Send Lette
Насильницькі зникнення

МІПЛ дізналась, де росіяни тримають чотирьох з п’яти викрадених під час окупації Київщини мешканців Прибірська

Прибірськ — невелике село на Київщині, неподалік Чорнобиля. У лютому 2022-го росіяни захопили його разом із сусідніми Ораним і Хочевою, а за місяць викрали п’ятьох місцевих хлопців, які намагалися знайти зв’язок в окупації та повідомити рідним, що живі. Відтоді вони перебувають у російській неволі. МІПЛ побувала у Прибірську та поспілкувалася зі свідками окупації, зокрема з Оленою Кучай і Тетяною Павленко — мамами викрадених росіянами Олександра Кучая, Тараса і Володимира Павленків.

Перші вибухи в Прибірську пролунали рано-вранці 24 лютого 2022 року, а вже за кілька годин повз село їхали довжелезні колони російської техніки з позначками Z і V. У небі гули десятки літаків і гелікоптерів. Частина з них летіла з боку Білорусі. У саме село окупанти зайшли трохи згодом. Одразу ж стали вдиратися до порожніх будинків: крали сільськогосподарську техніку й особистий транспорт. У магазинах вибивали вікна, ламали замки, крали продукти. Військову техніку росіяни ставили на трасі прямо біля будинків.

— Дехто стріляв: гулявся так. У сусідів через вулицю вони в туалет вистрілили. Добре, що там нікого не було, — пригадує Олена Кучай.

Також росіяни шукали в Прибірську ветеранів війни на сході України і тих, хто має зброю. Утім не знайшли й у самому селі нікого не викрадали. Однак на блокпосту на в’їзді до сусідньої Хочевої вони схопили п’ятьох прибірців, які намагалися знайти зв’язок і повідомити рідним, що живі. Це сталося 19 березня 2022-го 

Олександр Кучай

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Олександр Кучай був удома. У ніч на 24 лютого 2022-го йому зателефонував знайомий і повідомив про війну. Спершу, каже Олена Кучай, вони з чоловіком не повірили синові, та потім почули вибухи з боку Чорнобиля, а за кілька годин побачили російську військову техніку. Евакуюватися з Прибірська було неможливо, тож Олександр із батьками лишився вдома, в окупації та без зв’язку з навколишнім світом.

Олександр Кучай, викрадений росіянами мешканець Прибірська. Фото: сімейний архів

Разом із чотирма односельцями він 19 березня пішов до Хочевої: люди розповідали, що звідти можна зателефонувати близьким. На зворотному шляху хлопців зупинили росіяни. За словами свідків, вони роздивлялися татуювання та перевіряли телефони в затриманих, а тоді звинуватили їх у зйомці військової техніки, повантажили на КАМАЗи і вивезли в невідомому напрямку. Так і не дочекавшись сина вдома, батько Олександра Сергій Кучай пішов на російський блокпост, аби дізнатися, що з хлопцями. Там заявили, що їх допитують на ЧАЕС і незабаром відпустять. Ледь не щодня Сергій запитував у росіян про долю свого сина, а наприкінці березня один із них відповів, що всіх п’ятьох викрадених на блокпосту хлопців вивезли у Білорусь.

Незабаром із полону повернувся український військовий, якого разом із Олександром росіяни тримали на ЧАЕС, а потім через Гомель вивезли у СІЗО №1 Новозибкова Брянської області. У РФ росіяни жорстоко поводилися з українськими військовими та цивільними: били, катували електричним струмом, випалювали татуювання, майже не годували, забороняли вдень сидіти на ліжках і змушували співати російський гімн. Унаслідок тортур одному з українців відібрало мову, інший впав у кому, а дехто помер. Олександрові доводилося піклуватися про співкамерників, які через нелюдські умови утримання мали проблеми зі здоров’ям.

Олена Кучай показує досьє на свого сина Олександра, яке опублікували російські телеграм-канали. Фото: Віктор Ковальчук

За кілька місяців Кучая перевезли з Новозибкова у виправну колонію № 1 Донського Тульської області Росії. Утім мати хлопця дізналася про це лише в січні 2024-го — теж від звільненого з полону українця. За його словами, Олександр “тримається та чекає на обмін”. У вересні інший обміняний військовополонений розповів, що в Донському росіяни б’ють українців, а кількість людей у камерах іноді сягає 24.

РФ незаконно утримує Олександра Кучая вже понад два з половиною роки. За цей час росіяни не передали йому жодного листа від рідних. Не знає хлопець і про те, що його батько Сергій помер півтора року тому: не витримав туги за сином, говорить Олена.

Тарас і Володимир Павленки

Серед викрадених поблизу Хочевої були й брати Тарас і Володимир Павленки. Крім того, щоб зателефонувати рідним, вони мали забрати дитячі речі, адже їхня невістка ось-ось мала народжувати. Утім додому хлопці не повернулися. Їхній батько Василь разом із Сергієм Кучаєм неодноразово ходив на російський блокпост, питав, де Тарас і Володимир. У відповідь чув лише обіцянки незабаром їх повернути. Наприкінці березня 2022-го росіяни сказали, що Павленків теж вивезли у Білорусь.

Тетяна тримає фотографію викрадених росіянами синів Тараса і Володимира Павленків. Фото: Віктор Ковальчук

Тетяна і Василь зверталися до українських і міжнародних органів у надії знайти синів. За кілька місяців РФ підтвердила, що утримує Тараса і Володимира. Також росіяни опублікували фото хлопців, назвавши обох “військовополоненими, які перешкоджали “СВО”. Тетяна отримала від Тараса два листи, МКЧХ повідомив, що хлопця утримують у Севастополі, але де саме й у яких умовах, було невідомо. Коли почалися перші з початку повномасштабної війни обміни полоненими, мати братів дізналася, що Тараса і Володимира утримують у СІЗО № 2 Новозибкова.

— Їх дуже били, катували, морили голодом, було холодно, бракувало ліжок. Роздавали аркуші з гімном Росії, аби вони вчили його напам’ять, — переповідає Тетяна слова тих, хто був із її синами в СІЗО.

Наступну інформацію про місця утримання хлопців вона отримала у серпні 2024 року. Виявилося, що Тараса росіяни тримають у виправній колонії № 12 Каменськ-Шахтинського Ростовської області РФ. Там в одному бараку перебуває до 30 бранців, наглядачі час від часу їх б’ють, бракує їжі.

У вересні звільнені з полону українці розповіли, що Володимир Павленко і троє хлопців, із якими його викрали, перебувають у виправній колонії № 1 Донського Тульської області. Вони не знають, де Тарас Павленко, і вважають, що його вже обміняли. У Донському росіяни тримають по 23 — 26 людей у камерах, змушують читати російські книжки і вчити гімн, забороняють сидіти на ліжках удень, б’ють бранців.

— У камерах є відеонагляд і так звані мертві зони. Коли російські наглядачі не бачать людину, вони можуть зайти в камеру й ударити її, — пояснює Тетяна Павленко.

Жінка наголошує, що за весь час незаконного утримання її синів росіяни не передали Тарасу та Володимиру жодного листа від рідних.

Підтримано грантом від Open Society Foundations.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Насильницькі зникнення
На Херсонщині росіяни закрили у підвалі онкохворого пенсіонера і пʼять днів морили його голодом

Селище Дніпровське розташоване на правобережжі Херсонщини, трохи більш як за 20 км від Херсона. Коли почалася повномасштабна війна РФ проти України, росіяни його окупували. Загарбники почали вдиратися у домівки місцевих, незаконно обшукували їх, перевіряли документи. Заходили вони й до пенсіонера Павла Мурашева.

19 Листопада 2024

Насильницькі зникнення
Вирізали ножем по тілу і гасили об нього недопалки — страшні подробиці знущань над мешканцем Голої Пристані 

Григорій Головко, 41-річний підприємець із окупованої ворогом Голої Пристані на Херсонщині, у найменших деталях памʼятає події того страшного дня, коли росіяни позбавили його волі. За сім місяців і три дні незаконного утримання його відпустили. Після цього разом із родиною чоловік виїхав на підконтрольну Україні територію.   

18 Листопада 2024

Насильницькі зникнення
Полювання на цивільних: як і чому Росія викрадає українців

“Росія приховує тисячі українців у в'язницях і катівнях. Їхні рідні майже не мають підстав сподіватися на швидку зустріч”, — такими рядками починається стаття впливового німецького видання Frankfurter Allgemeine Zeitung, опублікована у серпні цього року. Вона розповідає історії трьох звичайних українських родин, які або пережили насильнецьке викрадення під час окупації, або ж досі чекають на повернення рідних додому.

14 Листопада 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
Суди в Росії та на окупованих територіях над цивільними і військовополоненими українцями є воєнним злочином — правозахисники

Росія систематично відмовляє свавільно затриманим цивільним і військовополоненим українцям у праві на справедливий суд. Ця практика досягла вражаючих масштабів і перетворилася на інструмент переслідування.

5 Грудня 2024

Військовополонені
З Росії повернули тіло морпіха з 501 батальйону: чоловіка закатували в полоні

Іван Макаров не єдиний морський піхотинець із 501 батальйону, тіло якого повернули з російського полону. МІПЛ відомо про ще трьох убитих у полоні військових із цього батальйону. Усіх їх утримували у виправній колонії № 1 міста Донське Тульської області. З отриманих нами свідчень відомо, що до них системно застосовували тортури, кілька днів підряд не дозволяли спати, змушували виконувати виснажливі фізичні вправи та відмовляли у їжі. Ймовірно, Макаров також міг бути у Донському.

4 Грудня 2024

Правозахисницю і волонтерку Олену Бєлячкову нагородили медаллю “Честь. Слава. Держава”

Олену Бєлячкову, координаторку родин зниклих безвісти і полонених Медійної ініціативи за права людини та волонтерку з 10-річним стажем, нагородили медаллю Київського міського голови “Честь. Слава. Держава” за мужність, патріотизм та високу громадянську позицію. 

29 Листопада 2024

Більше публікацій