Send Lette
Насильницькі зникнення

Останній дзвінок із окупації: куди зник Олександр Щербатий з села Шестовиця

Майже місяць тривала окупація села Шестовиця Чернігівської області. 31 березня 2022 року Збройні сили України звільнили населений пункт. Проте досі залишається невідомою доля його мешканця — 48-річного Олександра Щербатого. Сліди чоловіка під час польової місії Чернігівщиною МІПЛ шукала разом із односельцями зниклого.

Чоловік жив на вулиці Вишневій, працював у Чернігові начальником відділу землеробства в Департаменті агропромислового розвитку облдержадміністрації. 10 березня 2022 року його викрали російські військові. Чому і за яких обставин — достеменно невідомо. В селі з цього приводу говорять різне. Наприклад, що ФСБ викрала чоловіка за наводкою прихильників РФ, можливо, за підозрою в коригуванні ракетних обстрілів по росіянах, адже в Щербатого був бінокль і карта місцевості.

Олександр Щербатий. Фото: сімейний архів

Почалося ж все так. У день повномасштабного вторгнення РФ в Україну дорогою з роботи Олександр заїхав до матері Марії Зуб у село Старий Білоус. Міг там залишатися, але не схотів, поїхав додому. За чотири дні Шестовицю окупували. Востаннє з мамою чоловік розмовляв телефоном 1 чи 2 березня. 

— Сказав мені, що в селі страшне коїться, що російської техніки багато зайшло, — згадує жінка. — Я запитала, де ж наші? А він відповів, що пішли, міст підриватимуть.

Після цього в селі вимкнули світло, телефон розрядився.

Марія Зуб, мати Олександра Щербатого. Фото: Віктор Ковальчук

Старий Білоус, в якому мешкала Марія Зуб, розташований на околицях Чернігова. Російські війська весь час обстрілювали село. За словами жінки, стріляли по ньому з Шестовиці і Михайло-Коцюбинського. Вночі з 8 на 9 березня під час чергового обстрілу будинок пані Марії згорів. Та ж доля спіткала ще девять будинків у селі — росіяни скинули на них палаючі снаряди. Поговорити з сином Олександром їй вдалося лише 10 березня з телефону свого молодшого сина. Олександр сказав, що в Шестовиці будинки теж палали, але в нього все добре. Це була остання розмова. 15 березня її молодшому сину повідомили, що Олександра Щербатого забрали росіяни. У Шестовицю мати приїхала вже після звільнення села, почала шукати сина, але ніхто нічого не знає.   

Останній, хто його бачив — сусід Валентин. Чоловік живе на тій же вулиці. Олександр Щербатий ходив до нього їсти, бо вдома не було ні газу, ні грубки. Бити тривогу Валентин почав за два дні після зникнення Олександра — той не прийшов на сніданок і вечерю. Разом із сусідами виламали двері в будинку і в господарчих приміщеннях — Олександра шукали всюди.

Місцева жителька Ірина про зникнення чоловіка дізналася в 20-х числах березня. Згадує, що росіяни казали йти “на гриби” (підприємство з вирощування грибів) і забрати там тіло чоловіка з бородою і простреленою головою. Жінка подумала, що мова йде про Олександра Щербатого, бо він носив невелику бороду. Поїхала шукати — не знайшла. Тоді звернулася по допомогу до військових, яких через їхній акцент вважає білорусами. Вони привозили їжу на блокпост росіянам.

— Я попросила їх спитати, де тіло, щоб віддали і ми по-людські поховали. Вони поїхали, я бачила, що спілкувалися на блокпосту. Потім повернулися, але мені нічого не розказали, — згадує Ірина.

Згодом тіло бородатого чоловіка знайшли за селом у канаві, але ним виявився інший житель Шестовиці, не Олександр.

Під час розмови з МІПЛ Ірина згадує ще один факт: у перших числах березня до неї у двір прийшли два автоматники. Один встав біля хвіртки, другий почав товкти її в спину автоматом, аби вона швидше зайшла в дім. Підпер за нею двері, щоб не виходила. Тоді крізь вікно вона побачила, що до її паркану під’їхали два БТРи. З одного в інший перевели чоловіка з мішком на голові, роз’їхалися. Після цього їй дозволили вийти, вона запитала у росіянина, хто це і куди його повезли. Той відповів, що спіймали біля лісу з телефоном і паперовою картою.

— Я запитала, куди його, розстріляєте? “Ні, — каже. — Таких розумних з пораненими на Москву”. А чи він збрехав, чи правду сказав, не знаю.

Пані Ірина вважає, що чоловік із мішком на голові — також не Олександр Щербатий, адже історія з двома БТРами сталося до 10 березня. Разом із тим, не виключає, що Олександра також могли вивезти.

Односельці згадують чоловіка як добру, привітливу людину. Його мати Марія водить нас подвір’ям, демонструючи квіти:

— Це ж Сашко посадив. Він так любить квіти. З дитинства любить землю, тому й професію собі обрав відповідну. Його у селі прозвали Саша-агроном. Яке зернятко не знайде — посадить, воно виросте. Така рука легка.

Квіти Олександра Щербатого на городі

Восени в лісі під Шестовицею знайшли тіло людини.

— Кажуть мені, що це може бути Сашко. А я кажу: “Ні, навіть не думайте. Це не мій син, — говорить пані Марія.

Разом із односельцями вона сподівається, що він живий і неодмінно повернеться додому.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Насильницькі зникнення
Любов зруйнує ґрати. У Києві відбулася акція на підтримку незаконно утримуваних Росією цивільних українців

Акція відбулася на Контрактовій площі. Її ініціювала громадська організація “Цивільні в полоні”. На сьогодні вона об’єднує родини близько 350 цивільних заручників і зниклих безвісти з різних регіонів України. Це вже не перший захід на підтримку цивільних бранців. Нинішня акція відбулася під гаслом “Любов зруйнує ґрати” і зібрала близько 200 людей.

9 Лютого 2025

Насильницькі зникнення
Марина Юрчак: “За дописи в твіттері я відсиділа як за вбивство”

Донецьке СІЗО і сподівання на обмін, але замість омріяної свободи — 15 років увʼязнення, робота за копійки у швейному цеху Сніжнянської колонії і важка фізична праця. В колонії Марину Юрчак утримували разом із вбивцями, її переконували взяти російський паспорт, але вона щоразу відмовлялась. Вважала, що погодитися на папірець із триколором — рівносильно визнанню своєї вини.

4 Лютого 2025

Насильницькі зникнення
У Санкт-Петербурзі до 11 років суворого режиму засудили харківського волонтера Івана Забавського

“Ви можете посадити мене у в’язницю, але моя душа буде на моїй землі, зі своєю матір'ю”. Ці слова українською мовою Іван Забавський проголосив в останньому слові на суді в Санкт-Петербурзі. 30 січня 2025 року українця засудили за шпигунство, призначивши 11 років позбавлення волі у колонії суворого режиму. 

31 Січня 2025

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Військовополонені
Били і змушували зрізати татуювання: з полону повернувся захисник Маріуполя

Його змушували лезом зрізати татуювання і обіцяли повернути додому хіба що в мішку. У січні цього року з російського полону звільнили Андрія Степанова, підполковника Державної прикордонної служби. В Оленівці та Камишині він провів майже два роки. Там чоловіка весь час катували, у нього зупинялося серце, він втратив 67 кілограмів і кілька разів мало не покінчив життя самогубством.

13 Лютого 2025

Військовополонені
Боровся за Україну і отримав довічне: в Росії помстилися грузину із ЗСУ

Щонайменше 27 громадян Грузії у Росії заочно засудили за участь у війні на боці України. Ще двоє, потрапивши до полону, засуджені так званим вищим судом “ДНР” до довічного ув’язнення. Обох звинувачують у найманстві та замаху на життя військовослужбовців збройних сил РФ. Один із них — 23-річний Мамука Гацерелія. Хлопець потрапив до полону у травні 2022 року у Маріуполі, в лютому 2024-го його засудили до довічного ув’язнення у колонії особливого режиму.

11 Лютого 2025

Війна і правосуддя
Розгляд справи трьох російських військових, яких звинувачують у вбивстві цивільних у Бучі, знову перенесли

Зафар Собиров, Ербол Абільхаіров та Амангельде Бекентаєв — російські військові 64-ї окремої мотострілецької бригади. Вони, вважає прокуратура, у березні 2022 року в Бучі на вулиці Ридзанича вбили цивільних Сергія Духлія та Романа Гаврилюка. Їм інкримінують вчинення воєнних злочинів.

10 Лютого 2025

Більше публікацій