Після полону: чи мають право колишні військовополонені звільнитися з військової служби
Перший обмін полоненими з початку повномасштабної війни відбувся 1 березня 2022 року на Сумщині. Тоді з полону повернули пʼять українських військових. З того часу відбувся ще 41 обмін. Загалом із полону звільнено 2163 військовослужбовця.
Але що відбувається з українськими воїнами після полону? Чи повертаються вони знову на поле бою?
Згідно зі ст. 8 Закону України “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей”, після повернення з полону військовослужбовець чи військовослужбовиця проходить обстеження і реабілітацію. Отримавши висновок військово-лікарської комісії (ВЛК) про придатність чи обмежену придатність, військовослужбовці повинні повернутися до своєї військової частини. Тобто за законом перебування у полоні не дає військовим права звільнитися зі служби.
На сьогодні діє положення пункту 17 розділу XIII “Інструкції з організації обліку особового складу” в системі Міністерства оборони України, згідно з яким усі військовослужбовці, звільнені з полону, направляються до резервних військових частин.
Що скаже Верховна Рада?
Понад пів року на розгляд у Верховній Раді очікує законопроєкт № 8061, яким пропонується внести зміни до статті 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”. Законодавець хоче надати військовослужбовцям право звільнятися з військової служби після повернення з полону. У законопроєкті також йдеться про те, щоб надати можливість відстрочки від мобілізації для тих, хто був у полоні і виявив бажання завершити військову службу. Документ має на меті узгодити національне законодавство зі ст. 117 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, в якій йдеться про те, що репатрійовані особи не залучаються до військової служби.
У пояснювальній записці до законопроєкту акцентовано увагу на тому, що українське законодавство не враховує морально-психологічний стан звільнених із полону осіб та їхню спроможність надалі виконувати службові обов’язки.
Наразі ж після медичного обстеження та лікування колишнього військовополоненого мають зараховувати до резервного підрозділу з урахуванням обмежень у службі, якщо такі є згідно з висновком ВЛК.
“Про зарахування до резервного підрозділу військовослужбовець пише рапорт на командира військової частини. Наразі інструкція Міноборони — єдиний нормативно-правовий акт, який регулює відносини звільненого з полону військовослужбовця та підрозділу, в якому він служить”, — говорить Олена Бєлячкова, координаторка груп родин полонених Медійної ініціативи за права людини.
Експерт МІПЛ Андрій Яковлєв, адвокат АО “Амбрела”, підкреслює, що бажання парламентарів змінити законодавство зумовлене необхідністю узгодити його з нормами міжнародного гуманітарного права. Однак ст. 117 Женевської конвенції ІІІ, якою народні депутати обґрунтовують пропоновані зміни, насправді не передбачає заборони подальшого перебування у війську армійця, який був у полоні. За словами Яковлєва, в 2020 році Міжнародний комітет Червоного Хреста надав коментар до цієї статті, згідно з яким вона стосується не всіх військовослужбовців, а лише перелічених у ст. 109 (1) та 110 (3) ЖК ІІІ:
- тяжкопоранених або тяжкохворих військовополонених, репатрійованих незалежно від чисельності чи звання, після догляду за ними, поки вони не стануть придатними для подорожі (стаття 109 (1));
- поранені або хворі військовополонені, які спочатку були розміщені в нейтральній країні, до репатріації звідти (стаття 110 (3));
- “працездатні” військовополонені, які пройшли тривалий період у полоні та репатрійовані згідно з угодою між зацікавленими державами (стаття 109 (2)).
Звільнення з полону українських воїнів, 16 квітня 2023 року. Фото: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
“На теперішній час немає надійної міжнародно-правової підстави для твердження, що обмеження статті 117 застосовуються саме до дієздатних військовослужбовців, — говорить адвокат. — Саме тому обмін військовополоненими не тотожний репатріації. Інша річ, що Верховна Рада, реагуючи на суспільні інтереси, може ухвалити відповідне рішення без привʼязки до Женевської конвенції”.
Вибір без вибору
Опитані МІПЛ військовослужбовці, які були в полоні, часто говорять, що готові повернутися на службу. Але скільки часу потрібно, щоб фізично і психологічно бути готовим ухвалити таке рішення?
Євген провів у полоні 7 місяців. Виходячи з власного досвіду, говорить, що треба щонайменше пів року, аби зрозуміти, чи готовий повернутися на службу. За його словами, російські охоронці весь час переконували полонених, що після обміну їх знову відправляють на поле бою. Євген каже, що не вірили в це, але, повернувшись в Україну, були здивовані, що перебування в полоні не є підставою для звільнення з військової служби.
“Це проблема, — пояснює чоловік. — Новина про те, що для тебе нічого не змінилося, що тебе не звільнять зі служби — величезний стрес для кожного колишнього полоненого. Бо ти про це дізнаєшся під час первинної реабілітації. І тут ти усвідомлюєш, що люди, які тебе утримували, виявляється, казали правду. Це сильний психологічний шок. Тому я підтримую ідею давати звільненим із полону вибір залишити службу або продовжувати воювати”.
Такої ж думки Наталя Зарицька, керівниця громадської організації “Жінки зі сталі”, чоловік якої довгий час був у полоні. Вона акцентує увагу на ментальній реабілітації військовополонених. Говорить, що техніки з подолання психологічної травми, які застосовують до колишніх полонених, дієві лише за умови, що людина більше не потрапить у зону бойових дій.
Наталя Зарицька разом із чоловіком Богданом, який перебував у полоні. Фото: Facebook Наталії Зарицької
“Усі ці ізраїльські та американські методики дуже хороші, але вони побудовані так, ніби конфлікт закінчився, або людина більше не бере участь у бойових діях. А тут твоє минуле 100% стане твоїм майбутнім, — зазначає Зарицька. — Це звучить якось знущально, коли психотерапевт каже: “Уявіть ті умови, в яких ви отримали травму”. Але нащо уявляти, якщо за 2 тижні, максимум за 2 місяці ти знову будеш у тих самих умовах”.
Активістка додає, що від звільнених із полону часто чує, що вони готові повернутися на службу. Ключова причина — неспроможність пристосуватися до цивільного життя. “Вони говорять, що їм краще жахи війни, ніж жахи штабних “товаріщєй”, або цивільних, які їх не розуміють”. Саме тому вони хочуть повернутися. Ще ними керує бажання помсти, але помста — точно не порадник у цих справах”, — зазначає дружина колишнього військовополоненого.
За словами Наталії Зарицької, у багатьох військових, які були в полоні, фіксують посттравматичний синдром, який накладається на пережитий на полі бою стрес. “Я дуже тішуся, коли наших військових повертають із полону. Але надалі їм потрібна належна реабілітація і реінтеграція в суспільство, а не відправка в зону бойових дій, — каже керівниця ГО “Жінки зі сталі”. — Бо який тоді сенс усіх цих зусиль? Саме тому дуже важливо ухвалити законопроєкт № 8061”.
Посттравматичний синдром несе загрозу не лише хворому на нього військовослужбовцю, але й тим, хто поруч. Особливо в зоні бойових дій, якщо армійця після полону відправили туди занадто швидко і без належної реабілітації. Гучні вибухи, перебування у тісному окопі, часом відсутня можливість нормально поїсти чи помитися можуть спровокувати у військового неприємні спогади про перебування в полоні, спричинивши напад агресії, ступор чи панічну атаку. На передовій це надзвичайно великий ризик, здатний поставити під удар виконання бойового завдання.
“Для кожного, хто повернувся з полону, найстрашніша перспектива — це вдруге потрапити в полон. А якщо нас знову повертають на службу в зону бойових дій, то ця перспектива реальна”, — додає колишній військовополонений Євген.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у межах проекту “Українці в полоні: експертна підтримка держави та родин полонених”. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду “Відродження”.
