Останній дзвінок із окупації: куди зник Олександр Щербатий з села Шестовиця
Майже місяць тривала окупація села Шестовиця Чернігівської області. 31 березня 2022 року Збройні сили України звільнили населений пункт. Проте досі залишається невідомою доля його мешканця — 48-річного Олександра Щербатого. Сліди чоловіка під час польової місії Чернігівщиною МІПЛ шукала разом із односельцями зниклого.
Чоловік жив на вулиці Вишневій, працював у Чернігові начальником відділу землеробства в Департаменті агропромислового розвитку облдержадміністрації. 10 березня 2022 року його викрали російські військові. Чому і за яких обставин — достеменно невідомо. В селі з цього приводу говорять різне. Наприклад, що ФСБ викрала чоловіка за наводкою прихильників РФ, можливо, за підозрою в коригуванні ракетних обстрілів по росіянах, адже в Щербатого був бінокль і карта місцевості.
Олександр Щербатий. Фото: сімейний архів
Почалося ж все так. У день повномасштабного вторгнення РФ в Україну дорогою з роботи Олександр заїхав до матері Марії Зуб у село Старий Білоус. Міг там залишатися, але не схотів, поїхав додому. За чотири дні Шестовицю окупували. Востаннє з мамою чоловік розмовляв телефоном 1 чи 2 березня.
— Сказав мені, що в селі страшне коїться, що російської техніки багато зайшло, — згадує жінка. — Я запитала, де ж наші? А він відповів, що пішли, міст підриватимуть.
Після цього в селі вимкнули світло, телефон розрядився.
Марія Зуб, мати Олександра Щербатого. Фото: Віктор Ковальчук
Старий Білоус, в якому мешкала Марія Зуб, розташований на околицях Чернігова. Російські війська весь час обстрілювали село. За словами жінки, стріляли по ньому з Шестовиці і Михайло-Коцюбинського. Вночі з 8 на 9 березня під час чергового обстрілу будинок пані Марії згорів. Та ж доля спіткала ще девять будинків у селі — росіяни скинули на них палаючі снаряди. Поговорити з сином Олександром їй вдалося лише 10 березня з телефону свого молодшого сина. Олександр сказав, що в Шестовиці будинки теж палали, але в нього все добре. Це була остання розмова. 15 березня її молодшому сину повідомили, що Олександра Щербатого забрали росіяни. У Шестовицю мати приїхала вже після звільнення села, почала шукати сина, але ніхто нічого не знає.
Останній, хто його бачив — сусід Валентин. Чоловік живе на тій же вулиці. Олександр Щербатий ходив до нього їсти, бо вдома не було ні газу, ні грубки. Бити тривогу Валентин почав за два дні після зникнення Олександра — той не прийшов на сніданок і вечерю. Разом із сусідами виламали двері в будинку і в господарчих приміщеннях — Олександра шукали всюди.
Місцева жителька Ірина про зникнення чоловіка дізналася в 20-х числах березня. Згадує, що росіяни казали йти “на гриби” (підприємство з вирощування грибів) і забрати там тіло чоловіка з бородою і простреленою головою. Жінка подумала, що мова йде про Олександра Щербатого, бо він носив невелику бороду. Поїхала шукати — не знайшла. Тоді звернулася по допомогу до військових, яких через їхній акцент вважає білорусами. Вони привозили їжу на блокпост росіянам.
— Я попросила їх спитати, де тіло, щоб віддали і ми по-людські поховали. Вони поїхали, я бачила, що спілкувалися на блокпосту. Потім повернулися, але мені нічого не розказали, — згадує Ірина.
Згодом тіло бородатого чоловіка знайшли за селом у канаві, але ним виявився інший житель Шестовиці, не Олександр.
Під час розмови з МІПЛ Ірина згадує ще один факт: у перших числах березня до неї у двір прийшли два автоматники. Один встав біля хвіртки, другий почав товкти її в спину автоматом, аби вона швидше зайшла в дім. Підпер за нею двері, щоб не виходила. Тоді крізь вікно вона побачила, що до її паркану під’їхали два БТРи. З одного в інший перевели чоловіка з мішком на голові, роз’їхалися. Після цього їй дозволили вийти, вона запитала у росіянина, хто це і куди його повезли. Той відповів, що спіймали біля лісу з телефоном і паперовою картою.
— Я запитала, куди його, розстріляєте? “Ні, — каже. — Таких розумних з пораненими на Москву”. А чи він збрехав, чи правду сказав, не знаю.
Пані Ірина вважає, що чоловік із мішком на голові — також не Олександр Щербатий, адже історія з двома БТРами сталося до 10 березня. Разом із тим, не виключає, що Олександра також могли вивезти.
Односельці згадують чоловіка як добру, привітливу людину. Його мати Марія водить нас подвір’ям, демонструючи квіти:
— Це ж Сашко посадив. Він так любить квіти. З дитинства любить землю, тому й професію собі обрав відповідну. Його у селі прозвали Саша-агроном. Яке зернятко не знайде — посадить, воно виросте. Така рука легка.
Квіти Олександра Щербатого на городі
Восени в лісі під Шестовицею знайшли тіло людини.
— Кажуть мені, що це може бути Сашко. А я кажу: “Ні, навіть не думайте. Це не мій син, — говорить пані Марія.
Разом із односельцями вона сподівається, що він живий і неодмінно повернеться додому.
