Send Lette
Інші воєнні злочини

«Нам казали, що дівчат не катують, але це виявилось не так», – затримана у Херсоні Людмила Шумкова

«26 липня близько 11-ї години сталося саме те, чого ми так боялись: росіяни приїхали до приватного будинку, де на той час проживала я, моя сестра та наші батьки похилого віку», – так згадує день затримання Людмила Шумкова.

Вона – тітка Олександра Шумкова, колишнього охоронця лідера «Правого сектору» Дмитра Яроша, якого 17 серпня 2017 року викрали на території України, вивезли в Росію, засудили до чотирьох років колонії, а 23 грудня 2021 року (по закінченню терміну відбування покарання) випустили на волю. Він повернувся в Херсон.

Людмила говорить, що окупація Херсона відбулась стрімко, вона та її рідні не встигли виїхати з міста, тож жили там, намагаючись не потрапляти на очі росіянам. Розуміли, що Олександра шукатимуть, та замість нього знайшли матір і тітку. Їх затримали на два місяці.

Людмила Шумкова (праворуч) бере участь в акції на підтримку політв’язнів Кремля


Людмило, як для вашої родини почалась окупація Херсона?

– Я і мама Сашка, Лариса, розуміли, що якщо війська РФ зайдуть у Херсон, то для нашої родини це буде дуже небезпечно, але все ж сподівались, що місто встоїть і уникне окупації. У лютому ми вирішили залишитись у місті, а потім уже евакуюватись можливості не було. Ми розуміли, що росіяни шукатимуть нас і обов’язково прийдуть за домашньою адресою, де всі ми і Сашко зареєстровані, тому 24 лютого переїхали в орендований будинок. 


Коли зрозуміли, що росіяни почали вас шукати?

– 12 квітня нам зателефонували сусіди і сказали, що військові РФ приходили до нас за місцем реєстрації. Невідомі були озброєні автоматами, дехто з них був у військовій формі, інші – в цивільному. Тільки в коридорі між квартирами їх зібралося близько десяти осіб. Перед тим як зайти у під’їзд, вони перекрили цілий квартал та виставили снайперів. Таке враження, що мали на меті затримувати злочинну групу, а насправді ж їх цікавив Олександр. Зрештою військові виламали двері до квартири, все там перевернули, провели так званий обшук. Саме перед вторгненням Сашкові прийшла патріотична література. Росіяни розклали книжки на дивані, все сфотографували і згодом виклали статтю на російському сайті. Сусіди повідомили їм, що за цією адресою ми не проживаємо з лютого.

Потім вони ще разів сім-вісім розповідали нам про подібні візити – думали, чи не з’явиться хтось із нашої родини. Як ми з часом збагнули, такі часті візити пов’язані з ротаціями: одні військові змінюють інших і знов починають ходити за списками з адресами. Ми зрозуміли, що доки росіянам хтось не назве фактичну адресу людини, вони її не знайдуть. Вони не витрачають свій ресурс на те, аби вистежувати. Натомість набирають у полон цивільних і влаштовують акцію «приведи друга». Так у пошуках Олександра вони перевернули фактично все місто. Зрештою 23 липня росіяни полонили людину, яка назвала нашу фактичну адресу проживання.

Людмила Шумкова


І до вас прийшли? 

– Так. 26 липня. На щастя, наших батьків не було вдома. Не думаю, що росіяни б враховували їх поважний вік – їм байдуже, кого брати в полон – дитину чи старого. Ми з мамою Сашка пили каву і раптом почав гавкати собака, ми подумали, що додому повернулись батьки, але побачили у вікно, що двором ходять п’ять чоловіків із автоматами і в балаклавах. Близько двадцяти осіб очепили квартал приватного сектору. На вулиці стояло п’ять цивільних позашляховиків із військовими. Чоловіки не були одягнені у військову форму, вони були в шортах, футболках, але мали балаклави, тактичні рукавиці та зброю. Частина з них була кавказької зовнішності, інші – слов’янської. Коли вони зайшли в дім, перше, що запитали: «Де Олександр?» Почали обшук. Нам наказали сісти на диван. Попередили, що якщо ворухнемось, то одягнуть кайданки. Я попросила води, на що один із росіян коротко відповів: «Потерпиш!» 

Репортаж російських ЗМІ після обшуку в квартирі Шумкових


Вони представились?

– Ні. Пізніше зі мною в камері були дівчата поліцейські, які розповіли, що коли росіяни приходили до них вилучати табельну зброю, то представлялись слідчими, складали протоколи та знімали все на відео. У нас же все виглядало так, ніби до хати вдерлась банда з автоматами. Військові РФ не мають зв’язку між групами. Вони питали в нас місце нашої реєстрації та забрали ключі, а коли поїхали туди і побачили, що інші вже провели обшук, то нарікали, що дарма їздили. Тобто різні підрозділи і формування не координуються між собою. Кожна нова група починає все заново.

Годину тривав обшук, потім нам наказали одягнутися в теплі речі. Я запитала, чи нас заберуть на підвал. Кремезний чоловік кавказької зовнішності відповів: «Зараз прийде слідчий – все вирішить». Зрештою на обличчя нам одягнули чорні в’язані шапки та запхали в один із позашляховиків.

Квартира Шумкових після обшуків, коли Людмила до неї потрапила


Куди вас повезли? 

– Місце, звідки нас забрали – в центральній частині Херсона. Звідти везли не довго. Далі машина заїхала через ворота-купе. На підлозі камери, куди нас завели, лежали поліцейські куртки, а коли ми з сестрою пізніше попросили літературу, то нам дали книжки із печатками «Херсонське обласне управління МВС Херсонської обласної ради». А шапки, які нам одягали на обличчя, мали поліцейські кокарди. Тож, склавши ці факти, ми зробили попередній висновок, що це була будівля Головного управління поліції в Херсонській області.

У камері два на три метри без меблів та вікон ми просиділи десять діб. Коли я поцікавилась у когось із росіян, де тут туалет, в мене жбурнули відро. Наступного дня до нас зайшов чоловік, якого пізніше ми прозвали Guns N’ Roses, на честь гурту, чию музику він завжди голосно слухав на телефоні, тож ми знали, що він іде, ще коли він тільки спускався в підвал. Йому було 50-55 років, кремезний та високий. Він пообіцяв, що нас ніхто не чіпатиме, але ми повинні перебувати в полоні в росіян. Коли на другу добу нам принесли їжу, ми запитали, котра година. Далі орієнтувались у днях за тим, коли давали їжу. Годували раз на день, давали макарони з тушонкою або гречку. Посуд був одноразовий, росіянам не подобалось, що ми щоразу просили новий. Вони вважали, що ми маємо постійно їсти з одного й того ж. У підвалі навпроти нашої камери був імпровізований туалет без каналізації та рукомийник, ми просились умитись, щоб хоч кудись вийти.

27-го липня нам знов одягнули шапки на голови і по одній повели сходами вгору. У кімнаті з прапором РФ сидів чоловік у балаклаві, який узяв у нас електронні відбитки пальців, сфотографував анфас і профіль.

За десять діб, які ми там провели, до підвалу потрапили троє цивільних, всіх їх брали в полон, аби дізнатись місцеперебування мого племінника, але швидко відпускали. 


Чи були в підвалі інші затримані, не пов’язані з історією Олександра?

– У дверях нашої камери був круглий отвір, крізь який ми бачили полонених хлопців, яких виводили в туалет із шапками на обличчях. Всі десять діб, які ми там провели, в камері поруч перебувала дівчина, але нам не вдалось її побачити. Росіяни беруть людей певними групами і надають кожній групі куратора, від якого не в останню чергу залежать умови утримання. Наприклад, у тому підвалі була група полонених тероборонівців, до яких не приходили їхні «куратори», через це хлопців довго не водили до туалету і не давали їм їжу. В одних камерах сиділи 2-3 людини, в інших – 5-7. Ми чули, що хлопців сильно катували. Інколи їх виводили на допит, а інколи катували прямо в камерах. 4-го чи 5-го серпня хлопці почали голосно стукати в двері, ми чули, як ллється вода, схоже, що когось намагались привести до тями. Росіяни спустились до підвалу і почали обурюватись: «Чого ви там стукаєте?» Хлопці почали кричати, що людині погано і вона не дихає. Далі ми чули лязг, ніби ляпаси. Згодом щось шурхотіло і ми побачили у щілину, як тягнуть чорний мішок.


Що сталося після десяти днів утримання, про які ви згадували?

– 5-го серпня до камери зайшов чоловік і наказав виходити по одній. Ми з сестрою їхали в різних машинах у супроводі ще трьох автівок. Їхали колоною, мабуть, росіяни думали, що нас відбиватимуть. Я дуже боялась, що нас повезуть у Крим. Чула, як комусь із полонених у той день казали: «Збирайся, поїдеш на Крим! Ми даємо тобі 10 хвилин зателефонувати рідні». Гадаю, можливо, в них була ротація 5-го серпня, тому що всіх людей із нашого підвалу розкидали: когось – на Крим, когось – в ІТТ по вулиці Теплоенергетиків.

Їх вивезли в Крим: затриманих на Херсонщині українців росіяни депортують у СІЗО Сімферополя

Крім водія, у машині було троє озброєних чоловіків, один спереду і двоє обабіч мене. Погрожували, мовляв, зараз ми їм все розповімо. Я відповіла: «Якщо будете катувати, то краще одразу розстріляйте». Їхали довго. Потім кудись привезли, посадили на 15 хвилин в «стакан». Далі мене повели сходами в 21-шу камеру, а Ларису – в 6-ту.

Загалом в ІТТ була 21 камера з полоненими, а в 22-й – склад із речами. Спочатку жінок тримали тільки в 6-й і 21-й, та згодом виділили ще одну – 12-ту. В одній камері зі мною утримували поліцейську, волонтерку та соціальну інспекторку з Херсона. Умови були кращі за попереднє місце тримання, була холодна, але проточна вода, було вікно. Співкамерниця, яка перебувала в полоні довший час, розповіла мені, що раніше в ІТТ керували «відбиті» російські військові, а перед тим, як мене перевели, відбулась ротація, туди з усіх регіонів Росії приїхали працівники ФСВП (Федеральна служба виконання покарань). Дівчата під час ротації випросили два матраци і дві товсті ковдри. Двоє з нас спали на нарах, ще четверо – на підлозі. Годували двічі: зранку – макарони, ввечері – чай із печивом. Згодом почали годувати три рази. Дозволяли приймати душ, а жіночим камерам – виходити на прогулянку. Спочатку виводили на 20 хвилин, пізніше – на 2-3 години. 


Яке було ставлення в ІТТ до затриманих, чи висувалось так зване обвинувачення? 

– Нам казали, що дівчат там не катують. Ніби як умови «лайт». Але виявилось, що це не так. 

Мою співкамерницю, колишню поліцейську, забрали на допит. Натягнули футболку на голову, зав’язали її на обличчі, руки закріпили наручниками за спиною, а ноги зв’язали скотчем. Спочатку били електрошокером по ногах, в неї залишились від цього пухирці. Далі один тримав за ноги, інший – за голову і тримав рот відкритим, куди з баклажки заливали воду. Коли вона починала задихатись, то кати на певний час зупинялись, а потім продовжували. В цю жінку намагались залити чотири баклажки води. Наступного дня вона не могла пити воду, вона її взагалі стала боятись. 

20 серпня до нашої камери кинули ще одну поліцейську. Її вже побили вдома чи дорогою – мала гулі на голові та синець під оком. Росіяни вимагали від неї віддати табельну зброю, звинувачували в співпраці з групою підпілля та передачі якихось даних. 23 серпня її забрали з прогулянки і, як вони це називають, «попрацювали». На ній використали всі відомі методи катувань: вода, струм, ПР (гумовий кийок) та побиття. Вона казала, що це робили чеченці.

Соціальна інспекторка мала племінника, який служить у ЗСУ, тож її звинувачували в тому, що передає дані про зброю та пересування російської техніки. На допитах їй погрожували, що перевезуть у «ДНР», попереджали, аби звикала до катувань, бо катуватимуть до останнього дня її життя. Слідчі до неї приїздили тричі. Після катувань їй ставало зле. Вона казала, що мала два передінфарктних стани. Росіяни кріпили їй до пальців клеми, пускали струм, аж поки ті не ставали чорними. 

Мене та Ларису на допити не викликали. Хіба «старший», як його називали, одного разу прийшов до камери і запитав, чому ми жили не вдома, і де Олександр. У нас склалось враження, що він із дитинства вивчав всю біографію Сашка. У розмові він навіть назвав точне місце, де похований прадід племінника в Німеччині. А потім дорікнув за те, що ми виростили такого «конченого нацика». 

Та все ж умови у жіночих камерах були кращими за ті, в яких тримали чоловіків. Хлопців змушували вставати та повертатись обличчям до стіни щоразу, коли до камери хтось заходив. Вони мали кричати: «Слава Росії! Слава Путіну! Слава Шойгу!» і співати російський гімн. 

Дівчата розповіли мені, що перед тим як нас перевели до ІТТ, звідти винесли труп якогось чоловіка. Його закатували до смерті. 


Хто саме катував? 

– Для цього приїздили військові, але вони перед тим переодягалися в цивільне та одягали тактичні рукавиці. Охоронці теж катували. Їм давали завдання з когось вибити свідчення. Спочатку вони ходили з шокерами, але пізніше їм привезли нунчаки, якими вони зламали комусь із полонених хлопців руку. Серед катів був узбек, якого називали «Борода», або ж Юра. Старший охорони – Андрій, або ж «Злий». Він розважався тим, що заходив до будь-якої камери і бив полонених шокером. Обидва – росіяни. Ще я чула, як військові називали позивний «Ворон».  


Яка доля ваших співкамерниць?

– Одну поліцейську, яку взяли в полон разом із її хлопцем, спочатку перевели до СІЗО, а згодом обох відпустили. Іншу – перевезли до Новотроїцького (селище міського типу Генічеського району Херсонської області). Волонтерку також відпустили. Доля соціальної інспекторки мені невідома. 


Чому когось відпустили, а інших, вочевидь, забрали далі на лівий берег під час відступу з Херсона?

– Я не знаю, в їх діях годі шукати логіки.


Як відпустили вас?

– На початку вересня старший охорони запитав, як довго ми в полоні та сказав, що групи, яка нас брала, вже немає в місті, тож треба чекати, доки приїдуть інші військові і поговорять із нами. Приїхали інші, повели мене вниз на допит. Розпитували про Сашка, пригрозили, що якщо я брешу, то не відпустять. Потім пообіцяли, що як добре себе поводитиму, то відпустять і сестру. Що мали на увазі – не знаю, але припускаю, що мене відпустили як наживку, слідкували. А коли зрозуміли, що я ні з ким не контактую, то відпустили й Ларису. Я провела в полоні 54 дні, Лариса – 62.

 

Матеріал опубліковано в рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського супільства», що впроваджується ІСАP Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу.

1 Коментар
  • Полтора месяца рядом на полу в одной камере. Такое не забудешь…

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
“Охматдит був спланованою ціллю. Росіяни чекали зручного моменту для атаки”, — Ольга Решетилова на конференції United for Justice

Атаки росіян на систему охорони здоров’я та критичну інфраструктуру України мають системний характер і використовуються вищим військовим командуванням РФ у міжнародних конфліктах не вперше. Про це заявила Ольга Решетилова, голова Медійної ініціативи за права людини, під час конференції United for Justice у Києві. 

12 Вересня 2024

Інші воєнні злочини
Мобілізація цивільних, які були у полоні: колишні бранці вимагають справедливості

В оновленому законі про мобілізацію, який діє з 18 травня 2024 року, зазначено, що військові, які були у полоні, мають право звільнитися з військової служби і не бути мобілізованими. Водночас цивільних українців, які також були у російському незаконному увʼязненні, продовжують мобілізовувати. Цивільні, які пережили полон, вважають, що це несправедливо.

5 Вересня 2024

Інші воєнні злочини
У справах про катування цивільних втрачаються докази, оскільки процесуально опитати свідків, які перебувають за кордоном, неможливо — Анна Рассамахіна 

Якщо справа порушена в Україні, а свідки перебувають за кордоном (і таких випадків зараз багато), то слідчий не може дистанційно допитати і долучити матеріали цього допиту як докази.

30 Серпня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Військовополонені
Проти України на боці Росії воюють громадяни Ірану, Єгипту, Бразилії, Сомалі, Куби та Шрі-Ланки – Усов

В українському полоні перебувають громадяни дев’яти незахідних країн, які воювали на боці Російської Федерації, і держава-агресорка не зверталася до України, щоб їх повернути. Про це 21 листопада заявив Дмитро Усов, секретар українського Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, під час однієї з панелей конференції Crimea Global 2024.

22 Листопада 2024

Адвокація
Чи можуть незахідні країни сприяти відновленню ефективності міжнародних організацій: результати панельної дискусії Crimea Global 2024

У межах Другої міжнародної конференції “Crimea Global. Understanding Ukraine through the South” відбулася друга панельна дискусія “Подолання кризи: роль країн Азії, Африки та Латинської Америки у відновленні ефективності міжнародних організацій та їхньої гуманітарної місії”.

22 Листопада 2024

Війна і правосуддя
Проведення окупантів на ТЕС, вербування матроса та заклик до геноциду: 77 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує стежити за найрезонанснішими справами війни, які розглядають українські суди. Мова йде про воєнні злочини, колабораціонізм, державну зраду, несанкціоноване поширення інформації про ЗСУ та глорифікацію Росії.

22 Листопада 2024

Більше публікацій