«Олександра возили на БТРі впродовж семи днів під постійними обстрілами, від яких не було жодного захисту»
45-річний Олександр Костюк працював далекобійником. Новину про повномасштабне вторгнення РФ він почув, коли був у Польщі, 27 лютого мав повернутися додому.
«Я запропонувала Саші залишатися за кордоном, бо ситуація в країні була напружена. Але він мене не послухався, сказав, що повертається», – говорить Марина, дружина Олександра Костюка.
Жінка на той час була в Києві з двома дітьми, і вирішила поїхати у “тихе місце” – село неподалік Бородянки Київської області.
«Там ми потрапили в епіцентр бойових дій та окупації. 27 лютого в село заїхала російська військова техніка, почалися активні обстріли, – каже жінка. – Олександр на той момент уже повернувся до Києва, обіцяв приїхати забрати нас. Та я заборонила – це було надто небезпечно, попросила залишатися в Києві, пообіцяла, що ми самі повернемося за першої можливості».
Повинен був вивезти людей, але дорогою зник
Олександр залишився в Києві. Записався у волонтери. Вивозив людей із небезпечних районів до Чернівців та інших міст на заході країни.
Олександр Костюк, фото надала дружина
5 березня Олександр Костюк поїхав до Сумської області – мав забрати людей із села, де саме розпочалися бойові дії. Але місця призначення чоловік не дістався, дорогою з ним зник зв’язок.
«Я з дітьми ще була під Бородянкою, зв’язок був дуже поганий, додзвонитися до нас було важко, часом можна було хіба смс отримати. І ось, 5 березня, я прочитала повідомлення від родичів: “Де Саша? Ми не можемо з ним зв’язатися”. Та я так само нічого не знала», – пригадує Марина.
9 березня їй вдалося виїхати з Бородянки і дісталася родичів Олександра в Київській області. На той момент вони розшукали волонтерів, які працювали з чоловіком Марини, вони розповіли про ту поїздку в Сумську область.
«Одна дівчина сказала, що Саша встиг подзвони людям, яких мав забрати. Сказав, аби вони збиралися, бо він уже на підʼїзді. Але ті його так і не дочекалися», – розповідає дружина Костюка.
Згодом машину Олександра знайшли покинутою на дорозі між двома селами в Сумській області. Друзям чоловіка вдалося відшукати свідків, які проїжджали повз автівку.
«Машина була припаркована на узбіччі з увімкненими “аварійками”. У ній залишилися документи та особисті речі Саші. В середині все було перевернуто, наче там щось шукали. Сама машина ціла, не обстріляна. Також було багато слідів довкола машини, на капоті побачили відбитки, які вказували на те, що Сашу обшукували», – розповідає дружина Костюка.
Люди, які знайшли авто Олександра, кажуть, що того дня і тією ж дорогою рухалася російська військова техніка. З того часу і аж до 20 квітня у Марини не було жодної інформації про долю чоловіка, аж поки їй зателефонував незнайомий чоловік. Він повідомив, що має інформацію про Олександра Костюка.
«Чоловік представився Олександром. Сказав, що він із Сумської області. Його затримали російські військові і відправили на територію РФ. Там у СІЗО № 2 в місті Старий Оскол Бєлгородської області він і познайомився з моїм чоловіком. Між собою вони домовилися, що кого першого обміняють, той зв’яжеться з рідними і все розповість. Цього чоловіка звільнили 19 квітня. Він сказав, що Саша живий, з ним усе добре», – продовжує Марина.
7 днів возили на БТРі
Чоловік, який зателефонував дружині Олександра Костюка, виявився жителем Тростянця Сумської області. Його звати Олександр Ситник. Російські військові затримали Ситника 12 березня, коли він йшов вулицею. Згодом чоловік потрапив у СІЗО Старого Осколу. Раніше він уже ділився із МІПЛ своїми спогадами.
«Нас кидали у камери всіх разом, згодом цивільних та військових розділили», – розповідає Олександр Ситник. У його камері було вісім чоловіків. Усіх, як він стверджує, захопили без причин та пояснень: «Один на машині їхав і наткнувся на колону, другий з аптеки йшов до дружини тощо».
Чоловіком, який наткнувся на російську колону, був Костюк.
«Саша їхав дорогою, на повороті на нього виїхала російська колона, йому не було куди дітися. Тож його зупинили, сказали вийти з машини, обшукали, а потім забрали з собою для подальшої перевірки особистості. Мого чоловіка посадили на БТР, і так він їздив на морозі в легкому пальті і під обстрілами впродовж семи днів», – розповідає Марина зі слів Ситника.
Згодом Костюка перевезли на територію Російської Федерації до наметового містечка недалеко від кордону з Україною. Туди привозили українських полонених, як цивільних так і військових, і утримували в наметах по 20-25 людей.
«Олександр розповідав, що поки його возили на БТРі, було дуже холодно. Але більше його хвилювали постійні обстріли, від яких не було жодного захисту», – про це МІПЛ розповіли інші колишні полонені, які бачили Олександра в наметовому містечку.
Чоловіка там допитували. Щоб залякати, казали що ведуть на “розстріл”, стріляли над головою, погрожували прострілити коліна та відрізати пальці. 17 березня Олександра Костюка перевезли до СІЗО № 2 у Старому Осколі.
«Одного дня я знайшла контакти цього СІЗО і вирішила подзвонити, дізнатися, чи є все-таки якась можливість поспілкуватися з Сашею. Але в грубій формі мені відповіли, що ніяких українських полонених у них немає. Більше я туди не телефонувала, не хотіла провокувати їх, побоялася нашкодити чоловікові своїми дзвінками», – говорить Марина.
Друзі Олександра звернулися до Червоного Хрест і отримали телефонне підтвердження про те, що Олександр Костюк дійсно перебуває в полоні на території Російської Федерації.
———
Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини.
