Send Lette
Насильницькі зникнення

«Пережив інсульт та обмороження»: історія викраденого на Київщині пенсіонера

Пенсіонера Миколу з села Андріївка Київської області російські військові викрали 1 березня. Своє прізвище чоловік називати відмовляється — переживає за односельців, що залишаються в полоні росіян у Курську. Всього тоді з Андріївки Макарівської обʼєднаної територіальної громади викрали чотирьох чоловіків. 

Журналісти МІПЛ вже розповідали про десятки зниклих людей на Київщині, про місця їх утримання та способи вивезення з України. Та історія пана Миколи відрізняється від попередніх. Розповідаємо, чим саме. 

Ліс замість підвалів


Того дня Микола пішов годувати собаку на одне з сусідніх подвір’їв, за яким доглядав. Коли вертався, його зустріли росіяни та закричали: «Руки вгору!» Чоловіка вдарили прикладом, зав’язали руки та потягнули в один із погребів, де вже сидів затриманий цивільний з Андріївки.  

За деякий час приїхав «УАЗик». Заручників посадили в машину та повезли в ліс. Зазначимо, що викрадених цивільних в Ірпені, Гостомелі, Бучі, Димері та інших населених пунктів Київщини зазвичай тримали в підвалах аж до відправлення до Росії. Нині ж маємо підтверджений випадок, коли росіяни забирали людей на свої позиції. 

«Ми не знали, де перебуваємо. Куди вони їдуть — туди і нас везуть. Сім-вісім днів нас так возили по своїх позиціях. Поміняли понад десять місць. Нас били прикладами по ногах, змушували роззуватися. Тоді була морозна погода, температура вночі становила десь -8. Один чоловік каже: “Я не роззуватимусь”. А йому росіянин відповідає: “Тоді я тобі ляшки прострелю”. Там я отримав обмороження, а ще одному з наших хлопців згодом ампутували пальці на нозі», — розповідає Микола.  

У самій Андріївці теж тримали заручників — у підвалі місцевої школи. Однак здебільшого це були привезені з інших населених пунктів люди

Весь час руки заручників були зв’язані за спиною. Чоловік говорить, що не відчував рук, оскільки вони жахливо затерпли. 

Донорство під прицілом


Єдиний населений пункт, який запам’ятав пан Микола, — це село
Мирне Чернігівської області. Там заручників вперше за довгий час поселили в приміщенні. На його території чоловік запам’ятав фури з білоруськими номерами, які привозили каністри з водою.

Тут у Миколи росіяни брали кров. Сказали, що на аналіз, хоча жодної медичної допомоги до цього нікому не надавали.   

«Беруть і беруть. Думаю, скільки ж це вони крові в мене вже взяли, явно більше, ніж на аналіз. Потім хтось із росіян каже: “А чого він такий блідий?” Тільки тоді голку витягли. Кажуть: “Покладіть його, може, оговтається”», — розповідає Микола. 

Він припускає, що росіяни брали кров у заручників для поранених російських військових.

У Мирному разом із Миколою було ще близько десяти заручників. Там вони просиділи ще дві доби з зав’язаними очима. Потім усіх посадили в БТР і повезли в Білорусь.

Інсульт та поранення


Ще коли росіяни разом із заручниками були на своїх позиціях в Україні, пан Микола отримав поранення в спину — тоді ЗСУ накрили позиції росіян. Ті втекли, а заручників лишили. 

Місця, де стояли російські військові на Київщині, нині заміновані

Через численні побиття, тривалий час на холоді, обмороження та виснаження більшість із затриманих потребували допомоги лікарів. Отримати її змогли лише в Білорусі — майже за десять днів після викрадення. 

Саме там Микола дізнався, що крім поранення він пережив інсульт. Через це одна його рука й досі повноцінно не працює. 

У Білорусі, каже чоловік, було понад сто заручників. Велика частина з них — військовополонені. Вони жили в наметах разом із цивільними. Микола зустрічав військових із Житомирської, Хмельницької, Івано-Франківської областей. Також, каже, було багато людей із Бучі, Ірпеня, Димера. 

Приблизно за тиждень його разом із ще кількома десятками людей перевезли до Росії, де посадили в Курське СІЗО №1. 

Численні допити та «рятівна» радянська армія 


Камера пана Миколи була розрахована на 12 людей, в ній сиділо 11 чоловіків. Незаконно ув’язнених українців регулярно водили на допити. Зазвичай їх проводив чоловік у штатському, ймовірно ефесбешник, поруч із ним стояв військовий. 

«Вони постійно одне й те саме питають. Якщо ти щось забув і відповів не так, як відповідав раніше, то отримуєш. Б’ють акуратно, майже не залишаючи синців. Питають, де живеш, чи є діти, чи служив в армії», — розповідає Микола. 

Саме те, що чоловік служив іще в радянській армії, його і врятувало. «Коли я сказав, що служив іще за радянських часів, то мене майже не чіпали. Хоча я приїхав у Курськ уже побитий», — каже Микола. 

Коли в СІЗО приходили прокурори, говорити про побиття заручники не мали права. Інакше, за словами Миколи, могли забити до смерті. 

«Мене попередив один із тих, хто там уже сидів до мене. Каже: “Якщо прокурор питатиме про синці, скажеш, що впав із ліжка, інакше тобі кінець”. Я так і зробив. Коли прокурор мене запитав, чого нога перебинтована, я кажу: “Та ще на гражданці отримав травму”. А потім він питає, чого обличчя побите. Я відповідаю: «З ліжка впав — я ж не молодий на другий поверх лазити”», — розповідає Микола. 

На питання, чи хороша медицина, чи добре там годують, чи нормальні умови, ув’язнені мали відповідати: «Так точно!» А на питання, чи зазнають вони знущань, чи є зауваження до умов утримання — «Нікак нєт». В іншому випадку, коли прокурор іде, людину жорстоко б’ють. 

Побиття до напівсмерті


Від побиттів у російському СІЗО не рятує ані вік заручника, ані наявність у нього інвалідності. Як каже Микола, одного разу вони жорстоко побили чоловіка похилого віку, який має проблеми зі слухом. 

«Його забрали на допит, а він користувався слуховим апаратом, в якого сіла батарейка. Коли його запитували щось, він постійно казав: «Га? Шо?» Росіян це, мабуть, роздратувало і вони його жорстоко побили», — розповідає Микола. 

Напівживого чоловіка привели в камеру, він почувався погано. Спочатку конвоїри хотіли навіть викликати йому «швидку», але потім наказали співкамерникам стежити за станом побитого дідуся. 

Як говорить пан Микола, чіткої відповіді на питання, в чому його обвинувачують, він не отримав. Майже всіх там вважали «коректувальниками вогню». Через те, що телефон у Миколи був лише кнопочний, до нього в росіян було найменше запитань.

Згодом, 14 квітня, його звільнили за обміном. Також відпустили ще одного мешканця Андріївки, який зараз перебуває на лікуванні — в нього ампутовані пальці на ногах. 

Артур Пріхно, МІПЛ

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Квазіправова система
Тероризм і спроба підпалити людину: що росіяни інкримінують Костянтину Зіновкіну з Мелітополя та де його утримують

Мелітополь росіяни окупували в перші дні повномасштабного вторгнення. Відразу ж захопили адмінбудівлі, почали викрадати місцевих жителів. Не оминули вони й Костянтина Зіновкіна, який залишився в Мелітополі, аби доглядати маму і бабусю.

12 Лютого 2024

Насильницькі зникнення
Окупація Новокаїрів: за що росіяни викрали місцевого жителя

Микола Гарбар — мешканець села Новокаїри. Це Бериславський район Херсонщини. Перед початком повномасштабного вторгнення Росії він жив у рідному селі, працював механізатором у фермерському господарстві. Чоловіка викрали росіяни. Можливо, за наводкою призначеного окупантами старости. З того часу рідні не мають про нього жодної звістки.

12 Січня 2024

Насильницькі зникнення
Останній дзвінок із окупації: куди зник Олександр Щербатий з села Шестовиця

Майже місяць тривала окупація села Шестовиця Чернігівської області. 31 березня 2022 року Збройні сили України звільнили населений пункт. Проте досі залишається невідомою доля його мешканця — 48-річного Олександра Щербатого.

9 Січня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Справа Ягідного, Діана Панченко та “російська громада” Полтави: 29 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

24 Лютого 2024

Тимчасовий пункт. Як українські полонені проходили через Шебекіно

На початку повномасштабного вторгнення РФ очікувала, що Шебекіно прийматиме українських біженців і біженок, проте очікуваних масштабів не було, тож росіяни швидко знайшли для міста іншу роль. МІПЛ продовжує документувати свідчення звільнених із полону — цього разу розповідаємо про табір у Шебекіно.

23 Лютого 2024

Аналітика
Загибель українських військових у російському полоні — МІПЛ презентувала аналітику

Мета аналітики — наголосити на неналежному утриманні українців у російському полоні та проблемах із забезпеченням їхніх прав і притягненням до відповідальності винних у тортурах.

22 Лютого 2024

Більше публікацій