Перші виправдання у справах нацбезпеки: аргументи судів і слідства
До 24 лютого 2022 року справи щодо злочинів проти національної безпеки слухали роками. Наприклад, Нелі Штепи чи Олександра Єфремова, обвинувачених у посяганні на територіальну цілісність України або у державній зраді. Нині ж суди активно виносять вироки за колабораціонізм, державну зраду чи пособництво ворогу. Водночас до статті про колабораціонізм є чимало зауважень від експертного середовища. При цьому лише на другому році повномасштабного вторгнення почали з’являтися виправдувальні вироки.
Ми проаналізували Реєстр судових рішень. У 2022 році там оприлюднили понад 700 вироків у справах щодо злочинів проти національної безпеки — і з них жодного виправдувального. У 2023 році вироків за такою категорією уже більше 1700, серед яких вдалося знайти п’ять виправдальних. З них три стосуються колабораціонізму, та по одному щодо пособництва державі-агресору і глорифікації збройної агресії РФ.
МІПЛ проаналізувала ці вироки та виокремила аргументи суддів, які лягли в основу виправдання. Також ми дослідили, як справи щодо злочинів проти нацбезпеки оскаржують в апеляційних судах.
Скандал із похресником
Справа №740/4456/22
Мешканця села Лашківка Чернігівської області звинуватили у публічному запереченні збройної агресії РФ проти України. Такі дії передбачені частиною 1 статті 111-1 КК України про колабораціонізм. За це людину можуть обмежити у праві працювати у владі чи на керівних посадах від 10 до 15 років.
Як стверджувало слідство, 16 березня 2022 року чоловік говорив на вулиці односельцям, що “була б тут Росія, був би порядок”, “прийдуть росіяни, буде порядок, стане краще”, “прийдуть росіяни, вам кінець!”.
Обвинувачений на суді заявив про наклеп. Мовляв, його обмовив похресник, котрий має конфлікт із його сином: півтора року тому похресник побив сина, а той у відповідь облив йому паркан фарбою. Зрештою ситуацію владнали: обвинувачений помив паркан, але новий купувати відмовився. Обвинувачений також сказав на засіданні, що пишається бути українцем, а двоє з п’яти його синів служать у ЗСУ.
Похресник обвинуваченого і троє знайомих, які приїхали до нього на початку повномасштабного вторгнення, дали свідчення в суді. Розповіли, що на початку березня 2022 року проходили повз двір обвинуваченого і чули від нього слова, які розцінили як підтримку РФ. Зокрема чоловік говорив, що не боїться Путіна й потисне йому руку, коли той прийде.
Також у суді допитали свідків захисту. Четверо мешканців села розповіли, що ніколи не чули від обвинуваченого висловів на підтримку Росії, охарактеризували його як хорошого сім’янина. Старший і молодший сини чоловіка підтвердили історію про родинний конфлікт.
Рішення і мотиви суду. Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області 10 жовтня 2023 року виправдав чоловіка через недоведеність вини. У мотивах суду вказано, що згідно з обвинувальним актом, події мали місце 16 березня 2022 року і що крім свідків очевидцями були інші невстановлені люди. Натомість опитані сказали, що крім них на вулиці нікого не було, а подія сталася на початку березня. Суд зауважив, що стаття про колабораціонізм набула чинності 15 березня 2022 року. Це важливо, адже якщо події передували ухваленню закону, чоловік мав би право на виправдання. Оскільки слідство не надало чітких доказів, що порушення сталася саме 16 березня, сумніви свідчать на користь обвинуваченого.
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області. Фото: відкриті джерела
Також суд вказав, що вважає правдивою версію захисту про невинуватість чоловіка та взяв до уваги постанову суду щодо справи про хуліганство, яку порушували через зіпсований паркан. У підсумку суддя зазначив, що провину обвинуваченого не доведено поза розумним сумнівом, як це передбачено законодавством. Прокуратура оскаржує вирок.
Сварка біля магазину
Справа №279/1883/22
Жінку з села Воронево Житомирської області також звинуватили у публічному запереченні російської агресії. Згідно з обвинувальним актом, 20 березня 2022 року біля колишнього магазину вона називала місцевих “нацистами”, від яких РФ “невдовзі усіх звільнить”, заперечувала тимчасову окупацію українських територій, говорила, що ЗСУ бомбардували Луганську і Донецьку області.
На суді жінка провину заперечила. Розповіла, що займається розведенням худоби, раніше була помічницею депутата від Партії регіонів. Сказала, що того дня була біля магазину, адже возила сіно. А зі свідками має неприязні стосунки: нібито один із них вкрав у неї теля, інший має алкогольну залежність, ще один прагне відібрати її господарство, бо й сам займається скотарством. Жінка припустила, що староста села дав покази проти неї на прохання працівників СБУ, адже сам під слідством.
Староста села Бехи Коростенського району, до якого входить село Воронево, розповів на суді, що після одного з “прильотів” обвинувачена говорила, що “нехай наступають, пора змінити владу”. За деякий час йому повідомили, що вона “прославляє Росію”, тому він звернувся до СБУ.
Ще один свідок розповів, що того дня був у селі у справах і чув, як обвинувачена називала людей “нацистами, які гноблять росіян”. Інший свідок сказав, що жінка їздила машиною повз ферму, а згаданий магазин не працює і люди там ніколи не збиралися. Четвертий свідок розповів, як чув від місцевого, що обвинувачена говорила про нацистів, а люди лаялися з нею, бо не отримали плату за сіно. Свідок, який проїжджав повз магазин на велосипеді, чув, як жінка сварилася з якимось чоловіком у чорному авто й сказала, що “скоро стане легше жити”.
Рішення й мотивація суду. Коростенський міськрайонний суд Житомирської області 10 лютого 2023 року визнав недоведеною провину жінки і виправдав її. Суд наголосив: недостатньо доказів, щоб ухвалити вирок за принципом “поза розумним сумнівом”.
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області. Фото: Facebook-сторінка суду
Справа ґрунтувалася лише на показах свідків. Проте суд не визнав ці свідчення належним доказом, адже в їхніх деталях є розбіжності. Зокрема, староста села не назвав жодної людини, яка заявила про проросійські висловлювання обвинуваченої, а отримані телефоном дані надійшли від невідомого абонента. У його довідці-характеристиці на обвинувачену сказано, що від односельчан інформації про її критичну поведінку не було.
Решту свідчень суд відкинув, бо люди не вказали хто, коли й що конкретно говорив і чому сварився. Натомість суд узяв до уваги попередні конфлікти між односельцями й обвинуваченою. Прокуратура намагається оскаржити вирок.
Недоведене громадянство
Справа №191/3178/22
Мешканця селища Троїцьке Луганської області звинуватили за частиною 7 статті 111-1 КК України про колабораціонізм, тобто у зайнятті посади в окупаційному правоохоронному органі. За даними слідства, у липні 2022 року він став помічником чергового ізолятора “Троїцького відділення Внутрішніх справ “ЛНР”.
Суд слухав справу заочно, адже обвинувачений перебуває на окупованій території. На суді його двоє колишніх колег розповіли, що після окупації чоловік залишився працювати на тій же посаді в ІТТ. Раніше від нього висловлювань про Росію не чули. Також один зі свідків сказав, що співробітники отримали інструкцію виїхати з цього села на підконтрольну Україні території. Свідки впізнали колишнього колегу в російській формі на відео з соцмереж, де складали присягу “ЛНР”.
Рішення та мотиви суду. Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області 10 січня 2024 року визнав чоловіка невинуватим через недоведеність вини. Суд наголосив, що стаття 111-1 ККУ стосується правопорушень, які вчинені громадянами України, а фігурант, схоже, не був громадянином України. Принаймні у матеріалах справи є довідка управління міграційної служби про те, що обвинувачений не отримував український паспорт. Суд зазначив: слідство не довело, що злочин вчинив саме громадянин України, тому й виправдав фігуранта. Вирок можна оскаржити впродовж 30 днів.
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Фото: відкриті джерела
Експерт МІПЛ Андрій Яковлєв так коментує цю справу:
— Немає підстав не довіряти суду і встановленим ним обставинам справи. Однак незрозуміло, як людина могла жити в Україні і працювати на державній посаді без громадянства. Можливо, це треба детальніше перевірити і тоді виникнуть підстави для притягнення Пархоменка до відповідальності. Особливо якщо з’ясується, що на момент проголошення Незалежності він жив на території України і, відповідно, набув українське громадянство.
Колишній правоохоронець
Справа №529/1660/22
В’ячеслав Артюхов — мешканець села Шевченкове Харківської області. До 2011 року працював у місцевій міліції, звідки його звільнили через бійку.
Після деокупації села він отримав підозру за частиною 7 статті 111-1 КК України, тобто за роботу у правоохоронному органі окупаційної влади. Проте до суду справа пішла за статтею 111-2 КК України щодо пособництва збройним формуванням держави-агресора. Ця стаття передбачає ув’язнення від 10 до 12 років, на відміну від “колабораційної”, за яку можуть ув’язнити вже від 12 до 15 років.
В’ячеслав Артюхов. Фото: Миротворець
Артюхова звинуватили у тому, що з кінця квітня до кінця червня 2022 року він здавав росіянам учасників АТО, правоохоронців і людей, які виступають проти окупації. Слідство стверджувало, що обвинувачений допомагав окупантам облаштовувати блокпости, виконував їхні вказівки, що шкодило нацбезпеці, пропонував місцевим бути посередником між ними й окупантами.
На суді Артюхов заявив, що його обмовили поліцейські-колаборанти. Захисник доводив, що його клієнт має проукраїнську позицію, співав українські пісні, і за українську піксельну форму в окупації його побили росіяни.
Двоє співробітників поліції розповіли на суді, що на початку березня зустріли Артюхова і він погрожував вбивством іншому правоохоронцю після “зміни влади”. Розцінили це як очікування окупантів. Ще чули, як обвинувачений разом із сином спілкувався з російськими військовими і вказував, де проживає одна з поліцейських.
Свідки на суді говорили, що син Артюхова закликав працювати в поліції окупантів, мовляв, батька призначать там керівником. Біля його двору бачили машини окупантів із літерою “Z”. Місцевий боєць АТО розповів, що бачив обвинуваченого з окупантами біля свого обійстя і він видавав українських військових росіянам. Ще один свідок сказав, що окупанти викрали його з дому, одягнули пакет на голову, при цьому він чув слова Артюхова “Слава Україні!” Коли чоловік відповів “Героям слава!”, то отримав удар прикладом автомата. Але вдарили і Артюхова, тож він лаявся на окупантів.
Місцевий житель, який через Артюхова намагався домовитися з окупантами вивезти своє зерно, розповів, що бачив у чоловіка вдома форму з російськими шевронами. Ще двоє чоловіків засвідчили, що хотіли торгувати в селі пивом і їм порадили звернутися до Артюхова щодо захисту від окупантів. Підтвердили, що він погодився. Бачили, що у кафе його матері жили росіяни.
Фото нібито подяки Артюхову від окупаційної влади. Фото: телеграм-канал “MARAZM”
Зі слів ще одного свідка, Артюхов телефонував, погрожував “розібратися з ним”, коли отримає посаду керівника поліції, бачив його в темній формі, яку носили російські силовики. Решта свідків розповіли, що бачили, як він розмовляв із окупантами на блокпостах, щось розвантажував із їхніх машин до кафе.
Натомість свідки захисту стверджували, що чоловік має проукраїнську позицію, одягав український піксель, що належить його сину, через конфлікти з окупантами його неодноразово били. Підтвердили, що росіяни приїжджали до обвинуваченого: тоді перевіряли усіх, бо в селі вбили російського військового. Люди, які проживали в Артюхова під час окупації, засвідчили, що росіяни пограбували його магазин.
Сусіди Артюхова сказали, що він має проукраїнську позицію, проте в пікселі його не бачили. Розповіли, що його брат, який живе окремо, працював у поліції окупантів. Один зі свідків сказав, що під час окупації його тиждень тримали у відділку, але Артюхова він там не бачив. Місцеві, які співпрацювали з росіянами, виїхали перед звільненням села.
Ще один свідок розповів, що Артюхов дійсно погрожував місцевому правоохоронцю, бо нібито намагався зупинити його порушення під час служби. Слова Артюхова про покарання під час “нової влади” буцімто стосувалися саме повернення української влади, бо на той час село окупували.
Рішення і мотиви суду. Диканський районний суд Полтавської області 1 вересня 2023 року виправдав Артюхова через недоведеність провини. Суд наголосив, що у справі недостатньо доказів, а покази свідків не підтверджують обвинувальний акт.
Суд поставив під сумнів слова місцевої поліцейської, що обвинувачений, проходячи з росіянами повз її будинок, кивнув у його бік і таким чином пояснив окупантам, де вона живе — це лише припущення, адже за майже місяць в окупації жінку не перевіряли. Артюхов пояснив, що так показував сину, де проживає його інша знайома, а не ця поліцейська.
Суд також критично оцінив покази свідків про те, що Артюхов передав окупантам приміщення кафе. Адже довідки від поліції та фотографії вказують на те, що приміщення розграбували.
Свідчення місцевого, який бачив, що Артюхов показував співробітникам ФСБ на його помешкання, суд теж сприйняв критично. Мовляв, чоловіка не затримали, а зі слів інших місцевих, яких ув’язнювали, росіяни завжди знаходили того, кого хотіли.
Свідки, які говорили про бажання торгувати пивом, так і не відкрили магазин, що, на думку суду, не підтверджує посередництво Артюхова. Крім цього, вони не змогли впізнати його на засіданні.
Те, що місцеві бачили російські автомобілі на подвір’ї чоловіка, на думку суду, не підтверджує його співпрацю, адже окупанти перевіряли усіх після вбивства російського солдата. Зі слів Артюхова, росіяни набирали воду з його криниці.
У підсумку суд вказав, що відсутні докази, які б чітко підтверджували, що Артюхов передавав росіянам інформацію про місцевих правоохоронців і військових, був посередником і допомагав облаштовувати блокпости. Згідно з законодавством, усі протиріччя мають трактувати на користь обвинуваченого.
Також суд визнав неналежними грамоту, подяку і трудовий договір від окупаційної влади на ім’я Артюхова. Як вказав суд, ці документи вилучили з процесуальним порушенням, тому їх не можна взяти до уваги. Крім цього, слідство не надало доказів, що ці папери видали і підписали представники окупаційної влади.
Фото нібито грамоти Артюхову від окупаційної влади. Фото: телеграм-канал “MARAZM”
Прокуратура оскаржує вирок.
Прапор Екваторіальної Гвінеї
Справа №539/2476/22
Громадянин Росії переїхав у 2020 році до села Новооржицьке Полтавської області, щоб доглядати за матір’ю похилого віку. Після повномасштабного вторгнення РФ чоловіка звинуватили за статтею 436-2 КК України, тобто у виправданні збройної агресії. За це передбачені виправні роботи, арешт до шести місяців чи ув’язнення до трьох років.
За даними слідства, 17 березня 2022 року біля магазину чоловік привселюдно сказав, що Крим — російський, українці — зомбовані нацисти, збройної агресії РФ немає, а на Донбасі з 2014 року — громадянська війна.
Обвинувачений на суді відмовився пояснювати ці події: сказав, що того дня з односельцями не говорив, хоча раніше спілкувався на політичні теми. Розповів, що у 2020 році був у Донецьку й не бачив там російських військ. Підтвердив, що в Україні війна, але на питання, чи засуджує російську агресію, відповісти відмовився. Чому свідки дають узгоджені свідчення проти нього, не пояснив. Припустив, що справу сфабрикували. Мовляв, місцеві зняли з його вікна прапор Екваторіальної Гвінеї, бо сприйняли за російський через схожі кольори.
На суді місцеві розповіли, що в середині березня чули, як обвинувачений повторював проросійські наративи. Зокрема, що Крим — російський, що коли прийде Путін, буде порядок, що правду показують лише на російських телеканалах тощо.
Рішення і мотиви суду. Оржицький районний суд Полтавської області 27 лютого 2023 року виправдав чоловіка через недоведеність провини. Зміни у статті 436-2 КК України набрали чинності 16 березня 2022 року. Проте жоден зі свідків не вказав точну дату розмови з обвинуваченим. А це важливо для доказування провини. Також у показах свідків не вдалося встановити чіткий зміст сказаного. Слова про те, що “Путін наведе порядок” взагалі не підпадають під кваліфікацію статті 436-2 КК України. Будь-які сумніви мають трактувати на користь обвинуваченого, суд виправдав чоловіка.
Прокуратура оскаржує вирок.
Висновки аналізу
Ці вироки демонструють дві основні причини для виправдання: процесуальні порушення і відсутність чітких відомостей відповідно до обвинувального акту. Щоб довести провину, треба чітко вказати склад злочину, час і місце, як зазначає суддя з Полтавщини. Натомість у проаналізованих справах у показах свідків немає такої інформації.
Статті про колабораціонізм чи глорифікацію агресії ввели до Кримінального кодексу України у середині березня 2022 року. Тож злочини, вчинені раніше, не можна кваліфікувати за ними. Через це деякі судді ухвалюють ріщення на користь обвинувачених, бо не мають чітких дат вчинення злочину або ж він скоєний у період змін закону.
Також підставами для виправдань стають невідповідності між показами свідків і заявленими в обвинувальному акті подіями. Наприклад, у випадку з колишнім правоохоронцем із Шевченкового численні свідчення місцевих зводяться до його співпраці з росіянами. Проте чітких показів про це суд не отримав.
Проблематика таких справ полягає у тому, що свідчення, які люди дають одразу після деокупації, згодом на суді можуть відрізнятися. Наприклад, люди забувають точні дати або плутаються через стрес. Якщо такі свідчення не мають підтверджень, суд може сприймати їх лише як трактування свідка. Тому завдання слідства — забезпечити докази, які підтверджують саме те, що заявлено в обвинувальному акті, адже за законом будь-які невідповідності трактують на користь обвинуваченого.
Наведені вироки наразі проходять апеляційне оскарження, лише за результатом цього стане відомо, чи втримаються аргументи суддів першої інстанції.
Апеляційні перегляди
У Реєстрі судових рішень МІПЛ знайшла і дослідила 28 вироків у справах щодо злочинів проти нацбезпеки, які пройшли апеляційне оскарження. Лише в одному з них суд пом’якшив покарання. Йдеться про справу енергетика Дмитра Герасименка, який під час окупації Лиману лагодив електропостачання. Суд першої інстанції визнав чоловіка винним у колабораціонізмі та засудив до трьох років позбавлення волі із забороною впродовж 10 років обіймати організаційно-розпорядчі посади та працювати в енергетичній сфері. Також суд постановив конфіскувати майно чоловіка. Натомість апеляційний суд змінив покарання: скасував конфіскацію майна та звільнив чоловіка від відбування ув’язнення з іспитовим строком. Наразі прокуратура оскаржує це рішення в касаційному порядку. Експерт МІПЛ Андрій Яковлєв зазначає, що сам вирок першої інстанції можна піддати сумніву, адже засуджений надавав основні послуги людям, що опинилися в окупації.
Дмитро Герасименко. Фото: видання “Ґрати”
У більшості випадків апеляційні скарги подавала прокуратура. Прокурори просили або про тяжче покарання, або про розширення додаткових видів покарання.
Наприклад, частина 1 статті про колабораціонізм передбачає заборону займати посади чи працювати у певній сфері на строк від 10 років. Але чіткого переліку цих посад немає. Тому інколи суди вказують про заборону працювати на керівних чи організаційно-розпорядчих посадах у органах держвлади, місцевого самоврядування. Або ж зазначають конкретні види діяльності — наприклад, перевізнику з міста Мерефа Харківської області, який висловлювався на підтримку РФ, суд першої інстанції заборонив на 10 років займатися пасажирськими перевезеннями. Натомість апеляційний суд підтримав клопотання прокурора та розширив покарання. Призначив заборону займати посади в органах влади, місцевого самоврядування і тих, що надають публічні послуги.
Ще в одному випадку у Дніпрі апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції, яким чоловіку, що поширював у “Однокласниках” проросійські дописи, заборонили користуватися соцмережами. Апеляційний суд натомість на 10 років заборонив чоловіку обіймати посади на виборних посадах в органах держвлади, держуправління, місцевого самоврядування, органах самоорганізації населення, а також займатися освітньою та педагогічною діяльністю.
Також є приклади, де за більш тяжкими злочинами суди збільшували покарання. Чоловіку, який пішов на роботу до поліції окупантів на тимчасово окупованій території Запорізької області, апеляційний суд збільшив термін ув’язнення з 11 до 12 років. У мотивах суду вказано, що санкція частини 7 статті 111-1 КК України передбачає покарання від 12 до 15 років ув’язнення. Натомість суд першої інстанції неналежно обґрунтував м’якше покарання. Суд був заочним, адже обвинувачений перебуває на окупованій території.
А от мешканки Снігурівки Миколаївської області, які під час окупації працювали у військово-цивільній адміністрації окупантів, не змогли оскаржити позбавлення волі на 5 і 6 років. Їхній захист доводив, що жінки виконували соціальну роботу із забезпечення виплат місцевим, які опинилися в скрутному становищі через окупацію, проте суд відхилив їхні апеляційні скарги і визнав таку роботу колабораційною.
Підсумки
У 2022 році правосуддя у справах війни лише набирало обертів. Вироків порівняно з 2023 роком було менше, а виправдувальних взагалі не виносили. Натомість вже з 2023 року, за даними з Реєстру судових рішень, у справах щодо злочинів проти національної безпеки зʼявилися виправдувальні вироки.
Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ і адвокат, керуючий партнер АО “Амбрелла”, зазначає, що темпи розгляду судових справ після 2022 року вражають. До повномасштабного вторгнення РФ справи з обвинуваченням за статтею 438 КК України (порушення законів і звичаїв війни) або щодо злочинів проти національної безпеки розглядали максимально повільно. Наразі ситуація протилежна — справи розглядають значно швидше.
У справах, які проаналізовано вище наведені вироки першої та апеляційної інстанцій. Доступу до матеріалів справи в нас немає. А Верховний Суд ці справи ще не розглядав, тож не можна об’єктивно їх оцінити, тим не менш, можна зазначити наступне.
— Судам часто закидають затягнуті судові розгляди, — говорить Яковлєв, — але порушення права на справедливий суд може бути і при невиправдано швидкому процесі. Тоді ця швидкість досягається через обмеження права на захист та змагальності учасників справи.
Належну судову систему, де судді дбають про процедурну справедливість розгляду, у цілому найкраще характеризує наявність виправдовувальних вироків. Вони свідчать про дотримання стандартів змагальності і про те, що позицію обвинуваченого та його захисту було почуто.
— Правову державу найкраще характеризує наявність рівних можливостей у обвинувачення та захисту, а також неупередженість суду. Тоді суд може встановити, чи було обвинувачення обґрунтованим, і ухвалити відповідний вирок, — додає Яковлєв.
— Наразі виправдувальні вироки є радше винятком. Лише після апеляційного і, можливо, касаційного перегляду можна буде зрозуміти, чи ці вироки ухвалили через відсутність доказів вини, чи через те, що прокурор не зміг довести обґрунтованість обвинувачення в окремих випадках. Також важливо проаналізувати більше вироків, щоб мати більше підстав для висновків.
Водночас те, що апеляційних оскаржень і виправдувальних вироків так мало, може свідчити про обвинувальний ухил у таких справах. Оскільки обставини окупації часто встановлюють лише з показів свідків, перед судом постає виклик — треба з’ясувати точність свідчень, відділити їх від інтерпретацій і врахувати фактор людських стосунків.
— У справах, де пасивний захисник, де захистом не проводиться прямий або перехресний допит свідків, суду складно перевіряти достовірність свідчень, — зазначив Андрій Яковлєв. — Тому для якісного судочинства важлива активна участь захисту. Адвокат обвинуваченого виконує не тільки захисну функцію — його участь збільшує довіру до судового рішення, адже обставини, що встановив суд у змагальній процедурі, викликають більше довіри.
Анастасія Зубова, журналістка МІПЛ
