Насильницькі зникнення: національна практика v. міжнародні стандарти

Проблема насильницьких зникнень набула нового значення для України через умови триваючого збройного конфлікту на її території. Починаючи з 2014 року, з окупації Кримського півострова та збройного протистояння у межах окремих районів у Донецькій та Луганській областях, правоохоронні органи України фіксували випадки зникнень та затримань осіб на території, яка перебувала під контролем РФ. Такі ж випадки продовжують документувати і після повномасштабного вторгнення РФ на територію України. Фактично будь-хто може стати постраждалим від насильницьких зникнень в умовах збройного конфлікту.

Однак на окупованих територіях вищому ризику піддаються особи, які мають активну громадянську чи проукраїнську позицію, мають досвід перебування на військовій службі чи участі в антитерористичній операції на сході України, працюють в органах місцевого самоврядування чи правоохоронних органах або ж просто говорять українською мовою.

Метою цього аналізу є дослідження спроможності України забезпечити дотримання стандартів міжнародного права для захисту постраждалих від насильницьких зникнень. Для загальної рамки аналізу використано принципи та положення, визначені Міжнародною конвенцією про захист усіх осіб від насильницьких зникнень, міжнародним правом прав людини, міжнародним гуманітарним правом та міжнародним кримінальним правом.

Дослідження проведено громадськими організаціями “Ukrainian Legal Advisory Group”, “Медійна ініціатива за права людини”, Центром прав людини ZMINA від імені коаліції громадських організацій “Україна. П’ята ранку”. Коаліція об’єднує зусилля 38 громадських організацій у сфері захисту жертв збройної агресії в Україні та притягнення до відповідальності вищого керівництва РФ і безпосередніх виконавців найтяжчих міжнародних злочинів.

Ознайомитися з дослідженням можна тут.