Send Lette
Військовополонені

Морпіхи 36-ї бригади: два роки знущань у полоні

Кілька тисяч українських морських піхотинців перебувають у російському полоні. Більшість із них — з перших місяців війни. На обміни вони потрапляють рідко, останнім часом їх майже не віддають. Морпіхів утримують компактно у кількох колоніях. Над ними знущаються і піддають незаконному судовому переслідуванню. Стан здоровʼя багатьох морпіхів критичний, деякі помирають у полоні.

Полон та жорстоке поводження

Від початку повномасштабного вторгнення 36 окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського боронила Маріуполь. Упродовж березня-травня 2022 року майже дві тисячі її бійців потрапили в російський полон. Відтоді, за даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, з полону повернулися лише 287 бійців цієї бригади. Решту утримують у місцях несвободи у Таганрозі, Валуйках, Курську, Пакіно, Мордовії, на окупованих територіях у Луганській і Донецькій областях.

Місця утримання військовополонених 36-ї ОБрМП в РФ та на окупованих територіях України

Свідки, яких опитала МІПЛ, говорять про те, що у російських колоніях і СІЗО до морпіхів ставляться особливо жорстоко. Свідком етапування 176 морських піхотинців у Новозибківське СІЗО у травні 2022 року був Максим Колесніков, колишній військовополонений. За його словами, українських армійців там весь час били, вдень їм забороняли сидіти. “Треба було стояти в лінію. Це був найгірший варіант — весь день стояти. Або дозволяли ходити чи стояти біля стінки, але не сідати. Ми намагались знайти місце, яке не можна побачити через вічко, і так відпочивали”, — згадує Колесніков. Він згадує, як через постійне стояння у полонених набрякали ноги, з’являлися гнійні рани. 

Максим Колесніков, колишній військовополонений, до полону (праворуч) та відразу після обміну 4 лютого 2023 року

У якості покарання військовополонених змушували присідати. Євген, який також перебував у Новозибківському СІЗО, згадує: “У нас був рекорд — за день ми присіли 3600 разів”.

Утримують морпіхів і в Тульській області, зокрема бійців 501-го батальйону. Деякі з них тривалий час перебували у карцерах, де їх били, не давали спати і вимагали, аби  вони зізнатися у злочинах, яких не вчиняли. “Якщо ти засинаєш у карцері, тебе будять і бʼють. Один полонений, памʼятаю, простояв так 13 днів поспіль. У нього почалися галюцинації. Я чув його крики, а потім він сказав: “Давайте підпишу”, — розповідає колишній військовополонений Богдан Слободян.

Богдан Слободян, колишній військовополонений, на пресконференції МІПЛ. Фото: Віктор Ковальчук

Українських армійців в полоні не догодовують. Вони критично втрачають вагу. Максим Колесніков, який за 10 місяців полону втратив 32 кг, згадує: “Хліб різали не на шість шматків за нормою, а на 8 — 10. В обід був суп — картоплинка нарізана і водичка, інколи було щось більш-менш густе. Коли вони думали, що може бути перевірка, то давали нарізану яловичину: переморожене м’ясо, де всі волокна полускані, шматочками нарубали. Ми жартували, що, мабуть, це мʼясо ще з часів товариша Сталіна”.

Через постійні знущання і недостатнє харчування військовополонені хворіють, однак медичну допомогу їм майже не надають. Євгена Дідківського із 95-ї бригади утримували у виправній колонії № 9 в м. Борисоглєбськ. Він згадує хлопця з 36 ОБрМП: “Привезли морпіха з травмою ноги. У нього права нога постійно пухла, в нозі дірка, з якої постійно сочиться якась рідина”. За словами Дідківського, багато полонених хворіли на рожу — бешихове запалення шкіри: “Починається запалення на ногах, шкіра змінює колір від червоного до темно-коричневого. Ноги розпухають, починається лихоманка, неможливо ні стояти, ні сидіти, ні лежати”. У полонених також фіксують туберкульоз.

Євген Дідківський, колишній військовополонений, на акції підтримки військовополонених в Києві

Ганна Бей, дружина військовополоненого Павла Бея, старшого матроса 501-го окремого батальйону морської піхоти, про стан здоров’я чоловіка говорить таке: “У нього дуже сильно набрякли ноги. Шкіра поміняла колір, стала морквʼяно-червоного кольору, капіляри луснули, а якщо ноги мерзнуть, то стають синіми. Це ознака варикозу. Також він має проблеми з пам’яттю, не працюють два пальці на правій руці. Крім того, у всіх хлопців проблеми з зубами — сипляться”. За словами Бей, її чоловік при зрості 188 см до полону важив приблизно 95 кг. Зараз — 60 кг. Проблем додають антисанітарні умови, паразити і гризуни.

“Я дізналась такі речі, які мені, як матері, напевно, краще й не знати”

Родичі військовополонених 36-ї бригади впевнені, що у бранців, які понад два роки перебувають у полоні, більше немає ресурсу триматися. Мілана Компанієць, мати матроса Юрія Гульчука, згадує, як син мріяв стати перекладачем, навчався на факультеті китайської філології і добре знав англійську мову. Утім після другого курсу хлопець пішов в армію. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, обороняв Маріуполь у складі 36-ї бригади. Зв’язок із Гульчуком родина втратила 4 квітня 2022 року. Виявилося, що він у полоні. Згодом у соцмережах росіяни виклали фото хлопця. “Його ніхто не впізнав, крім мене. Це була абсолютно не та людина, — говорить Мілана Компанієць. — А в січні 2024 року від звільнених із полону я дізналася такі речі, які мені, як матері, напевно, краще й не знати. Мого сина били шокером у пах, аж поки він не втратив свідомість і в нього не віднялися ноги. Чи відновились вони зараз? Сподіваюсь, що так. Я медикиня і знаю, що це можливо. Теоретично”.

Мілана Компанієць, мати військовополоненого матроса Юрія Гульчука. Фото: Віктор Ковальчук

За словами Компанієць, через побої в полоні у її сина відібрало мову: “Він дуже вербальна людина і мова для нього — це спосіб життя. Після чергових побоїв перебував без свідомості чотири години. Коли отямився, показав хлопцям пальцями “Ок” — що живий. Але втратив можливість розмовляти. Думаю, це або мікроінсульт, або якесь інше ураження нервової системи”.

Звільнені з полону українські військові заявляють, що в СІЗО і колоніях їм забороняли скаржитися на самопочуття. Тих, хто наважувався, били електричним струмом. Якщо болять зуби, їх виривають або вибивають. За словами Мілани Компанієць, з 16 видів тортур, визначених у Стамбульському протоколі, до морпіхів застосовано 14. Відомі також факти смерті колишніх бранців уже після звільнення з полону. Причина — хронічне недоїдання, яке призводить до серцевої недостатності. “Серцевий м’яз стоншується, зменшується його об’єм, починається розлад функцій. І коли людина після цього починає активно рухатись, серце не витримує”, — зазначає пані Мілана. Саме тому, за її словами, для тих, хто довго перебував у полоні, необхідно запровадити категорію “полонені великих термінів ув’язнення” і застосовувати для них спеціальний протокол лікування і реабілітації.

Такий вид мають українські військові після російського полону. Фото: Костянтин та Влада Ліберови

Разом із іншими родинами полонених морпіхів Компанієць активно скаржиться на умови утримання українських військових. Скарги надсилають до всіх можливих російських установ: “Ми отримали певний результат. Хлопці сказали, що наприкінці осені минулого року була якась дуже важлива комісія. Хлопців не чіпали, почали давати курятину і трішки риби. Ми розуміємо, що це спрацювали наші листи на ФСІН, на відповідний комітет при президенті Росії. Так, наші листи спрацювали, але дивно, що жодного разу нічого не спрацьовувало у Міжнародного комітета Червоного Хреста”.

Показово, що саме МКЧХ має контролювати стан військовополонених, яких утримує Росія. Ці повноваження закріплені у Женевській конвенції 1929 року. Згідно з ними, співробітникам Червоного Хреста дозволено відвідувати всі місця, де можуть перебувати військовополонені, вони також можуть розмовляти з полоненими особисто або через перекладача. Утім в ситуації з бійцями 36 бригади жодних свідчень про відвідування їх представниками МКЧХ немає. “Ні в Оленівці, ні в Ряжську, ні в Мордовії, де я перебував, представників Червоного Хреста не бачив”, — зазначає колишній бранець Олександр.

Людей, одягнених у форму МКЧХ, українські військові бачили хіба що в момент, коли потрапили у полон під час виходу з Азовсталі у травні 2022 року.

“Маємо право на листування, але в нас цього права немає”

Юлія Петрик — голова громадської організації “Сім’ї офіцерів і артилеристів 36-ї бригади морської піхоти”, дружина Микити Петрика, військовополоненого офіцера 36 бригади. Вона говорить: “Наші морпіхи більше двох років перебувають у жахливих умовах в полоні. Вони заморені голодом, піддаються тортурам, моральному і сексуальному насиллю. І це у той час, коли військовополонені РФ мають право на телефонні дзвінки і відео. Їх забезпечують солодощами і навіть цигарками!”.

Юлія Петрик, голова громадської організації “Сім’ї офіцерів і артилеристів 36-ї бригади морської піхоти”, дружина військовополоненого Микити Петрика. Фото: Віктор Ковальчук

Петрик підкреслює, що хоч полонені й підтверджені МКЧХ, їхні рідні не мають жодної офіційної інформації про те, де саме перебувають військові, і що у них зі здоров’ям. “Відповідно до Женевських конвенцій, ми маємо право на листування, але насправді в нас цього права немає. Всю інформацію, якою ми володіємо про бранців, ми отримуємо від їх побратимів, які вже повернулися на рідну землю, — говорить жінка. — Але у нас навіть немає впевненості, чи живі наші рідні, тому що є випадки повернення тіл військовополонених, які були підтверджені МКЧХ”.

З початку повномасштабного вторгнення в Україну повернули 176 тіл тих, хто перебував у полоні. Близько 80 із них були підтверджені МКЧХ. 

“Приблизно половина закатованих тіл, які РФ передає українській стороні — це бійці морської піхоти”, — говорить Олена Бєлячкова, координаторка родин полонених Медійної ініціативи за права людини. За її словами, тіла переважно повертають із одних і тих же місць, де зафіксовані найжорстокіші умови утримання.

Повернення загиблих українських військових до України. Фото: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими

Після повернення тіл українських полонених експерти нерідко встановлюють, що ці люди загинули в колонії пів року чи навіть рік тому. І цьому є пояснення. Справа в тому, що чим довше зберігається тіло, тим менше шансів встановити причинно-наслідкові зв’язки смерті.

“Ми розуміємо, що час грає проти наших військовополонених. І ті умови, в яких вони перебувають, ті катування, які до них застосовують, можуть призводити до збільшення кількості тіл, які повертатимуть із полону”, — зазначає Олена Бєлячкова. Вона наголошує, що за міжнародними нормами важкопоранені і тяжко хворі мають бути звільнені з полону безумовно. І добиватися цього мав би Міжнародний комітет Червоного Хреста, як організація, на яку покладено обов’язок стежити за дотриманням норм міжнародного гуманітарного права.

Адвокат і експерт МІПЛ Андрій Яковлєв говорить, що претензії до МКЧХ не в тому, що він не виконує своїх зобов’язань, а в тому, що пасивно реагує на те, як Росія відмовляє Червоному Хресту використовувати його мандат відвідувати полонених і забезпечувати з ними комунікацію.

Яковлєв також наголошує на тому, що в порушення норм Женевських конвенцій українські полонені не мають жодного зв’язку з зовнішнім світом, а їхні родичі нічого не знають про них. Завдяки цьому Росії вдається приховувати факти катувань полонених, що є воєнним злочином. Ба більше, це злочин не лише тих, хто катує, але й тих, хто віддає наказ катувати або не здійснює нагляд за додержанням законів, через що людину катують. Аналізуючи свідчення колишніх військовополонених, МІПЛ бачить однакові типи катування, які вчиняються однаковими засобами у різних регіонах Росії. Відтак можемо стверджувати, що цьому злочину сприяють або заохочують на федеральному рівні, тобто вина лежить на керівниках федерального рівня.

Акція на підтримку військовополонених 36-ї ОБрМП. Фото: Віктор Ковальчук

“Моніторингова місія ООН оприлюднила не один звіт, де зазначено, що до українських полонених застосовується систематичне катування, — говорить Андрій Яковлєв. — Але той факт, що відповідальні особи Росії, у тому числі на федеральному рівні, не вживають заходів припинення цих порушень норм міжнародного гуманітарного права, свідчить про те, що вони приймають на себе відповідальність і таким чином юридично підтверджують свою вину”. 

Ефективним засобом впливу на таких порушників були би ордери на арешт конкретних наглядачів, керівників СІЗО чи колоній, де утримуються полонені українці, або керівників вищого рівня. Ці ордери має видавати або Міжнародний кримінальний суд, або суди міжнародної юрисдикції, або наші суди. Ключова умова — оголошення підозрюваних у розшук всюди, куди б вони не поїхали. Це має стримати жорстокість по відношенню до українських військовополонених, аби вони витримали полон і зрештою повернулися в Україну.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Військовополонені
“Ці свідчення писав не я”, — правозахисник Максим Буткевич виголосив останню промову в окупаційному суді в Луганську

16 липня 2024 року українському правозахиснику Максиму Буткевичу, який вже понад два роки перебуває в російському полоні, виповнюється 47 років. У цей день ми публікуємо повний текст його виступу під час касаційного розгляду його справи російським судом, який записав один із відвідувачів.

16 Липня 2024

Військовополонені
Родичі військовополонених 36 бригади закликали зробити все можливе, аби повернути рідних: випадки смерті в полоні стали постійними

Кількість смертей у російському полоні значно збільшилася через нелюдські умови утримання, катування, побиття, відсутність належного харчування і медичної допомоги. Особливо це стосується захисників Маріуполя, зокрема морпіхів 36 бригади.

20 Червня 2024

Військовополонені
Війна, яка все зруйнувала: історія боротьби братів-азовців

Олег та Віталій Лобови — близнюки, обоє військовослужбовці бригади “Азов”. З перших днів великої війни захищали Маріуполь. У квітні 2022 року група, у якій були брати, проривалася на Азовсталь і потрапила під обстріл. Віталій Лобов загинув, а Олег отримав поранення, дістався меткомбінату, а за місяць потрапив у полон.

11 Червня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
“Я не асоціююся з підзахисним — я потрібна для балансу правосуддя і справедливості”, — адвокатка російських військових

Юлія Шуляк — українська адвокатка, яка представляє в суді російських військових, яких обвинувачують у воєнних злочинах. В інтерв’ю МІПЛ адвокатка розповідає про досвід роботи з воєнними злочинами, виклики заочного процесу, вплив міжнародного освітнього проєкту на її бачення власної роботи та суспільний осуд.

19 Липня 2024

Війна і правосуддя
Роздроблені справи як системна проблема. МІПЛ проаналізувала останні судові вироки росіянам за воєнні злочини

Порівняно з попередніми вироками, у червневих судді скорочували контекстуальну частину, яка підтверджує, що злочин скоїли в умовах війни. Читати та розуміти такі вироки значно простіше. Водночас помітна системна проблема — кожен вирок здебільшого присвячений одному обвинуваченому, хоча злочин вчинили кілька людей. Детальніше — в аналітиці МІПЛ. 

18 Липня 2024

Аналітика
Катування українців — це державна політика Росії. Правозахисники розкрили нові подробиці жорстоких тортур цивільних

Систематичні та поширені практики свавільних затримань, катувань, насильницьких зникнень, сексуального насильства, фільтрації та пов'язаних з ними злочинів проти українських цивільних осіб на підконтрольних Росії територіях можуть становити злочини проти людяності.

18 Липня 2024

Більше публікацій