“Маємо бути чесними: інструменти, створені після Другої світової війни, не працюють. Ми потребуємо нових,” — Ольга Решетилова в Європарламенті
6 липня в Європейському Парламенті відбувся спеціальний захід, присвячений проблемі звільнення цивільних заручників, яких Росія незаконно викрадає і утримує в полоні. Цей захід, ініційований депутатом ЄП Пятрасом Ауштрявічюсом, відбувся в рамках адвокаційної поїздки МІПЛ до Брюсселю.
Координаторки МІПЛ Ольга Решетилова і Тетяна Катриченко надали експертний аналіз ситуації, а родичі полонених Юлія Хрипун та Василь Хилюк і колишній цивільний заручник Микола Захожий поділились особистими історіями. Під час заходу МІПЛ презентувала механізми, які розробила за підтримки Коаліції “Україна. П‘ята ранку” і які можуть допомогти отримати доступ до цивільних в російському полоні та, зрештою, звільнити їх.
Ми дякуємо пану Ауштрявічюсу, а також нашим партнерам Front Line Defenders та International Partnership for Human Rights за підтримку і можливість звертатися до міжнародної спільноти.
Станом на червень 2023 року Медійна ініціатива за права людини та робоча група Коаліції “Україна. П‘ята ранку” / Ukraine 5AM Coalition з питань насильницьких зникнень ідентифікувала 1170 цивільних осіб, яких незаконно затримали росіяни. Такі дані під час виступу у Європарламенті навела координаторка МІПЛ Тетяна Катриченко. За її словами, росіяни безперервно затримують людей на окупованих територіях. Після початку окупації того чи іншого регіону ці затримання можуть відбуватися хаотично — задля поповнення так званого обмінного фонду, а також цілеспрямовано — розшукуються громадяни з активною проукраїнською позицією, колишні військові та ті, хто на думку РФ, могли протистояти окупації. Катриченко пояснила, що протистоянням росіяни вважають і незгоду з окупацією, і небажання йти на співпрацю, і висловлювання на підтримку єдності України. Тож кількість затриманих цивільних постійно зростає.
“Росіяни можуть затримувати громадян України цієї хвилини, поки ми з вами розмовляємо. Це може відбуватися в окупованому Бердянську, Мелітополі, Каховці, Донецьку, Луганську, Сімферополі та інших містах і селах України. Тож МІПЛ постійно оновлює списки цивільних заручників та відстежує їхнє місцезнаходження.
Цих людей не просто затримують, їх б’ють, катують та морять голодом. Ми знаємо про випадки смертей цивільних у полоні”, — заявила Тетяна Катриченко.
Вона уточнила, що практика затримання цивільних громадян на окупованих територіях почалася ще в 2014 році, коли Росія вперше вторглася в Україну. А зараз цивільні заручники перебувають у тюрмах, слідчих ізоляторах та інших місцях утримання на тимчасово окупованій території та у самій РФ. МІПЛ відомо про щонайменше 40 місць утримання цивільних заручників на території Росії.
“Нині російська сторона заперечує, що утримує цивільних заручників, адже такі дії можуть кваліфікуватися як міжнародний злочин”, — зазначила Катриченко.
Василь Хилюк, батько журналіста Дмитра Хилюка, якого росіяни викрали із власного дому під час окупації Київської області, розповів, що не бачив сина вже рік та чотири місяці і має дуже мало інформації про нього. Єдине, що вдалося дізнатися за цей час: Дмитра спершу утримували у місті Новозибків на Брянщині, а нещодавно Міжнародний комітет Червоного Хреста повідомив, що журналіста перемістили у Володимирську область Росії.
“На жаль, ми не знаємо нічого про його стан здоров’я, умови утримання у цій тюрмі, не можемо передати листа, адже Росія виступає проти. Цивільні заручники не беруть участі у обмінах полоненими. І зараз в різних тюрмах росіяни утримують тисячі українців, цивільних заручників, яких Росія вважає військовополоненими. Таким заручником став і мій син, журналіст Дмитро Хилюк.
Я дуже сподіваюся що партнери України, європейські дипломати, всі європейські лідери будуть детально та комплексно розглядати питання українських цивільних заручників, щоб допомогти Україні звільнити цих людей з російських колоній. Звісно, все, чого прагнемо ми, рідні, — це повернення додому наших близьких. Повернення додому Дмитра Хилюка, на якого дуже довго чекає вся його родина”, — розповів Василь Хилюк.
Історію затримання свого батька — цивільного заручника Сергія Хрипуна — розповіла його донька Юлія Хрипун. Росіяни викрали чоловіка у Запорізькій області у березні 2022 року. З того часу інформації про нього обмаль, дівчина навіть не знає, чи її батько досі живий.
“Єдина звістка, яка від нього є, це від свідків-військових, які були звільнені шляхом обміну. Єдиний лист ми від нього отримали через Червоний Хрест. Там було кілька слів, і з контексту я розумію, що батько його писав під наглядом російських військових, писав просто під диктовку. Він адресував його своїй мамі, моїй бабусі. Писав, що до них добре ставляться, їх годують і надають медичну допомогу. І єдина фраза, яку він додав від себе: “Головне ти дочекайся і надійся. Всім привіт. Я вас всіх люблю”. Лист був написаний 26 травня 2022 року, отримали ми його на початку вересня 2022 року, тобто через 4 місяці. Зі слів свідків я знаю, що все, що написано у цьому листі щодо хорошого ставлення, неправда. Я знаю, що його катували і катують зараз. Що катування було струмом. Вони співають російський гімн по шість годин на день.
Наголошую на тому, що ці люди, затримані просто на роботі чи вдома, були насильно вивезені на територію Росії. Я дуже прошу вас і всю європейську спільноту допомогти.
Я дуже прошу вас відчути біль людей, які живуть півтора року в невідомості, не знають, чи побачать своїх рідних взагалі. Я вважаю, що це наша спільна біда, бо я ніколи не думала що у 21 рік єдине, про що я буду мріяти, — це побачити свого батька живим.
Я дуже прошу вас відчути біль людей, які живуть півтора року в невідомості, не знають, чи побачать своїх рідних взагалі”, — заявила Юлія Хрипун.
Микола Захожий — колишній цивільний заручник, якого росіяни також викрали у березні минулого року, зміг повернутися додому за обміном аж у лютому 2023. Захожого разом із іншими цивільними бранцями ще в середині березня минулого року вивезли до Курського СІЗО №1. Європарламентарям чоловік розповів, що переживають цивільні заручники у російських тюрмах.
“У курському СІЗО дуже важкий момент, коли відбувається “прийомка”. Російські охоронці цього СІЗО стають у два ряди, і ми маємо бігти через цей коридор. І поки ми бігли, нас били шокерами, били кийками. Це все продовжувалося декілька годин, нас водили в душ, стригли, і під час всього цього нас били, обзивали, погрожували. Наступні дні нас по одному забирали з камери, водили на допити, взяли аналіз ДНК без нашої згоди. Ці тортури продовжувалися щодень. А 6 квітня нас знову посадили на літак, і ми приземлилися в Тулі. Там ми так само пережили цю ж “прийомку”, що і в Курську. Але в Тулі було жорсткіше, там частіше проходили ці побиття: коли ми йшли в душ, на вулицю, на ту коротку прогулянку, що нас виводили.
Одного дня до нас зайшов охоронець, роздав листочки, сказав написати, що нас тут годують, лікують, що нас все влаштовує. Я свого листа написав у середині літа, але до моєї родини він так і не потрапив. А дружина дізналася про те, що я живий, зі слів полоненого, якого звільнили з Курська. Він перебував зі мною в камері. До того в них не було жодної звістки, всі думали, що я загинув. Вони їздили на впізнаня, бачили багато тіл, але я виявився живим.
Таких людей, як я, там дуже багато. Тільки в моїй камері таких було 14, у них усіх дуже схожі історії. Умови перебування там дуже важкі.
Нам наказують цілий день стояти, сідати можемо тільки коли приймаємо їжу. Тобто лише три рази на день. Перебуваючи там, я втратив третину ваги, близько 25—27 кілограмів. Я постійно вірив і не втрачав надію, що я повернусь додому. І вночі 1 лютого відкрились двері, назвали моє прізвище, і мене обміняли як військового”, — розповів Микола Захожий.
За словами координаторки МІПЛ Ольги Решетилової, нині не існує механізму звільнення цивільних з полону. Адже саме захоплення цивільних є незаконним. Медійна ініціатива за права людини вже кілька років напрацьовує такі механізми. Рекомендації стосуються як України, так і міжнародної спільноти.
“Україна не зможе впоратися з цією ситуацією самотужки, ми потребуємо іноземної підтримки, щоб змусити росіян звільнити цивільних заручників без жодних умов. Необхідно також вимагати доступу до місць утримання цивільних заручників. На жаль, Міжнародний Комітет Червоного Хреста не може допомогти у цій ситуації. Ми бачимо приклади з листами ув’язнених. Ці листи, які були доставлені Червоним Хрестом, цивільні заручники не писали у їхній присутності. МКЧХ виступив лише кур’єром. Червоний Хрест навіть не бачили людей, які писали ці листи.
Тому ми маємо бути чесними: інструменти, створені після Другої світової війни, не працюють. Ми потребуємо нових інструментів.
Бо ситуація з цивільними заручниками триває більше 9 років, від першого російського вторгнення. Ці люди роками перебувають в ув’язненні, і ніхто не може їм допомогти”, — наголосила Ольга Решетилова.
Депутат Європейського парламенту від Польщі Влодзімеж Цімошевич наголосив: “Все, що Росія робить в Україні — незаконно. Це порушення міжнародного законодавства: агресія незаконна, вбивство людей незаконне, насильницькі депортації людей з окупованих територій незаконні, вбивство тисяч українських дітей також незаконне. Більшість в Європейському парламенті підтримує Україну. Але я боюся що європейська дипломатія може дуже мало вплинути на Росію, бо з РФ не маємо практично жодних відносин нині. Але ми можемо знайти когось, хто спробує це зробити”.
Цімошевич також додав, що Україна нині мусить реєструвати кожен випадок насильницького викрадення цивільних. Особливо, якщо йдеться про дітей: “Бо дорослі, яких абсолютно незаконно затримали, все ж знають, хто вони такі, де їхній дім. Але діти, яким зараз чотири, п’ять чи шість років, — вони можуть забути і не знати, хто вони”.
