Send Lette
Насильницькі зникнення

МІПЛ знайшла катівню на Сумщині: постраждалий усе впізнав

Боромля і Тростянець — населені пункти в Охтирській громаді Сумщини. На початку повномасштабного вторгнення РФ вони опинилися під окупацією. Загарбники викрадали, катували й убивали цивільних. МІПЛ побувала тут у польовій місії та знайшла п’ять місць, де росіяни незаконно утримували цивільних. У Боромлі людей тримали на території місцевого підприємства, а в Тростянці — в приміщеннях залізничного вокзалу, цегляного заводу, елеватора та відділку поліції.

“Кадировці з вас зроблять фарш”

Анатолій Ярош — дільничний на пенсії, родом із села Гребениківка. Російську військову техніку побачив 8 березня 2022 року: близько 50 машин рухалися селом і ставали на городах. Коли троє озброєних окупантів із червоними пов’язками увірвалися на подвір’я Анатолія, дружина сховала чоловіка та свого брата Олександра в коморі. Росіяни заявили: “Вибачте, будь ласка. Ми думали, що тут ніхто не живе, хотіли у двір загнати командирську машину. Оскільки тут живуть люди, знайдемо інше місце”. Зрештою військову техніку поставили під воротами будинку Ярошів. Анатолій відправив дружину й тещу на край села, а сам залишився вдома з Олександром. 

Анатолій Ярош. Фото: Віктор Ковальчук

Спершу росіяни не чіпали їх, одного дня навіть прибрали свою техніку. Утім 14 березня восьмеро окупантів вдерлися до Анатолія й Олександра, наставили на них автомати, почали бити та запитувати про їхні зв’язки із ЗСУ та ТрО. Упродовж 40 хвилин росіяни обшукували їх, били та стріляли біля вух, а тоді повезли до свого командування. Там катували. Після цього їх та ще трьох людей, зокрема кума Анатолія, кинули у неопалювану залізну будку на території одного з підприємств Боромлі.

— Нас поставили на коліна обличчям у сніг. Так ми простояли пів години. Холодно, обличчя в снігу, руки зв’язані позаду. Голову трохи повернув — одразу били ногою по обличчю. Потім наказали назвати телефони родичів, яким можна подзвонити та повідомити, де забрати наші тіла. Я сказав, що номера не дам. 

У залізній будці чоловіки перебували понад дві доби. Їм не давали їсти, пити, вставати. На даху сидів російський снайпер, який стріляв, коли люди намагалися підвестися. Пізніше привезли ще двох цивільних, серед яких був Валерій Партала, заступник голови Охтирської райради. Усіх заручників повантажили в кунги та впродовж п’яти годин везли до російського села Пороз.

— Привезли нас під вечір, почали виводити і зразу ж казати: “О, привезли свіжий матеріал. Зараз браття кадирівці з вас зроблять фарш”. Нас відвели в туалет, а потім кинули в погріб. Він теплий, я так розумію, це в якійсь майстерні.

Крім них, у погребі утримували ще двох чоловіків. Анатолія Яроша повели на допит до російського військового на ім’я Ігор Анатолійович. Той розпитував про затримання чоловіка, його зв’язки з правоохоронцями. Стверджував, що чоловіка хтось здав. Окупант пообіцяв перевести боромлян у табір для полонених, але наступного дня їх повернули до залізної будки в Боромлі. Туди на ніч привели ще чотирьох цивільних із Бобрика (село на Сумщині), в одного з них була прострелена нога.

Російські військові стверджували, що на Анатолія Яроша була наводка, через що його і затримали. Фото: Віктор Ковальчук

— Потім привезли 64-річного дідуся. Йому так скрутили тросом руки, що кінцівки були криваві: сині та дуже розпухлі. Навіть військові, які його приймали, казали: “Нащо так зв’язувати?” Дідуся звинувачували в нападі на військових і вбивстві. Сідниці в нього були прострілені автоматом. Дід був із нами дві доби, а потім його забрали.

Одного дня Анатолію Ярошу, Валерію Парталі та ще двом цивільним росіяни дозволили піти. Вони чекали на попутку. Був мороз. Аби зігрітися, розтирали один одному ноги. До Гребениківки їх підкинув чоловік, який на прощання сказав: “Ти дивись, запамʼятай меня, знатимеш, що тебе з пекла витягнули донецькі”.

Кум і брат дружини Анатолія, за даними Червоного Хреста, донині перебувають у полоні. Олександр — у в’язниці Ростова.

Місце злочину вокзал Тростянця 

Інший цивільний заручник, Валентин Баранік — із Тростянця. Під час окупації міста залишався вдома, не мав на чому виїхати. До того ж випускати людей із міста росіяни не хотіли. Тих, хто намагався евакуюватися, утримували впродовж трьох днів у лісі на території санаторію. Їх роздягали, обшукували, забирали телефони та відеореєстратори.

Валентин Баранік. Фото: Віктор Ковальчук

Росіяни затримали Валентина Бараніка, коли той ніс тютюн брату своєї дружини. Чоловіка відвезли до поліції, обшукали, забрали гроші та ланцюжок із хрестиком. Потім йому зв’язали руки стяжками, на очі натягнули шапку і до ранку тримали в підвалі. Тоді чоловіка відвезли до залізничного вокзалу, де допитували, називали коригувальником, командиром партизанів, сапером. Питали, де живуть військові та ветерани. Один із окупантів, каже чоловік, мав кавказький акцент. Росіяни били Валентина Бараніка, зламали йому три ребра, прострелили сідницю, стріляли біля вуха. 

Після поліцейського відділку Валентина Бараніка утримували на вокзалі Тростянця. Фото: Віктор Ковальчук

Під час польової місії МІПЛ до Тростянця одна з місцевих жительок, яка просила не розкривати її імені, розповіла, що якось на вокзал окупанти привели чоловіка і ті, хто його приймав, сказали: “Ви кого привели? Йому років 55. Він для переливання крові не підходить”.

Інший свідок, Ольга Трипольська, яка працює черговою по вокзалу, розповіла МІПЛ, що стіни в приміщенні вокзалу, де російські військові катували Валентина Бараніка та інших, були закривавлені. Кров вона бачили й на сходах, якими тягали людей. Документатори МІПЛ відвідали це приміщення. У ньому й донині стоїть специфічний запах крові, попри те, що після деокупації Тростянця там зробили ремонт. Крім того, команда МІПЛ виявила там сухпайки армії РФ, шматки троса та скотчу, які, за словами опитаних нами постраждалих, подібні до тих, якими їх зв’язували. У приміщенні, де утримували Валентина Бараніка, є сліди бурої рідини, схожої на кров.

Залізничний вокзал Тростянця. Фото: Віктор Ковальчук

Боромля: як МІПЛ знайшла катівню

Із приміщення вокзалу чоловіка зі зв’язаними тросом руками та ногами в кузові вантажівки вивезли до Боромлі. Росіяни стверджували, що знайшли в телефоні Бараніка координати окупантів, які він нібито передавав ЗСУ. Тоді його завели до залізної будки на території місцевого підприємства. Там Валентина допитував російський офіцер. 

Баранік розповідає МІПЛ, що з вікна того приміщення він бачив білу двоповерхову будівлю, а з другого боку — російський військовий намет. Утім згадати, де саме було це місце, чоловік не міг. Документатори МІПЛ запропонували йому разом знайти будку. Валентин спершу сумнівався, адже до того розповідав правоохоронцям, що не пам’ятає, де його утримували, і вони відмовилися шукати це місце і більше з ним жодного разу не зв’язувалися.

Документаторки МІПЛ разом із Валентином шукали місце його незаконного утримання. Фото: Віктор Ковальчук

Зрештою чоловік пристав на пропозицію МІПЛ детально дослідити територію. Зауважимо, що до цієї поїздки наші документатори вже опитали місцеву жительку про те, де в Боромлі утримували людей. Вона вказала нам на ділянку з білим двоповерховим будинком. 

Утім спочатку Валентин Баранік відвіз документаторів МІПЛ в інше місце, де, як він думав, його утримували. Але помилився. Тоді разом із чоловіком наша команда поїхала на підприємство, про яку говорила місцева жителька. Його територія огороджена бетонними блоками, є ворота. Зайшовши всередину, Валентин упізнав червоне приміщення підприємства та залізну будку з діркою замість вікна — саме там його разом із іншими цивільними незаконно утримували росіяни.

Залізна будка в Боромлі, де росіяни утримували Валентина Бараніка. Фото: Віктор Ковальчук

Документаторка МІПЛ Катерина Черната зазначає, що Баранік почав розповідати про це місце, адже після майже двох років пошуків і зневіри завдяки МІПЛ таки знайшов, де його утримували окупанти.

Місце утримання Валентина Бараніка в Боромлі. Вид зсередини. Фото: Віктор Ковальчук

У будці було сміття, крихти пінопласту — Валентин Баранік розповів, як лежав на ньому під час незаконного утримання. Крім того, МІПЛ разом із Валентином знайшли старе ганчір’я з бурими плямами, схожими на кров. Також чоловік упізнав бляшанку російської тушонки, трос і скотч, якими зв’язували людей. Місце, де його допитували, чоловік теж згадав.

Валентин Баранік демонструє, як російські військові зв’язували заручників. Фото: Віктор Ковальчук

Він заявив, що разом із ним у цій будці росіяни утримували ще двох цивільних: Олексія та Олександра. Згодом Бараніка і Олексія росіяни на БМП відвезли до Тростянця, де чоловіки побачили багато загиблих цивільних: хтось потрапив під обстріл, декого окупанти вбили, підозрюючи в допомозі ЗСУ. Доля Олександра залишається невідомою, попри те що з моменту його викрадення минуло майже два роки.

Сміття, яке лишили російські військові. Фото: Віктор Ковальчук

Марина Кулініч, журналістка МІПЛ

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Квазіправова система
Тероризм і спроба підпалити людину: що росіяни інкримінують Костянтину Зіновкіну з Мелітополя та де його утримують

Мелітополь росіяни окупували в перші дні повномасштабного вторгнення. Відразу ж захопили адмінбудівлі, почали викрадати місцевих жителів. Не оминули вони й Костянтина Зіновкіна, який залишився в Мелітополі, аби доглядати маму і бабусю.

12 Лютого 2024

Насильницькі зникнення
Окупація Новокаїрів: за що росіяни викрали місцевого жителя

Микола Гарбар — мешканець села Новокаїри. Це Бериславський район Херсонщини. Перед початком повномасштабного вторгнення Росії він жив у рідному селі, працював механізатором у фермерському господарстві. Чоловіка викрали росіяни. Можливо, за наводкою призначеного окупантами старости. З того часу рідні не мають про нього жодної звістки.

12 Січня 2024

Насильницькі зникнення
Останній дзвінок із окупації: куди зник Олександр Щербатий з села Шестовиця

Майже місяць тривала окупація села Шестовиця Чернігівської області. 31 березня 2022 року Збройні сили України звільнили населений пункт. Проте досі залишається невідомою доля його мешканця — 48-річного Олександра Щербатого.

9 Січня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Справа Ягідного, Діана Панченко та “російська громада” Полтави: 29 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

24 Лютого 2024

Тимчасовий пункт. Як українські полонені проходили через Шебекіно

На початку повномасштабного вторгнення РФ очікувала, що Шебекіно прийматиме українських біженців і біженок, проте очікуваних масштабів не було, тож росіяни швидко знайшли для міста іншу роль. МІПЛ продовжує документувати свідчення звільнених із полону — цього разу розповідаємо про табір у Шебекіно.

23 Лютого 2024

Аналітика
Загибель українських військових у російському полоні — МІПЛ презентувала аналітику

Мета аналітики — наголосити на неналежному утриманні українців у російському полоні та проблемах із забезпеченням їхніх прав і притягненням до відповідальності винних у тортурах.

22 Лютого 2024

Більше публікацій