Війна і правосуддяПублікації

Незаконні затримання у Херсоні тривають: російські військові жорстоко побили колишнього підполковника поліції та понад два тижні тримали в неволі волонтера 

Уже понад місяць український Херсон живе під російською окупацією. 1 березня в місто зайшли військові ЗС росії. Херсонці відповіли масовими акціями спротиву, відправляючи окупаційні війська за всім відомим маршрутом. Досі жителі Херсону не припиняють спротив. 

При цьому російські військові викрадають місцевих мешканців, вдаються до тортур, погрожують розправою рідним, тижнями утримують людей в неволі. Особливо жорстоке «полювання» російські військові влаштовують на працівників силових структур, але не оминають і волонтерів, які допомагають людям. 

Журналісти Медійної ініціативи за права людини поспілкувалися з рідними бійця ТРО — колишнього підполковника поліції, якого катують російські військові, а також з мамою волонтера, якого понад два тижні тримали в незаконному ув’язненні.  

«Коли мама побачила його понівечене обличчя, в неї стався напад»


Віталій — колишній військовий, який зробив кар’єру в силових структурах. Служив у десантно-штурмових військах, був підполковником поліції та проректором одного з університетів. Останнім часом працював у Охтирці, а коли сталася повномасштабна війна росії, на прохання дружини повернувся додому в Херсон. Відразу пішов до військкомату та записався в територіальну оборону. Вже після окупації міста брав участь у мирному спротиві і акціях протесту проти окупаційного режиму. 

Вранці 27 березня, приблизно о 9-ій годині він поїхав з товаришем купити бензин. Дружина Світлана вже за годину зрозуміла, що з її чоловіком щось трапилось.

«Ми з ним постійно зідзвонюємось, а тоді з ним не було зв’язку. Я почала дзвонити на гарячі лінії правозахисних організацій. А десь о 13-ій годині до нас у двір заїхали три машини. В квартиру зайшли 9 військових і завели чоловіка. Його обличчя було понівечене, залите кров’ю. Йому зламали ніс, зламали щелепу… Коли мама побачила його, в неї стався приступ», — розповідає Світлана.  

У квартирі почався обшук — забрали усі телефони, зброю. Як каже дружина Віталія, чоловік навіть після окупації міста не міг викинути зброю, яку отримав як боєць територіальної оборони, бо дуже відповідально до цього ставився.  

Навіть у присутності дружини та сина військові окупаційних сил продовжували бити та погрожувати Віталію. Після обшуку вони сказали Світлані та її сину, що забирають їх на допит, надягли на голову пакети, зв’язали руки та посадили до автомобіля.

«Катуйте мене, але я без сина не піду»


По траєкторії руху і бруківці, яка відчувалася, Світлана зрозуміла, що їх везуть до обласного управління поліції. Там їх розвели по різних кімнатах та влаштовували допити. За стіною жінка чула, як допитують її чоловіка. Військові часто повторювали фразу «зараз спустимось вниз». Як з’ясувалося, за словами Світлани, у приміщенні є кімнати з товстими стінами, звідки не чути звуків. Ймовірно, мова йшла про них. 

«У мене і в сина взяли відбитки пальців, пофотографували, взяли ДНК. Я питаю: що це ви берете. Вони кажуть: це тест на коронавірус. Але ж я розумію, що на коронавірус так не береться… Намагалися мені розказувати, що такої нації, як українці, немає, що “ми вас рятуємо”», — розповіла Світлана. 

У тих, хто допитував були прапорці так званої «ДНР». Пізніше, каже жінка, до кімнати зайшов слідчий, у якого на рукаві було написано: «вежливые люди». 

Відбитків пальців Світлани на зброї не виявили. Але знайшли там відбитки її сина. Ймовірно, припускає жінка, він допомагав батькові вантажити чи перекладати зброю. 

Тому Світлану так звані військові окупаційних сил погодилися відпустити, а ось її сина захотіли залишити, аби «поставити додаткові питання».  

«У мене почалася істерика. Я кажу: вам подобається бити, подобається катувати, вбивати? То бийте і мене. Катуйте мене. Я буду терпіти. Але я нікуди не піду без сина. За мене є кому потім розрахуватися — мій інший син… Цей слідчий вийшов з кабінету, з кимось порадився, повернувся і дав команду: «виведіть їх». Я кажу: а чоловік? А він каже: а чоловік твій зізнався, що він терорист…», — зі сльозами розповідає жінка. 

Потім продовжує:

«Я його побачила в такому стані, що я досі не можу ні спати, ні їсти. Він величезний патріот і боєць. В чудовій фізичній формі — все життя займається спортом. А вони говорять: «що він за десантник, якщо просить, щоб його перестали бити». Я б подивилася, що було б з ними, якби їх так били…»

Світлана не знає, чи живий її чоловік і де його утримують зараз. Єдине її сподівання — на обмін. Російські військові при цьому сказали Світлані, що повезуть Ігоря в Росію, де будуть судити за тероризм. 

Затримали ймовірно за волонтерство


Миколу (ім’я змінено) російські військові викрали в Херсоні біля його будинку близько 18-ї години ще 9 березня. Напередодні, вранці цього ж дня, військові рф затримали трьох друзів хлопця. Це сталося на
Антонівському мосту. Там, як каже мама Миколи пані Світлана, стоїть російський блокпост.

Телефони товаришів були вимкнені весь день аж майже до 18-ї години, поки один з них не зателефонував Миколі і не попросив його вийти на вулицю, аби поговорити. Микола погодився та пішов на зустріч. Саме тоді він зник. 

Як розповіла пані Світлана, її син не був військовим, чи учасником АТО/ООС. Він також не брав активної участі в акціях протесту, натомість займався волонтерством — допомагав цивільним людям продуктами харчування. Чи могло це стати причиною затримання, Світлана може лише припускати.  

У Херсоні російські військові зайняли адміністративні будівлі. Саме туди жінка пішла дізнаватися, що з її сином. За понад два тижні вона змогла дізнатися, що її син та його товариші у Херсоні та вони живі.  

«Ми (батьки ув’язнених, — ред.) приходимо до адміністрації, приносимо свої звернення. На чиє ім’я їх писати, ми не знаємо. Жодних прізвищ і посад нам не говорять. У зверненнях даємо свої номери телефонів. Виходить людина, яка нібито відповідає за зв’язки з громадськістю, забирає звернення, але нічого не пояснює, і відповідно, ніхто не передзвонює. У мене таке враження, що ці листочки зразу викидають…», — говорить пані Світлана. 

За її словами, в Херсоні десятки зниклих активістів, родичі яких разом з нею ходили до приміщення адміністрації. 

«Одна жінка розповіла, що її чоловік вийшов за цигарками, і в центрі міста був свідком виступу наших людей на площі. Його затримали», — зазначила Світлана. 

В розмові з журналістом вона також припустила, що затриманих можуть тримати у приміщеннях силових структур, зокрема в ізоляторі тимчасового тримання. Про це також регулярно повідомляють люди в різних спільнотах у соціальних мережах. І про це ми отримали підтвердження від Олега Батуріна, про якого згодом. 

Згодом пані Світлана повідомила журналістів, що її сина відпустили і він приїхав додому. Поговорити з Миколою наразі неможливо через важкий психологічний стан хлопця, однак його мама зазначила, що більшість часу Миколу тримали в камері одного, а після затримання він схуд на 10 кг. 

Побиття та катування людей — це воєнний злочин


Експерт Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський зазначив у коментарі МІПЛ, що побиття та нелюдське поводження з цивільними людьми є воєнним злочином, який визначається ст. 8(2)(а)(іі) Римського статуту. 

При цьому він зазначає, що військовополоненими можуть бути лише ті, хто входить до кадрового складу збройних сил. Офіцерські звання, статус ветерана АТО/ООС тощо не впливають статус людей, яких затримують.  

Також Роман Мартиновський на прохання журналістів дав поради людям, яких утримують у неволі військові країни-агресорки, як максимально ефективно зафіксувати побиття. 

«Найбільш ідеальний варіант, коли свідки можуть зафіксувати події за допомогою фото чи відео. Тут важливо вмикати геолокацію, аби потім визначити точне місце де це відбулося. Зрозуміло, що в умовах утримання людей в неволі, таких можливостей немає. У цьому випадку важливо продемонструвати свідкам, можливо іншим ув’язненим, сліди побиття, аби вони могли максимально точно їх описати. Чим більш деталізовано свідки і потерпілі описують події, тим краще. Де відбувалася подія: які були стіни, що висіло на стінах, який був килим тощо. Коли це відбулося. Хто завдавав ударів: прикмети цих людей», — наголосив Роман Мартиновський.  

Як тільки людина опиняється на свободі, потрібно шукати можливість звернутися до лікаря. А якщо такої можливості немає, то можна бодай провести фотозйомку зі збереженням режиму геолокації.

Професійний фотограф може виставити світло таким чином, аби колір фотографій був максимально реальним. Тоді, зазначає Роман Мартиновський, лікарі можуть по фото провести експертизу та встановити ступінь травм. 

Все це потрібно, аби притягнути до відповідальності всіх причетних до воєнного злочину. 

Артур Пріхно, МІПЛ

Related Articles

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button