Мріють зігрітися і поїсти: затриманих херсонців окупанти морять голодом
За час окупації Херсонщини МІПЛ зафіксувала 11 випадків насильницьких зникнень двох і більше членів однієї родини. Інколи окупанти брали в заручники цілі сім’ї та використовували рідних, аби тиснути на основну жертву.
Після звільнення Херсона деяких із них окупанти перемістили на лівий берег Дніпра.
Володів базами пенсійного фонду, але відмовився співпрацювати
«Моя родина в заручниках! Мій брат Сергій Барчук, перебуваючи на посаді заступника керівника пенсійного фонду Херсонщини, з початку окупації рятуючи цінну приватну інформацію наших громадян, на прохання керівництва сховав у своїй оселі комп’ютери, що є власністю Пенсійного фонду України», – такий пост у Фейсбук 22 липня написала мешканка Херсону Надія Дехтяренко.
Згодом вона пояснила МІПЛ: коли 18 липня її брата затримали росіяни, її батько Барчук Олексій, дядько Барчук Артем, тітка Лідія Подозерська та друг родини Олег Самотой взялися вивозити комп’ютери з квартири, в якій мешкав Сергій. Але 22 липня під час транспортування оргтехніки в іншу квартиру їх теж полонили.
Сергій Барчук
«Сергій мав доступ до баз даних місцевого пенсійного фонду. Ними цікавилися окупанти, пропонували йому співпрацю – хотіли, користуючись цими базами, у Херсоні виплачувати пенсії в рублях, – говорить жінка. – Але брат не погодився. Росіяни не змогли отримати доступ до баз – видавали гроші за паспортами».
Спочатку родину Барчуків та Олега Самотоя тримали в одній із адміністративних будівель Херсона. До них приїздила слідча з Криму. За два тижні до деокупації обласного центру родину Барчуків вивезли з міста. Сергія помістили в СІЗО в Криму.
Родина знайшла місцевого адвоката, якому вдалося двічі поспілкуватись із чоловіком. У розмові Сергій розповів, що під час полону в Херсоні його били і змушували до співпраці. Адвокат розповів, що Сергій блідий і суттєво схуд. Йому не висувають жодних обвинувачень і не відповідають на адвокатські запити. Рідні Сергія сплачують послуги жінки, яка передає йому продукти в СІЗО. Загалом адміністрація дозволяє передати не більше тридцяти кілограмів на місяць, відповідно до встановленого СІЗО переліку речей.
Олексій Барчук
Натомість інших заручників, Олексія, Артема та Олега, до Криму не довезли. Їх залишили у районному відділі поліції селища Каланчак. Як родині розповіли свідки, їх розмістили у двох камерах. У кожній із них мають утримувати по дві особи, натомість там сидять по девять людей. Переважна більшість затриманих – херсонці, яких росіяни вивезли напередодні відступу. Деякі перебувать у камерах на «перевихованні», як кажуть росіяни, тобто тимчасово.
Не мають теплих речей і страждають від голоду
Загалом у відділку поліції утримують близько 60 цивільних. Охороняють будівлю місцеві колаборанти і росіяни.
«Одразу після того як росіяни вивезли нашу родину на лівий берег Дніпра, близька родичка вирушила на їх пошуки, – розповідає Надія. – Вона винайняла квартиру в Каланчаку, готує там їжу та відносить її у відділок. Вона дізналась, що серед полонених є ті, які сидять там від літа, вони не мають шкарпеток і теплого одягу. Є хворі, зокрема, на астму. Про місце перебування деяких їхні родини не знають».
Родина Барчуків вирішила допомогти всім. Після посту у соцмережах небайдужі почали надсилати кошти. На них купили теплі речі, ковдри і ліки для затриманих.
«Коли наша родичка вчергове принесла передачу, охоронець повідомив, що Барчуків перевезли в Чонгар (невелике село, розташоване поруч із адміністративною межею Херсонщини з окупованим Кримом, – МІПЛ), – продовжує Надія. – За її словами там нібито побудували нове СІЗО, де тепер триматимуть затриманих на Херсонщині. Але я припускаю, що їх могли перевезти в СІЗО Криму».
Лідія Подозерська і Артем Барчук
Лідію Подозерську, дружину Артема Барчука, весь час тримали окремо від чоловіків. Спочатку в коридорі невстановленої будівлі в Херсоні, де вона спала на простеленій на підлозі картонці. Перед відступом із Херсона росіяни перемістили Лідію в будівлю відділку поліції у селищі Чаплинка, неподалік окупованого Криму. Родина знайшла там місцеву жінку, яка приносить їй передачі.
«Ця жінка спитала в охоронців, що потрібно затриманим херсонцям. Їй відповіли: всі вони голодні і постійно просять поїсти, – говорить Дехтяренко. – В тому місці утримання дають настільки погану їжу, що її вистачає, аби не померти від голоду. Уявіть, люди, що мали роботу та родини до війни, зараз в полоні мріють зігрітися і поїсти. Охоронці в Чаплинці суворіші, ніж у Каланчаку, можуть відмовитись приймати передачку, не дозволяють полоненим чистити зуби. Не приймають від рідних щітки та пасти. В камерах відсутня тепла вода та душ, тому жінки змушені мити голови над умивальником холодною водою. Останнім часом бранок перевели до підвалу».
Погрожували вивезти в «ДНР» та катувати до кінця життя
12 серпня з власного будинку росіяни забрали родину Черняк: соціальну інспекторку Корабельної районної ради Херсона Ольгу Черняк, її чоловіка – начальника відділу кадрів Херсонської міської адміністрації Ігоря Черняка. Росіяни намагалися схилити подружжя до співпраці, а для психологічного тиску полонили ще й сина чоловіка – Степана Дундера.
«Військові РФ приїхали вночі на великій військовій машині і оточили дім, – розповідає Владислава, донька Ігоря. – Їх було близько семи, назвались військовою поліцією. Росіяни були вдягнені в камуфляж без розпізнавальних знаків, на обличчях – балаклави. У будинку влаштували обшук, вивезли робочі документи батька з оселі та гаражів. В Ольги відібрали телефон».
Черняків спочатку утримували в ізоляторі Херсона по вулиці Теплоенергетиків. Там вони пробули близько місця. Там була 21 камера, де тримали цивільних українців. У трьох – жінок, в інших – чоловіків. Батька та сина катували струмом, били палицями по голові та в груди. На стан затриманих після допитів ніхто не звертав уваги, декого заносили та кидали на підлогу камери. У критичних випадках дозволяли зайти лікарю, теж полоненому, якому росіяни видавали валізку з пігулками.
«Чоловіків утримували по вісім осіб в камері, розрахованій на чотирьох, – говорить дівчина. – Один раз на день давали похльобку і шмат хліба. Води майже не було, тому хлопці милися водою з пляшок, які їм передавали рідні. Літнім полоненим жінкам дозволяли прийняти душ раз на два тижні. На допитах батька намагались схилити до співпраці, вибивали з нього інформацію, пов’язану з роботою».
Менш ніж за місяць Степана відпустили, 8 вересня – Ігоря.
Ольга Черняк
Ольгу Черняк теж спочатку тримали в Херсоні в ізоляторі по вулиці Теплоенергетиків у камері з трьома іншими бранками. До неї тричі приїздив так званий слідчий. Жінку звинувачували в тому, що вона спілкується з племінником, який служить у Збройних силах України. Її били та катували струмом, погрожували, що перевезуть до «ДНР», де вона терпітиме знущання до кінця життя. Рідні та жінки, що перебували в камері з Ольгою, свідчать, що вона має проблеми з суглобами, нервовий тик та перенесла два передінсультних стани. Перед звільненням міста її перемістили на лівий берег Херсонської області, за інформацією рідних – до селища міського типу Новотроїцьке. Місцева окупаційна комендатура підтвердила телефоном факт утримання жінки, але коли рідні приїхали до Новотроїцького, їм повідомили, що не знають, де Ольга.
