Send Lette
Насильницькі зникнення

Опинилась за ґратами через донос: Історія Ольги Черняк із Херсона

“Військова поліція. Відчиняйте”, — пролунало за дверима квартири Ольги та Ігоря Черняків з Херсона серпневої ночі минулого року. На той час обласний центр був під окупацією. За дверима стояли з десяток людей у повному бойовому екіпіруванні зі зброєю та в балаклавах. Двоє, швидше за все, ефесбешників, були в цивільних куртках, під якими виднілася плямиста військова форма.

Ігор та Ольга — працівники органів місцевого самоврядування. Відразу подумали, що “гості” прийшли через роботу, а відтак почали ховати робочі документи. Ігор встиг сховати також свій основний телефон, а ось Ольга — ні.

Обшук у квартирі проводили двоє — вони були головними в цій групі. Подружжя разом із 19-річним сином вивели на вулицю, поки в квартирі перевертали все догори дригом.

Як виявилося, про роботу Ігоря та Ольги в українських держорганах росіяни дізналися лише під час обшуку. А прийшли вони, каже Ігор, зовсім з іншого питання.

“Це був донос однієї громадянки з лівобережжя Херсонщини, яка мешкає поруч із батьками Олі. У них був земельний спір, батьки Олі його виграли, дійшли аж до Верховного суду. Ті люди хотіли відібрати землю у батьків дружини, а коли не вдалося, вирішили зробити “добру справу” для російських окупантів і написали донос. До того ж племінник Олі служив у ЗСУ, вона листувалася з ним. Тому росіяни згустили фарби, мовляв, ми працюємо коригувальниками”, — розповідає Ігор Черняк.

Ігор Черняк до полону

Усіх трьох членів родини росіяни забрали та повезли до найвідомішого в Херсоні місця незаконного утримання цивільних — СІЗО на вулиці Теплоенергетиків, 3. Там родину розділили — всіх посадили в одиночні камери, так звані “стакани”. Оскільки це відбувалося вночі, сказали, що допитуватимуть уже зранку. Та готувати до допиту, каже Ігор, почали відразу: “Мене вдарили електрошокером, а потім потягнули на другий поверх. Там били кулаками, дубинками, прикладами. Питали, кому ми передаємо “свєдєнья”.

За побиття відповідали двоє. Одного звали Андрій. Імені іншого Ігор не знає, та переконує, що з легкістю міг би його впізнати, бо добре запам’ятав обличчя.

Анонсованого допиту на другий день із Ігорем не проводили — лише взяли відбитки пальців. А вже через день таки повели в кімнату для розмов. Росіяни сказали Ігорю, що дружина і син все розповіли, що йому немає сенсу щось приховувати. Та чоловік був певний, що росіяни намагаються маніпулювати.

Камера, де потім тримали Ігоря, призначалася для чотирьох людей. Натомість там утримували до 8 цивільних заручників. Спали вони на підлозі, на лавці та під нею — хто де знайшов собі місце.

Коли спали, росіяни стукали в двері. У цей момент потрібно було вскочити та кричати “слава Росії”, “слава Путіну”, “слава Шойгу”. Також примушували вчити російський гімн, який треба було співати. До тих, хто “співав погано”, застосовували тортури.

Жінок періодично водили на прогулянку, натомість чоловіки весь термін свого незаконного ув’язнення сиділи в камерах.

“Майже всі чоловіки, що сиділи зі мною, приходили з допитів побиті. Один чоловік похилого віку був перевізником. Його витягли з машини, машину забрали. Розповідав, що одну добу його тримали у відділку поліції на Маяковського, де в камері було 24 людини — спали стоячи. Коли його перевезли до нас, то за весь час лише один раз водили на допит. А коли мене звільнили, він ще залишався там”, — розповідає Ігор.

З часом, каже чоловік, його також припинили водити на допити. Чому — зрозумів після звільнення зі свідчень жінок, що сиділи в одній камері з Ольгою.

“Знаю, що дружину питали про її племінника, — розповідає Ігор. — Як я розумію, це пішло від тієї пані, що написала донос. Потім були питання стосовно моєї роботи”.

Від співкамерниць Ольги відомо, що жінку кілька разів катували струмом. Після одного з таких “допитів” у неї стався серцевий напад. Та лікарів у СІЗО не було. Допомагав їй один із ув’язнених лікарів, якого росіяни періодично водили на допомогу тим, кого катували.

За кілька днів до звільнення Ігоря забрали на допит. Розпитували про те ж саме, а потім сказали, що відпускають, але наступного дня він має прийти для ще одного допиту. Пообіцяли, що коли не прийде, то його рідним “буде погано”.

Наступного дня чоловік прийшов у СІЗО. Питав про дружину — вона єдина з родини залишалася в неволі (сина відпустили на 15 день). Та росіяни нічого не сказали про долю жінки.

За 30 днів незаконного увʼязнення Ігор схуд на 15 кілограмів. Після побиття по голові погіршилися пам’ять та увага. Ще півтора місяця він намагався домогтися звільнення дружини, достеменно не знаючи, чи досі її тримають там, на Теплоенергетиків, чи перевезли в інше місце.

Ігор Черняк після повернення з полону

Коли ж у жовтні минулого року росіяни відступали з Херсона, в’язнів вони забрали з собою. Так Ольга опинилася в смт Новотроїцьке неподалік Генічеська. Там жінок, яких тримали зокрема і в Херсоні, утримують у місцевому відділку поліції. Ігорю вдалося зв’язатися з кількома звільненими звідти цивільними. Вони розповідають, що умови там гірші навіть за ті, що були в херсонському СІЗО.

Ольга потребує допомоги лікарів. За сім місяців полону її здоров’я значно погіршилося. При цьому, каже Ігор, причини її утримання абсолютно вигадані, зрозумілих за суттю звинувачень ніхто не висуває.

“Розказували, мовляв, вона передавала відомості ЗСУ. Коли ми жили під окупацією, ЗСУ завдавали ударів по деяких об’єктах росіян. Їм потрібно було знайти винних, тому вони почали пов’язувати якісь переписки з цими обстрілами”, — розповідає Ігор Черняк.

Подружжя Черняків

Отримати офіційне підтвердження від російської сторони про утримання Ольги він не може — Росія не підтверджує цивільних заручників, утримуваних на окупованій території. Міжнародний комітет Червоного Хреста та робоча група ООН, куди зверталася родина Черняків, також не можуть допомогти зі звільненням Ольги. Ігор чекає на майбутні обміни та сподівається, що росіяни почнуть відпускати цивільних, чого нині майже не трапляється.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Аналітика
Насильницькі зникнення: національна практика v. міжнародні стандарти

Проблема насильницьких зникнень набула нового значення для України через умови триваючого збройного конфлікту на її території. Починаючи з 2014 року, з окупації Кримського півострова та збройного протистояння у межах окремих районів у Донецькій та Луганській областях, правоохоронні органи України фіксували випадки зникнень та затримань осіб на території, яка перебувала під контролем РФ. Такі ж випадки продовжують документувати і після повномасштабного вторгнення РФ на територію України.

15 Червня 2024

Насильницькі зникнення
“Я тебе зараз вбʼю”. Як російські військові перетворили літейний цех у Димері на катівню українців

Понад місяць, з 25 лютого по 1 квітня 2022 року, селище Димер у Київській області перебувало під російською окупацією. Усіх мешканців, яких військові країни-агресорки підозрювали у “співпраці” з ЗСУ або сподівалися використати для власних цілей, вони звозили у літейний цех місцевого підприємства. МІПЛ поспілкувалася з кількома постраждалими, аби відтворити події тих днів.

14 Червня 2024

Насильницькі зникнення
“15 років позбавлення волі для нього — смертний вирок”. Де росіяни тримають і за що “судять” автоінструктора Сергія Котова з Олешок

Аавтоінструктор Сергій Котов став одним з тих, кого російські військові забрали з власної домівки в Олешках, що на лівобережжі Херсонщини. Уже понад два роки росіяни утримують його у неволі, а нещодавно “засудили” до 15 років позбавлення волі нібито за шпигунство.

13 Червня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
У справі Медведєва 14 місяців не можуть почати досліджувати докази. Чому унікальна незаочна справа проти росіянина стоїть на місці? 

Андрій Медведєв ― російський військовий, якого судять очно за воєнний злочин. Він один із небагатьох, кого можна побачити на лаві підсудних ― тож процес історичний та унікальний. Але справа в суді вже 14 місяців, а досліджувати докази все ще не почали. МІПЛ пояснює, чому так відбувається. 

17 Червня 2024

Аналітика
Насильницькі зникнення: національна практика v. міжнародні стандарти

Проблема насильницьких зникнень набула нового значення для України через умови триваючого збройного конфлікту на її території. Починаючи з 2014 року, з окупації Кримського півострова та збройного протистояння у межах окремих районів у Донецькій та Луганській областях, правоохоронні органи України фіксували випадки зникнень та затримань осіб на території, яка перебувала під контролем РФ. Такі ж випадки продовжують документувати і після повномасштабного вторгнення РФ на територію України.

15 Червня 2024

Війна і правосуддя
Херсонський діджей-втікач, проієрей з Черкас і корегування по Миколаєву через Telegram: 56 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

15 Червня 2024

Більше публікацій