МІПЛ вдалося встановити 22 локації утримання українців
Протягом трьох місяців з повномасштабного вторгнення росії в Україну журналісти Медійної ініціативи за права людини збирали інформацію про місця утримання та аналізували практики затримань, які російські військові намагалися перенести зі староокупованих на новоокуповані території. За цей час вдалося встановити понад 20 локацій, де утримували та продовжують утримувати громадян України. А також зрозуміти, де, за яких обставин та для чого затримували українців. Висновками та спостереженнями команда МІПЛ поділилася під час пресконференції «Зниклі в окупації: українців тримають у підвалах та колоніях на території РФ».
Де утримували та утримують громадян України
За допомогою польових місій, інтерв’ю зі звільненими бранцями, а також моніторингу відкритих джерел журналістам МІПЛ вдалося встановити 22 локації утримання громадян України. Інформацію МІПЛ зібрала в інфографіку українською та англійською мовами. Місцями утримання стали приміщення виробничих підприємств, підвали, відділки поліції та приміщення адміністрацій. А також в’язниці та ізолятори. Це не вичерпний список, проте за допомогою нього вдалося показати географію, як відбувалися затримання, говорить координаторка МІПЛ Тетяна Катриченко.
Тетяна Катриченко вважає, що інформація про утримання має бути публічною
Однак порахувати кількість затриманих та вивезених на територію рф дуже складно, продовжує правозахисниця, бо не про всіх затриманих є інформація. Відомо, що з Київської, Чернігівської та Сумської областей вивезли у росію близько 200 цивільних. І ще кілька тисяч військовослужбовців прямо зараз утримують на території рф.
«Про кількість військовослужбовців можуть говорити цифри. У чорнобильській зоні затримано близько сотні людей. На острові Зміїний – кілька десятків, а в Маріуполі лік іде на кілька сотень та навіть тисяч, – рахує кількість військовополонених Тетяна Катриченко. – Через об’єктивні причини, ми розуміємо, що не всі люди, про яких ми говоримо, можуть бути у списках зниклих та списках на обмін. Важливо, щоб інформація про утримання ставала публічною. І був суспільний запит на те, аби з’ясувати, де та у яких умовах утримуються полонені, як їх можна звільнити, що взагалі відбувається на окупованих територіях».
Розголошення списків імен полонених – це гарантія, що вони не «загубляться», говорить Ольга Решетилова
Розголошення цих даних та публікація списків імен затриманих, які знаходяться в російському полоні, це гарантія того, що ці люди «не загубляться», підсумовує координаторка МІПЛ Ольга Решетилова.
Тільки в одному з російських СІЗО утримували пів тисячі українців
Волонтера Червоного Хреста Володимира Хропуна вивезли у росію у наприкінці березня. Перед цим чоловіка утримували у приміщенні ливарного цеху у Димері. Годували кашею та військовим крекером. На усіх затриманих дали лише одну каністру води. Спати доводилось вшістьох на одному матраці.
Володимира Хропуна тримали в полоні з 18 березня по 6 квітня
З Димера Володимира Хропуна вивезли у Гостомельський аеропорт. Далі через чорнобильську зону у білоруське місто Наровля. Кінцевою точкою маршруту став російський СІЗО у Новозибкові Брянської області. У цьому ж СІЗО опинився й інший мешканець Димера Дмитро Левицкий.
«Нас прийняли по тюремних законах, – згадує Левицький. – Одразу почалися допити. Фізично нас не катували. Але морально було дуже тяжко, бо для них ми фашисти та націоналісти. На 15 квітня там знаходилося 540 осіб (захоплених в Україні – МІПЛ). З них лише сотня військових».
6 квітня Володимира Хропуна готували до обміну та повернення в Україну. Проте полоненому про це не казали. У цей день його тричі оглядали лікарі. Дивилися, чи не видно синці, каже колишній заручник. У цей день Володимиру повернули його одяг і повезли в аеропорт. Проте вилетіти в Україну завадила погана погода. Наступного дня обмін таки відбувся:
«Ми летіли вісім годин у Таганрог. Там до нас додали ще декількох цивільних. Кількість полонених збільшилася до 14. Далі прилетіли у Сімферополь. Виявилося, що там чекав “Урал” з 13-ма українськими військовими. Десь у Запорізький області цивільних та військових об’єднали. І тільки тоді сказали, що нас везуть на обмін».
Дмитра Левицького тримали у СІЗО на 20 днів довше
Дмитро Левицький пробув у полоні на двадцять днів довше. Деякі з працівників СІЗО, каже Левицький, на запитання про обміни полоненими дали знати, що Володимира повернули в Україну. Про свій обмін Дмитро дізнався, коли полонених довезли до Мелітополя.
«Морально російські військові намагалися тиснути. Казали, що ми йдемо у крематорій. Це було десь о дев’ятій вечора», – згадав наприкінці промови Дмитро.
Причини затримання у південній та північній частинах України відрізнялись
Північну та південну частини України захопили з перших днів повномасштабного вторгнення росії. На Півдні – у Бердянську, Каховці, Новій Каховці – люди зникали після проукраїнських мітингів, повідомила координаторка МІПЛ Тетяна Катриченко.
«За такою схемою рф діяла у 2014 році у Донецькій та Луганській областях. Людей викрадали та утримували у непристосованих для того приміщеннях: у поліції, СІЗО або підвалах. Деяких тепер ще вивозять на територію окупованого Криму», – провела паралелі з окупацією у 2014-му Катриченко.
Разом з активістами під загрозою затримання опинилися колишні учасники АТО/ООС, продовжує координаторка МІПЛ. Вона каже, російські військові приходили до АТОвців у першу чергу, бо їх шукали за списками.
У північних регіонах України – на Київщині, Чернігівщині, Сумщині та Харківщині – затримували звичайних перехожих, які не були причетні до бойових дій чи волонтерства. За словами правозахисниці, після окупації невеликих сіл та селищ російські військові, з допомогою угруповань так званих “ЛНР” та “ДНР”, почали облаштовувати свої вогневі позиції прямо у дворах місцевих мешканців. Інколи затриманих закривали у підвалах власних будинків або зганяли в інші приміщення.
«Якщо говорити про основне місце утримання у Димері, то це ливарних цех, – говорить журналіст МІПЛ Артур Пріхно, який здійснював польові місії у звільнені населені пункти Київщини. – Туди звозили людей з Катюжанки, Димера та Козаровичів. У Гостомелі була інша ситуація. Там російські військові базувалися у квартирах та ЖК. Туди ж звозили затриманих людей і деякий час утримували. У Бучанському районі людей тримали на території військового містечка. Їх розміщували у холодильних камерах напівзруйнованої їдальні».
Артур Пріхно протягом трьох місяців досліджував місця утримання на Київщині
Затримання починалося з перевірки телефонів на підозрілі для військових рф фото та пости людей про пересування російської техніки. Після таких постів людей утримували протягом декількох тижнів. Деяких звільняли, а декого вивозили до росії з метою поповнення «обмінного фонду». При цьому, цивільних перевдягали у військову форму та допитували, як коригувальників.
«Тобто їх намагаються представити, як комбатантів для того, щоб потім обміняти українських цивільних на російських військових», – пояснила мету затримання цивільних Тетяна Катриченко.
Зниклих цивільних з Тростянця знайшли у СІЗО росії
Доказом затримання цивільних для поповнення «обмінного фонду» стала історія ще одного цивільного – Олександра Ситника з Тростянця на Сумщині. Місто перебувало в окупації з 24 лютого по 26 березня. За цей час зникли безвісти деякі мешканці міста, говорить журналістка МІПЛ Марія Климик, яка розслідувала цей епізод. Вона з’ясувала, що викрадених людей російські військові тримали на місцевому вокзалі. У ньому проводили допити з побиттями.
Марія Климик провела розслідування щодо зниклих у Тростянці
«Олександра Ситника та його тестя затримали без жодних пояснень та повезли на вокзал. Їм пощастило, що їх тримали там лише 15 хвилин. Тих, кого утримували декілька днів, жорстоко катували. У момент затримання Ситника намагалися евакуювати поранених російських солдатів. Разом ними затриманих привезли у Бєлгородську область у СІЗО №2. Їх помістили в одну камеру з військовими. Олександр пояснював, що він не має жодного стосунку до армії, але військові рф цього не розуміли», – розповіла авторка розслідування.
У день, коли Ситника звільнили, російські соцмережі писали нібито чоловік «добровільно здався зі зброєю у руках». За словами журналістки, у Старому Осколі досі перебуває декілька десятків мешканців Тростянця. Про місцезнаходження деяких зниклих мешканців наразі невідомо.
Насильницькі переміщення заборонені декількома нормами
У Четвертій Женевській Конвенції є положення, які забороняють державі-окупанту переміщувати або депортувати на територію противника окремих громадян або колективні депортування, пояснив адвокат об’єднання “Амбрелла”, експерт МІПЛ Андрій Яковлев. Про заборону насильницьких переміщень йдеться у 47 статті. Такі депортації вважаються серйозним порушенням норм Міжнародного гуманітарного права. Своєю чергою серйозні порушення вважають воєнними злочинами, говорить адвокат. Вони регулюються національним правом та Римським статутом.
Насильницькі переміщення – це серйозний воєнний злочин, говорить адвокат Яковлев
У Римському статуті є дві статті, під які можуть підпадати переміщення:
– статті 7 – злочини проти людяності. Вони передбачають, що широкомасштабні і масові депортації або насильницькі переміщення можуть становити злочини проти людяності;
– стаття 8 – воєнні злочини. Навіть не насильницьке переміщення населення буде становити воєнний злочин.
Окрім цього, є Міжнародне право прав людини, продовжує Яковлев. Це четвертий протокол до Європейської конвенції, який забороняє насильно переміщувати населення та забороняє обмежувати переміщення.
Коментуючи розповіді звільнених бранців, Андрій Яковлев зазначив, що відбулося й порушення Європейської конвенції прав людини. Бо чоловіків незаконно затримали (стаття 5), неналежно поводилися (стаття 3), та порушили право приватності (стаття 8).
