На Харківщині росіяни викрали двох братів: хлопців утримують у колонії в Тульській області
Дмитро і Сергій Іванови — брати-двійнята. У травні цього року їм виповнилося по 27 років. Вони жили в селі Веселе на Харківщині. Їхній батько помер багато років тому, мати виховувала синів сама. Обидва брати відслужили в армії, потім працювали на господарських підприємствах: Дмитро — у сусідніх Циркунах, Сергій — у Харкові. 25 березня 2022 року їх обох викрали окупанти. Вже понад три роки Галина Іванова чекає на повернення синів із російської неволі.
Захоплення села
24 лютого 2022 року о 5:20 ранку російські війська вдарили по відділу прикордонної служби “Веселе”. За кілька годин однойменне село, розташовано за 7 км від російського кордону, захопив ворог.
— Заходили з різних щілин: з боку Нескучного, з Липців, — описує вторгнення Галина Іванова.
Село Веселе на карті
За кілька кілометрів у напрямку Харкова ворожі сили зіштовхнулися з опором ЗСУ. Разом із тим, понад пів року село Веселе залишалося під контролем російської армії.
З моменту захоплення села керувати тут почали представники незаконних збройних формувань так званих “ДНР/ЛНР”. Одного з них, Сергія Аніканова, призначили комендантом села. Також на бік ворога перейшли деякі місцеві жителі. Серед них Олег Аніканов, який виявився племінником коменданта.
До повномасштабного вторгнення Олег Аніканов служив у поліції, обіймав посаду старшого інспектора відділу організаційного забезпечення управління “Корпусу оперативно-раптової дії” ГУ Нацполу в Харківській області. Втім поліцейський зрадив присязі на вірність народу України. У Веселому окупанти оголосили його “головою адміністрації”. Разом із родичем-комендантом він видавав місцевим жителям довідки-дозволи для пересування окупованою територією Харківщини. Довідки засвідчували печаткою, відбіток якої містив напис російською “Стрелковый полк 1 армейского корпуса” і емблему військової частини РФ.
Олег Аніканов, якого росіяни призначили “головою адміністрації” у Веселому
Іншим завданням Аніканова було зміцнення окупаційної влади РФ. Для цього він агітував за Росію, залучав жителів села до господарських робіт, прибирання вулиць, розвантаження та видачі харчів, які привозили військові РФ, хоча продукти були виробництва України.
Почалася зачистка села від проукраїнські налаштованих громадян.
Викрадення
25 березня 2022 року об 11 години представники незаконних збройних формувань “ДНР” прийшли до Іванових. Військові звинуватили братів-двійнят у тому, що ті комусь телефонували і передавали інформацію про російські війська. Братів тут же побили, забрали до сільської ради. Там їх кілька годин допитували, на цей раз уже представники ФСБ Росії.
Побачивши, як синів забрали і повели до сільради, їхня мати Галина пішла слідом за ними. Назустріч жінці вийшов комендант Сергій Аніканов.
— Я запам’ятала його на все життя. Як він мене тільки не обзивав. Такої матерщини я ще не чула. Кричав на мене, що я народила ушльопків, — згадує мати хлопців.
Жінку відігнали від сільради, утім вона здалеку спостерігала за будівлею. Згодом побачила, як синів із мішками на головах, зв’язаними руками вивели, посадили в машину і повезли в напрямку Липців. Більше вона з ними не бачилася.
За кілька днів додому до Галини знову прийшли військові РФ, обшукали будинок і прибудови. Жінка зазначає, що сліди антиросійської діяльності шукали так ретельно, що навіть зривали стелю. У відповідь на її обурення наказали мовчати, пригрозивши, що піде слідом за синами.
Будинок родини Іванових після обшуків окупантів
У пошуках інформації про долю хлопців жінка постійно ходила до місцевої комендатури аж до 5 травня 2022 року, коли оголосили про контрнаступ ЗСУ. Тоді колаборанти швидко зібралися і виїхали зі збройними формуваннями “ДНР” в Росію. Замість них у село зайшла армія РФ. Техніка йшла під різними прапорами — російськими, радянськими, чеченськими.
— Ми недовго були без окупантів. Ті 5-го числа швидко виїхали, а наступного дня зайшли інші. Запитують у людей: “Де комендант?” А нікого немає, всі повтікали, — згадує Галина Іванова.
За словами жінки, з того часу в селі посилилося мародерство. Одного разу до неї прийшли військові РФ бурятської національності, які вели себе, мов дикуни. Один із них мав позивний “Батир”. Нишпорив по дому, побачив мультиварку. Галина згадує:
— Тиче на мультиварку і командує мені: “Відчиняй сейф!” Я кажу, що це не сейф, а кастрюля. То він здивувався і говорить іншому: “Дивися, кастрюля з кнопками”.
Евакуація через фільтрацію
Через посилені бойові дії залишатися в селі було небезпечно. Російська техніка стояла поруч із житловими будинками, прикриваючись таким чином цивільним населенням. 29 червня 2022 року Галина Іванова покинула рідне село. Втім виїхати можна було лише в бік Росії.
Такий вигляд мало село Веселе після деокупації восени 2022 року. Фото: lyptsi.gromada.group
Її та ще 14 односельців росіяни вивезли в дитячий табір “Віраж” під Бєлгородом. Тут українців у польових наметах фільтрували за участі російської служби з надзвичайних ситуацій і поліції. В евакуйованих жителів України перевіряли телефони, брали відбитки пальців.
— Один молодий поліцейський вів себе нахабно, запитав: “Як ви до нас ставитесь?” Я промовчала, — згадує Галина Іванова.
У той день, коли вона приїхала в табір, там влаштували якесь свято. Ввечері їй запропонували приєднатися і потанцювати.
— Вони всіх запрошували. Хтось із наших пішов. Я не пішла. Говорю, що в моїй країні війна, я плясати не буду, — згадує жінка.
Після перевірки евакуйованим запропонували їхати в Саратов, утім Галина відмовилася, повідомивши, що їде в Естонію до родичів. Вже за кілька днів вона була у цій країні ЄС, де прожила три місяці.
Пошук синів
Перебуваючи в Естонії, жінка подала документи на розшук синів, зокрема у представництво Міжнародного комітету Червоного Хреста. Згодом їй підтвердили, що хлопці перебувають в російському полоні.
11 вересня 2022 року Збройні сили України звільнили село Веселе. Галина Іванова повернулася додому. Втім жити в рідному селі вже не змогла: будинок розбито, майно розмародерено. Жінка переїхала до Харкова, де продовжує боротьбу за повернення синів.
У жовтні 2022-го через Національне інформаційне бюро України Галина Іванова отримала лист від синів, написаний ще у квітні. Тоді вона дізналася, що хлопці перебувають у слідчому ізоляторі в місті Старий Оскол. Потім отримала ще один лист, датований 31 травня 2023 року. Більше листів від них не було.
Від звільнених полонених мати дізналася, що Дмитра і Сергія після Старого Оскола утримували разом у колоніях у населених пунктах Валуйки, Алєксєєвка Бєлгородської області, а згодом відправили у виправну колонію суворого режиму № 1 в місті Донськой Тульської області. При цьому від Росії підтвердження утримання синів жінка так і не отримала.
24 червня 2024 року Галина Іванова вперше побачила своїх синів. Це сталося, коли в російських медіа опублікували репортаж воєнкора про утримання військовополонених у ВК-1 м. Донськой.
Галина Іванова показує кадр з сином Сергієм
Не встигли “нашкодити”, але тримають за ґратами
Показуючи фото, Галина відмічає, що хлопці дуже змінилися, виснажені, сильно схудли.
Зі слів звільнених із полону вона знає, що над полоненими постійно знущаються: б’ють, змушують стояти, не дозволяючи вдень сидіти, погано годують, психологічно тиснуть, зокрема змушують читати російську пропагандистську літературу. Щодо синів, то Галині розповіли, що росіяни сильно били Дмитра, через що в нього почалися проблеми з ногами.
Також звільнені повідомили, що після приїзду в колонію Уповноваженої з прав людини в РФ Москалькової бити полонених стали трохи менше. Для пропаганди зняли сюжет — той, який потім побачила Галина.
На відео вона знаходить Дмитра і зачитує російський текст із репортажу воєнкора: “Дежурный по камере Иванов Дмитрий Алексеевич. Дмитрий Алексеевич — с Харьковщины. В плен попал в самый первый день СВО. Отвечает коротко и рвано, явно показывая нежелание вести разговор по душам”.
Кадр з Дмитром Івановим
— І далі там так цікаво написано: “Здесь содержатся в основном те, кто и набедокурить не успел”. Так чого ви їх там тримаєте, якщо вони нічим не нашкодили? — ставить риторичне питання Галина.
Від звільнених навесні цього року вона знає, що її сини досі перебувають у ВК-1 м. Донськой, але в різних камерах.
— Я так скучила за ними. Хочу, щоб вони скоріше повернулися, хочу обійняти їх.
Галина Іванова постійно відвідує акції на підтримку звільнення цивільних
Щодо колаборанта Аніканова відомо, що в грудні 2024 року Харківський районний суд визнав його винним у державній зраді і призначив покарання 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна та з позбавленням спеціального звання старшого лейтенанту поліції. Судовий розгляд у кримінальному провадженні відбувся за відсутності обвинуваченого (in absentia), він перебуває у розшуку.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст необов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
