МІПЛ представила в ОБСЄ результати аналітики про права і мотивацію потерпілих від воєнних злочинів
Медійна ініціатива за права людини продовжує адвокаційний візит в ОБСЄ у рамках Supplementary Human Dimension Meetings. Аналітикиня Любов Смачило і керівниця відділу моніторингу судів у справах щодо війни Оксана Расулова взяли участь у заході “Виклики становлення правосуддя в Україні для потерпілих від воєнних злочинів і їхня мотивація на національному рівні”, організований МІПЛ.
Модерував дискусію Крістофер Рассел, офіцер з питань верховенства права ОБСЄ. Базуючись на аналітиці МІПЛ і дослідженнях ЮрФем та ULAG, пан Рассел окреслив численні проблеми з правами, статусом і мотивацією потерпілих від воєнних злочинів брати участь у правосудді.
Однією з найболючіших процесуальних проблем є те, що для української системи правосуддя статус потерпілого від воєнного злочину нічим не відрізняється від статусу потерпілого від будь-якого іншого злочину. За словами Оксани Расулової, такий підхід необхідно міняти, люди, проти яких вчинили злочин особливого типу, повинні мати доступ до спеціальної допомоги і підтримки від держави.
— Вони, зокрема, потребують безпечного простору — як фізичного, так і комунікаційного, — додала експертка МІПЛ. — Наприклад, потерпілі не знають, що відбувається з їхніми справами, чого і коли очікувати на засіданнях, не мають безпечного простору в приміщенні суду, хоча в цей момент є дуже вразливими.
Оксана Расулова навела один із прикладів, коли потерпілий у справі російського десантника Андрія Медведєва, якого судять за те, що в березні 2022 він нібито імітував розстріл цивільних в Ірпені, прийшов на заплановане засідання і пʼять годин чекав на його початок — аж поки робочий день суду закінчився. Наступні кілька разів ситуація повторилася. І хоча справу все ще слухають, потерпілий тепер демотивований і розчарований в українській системі правосуддя. Власне, через такий вплив часу та організаційні недоліки українського правосуддя аналітика МІПЛ і має назву “Охолоджуючий ефект”.
Також на мотивацію потерпілих впливає те, чи призводять вироки до реального результату, коли злочинці відбувають покарання. Наразі абсолютна більшість справ щодо воєнних злочинів на рівні українських судів відбувається in absentia, тобто заочно. Виконати такі вироки здебільшого неможливо і це також демотивує людей брати участь у процесах, говорить аналітикиня МІПЛ Любов Смачило:
— У нашому випадку засуджені перебувають у Росії, Білорусі, на тимчасово окупованій території України чи на фронті. Тобто дістатися до них українським правоохоронцям неможливо. Як варіант, треті країни, куди засуджені згодом поїдуть, могли би долучитися до виконання вироків. Але наразі ми не бачимо, щоб цей механізм працював.
Вона також згадала про досвід інших країн у роботі з міжнародними злочинами, наприклад, Боснії і Герцеговини та Грузії. Там потерпілі покладали великі надії радше не на національну, а на міжнародну систему правосуддя. Однак і вона не виправдала їхніх сподівань, негативно вплинувши на постраждалих.
Під час дискусії обговорили не лише тему очікувань, але й забезпечення прав потерпілих, які беруть участь у судовому процесі. Одну з нагальних проблем озвучила Дар’я Росохата, юристка-аналітикиня ЮрФем. За її словами, часом українські правоохоронці розкривають персональні дані потерпілих від сексуального насильства під час конфлікту, по кілька разів проводять допити однієї й тієї ж травмованої людини, не керуються людиноцентричним підходом. Вона переконана, що це загрожує ретравматизацією та стигматизацією таких людей у суспільстві.
— Наприклад, ми бачили ситуації, коли громади знали імена потерпілих від сексуального насильства, вчиненого під час збройного конфлікту, і це загрожувало їхній безпеці, — наголошує Дар’я Росохата. — Такий підхід точно не є людиноцентричним. Як і повторні допити чи допит жінки-потерпілої від сексуального насильства чоловіком-правоохоронцем.
Експертки ЮрФем і МІПЛ переконані, що для ефективнішої роботи з потерпілими варто впровадити саме людиноцентричний підхід.
На практичних проблемах і викликах, з якими стикається перевантажена правоохоронна система України, зупинився і Арьє Мора з ULAG. Наразі Офіс Генерального прокурора заявляє про понад 130 тисяч зареєстрованих воєнних злочинів, і жодна національна система, вважає правозахисник, не здатна впоратися з такою кількістю справ. Мора нагадав, що прокурори і слідчі не мають достатніх ресурсів, аби належним чином працювати з потерпілими. Через це інтереси таких людей для них не в пріоритеті. Експерт ULAG звертає увагу і на те, що для руху справи проактивними мають бути саме потерпілі, утім він закликає шукати й інші засоби, які спонукали б слідство працювати.
Більше того, правоохоронці не завжди розуміють психологічний стан потерпілих, які через пережите не мають ані фізичних, ані моральних сил максимально включатися у процес. Найперше це стосується людей, які зазнали сексуального насильства під час війни.
Часткова ці проблеми міг би вирішити новостворений Координаційний центр підтримки потерпілих і свідків. Проте Арьє Мора разом із колегами наразі не бачить вагомого позитивного впливу цього центру на становище потерпілих. Не в останню чергу тому, що Координаційний центр працює як реферальна система, де процедури все ще не впорядковані і немає чітких алгоритмів.
Підсумовуючи учасники дискусії наголосили, що працювати з проблемами правосуддя важливо не лише на національному рівні. Ідею справедливості і тої роботи, яку необхідно зробити для її досягнення, потрібно просувати і на міжнародному рівні. Зокрема через створення трибуналу, за результатами якого Росія відповість за вчинені в Україні злочини.
