Війна і правосуддяПублікації

Пішов зустрічати брата — потрапив в незаконне ув’язнення на три місяці

27-річного Івана Дрозда з Катюжанки викрали російські військові ще 28 лютого цього року — на самому початку повномасштабного вторгнення. Лише нещодавно його дружині Ганні вдалося дізнатися, що Іван знаходиться в заручниках у росіян, ймовірно у Брянській області. 

Як свідчать звільнені з незаконного ув’язнення українці, у Брянській області людей тримають у селі Новозибков, у СІЗО №2.   

Журналісти МІПЛ поспілкувалися з Ганною, а також з чоловіком, який разом із Іваном потрапив у заручники до росіян. Розповідаємо ще одну історію про насильницьке зникнення людей на Київщині. 

Ішов на допомогу брату 


Того дня, 28 лютого, Івану зателефонував брат. Сказав, що не може дістатися з селища Лютіж додому, попросив його зустріти у Козаровичах. Брат збирався йти понад річкою, аби обійти блокпости російських військових, які вже облаштували свої позиції і біля Димера, і в Козаровичах. 

«Він каже: “Брат перейде чи перепливе річкою, я йому дам сухий одяг і прийдемо до нас додому”. Звичайно, я його не пускала, казала, що вже стоять орки, і блокпости, але він переконував, іде і все… Я його розумію, він хотів допомогти брату», — розповіла Ганна.

Кілька днів жінка безрезультатно чекала свого чоловіка вдома. Виходити боялася — скрізь були російські солдати. Через деякий час, коли жити під окупацією стало нестерпно та надто небезпечно для життя, Ганна евакуювалася, залишивши у дверях свого будинку записку: «Ми поїхали, ти знаєш, де нас шукати». Та Іван так і не з’явився. 

Майже за два місяці, у квітні Ганну знайшов чоловік, на ім’я Ігор. Саме з ним Іван ішов у напрямку Козаровичів. Він був упевнений, що Іван вдома, бо його нібито «відпустили» ще тоді, коли сам Ігор знаходився в ув’язненні.

Відомо, що Івана викрали росіяни

«Іван крикнув: «Слава Україні», думаючи, що то наші»


Ігор Дмитрук з Іваном зустрілися у Димері 28 лютого ввечері. Тоді, каже чоловік, лише починало темніти. Ігорю потрібно було дійти до Вишгорода, а Іван, за його словами, збирався дійти навіть не до Козаровичів, як думала його дружина, а аж до Лютіжа. 

«Ми хотіли дійти до Лютіжа разом. Він би там залишився, а я хотів іти далі», — розповів Ігор. 

Ішли не центральною дорого, а Стародимерською — поза промисловою зоною, де розташовані підприємство «Вікналенд» та ливарний цех, який пізніше стане основним місцем утримання цивільних в’язнів. На «Вікналенді», до слова, була база росіян. 

«Ми відійшли десь зо три кілометри від Димера. Там було поле. Думаю, це вже були Козаровичі. Ми переступили якесь загородження і там в кущах сиділи військові. Кажуть: «Стій, хто йде». Ваня каже: «Хлопці, не стріляйте, свої, Слава Україні». Вони такі: «Ага, слава Україні, то давай, лягай». Ми ж думали, то наші…», — розповідає Ігор.  

Чоловіків затримали, зв’язали та прив’язали до дерев. Ближче до вечора наступного дня їх відвезли на якесь підприємство в Козаровичах. За описом Ігоря це схоже на місце, де тримали опитаного журналістами МІПЛ раніше Василя Хилюка та його сина Дмитра, а ще десятками інших людей, затриманих у Козаровичах. А саме — склади будівельних матеріалів. 

Склади, куди звозили затриманих у Козаровичах. Фото МІПЛ

Там Ігор з Іваном пробули п’ять-шість днів, згодом їх перевезли в ливарний цех у Димері поблизу «Вікналенда». Після ще п’яти днів знущань та побиття, росіяни прийшли зі списками тих, кого «відпускають». Там, за словами Ігоря, було приблизно десять прізвищ, зокрема і прізвище Івана. З них, як виявилося, випустили лише 75-річного дідуся. Решту — забрали на територію росії. 

Росіяни викрадали навіть пенсіонерок


Ігоря відпустили з ливарного цеху 23 березня. Його та ще близько семи людей вивезли машиною в Димер. 

«Я не знаю, чому мене відпустили, а їх ні. Чим я не такий, як вони? Що зробив Ваня, що його забрали? Я можу зрозуміти, коли вони АТОшників забирали, бо вони їх бояться. Коли люди з нібито «провокаційними» татуюваннями, або ті хто працювали на дамбі. Таких у нас було двоє чи троє хлопців. Може вони якусь інформацію не дали їм. Але решта… Там були бабусі по 60 років. По кілька діб сиділи. Одна жінка казала, що в неї тиск і що вона не може без таблеток», — розповів Ігор. 

Місце у Димері, де тримали незаконно ув’язнених цивільних. Фото МІПЛ

З численних свідчень відомо, що тих людей, яких забрали з ливарного цеху, росіяни спочатку повезли в Гостомель, потім у білоруське місто Наровля, а звідти — у росію. 

І журналісти МІПЛ, і дружина Івана отримали підтвердження від колишніх в’язнів, утримуваних у СІЗО в Новозибкові, що вони чули прізвище Івана Дрозда. Однак, у якому він стані і чи не перевели його до іншого місця, наразі невідомо. 

Також у мережі є фото незаконно затриманих українців, на якому Ганна впізнала свого чоловіка. Зокрема, на ньому його взуття та штани, а от куртка — не його. 

Фото, на якому Ганна впізнала свого чоловіка – передостанній праворуч

Те, що Іван є у списках полонених, підтвердили Ганні і в Міністерстві реінтеграції окупованих територій. Тепер вона сподівається на найскоріше звільнення чоловіка.

Росіяни порушили відразу кілька норм міжнародного права


Ситуацію з викраденням людей, їх утриманням зокрема у Димері та подальшим переміщенням на територію рф під час
пресконференції проаналізував юрист, експерт МІПЛ Андрій Яковлєв. 

Він зазначив, що вивезення цивільних людей на територію іншої держави заборонено Женевською конвенцією. 

Андрій Яковлєв вважає такі дії росіян воєнним злочином

«В четвертій Женевській конвенції в ст. 47. записано, що депортація або переміщення цивільного населення становить серйозні порушення норм міжнародного гуманітарного права. Це є одразу воєнним злочином і регулюється як національним правом, так і Римським статутом. За національним правом це ст. 438 ККУ. Вона передбачає, що порушення законів і звичаїв війни має кримінальну відповідальність залежно від інтенсивності. Римським статутом передбачені подібні випадки у трьох статтях», — наголосив Андрій Яковлєв. 

Наостанок він нагадав, що є Міжнародне право з прав людини, яким також заборонено переміщувати людей під час війни. 

_____________

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини.

Медійна ініціатива за права людини у коаліції з іншими правозахисними організаціями документує воєнні злочини та злочини проти людяності, що вчиняються на території України у зв’язку зі збройною агресією російської федерації.

Відомі вам факти надсилайте на адресу warcrimeSOS.UA@gmail.com

Related Articles

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button