ВійнаПублікації

Пів року окупації Козачої Лопані: катування у підвалі вокзалу та масова депортація

Збройні сили України звільнили з-під окупації село Козача Лопань на Харківщині. 11 вересня про це повідомив голова Дергачівської громади Вячеслав Задоренко. 

А за день до звільнення села журналісти МІПЛ поспілкувалися з Вячеславом про воєнні злочини, які росіяни вчиняли в Козачій Лопані та інших окупованих населених пунктах регіону. 

Відомо про десятки зниклих проукраїнських людей, вивезених під виглядом евакуації жінок та дітей, про знущання з місцевих жителів у підвалах і руйнівні бомбардування населених пунктів.

Факти, про які розказують і ще розкажуть люди, що весь час жили під окупацією, шокують рівнем жорстокості російських окупаційних сил. Це можна зрозуміти з того, що вже відомо про окупацію Козачої Лопані.  

«На початку вторгнення ЗСУ дали відсіч і зменшили
обсяги окупованої території» 


Росіяни вдарили по Дергачівській громаді 24 лютого о 5-ій годині ранку. Били по газогонах, електричних підстанціях, вежам мобільного зв’язку.

«Я тоді був удома, в Козачій Лопані, — розповідає МІПЛ голова громади Вячеслав Задоренко. — Ракети пролітали над моїм будинком в напрямку Харкова. Ми бачили, як горить обласний центр». 

Зруйноване приміщення Харківської ОДА. Фото: Артур Пріхно / МІПЛ

Тоді люди почали масово евакуюватися в бік Харкова. А назустріч їм рухалися колони ЗСУ, які згодом стримали наступальні дії російських військ. 

«У нас були військові з 92-ї та 93-ї бригад. Вони на самому початку дали гідну відсіч і значно зменшили обсяги територій, які могли б окупувати російські війська», — говорить Задоренко. 

У Дергачі росіяни не зайшли лише завдячуючи диву, а точніше, як каже Задоренко, завдячуючи невмінню читати карти. 

Вячеслав Задоренко. Фото: Артур Пріхно / МІПЛ

«Вони пройшли Безруки, Слатине і вже заходили в Дергачі. Але заплуталися в географічних картах і пішли в напрямку Золочева. В нас там є гора Бугайка. Туди росіяни загнали близько сотні одиниць техніки. Наші артилеристи знищили частину військ і вони відступили до Козачої Лопані», — говорить голова громади. 

Зрештою зі значними втратами росіяни окупували чотири селищні громади: Козачолопанську, Русько-Лозівську, Проходівську та Токарівську. Також під окупацію потрапили деякі населені пункти Прудянської селищної ради.

Для цих сіл Дергачівської громади з того часу почалося страшне життя під окупацією.   

Облаштували підвал для катувань у приміщенні вокзалу


Практично з кожного окупованого населеного пункту своєї громади Вячеслав Задоренко отримував повідомлення про знущання над місцевими — від пограбувань будинків до катувань у підвалах.

МІПЛ фіксує відносно нову практику окупаційних військ — примус до переписування рухомого майна на підставних осіб. Про такі випадки, каже голова громади, повідомлення надходять регулярно. 

«Людей, які мали якісь статки, забирали на спеціалізований підвал, — розповідає Вячеслав. — Там людей били, знущалися, тижнями тримали без їжі. А потім із підконтрольної території привозили нотаріуса і за допомогою катувань примушували людей переписувати на третю особу те майно, яке можна вивезти — сільгосптехніку, автомобілі тощо. Є повідомлення навіть про те, що переписували цілі підприємства». 

В підвалі утримували людей з проукраїнською позицією, волонтерів та колишніх військових. Точна цифра викрадених невідома, але, каже очільник громади, можна говорити про десятки викрадених.

Нині відомо про кілька масштабних місць утримання людей. Перше — це підвал залізничного вокзалу в Козачій Лопані. Саме приміщення вокзалу росіяни використовували як штаб. Там, де раніше був лінійний відділок поліції, катували людей.  

Залізничний вокзал в Козачій Лопані. Фото: Артур Пріхно / МІПЛ

Про один із жорстоких випадків катування в цьому підвалі Вячеслав Задоренко розповідає зі слів чоловіка, якого відпустили з неволі і якому вдалося виїхати на вільну від окупантів територію. Нині чоловік реабілітується від пережитого і поспілкуватися з ним змоги немає. 

«Це молодий хлопець, його били струмом. І не лише його. Він не хотів співпрацювати з окупаційними військами, тому до нього застосовували тортури. Розповідав, що разом із ним у підвалі була молода дівчина, яку звинуватили у коригуванні вогню. Дівчина розповідала про згвалтування російськими військовими. А також, за словами цього хлопця, їй зірвали нігті з рук та ніг», — говорить Задоренко. Підтвердити цю інформацію МІПЛ поки не вдалося. 

Голова громади уточнює, що правоохоронні органи знають про цей факт, але сама постраждала перебувала під окупацією до самого звільнення села і на момент підготовки матеріалу правоохоронні органи не мали змоги взяти в неї свідчення.

Друге місце утримання людей — підвал Токарівської селищної ради, де, як каже Задоренко, з людьми проводили аналогічну роботу.

Вивозили людей в Росію та знімали пропагандистські відео  


Кілька тисяч людей з Дергачівської ОТГ російські окупаційні війська вивезли на територію РФ під прикриттям так званої евакуації. Точної цифри вивезених у громаді поки не знають.

«З Руської Лозової примусово виганяли людей на Росію, — розповідає Вячеслав Задоренко. — Вони знімали постановочні відео для внутрішньої потреби росіян, про те, як російська армія рятує українців, які страждають від “бандерівців”, від “хунти”. На  відео люди поважного віку, мами з дітьми перетинають кордон зі сльозами на очах». 

Фрагмент одного з пропагандистських відео про «евакуацію» людей з Руської Лозової та роздачу «гуманітарної допомоги»

Голові громади відомо про численні факти провокацій з боку росіян, під час яких вони вбивали місцевих жителів. Зокрема мова йде про обстріли мирного населення під час роздачі гуманітарної допомоги. 

«Коли росіяни збирали людей, аби нібито роздавати гуманітарку, вони підтягували артилерійські установки і фактично били по місцевому населенню, звинувачуючи в цьому українські війська. Ми маємо достовірні дані про це», — говорить Вячеслав Задоренко. 

«Підганяли автобуси і тиснули психологічно»


Коли ЗСУ звільнили частину окупованих населених пунктів, зокрема і Руську Лозову, місцевих мешканців відправили в облаштований табір для вимушених переселенців неподалік Харкова. Загалом там живе близько 500 людей. В цьому таборі знаходимо Юрія з Руської Лозової. Він розповідає:

«12-14 березня росіяни почали ходити по будинках — обшукували, в мисливців забирали зброю, забирали інші речі в людей. Коли в них питали, кого ви шукаєте, вони казали: “Нацистів”. Чоловіків роздягали до пояса, шукали татуювання. Їх цікавили саме армійські татуювання. Декого забирали з собою. Де ці люди зараз, невідомо». 

Юрій у таборі для переселенців під Харковом. Фото: Артур Пріхно / МІПЛ

З чуток Юрій знає, що частину викрадених людей відправляли в сусідні села та використовували для копання окопів на позиціях російських окупаційних сил. 

Після огляду будинку на воротах ставили відповідні позначки. 

Виїхати з Руської Лозової під час окупації було неможливо. Росіяни перекрили основну дорогу — Білогородську трасу. Там встановили два блокпости. Люди під’їжджали, просили їх випустити, однак російські військові відмовляли. 

Інший шлях пролягав через лісову дорогу. Однак вона була замінована і їхати нею було ризиковано для життя. 

Фактично взяті в полон мешканці Руської Лозової, каже Юрій, піддавалися психологічному тиску з боку російських окупаційних сил. Чоловік підтверджує слова голови громади про примусове вивезення місцевих жителів у Росію. 

«Приїжджали автобуси. Кажуть: “Сідайте, зараз ми вас евакуюємо на Білгород. Там на вас чекає гарячий чай, сухий одяг”. Багато їхали, здебільшого ті, хто мав маленьких дітей», — розповідає Юрій.

Свою базу росіяни облаштували в приміщенні місцевої школи. Там же, ймовірно, утримували викрадених людей. 

Коли 29 квітня українські військові пішли в наступ і звільнили Руську Лозову, Юрій ще кілька днів залишався в селі — доглядав свою стареньку матір, бо евакуювати її тоді не було можливості. Саме в цей час почався справжній жак, каже чоловік. Росіяни почали «мститися за гостинність» і знищувати Руську Лозову. 

«Я тоді за одну ніч нарахував 11 будинків, що горіли, плюс церква», — додає Юрій. 

Обстріли тривали майже до другого травня, поки чоловіка з матір’ю не евакуювали до Харкова, а згодом перевезли в табір. 

«Дехто ще там залишався якийсь час, — каже Юрій. — Але їх все одно потім евакуювали вже зі зруйнованих будинків». 

Щонайменше три сотні постраждалих
місцевих мешканців і сто загиблих


Голові громади відомо про близько сотню загиблих від обстрілів людей у громаді. Ще близько трьохсот отримали поранення різної тяжкості. Але це, уточнює голова громади, без урахування постраждалих людей на територіях, які були окуповані від початку вторгнення до нинішнього звільнення. Там, припускає Вячеслав Задоренко, на нас чекають жахливі цифри.

Людей, які мали військовий бекграунд, росіяни вивозили на Гоптівку, ближче до території Росії, і там, каже Задоренко, з ними працювала ФСБ. 

На питання, які російські підрозділи можуть бути відповідальними за злочини в Дергачівській громаді, Вячеслав відповідає:

«У них постійно відбувалися ротації. Тут були усі: і буряти, і осетини, і “кадирівці”, і “еленерівці”, і “деенерівці” і Псковська дивізія. Поверталися навіть ті, хто були на початку війни», — розповідає голова громади. 

Він каже, що попри тривалі психологічні і фізичні тортури з боку російських окупаційних військ і попри дезінформацію, якою насичували окуповані населені пункти росіяни, місцеві мешканці чудово розуміють, хто приніс страждання у їхні села. Крім того, багато людей готові повертатися додому після деокупації, однак дехто цього не зможе зробити, оскільки їхні будинки зруйновані. 

Та найстрашніше, вкотре наголошує Задоренко — факти, про які нам ще належить дізнатися після повної деокупації.  

Артур Пріхно, МІПЛ

—————

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button