.
На лаві підсудних – троє громадян України: Сергій Іщенко, Микола Корюк та Денис Бітяй, які, за версією державного обвинувачення, намагалися здійснити теракт в Маріуполі на базі полку “Азов” під координацією осіб із окупованої території. Усі троє були затримані ще в середині липня 2017 року, зараз триває розгляд провадження в Орджонікідзевському райсуді Маріуполя трійкою суддів – Сергієм Гноєвим, Оксаною Костромітіною та Артуром Вайновським.
Підсудним інкримінується створення терористичної групи (ч.1 ст. 258-3 ККУ), а також незаконне поводження з вибуховими речовинами (ч.1 ст. 263 ККУ).
Свої докази зараз представляє сторона обвинувачення. 17 квітня «Медійна ініціатива за права людини» застала допит двох свідків обвинувачення – начальника та заступника начальника кінологічного центру, які підтвердили, що саме за їх участі 13 липня 2017 року контррозвідкою СБУ було віднайдено вибухові пристрої.
За один день перебування в місті складно заглибитися в деталі справи, але розповімо вам про те, що стало нам відомо завдяки спілкуванню з адвокатами та прокурором, а також що саме викликає застереження та які запитання залишаються без відповідей.
Докази присутності Росії
Відпочатку справа позиціонувалася як така, де присутній чіткий російський слід. Наприклад, “ТСН”, які присвятили затриманню трьох чоловіків сюжет, говорили, що “теракт був замовлений в Москві”, вони ж повідомляли про те, що знайдені при затриманні міни – російського виробництва, а “Цензор” наголошував на тому, що ні у виробництві, ні на озброєнні в Україні таких боєприпасів немає.
Що ж відомо зі спілкування зі сторонами процесу на сьогодні.
Жодних прямих доказів замовлення з Москви у слідства в рамках даного провадження – немає. За словами представника держобвинувачення в суді – прокурора відділу нагляду за дотриманням законів органами СБУ та ДПСУ Управління нагляду прокуратури Донецької області Вадима Яксиманецького, у провадженні прокуратури Донецької області є ще одна справа, але щодо кураторів підсудних. Вони також є громадянами України, але перебувають на непідконтрольній Україні території в Донецьку, підозри їм вже оголошені, але сама справа ще не передана до суду. І вже ось тими особами, ймовірно, керували з Москви, але за цими фактами провадження принаймні в прокуратурі Донецької області – немає.
Це не до питання про те, чи присутня на Донбасі Росія, а до питання про те, які докази її присутності ми маємо, окрім сюжетів на ТБ.
Хоча дещо все ж таки є. А саме – вибуховий пристрій ПОМ-2-Р1, щодо якого, за словами прокурора, у матеріалах справи є експертиза, яка засвідчує, що пристрій – саме російського виробництва, в Україні він не вироблявся і ніколи не був на озброєнні української армії. Цей факт нам підтвердив також Максим Громов, командир розвідвзіоду 28-ї бригади. Він каже, йому кілька разів доводилося знешкоджувати ПОМ-2-Р та знімати інші міни російського виробництва, але на озброєнні в українському війську їх ніколи не було. Важливим є також те, що ПОМ-2-Р1 – це протипіхотна міна, використання котрих, якщо ми правильно розуміємо, заборонено Оттавською конвенцією, учасницею котрої є Україна, але котру Росія так і не ратифікувала.
Чи було застосоване насильство?
Захисник одного із підсудних Сергія Іщенка розповів МІПЛ перед початком судового засідання, що при затриманні до його клієнта було застосоване насильство, а саме – його били, надягали мішок на голову, вивозили в поле та приставляли дуло автомату до голови. Відразу після цього, за словами адвоката, було записане відео, фрагменти котрого з’явилися в згаданому сюжеті “ТСН”. На відео помітно, що на обличчі Іщенка є садни. Застосування насильства, за словами адвоката, здійснювалося з метою якраз примусити його визнати транспортування вибухівки під запис. На запитання, чи було оскаржене застосування незаконних методів до Іщенка, адвокат стверджує, що він з’явився в справі на більш пізніх етапах, а від початку його клієнт заяву не написав. Прокурор також посилається на те, що в матеріалах справи заяв про
застосування насильства від жодного із підсудних немає.
Медійне висвітлення та питання етики
Сюжет “ТСН”, яким ми вже двічі згадували, заслуговує на окрему увагу та розбір із точки зору дотримання етичних стандартів та презумпції невинуватості. Взагалі, коли дивишся це відео, то складно зрозуміти, чим воно відрізняється від російських пропагандистських сюжетів. Вочевидь, влітку 2017 року “плюси” ще дружили з контррозвідкою СБУ, тому сюжет складається зі “злитого” оперативного відео, зокрема, з відеофрагментами допиту підозрюваних відразу після затримання, а також інтерв’ю, записаного самими журналістами із затриманими. Тон закадрового голосу – впевнений та категоричний, жодної тіні сумніву, хоча щодо людей на відео вироку суду, звісно, ще немає.
Наприклад, показуючи Дениса Бітяя, журналіст безапеляційно називає його терористом. А ось – Сергій Іщенко, в сюжеті видно садни на його обличчі, але в авторів відео це не викликає підозри і вони фрагменти цього відео використовують у сюжеті. Далі у кадрі – Микола Корюк, спершу він прикутий наручниками до одного із правоохоронців, а потім титрований як “співучасник теракту”.
Прокурор Вадим Яксиманецький сказав МІПЛ, що сюжет “ТСН” долучений до матеріалів справи саме в якості доказу у зв’язку із тим, що там присутні відео зі свідченнями затриманих. При цьому, автора сюжету до суду прокуратура не має наміру викликати. Цікаво, чи прийме такі докази суд – без з’ясування, коли, ким та за яких обставин це відео було записане.
Підсудні
Усі адвокати наголошують на тому, що їхні підзахисні знайомі між собою до затримання не були, а, відповідно, інкримінувати їм створення терористичної групи – недоречно. У кожного із обвинувачених – своя історія.
Наприклад, про Миколу Корюка його представник відгукується як про “дурня, який вирішив підзаробити” і тому на прохання “знайомого з “ДНР” взявся передати пакет “за 200 чи за 300 доларів”, про вміст котрого йому начебто відомо не було – від чоловіка, якого він до того не знав до іншого незнайомця.
Сергій Іщенко – житель Донецька, він таксував між підконтрольною та непідконтрольною територіями, займався неофіційними пасажирськими перевезенням між окупованою частиною Донецької області та Маріуполем. Переважно йшлося про перевезення людей, які виїздили за пенсіями. За словами нашого співрозмовника, знайомого з матеріалами провадження, Корюк дає покази про те, що вибухові речовини транспортувалися через лінію розмежування у сидінні авто Іщенка, яке можна побачити на оперативній зйомці із сюжету “ТСН”.
Якщо особа перевозила пакунок під кріслом авто, то виникає два питання:
1. Чи могла ця людина наївно вважати, що непричетна до якихось незаконних дій? Якщо так, то навіщо було пакунок ховати?
2. Чому цей пакунок не було знайдено та вилучено під час перетину лінії розмежування? Як сталося так, що вибухівка не була виявлена кінологічною службою і чи не привід це для службових перевірок?
Наше джерело в органах безпеки Донецької області на запитання, яким чином можливо переправити вибухівку через лінію розмежування, відповідає: “Як завгодно!”, бо на КПВВ, за його словами, діє “позвоночноє право”, що означає, що питання пропуску вантажів вирішується за дзвінком. Власне, в умовах, коли можливою є контрабанда, переправлення вибухівки також може виявитися не таким аж проблематичним.
До речі, цікаво, що Іщенко – єдиний серед підсудних, хто має адвоката за договором, тобто оплачуваного захисника, на відміну від двох інших фігурантів, захисники котрих призначені на безоплатній основі.
Допиту самих обвинувачених у суді ще не було, наразі справа на етапі допиту свідків обвинувачення. Але не факт, що вдасться допитати всіх, кого запланувала прокуратура.
Наприклад, на засідання не з’явилися двоє із запрошених свідків – із Красногорівки, хоча прокуратура надіслала їм повістки і в разі неявки наступного разу прокурор попередив, що проситиме суд про примусовий привід. Що ж це за свідки? Це поняті, які були присутні при обшуку автівки Корюка, в якій, за версією прокуратури, була знайдена вибухівка. Чому вони уникають показів у суді – питання відкрите. Прокурор Яксиманецький переконаний, що це виключно питання логістики, бо їм складно і далеко їхати до Маріуполя.
Окрім цих двох свідків, держобвинувачення анонсує ще трьох, але хто саме це буде – прокуратура не уточнює.
Чи була в сумці підсудного вибухівка?
У медійних матеріалах відразу після затримання підсудних стверджувалося, що вони мали на меті підірвати не лише базу “Азову”, а й низку цивільних об’єктів. Утім, прокуратура їм інкримінує планування підриву тільки бази підрозділу Нацгвардії, і то – опосередковано, адже обвинувачень саме у підготовці теракту – немає.
Свідки обвинувачення, допит котрих застав МІПЛ, – начальник кінологічної центру поліції Донецької області Леонід Котов та його заступник Віктор Казаков переповіли події 13 липня 2017 року майже однаково і обоє заявили, що бачили Дениса Бітяя у супроводі співробітників СБУ та із сумкою, в якій спеціально навчений пес кінологічного центру означив наявність вибухівки. За словами свідків, на вигляд це були предмети, схожі на тротилові шашки, годинник чи будильник, проводи та РДГ-5. Пізніше того ж дня у «Волзі» Корюка, припаркованій в одному з житлових районів Маріуполя, той же кінологічний центр знайшов 4 гранати та запали.
За версією державного обвинувачення, послідовність подій була такою: із маріупольцем Корюком вийшов на зв’язок його знайомий із “ДНР”, який і організував групу, залучивши також донеччан Іщенка та Бітяя. Три пакети, привезені Іщенком з Донецька до Маріуполя, були передані спершу Корюку, а той передав їх біля супермаркету “Метро” Бітяю.
Загалом, із одного судового засідання та не маючи відповідних спеціальних знань – доволі складно зробити висновок, як саме можна пов’язати в одну картину різні елементи вибухових пристроїв (окрім протипіхотної міни, були також гранати Ф-1 та РДГ-5, запали, пластид), що були знайдені того дня кінологами: під кущем біля “Комсомольського пляжу” (який знаходиться недалеко, але все ж таки не безпосередньо біля бази “Азову”), багажнику “Волги” Корюка, а також – начебто були знайдені в сумці Дениса Бітяя.
Начебто – бо представник донеччанина Бітяя, адвокат із системи Безоплатної правової допомоги Володимир Нетреба стверджує, що жодної вибухівки при затриманні в Бітяя не було і що про це свідчить протокол затримання його підзахисного співробітниками СБУ, в якому описано вміст сумки – там були виключно особисті речі. Вибухові речовини, за твердженнями адвоката, з’явилися вже пізніше, коли Бітяй прибув у супроводі СБУ на місце, де перебували кінологи. У цьому позиції державного обвинувачення та адвоката – діаметрально протилежні: прокурор посилається на покази кінологів, адвокат – на протокол затримання, який, очевидно, має бути досліджений під час судового процесу.
Нетреба каже, що його підзахисний буде готовий визнати той факт, що був завербований на окупованій території за 500 доларів, але стверджує, що той вважав, що має кинути в базу “Азову” димову шашку. Коли він зрозумів, що матиме справу з міною, то начебто спершу позбувся її – викинув на узбіччя, а потім, усвідомлюючи, що вона може становити небезпеку для цивільних, намагався знайти, аби вкинути у воду, але на узбіччі її вже не було. На цьому етапі він вирішив повертатися в Донецьк, тоді й був затриманий СБУ на зупинці біля драмтеатру в Маріуполі.
Адвокат натякає (хоча й не хоче обговорювати це прямо), що вся історія могла бути наслідком провокації не без участі спецслужб з метою отримати гучну справу щодо терористичної групи. Начебто особа з непідконтрольної території, яка організувала трьох фігурантів справи, насправді могла діяти у координації з кимось із підконтрольної території. Адвокат каже, що загалом, як тільки абревіатура АТО змінилася на ООС, а ключова функція у зоні бойових дій перейшла від СБУ до військових, потік справ за терористичною” 258 статтею різко знизився та майже припинився.
Можна було б вважати, що ці твердження – просто намагання адвоката хоча й безкоштовно, але чесно виконувати свою роботу, вигороджуючи клієнта, але опитаний нами військовий (імені не називатимемо), якому ми показали сюжет «ТСН», також висловив певні сумніви щодо цієї історії. Підозри в нього викликає міна, яка навряд чи була б обрана для підготовки теракту в міських умовах, адже її установка супроводжується трьома гучними звуками, схожими на вистріли АК. Якби стояло завдання організувати теракт, впевнений він, зловмисники обрали б інші боєприпаси. І загалом увесь продемонстрований на екрані набір знайдених елементів вибухівки він охарактеризував як «набір дурника». На його думку, «теракт із цього всього не зліпиш» і ця історія виглядає дуже сумнівно, хоча по його тону помітно, як складно йому це визнавати, адже йдеться про українську сторону.
Маріупольська справа про вибухівку потребує глибшого дослідження, більше свідчень, документів та спілкування зі сторонами, бо нам ще складніше визнавати, що українська сторона може діяти за лекалами російської. Ми занадто добре знаємо цю формулу: пошук «дурника» або випадкової жертви, “залізобетонна”, маркерна ознака присутності сліду противника (типу “візитки Яроша”), гарний сюжет на телебаченні, дорівнює успішна справа. При цьому, фігуранти маріупольської справи справді могли боєприпаси перевозити і вони не виглядають у цій історії безневинними ягнятами, але суду доведеться оцінювати також загальний план і деякі принципово важливі деталі – зокрема, чи справді в першопочатковому протоколі затримання Бітяя при ньому не було вибухівки і чи справді вона з’явилася в його сумці пізніше.
Додаткові деталі
Цікаво, що одна із суддів трійки Оксана Костромітіна наприкінці минулого року скаржилася до Вищої ради правосуддя щодо встановлення в її кабінеті приладів стеження, СБУ начебто навіть відкрило провадження щодо незаконного використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації. Щодо Миколи Корюка захист ставить питання щодо звільнення з-під варти у зв’язку зі станом здоров’я. На засіданні 17 квітня суд підтримав клопотання про витребування історії хвороби для проведення судово-медичної експертизи з метою встановлення, чи може ця особа, враховуючи діагнози, перебувати в СІЗО. Сам підсудний заявив, що зараз він важить близько 40 кілограм, а до затримання мав не менше 90, і що така втрата ваги є наслідком неналежного лікування. Водночас, у листі від медичної частини СІЗО до суду вказано, що обмежень для утримування Корюка в СІЗО – немає.
Наразі суд уже дослідив деякі письмові докази, зокрема, експертизи та матеріали НСРД (негласних слідчих розшукових дій).
Наступне засідання у цій справі – 2 травня, о 14.30.
Медійна ініціатива за права людини реалізовує проект з моніторингу і висвітлення судів, пов‘язаних з міжнародним збройним конфліктом, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
