МІПЛ назвала проблеми українських судів у справах про війну: заочні процеси, затягування і відмова у трансляціях
Поки на міжнародному рівні лише напрацьовують правові механізми притягнення Росії до відповідальності, в українських судах процеси щодо війни вже відбуваються. Щотижня в різних регіонах слухають тисячі справ — і саме за ними стежить відділ судового моніторингу МІПЛ.
Його керівниця Оксана Расулова розповідає, які тренди бачить у судах, як працювати з заочними процесами та як команда перетворює масив даних на аналітику й репортажі.
Справи, пов’язані з війною, розглядають роками, тож аби зрозуміти, що відбувається в українських судах, потрібна системність і постійний моніторинг. Йдеться про тисячі проваджень щодо воєнних злочинів і злочинів проти національної безпеки. Саме цим займається відділ судового моніторингу у складі департаменту “Війна і правосуддя” МІПЛ.
Щотижня команда відстежує перебіг справ і готує розсилку з анонсами слухань і короткими фабулами, а згодом аналізує зібрані в цих процесах дані. Так виявляють тенденції, систематизують інформацію та роблять її зрозумілою не лише для юристів, а й для ширшої аудиторії. Медійна частина МІПЛ підхоплює цю роботу через новини, репортажі, аналітику й інтерв’ю.
“Судова журналістика — це довго, складно і нудно. Мало хто береться за неї в класичних медіа. Але вона важлива, бо йдеться не про разові події, а про тривалі процеси. Тут потрібна тяглість у дослідженні та висвітленні, аби скласти цілісну картину того, яким є українське правосуддя у справах, що стосуються війни. І ми цю нішу закриваємо”, — каже Оксана Расулова, керівниця відділу судового моніторингу МІПЛ.
Оксана Расулова, керівниця відділу судового моніторингу МІПЛ
Відділ судового моніторингу досліджує рівень українського національного правосуддя, адже саме національні суди розглядають більшість справ про міжнародні злочини та всі злочини проти основ національної безпеки.
“До міжнародних інституцій доходять лише окремі кейси щодо міжнародних злочинів. Щоб вони мали міцне підґрунтя, українська судова практика повинна відповідати стандартам міжнародного правосуддя та не викликати сумнівів у тому, що судова система зробила все можливе і найтяжчі злочини доводили належним чином”, — пояснює Оксана Расулова.
Як справа стає “нашою”
Відділ судового моніторингу МІПЛ працює насамперед із двома блоками злочинів.
- Воєнні злочини.
Це найпоширеніший тип міжнародних злочинів, який розглядають українські національні суди. Йдеться про статтю 438 Кримінального кодексу України. Важливо системно моніторити такі справи, адже вироки у них можуть стати основою для майбутніх міжнародних процесів і підкріпленням у міжнародних судових інституціях, наприклад, у трибуналах. - Злочини проти основ національної безпеки.
Цей блок охоплює великий масив проваджень. Вони стосуються державної зради, колабораційної діяльності, пособництва державі-агресору, виправдання збройної агресії РФ, несанкціонованого поширення інформації про діяльність ЗСУ та перешкоджання законній діяльності ЗСУ.
Оскільки таких процесів у кілька разів більше, ніж процесів щодо воєнних злочинів, охопити їх ще складніше. Тож справу аналізують і досліджують глибше, якщо вона ілюструє системні проблеми (наприклад, повторні допити потерпілих), має невдалу кваліфікацію або в ній недостатньо доказів.
Іноді до суду доходять справи щодо злочинів, із якими раніше працювали інші відділи МІПЛ. Наприклад, документаторки вже фіксували злочини проти цивільних, які наразі є потерпілими у справах, що їх слухають суди в північних областях. Такі процеси судовий відділ супроводжує далі, щоб показати хід правосуддя комплексно.
Звісно, найбільш оптимальний варіант — бути особисто на всіх засіданнях у відстежуваних справах. Важливо чути допити свідків, дебати, бачити реакцію сторін. Так можна спостерігати за поведінкою сторін процесу, встановлювати особисті контакти, краще пізнавати контекст. Але це не завжди можливо.
“У нас невелика команда, а справ — тисячі. Фізично неможливо потрапити на кожне засідання. Крім цього, є й безпекові обмеження. Наприклад, у Херсоні є цікаві справи. Але наші моніторки — не воєнні кореспондентки, вони не знають, як працювати в прифронтових містах і що на них може там чекати. З нашого боку було б безвідповідально відправляти їх у суди поруч із лінією бойових дій”, — пояснює Оксана.
Спростити доступ до таких засідань могли б онлайн-трансляції, але українські суди надзвичайно рідко задовольняють клопотання про них. Минулоріч МІПЛ робила дослідження про закритість судів для онлайн-присутності медіа і громадських організацій. Воно показало, що у справах щодо воєнних злочинів суди проводять онлайн-трансляцію у відповідь лише на 4% запитів.
За перше півріччя дві моніторки МІПЛ відвідали понад 50 засідань. Загалом дослідили й описали 990 фабул справ, із них 244 — у Києві та області, де нині слухають найбільше проваджень щодо воєнних злочинів. До щотижневих анонсів потрапляє близько сотні справ з детальним поясненням суті процесу.
Співпраця без втручання
Відділ судового моніторингу не впливає на суд чи слідство і не бере участі в процесуальних діях — лише спостерігає та фіксує, як працює система. Але діалог із нею усе ж існує.
“Ми вдячні прокурорам і слідчим, які йдуть на контакт, дають коментарі чи пояснення, хоч це трапляється нечасто. Коли моніторка регулярно відвідує засідання, прокурор перестає сприймати її як сторонню чи ворожу людину. І це відкриває більше можливостей для уточнень, запитань, інтерв’ю. Те саме стосується адвокатів захисту — ті, хто працюють зі справами щодо воєнних злочинів, переважно закриті для розмов, але з часом це змінюється”, — каже Оксана Расулова.
Відділ співпрацює з Координаційним центром підтримки потерпілих і свідків при ОГП: досліджує потреби і запити потерпілих від воєнних злочинів та передає Центру контакти тих, хто потребує допомоги. Центр працює за реферальним механізмом і скеровує потерпілих і свідків до профільних організацій по психологічну, медичну чи соціальну допомогу.
Працівниці Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків. Фото: МІПЛ
“Ще один рівень співпраці, на який ми розраховуємо, — це врахування наших рекомендацій, — говорить Оксана Расулова. — Два-три рази на рік ми випускаємо аналітичні документи про проблеми національного судочинства. Вони містять конкретні рекомендації для окремих органів. Ці аналітики ми публікуємо на сайті і презентуємо, запрошуємо стейкхолдерів, які можуть змінити ситуацію в системі. Окремо щомісяця аналізуємо вироки щодо воєнних злочинів — описуємо проблеми в конкретних кейсах, помічаємо тенденції та окремі позитивні практики. І сподіваємося, що прокурори, слідчі, адвокати чи судді зважатимуть на це у подальшій роботі”.
Сірі зони в роботі
Проте побачити картину правосуддя у справах щодо війни неможливо. Оксана Расулова виділяє три ключові причини.
- Закритий досудовий етап.
Моніторки не мають технічної чи процесуальної можливості досліджувати розслідування до моменту, коли справа потрапляє до суду. Через це неможливо простежити, на якому саме етапі відбувається помилка у кваліфікації, зборі доказів та ухваленні рішень. До того ж, значна частка справ про воєнні злочини ще не дійшла до суду. Тобто команда працює з верхівкою айсберга і не має інструментів оцінки того, що відбувається в основній масі проваджень, які ще не перейшли на судовий етап. - Брак ресурсів.
Через обмежені ресурси команда фізично не може покрити всі справи в усіх регіонах. Тож певні патерни чи проблеми можуть залишатися поза увагою МІПЛ. - Упереджене ставлення до моніторок і медіа.
Через те що судді або сторони процесу не розуміють ролі і функції медіа і моніторингу справ, мають стереотипи, вони можуть не допускати моніторок до процесів. Або ж відмовляються надавати будь-яку інформацію і коментарі, що теж ускладнює роботу там, де вона пішла би на користь і МІПЛ, і системі.
“Також трапляються випадки перешкоджання журналістській діяльності, хоча це не системно, — говорить Оксана Расулова. — Найчастіше судді дозволяють присутність моніторів і журналістів, навіть якщо не до кінця розуміють їхню роль. Але буває інакше. Наприклад, якось нашій журналістці у Харкові заборонили заходити на засідання, бо вона з нього писатиме матеріал. Або журналістці у Житомирі — вмикати диктофон, хоча це незаконна заборона. На початку повномасштабної війни в деяких судах журналістів просто не пускали в приміщення нібито через постанову суду про недопуск сторонніх — мовляв, у країні воєнний стан. Але це суперечило законодавству і незабаром така практика зникла”.
Судове засідання в одній зі справ, за якою стежить МІПЛ. Фото: МІПЛ
Іноді справу роблять закритою, якщо бачать увагу медіа до неї:
“Був процес, який закрили після того, як зрозуміли, що наша моніторка відвідує засідання і висвітлює перебіг. Формально це виглядало законно, але ми вважаємо, що йшлося про перешкоджання роботі журналістів і про свідоме небажання допустити медіа до засідання”.
Тенденції
Завдяки щотижневому моніторингу сотень процесів можна чітко бачити кілька тенденцій.
Наприклад, більшість справ щодо воєнних злочинів — заочні. Тобто обвинуваченого немає на лаві підсудних. Звісно, заочні процеси цілком законні, але процедура оповіщення підозрюваного, а потім обвинуваченого — формальна. За українським законодавством, повідомлення публікують на сайті Офісу Генерального прокурора та в газеті “Урядовий кур’єр” — ані те, ані інше російські військові не читають. Тож насправді вони не знають про процеси щодо себе. Це ставить під сумнів справедливість процесу й вироків в очах міжнародної спільноти.
У справах, де обвинувачених усе ж привозять до суду, часто трапляється інша практика — їх обмінюють на різних етапах процесу. Тож і після вироку вони не відбувають покарання в українських в’язницях. Це, як і заочні процеси, може викликати фрустрацію потерпілих, зменшує віру в справедливість і невідворотність покарання.
Російського військового Дмитра Курашова обвинувачують в розстрілі українського військового. Це одна з небагатьох справ, яка слухається очно. Фото: МІПЛ
Окремий тренд — постійне перенесення засідань: то не приходить прокурор чи адвокат, то суддя має інші справи. Це сповільнює темпи розгляду і створює образ судової системи, яка не встигає за реальністю війни.
“Ще одна тенденція — суперечливі справи щодо злочинів проти основ національної безпеки. Йдеться про випадки, коли люди залишалися на окупованих територіях виконувати гуманітарні функції — пожежники, медики, працівники комунальних служб. Тепер їх підозрюють у державній зраді чи колабораціонізмі. На нашу думку, такі звинувачення не завжди справедливі й обґрунтовані”, — розповідає Оксана Расулова.
Ще одна характерна тенденція — вкрай повільний розгляд справ проти кримських суддів і представників окупаційної влади в Криму. Вони можуть тягнутися роками без зрозумілих причин і результату.
Як виміряти ефективність
Оскільки зміни в судовій практиці такі ж повільні, як і самі процеси, виміряти ефективність моніторингу і висвітлення складно. Часто успіхом стають окремі продукти, які закривають прогалини в інформації та фіксують те, що інші ігнорують.
“Я думаю, що наші щотижневі анонси, попри невелику аудиторію, можна вважати успішними. Адже в Україні немає іншого щотижневого джерела інформації про всі судові процеси щодо війни. І це справді якісний продукт, завдяки якому легше відстежувати окремі справи та віднаходити тенденції”, — говорить Оксана Расулова.
Відділ також провів перше в Україні дослідження потреб потерпілих у справах щодо воєнних злочинів.
“Мені здається, великий плюс у тому, що ми не боїмося говорити про проблеми судочинства, — додає Оксана Расулова. — У громадському секторі подекуди висновки та дані свідомо пом’якшують, аби не показати у невигідному світлі прокуратуру, адвокатів, слідчих чи суди. У нас такого немає: ми, звісно, діємо етично, але підсвічуємо ті проблеми, про які часто мовчать. Наприклад, в Україні майже не задовольняють запити медіа й громадських організацій на проведення онлайн-трансляцій засідань. Хоча цей інструмент існує і мав би робити судочинство відкритішим, суди або взагалі не розглядають такі клопотання, або здебільшого відмовляють. На це переважно не зважали. Так само з оповіщенням обвинувачених: мало хто говорить про те, що такі справи можуть порушувати право на справедливий суд, а ЄСПЛ може їх підважити”.
Серед сотень проваджень є історії, які особливо чітко показують і проблеми системи, і значення тривалого моніторингу. Оксана Расулова згадує два кейси.
У цьому селі під час окупації росіяни місяць тримали майже 400 людей у тісному підвалі школи, десять людей загинуло. Одразу після звільнення села ця історія набула широкого розголосу, але коли ажіотаж стих і почалися судові процеси, за ними майже ніхто не стежив. Моніторка МІПЛ продовжила регулярно відвідувати засідання і виявила низку проблем. Коли справа потрапила до суду, перше провадження стосувалося лише виконавців наказу, а не командира, який вирішив зігнати людей у підвал, хоча його особу встановили журналісти-розслідувачі.
Люді у підвалі школи в селі Ягідне. Фото місцевої мешканки Ольги Меняйло, яку росіяни також там утримували
Зрештою справу проти командира Семена Соловова — щодо того ж епізоду і з тими ж потерпілими — передали до того ж суду. Це означало, що свідки та постраждалі знову мали свідчити, попри те що їх уже неодноразово допитували в іншому провадженні. Такі повторні свідчення виснажують, дратують і загалом суперечать стандартам людиноорієнтованого правосуддя.
Кейс: Світлана Оголь (Миколаївщина)
Світлану Оголь із села на Миколаївщині обвинувачували в тому, що вона нібито передала росіянам інформацію про місцевого ветерана АТО, якого вони зрештою вбили. Два роки тривали слухання, врешті її виправдали.
“Думаю, наша постійна присутність тримала сторони процесу в тонусі. А ще допомогла вирішити важливу емоційну деталь. Сестра загиблого розповіла, що на могилі брата немає українського прапора як вшанування його боротьби за Україну. Ми підсвітили цю історію репортажем і на могилі з’явився прапор. Це не важливо на рівні судочинства, але дуже важливо на людському рівні. А суди передусім стосуються людей”.
Світлана Оголь на засіданні, під час якого її виправдали. Фото: МІПЛ
Наразі департамент працює над створенням бази всіх підозр по воєнних злочинах, внесених українською прокуратурою, — це величезний масив даних, який досі не систематизовано. Паралельно команда розпочинає нове дослідження потреб потерпілих і кількох інших аспектів судових процесів, про які писатимуть згодом.
Головне зображення: Судові моніторки МІПЛ. Зліва направа: Надія Чучвага, Анастасія Зубова, Оксана Расулова
Ця публікація створена в рамках проєкту “В очікуванні справедливості: моніторинг судових процесів і потреб потерпілих, що стосуються злочинів, вчинених в Україні під час міжнародного конфлікту” за підтримки проєкту “Сприяння інклюзивному відновленню задля стійкості та безпеки людини в Україні”, що фінансується Урядом Японії та впроваджується Програмою розвитку ООН (ПРООН) в Україні.
