Send Lette
Інші воєнні злочини

Побиття та постійні переїзди: мешканців із окупованих районів Запорізької області вивозять у РФ

Російська окупація Запорізької області розпочалася 24 лютого 2022 року, щойно війська Російської Федерації перетнули кордон з Україною. Досі окупованими залишаються п’ять районів: Бердянський, Мелітопольський, Пологівський, Василівський та Запорізький. У захоплених містах і селищах щодня викрадають мирних жителів, для них облаштовують катівні в окупації, частину вивозять до РФ.

Саме до Росії вивезли 47-річного Сергія Хрипуна. Його дочка Юлія останній раз розмовляла з ним 24 березня, тоді чоловік уже перебував на окупованій території в селі Нове Запорізької області. Він повідомив, що в населений пункт зайшли росіяни. Після цього зв’язок із Сергієм зник. Нині він один із сотень цивільних, яких росіяни утримують на території РФ – у СІЗО міста Курськ.

Без документів, евакуації не буде


Сергій Хрипун — мешканець міста Оріхів Запорізької області. До 24 лютого працював охоронцем в агрофірмі «УкрЛан» у селі Нове. 22 лютого поїхав на тижневу зміну, а вже 24-го частина Запорізької області потрапила в епіцентр бойових дій. 

Спершу під окупацією опинилися Бердянськ і Мелітополь, згодом — Токмак. На територію підприємства, де саме працював Сергій, теж зайшли російські війська, там вони облаштували штаб.

Сергій Хрипун з донькою Юлією. Фото надала родина

«Ніхто не думав, що почнеться війна. Батько, як зазвичай, поїхав на роботу, документів із собою не взяв, – розповідає Юлія, донька чоловіка. – Тато спробував виїхати з того села, але це довгий шлях, і без паспорта на блокпостах його не пропускали. Ми місяць шукали змогу вивезти його звідти. Просили на блокпостах передати йому копії документів. Одного дня нам казали, що з копіями його пропустять, а вже наступного сказали: “Ні”.». 

Тож Сергій разом з іще двома колегами залишалися на робочому місці. В той час росіяни на території підприємства облаштували польову кухню та госпіталь, куди звозили поранених із поля бою, а також розбиту техніку. Сергій намагався підтримувати зв’язок із рідними, знаходив кущі або непомітно відходив на іншу територію, аби росіяни не бачили, що він комусь телефонує. 

Одні поїхали, інші приїхали


«24 березня він мені зателефонував десь після 7 ранку і повідомив, що російські солдати, які зайшли на територію підприємства, і ті, що були в селі, виїхали. Начебто все було добре, в селі всі були раді, почали виходити на вулицю, тому що до цього всі старалися сидіти вдома», – говорить Юлія. 

За кілька годин Сергій зателефонував знову. Повідомив, що приїхали два російські «КамАЗи», але він не знав, чи це повернулися ті самі військові, чи приїхали нові. Чоловік припустив, що, можливо, вони приїхали забрати припаси і техніку, яку залишили попередні росіяни. 

Два дні ні Юля, ні мама Сергія не могли додзвонитися до чоловіка. Спершу вони подумали, що через проблеми зі зв’язком, адже його в тому районі глушили.

«Ми зателефонували чоловіку, який возить батька і його колег на роботу, і попросили зв’язатися з їхнім начальником, аби запитати в керівника, що трапилося з трьома його працівниками. 26 березня нам повідомили, що ані батька, ані його колег уже на тій території немає. Як з’ясувалося, керівник батька про це знав ще 24 березня, щойно їх вивезли, але нам про це не повідомили», – розповідає Юлія. 

Керівник Сергія переглянув камери відеоспостереження, де було видно, як на територію заїхали російські «КамАЗи», військові обшукали територію підприємства, а трьох охоронців спершу поклали обличчям у підлогу, а згодом посадили в машини та вивезли в невідомому напрямку. З того часу сім’я Сергія про нього нічого не знала до того моменту, поки з Юлею не почали шукати зв’язку люди, які були звільнені в результаті обміну, і бачили її батька.

Довга дорога до Курська


Олексій потрапив до полону 25 березня у селі Вербове, теж Запорізької області. До його дому прийшли чеченці, після того, як «спостережливі» сусіди здали інформацію про те, що чоловік запускав квадрокоптер. Під час обшуку будинку, крім квадрокоптера, окупанти знайшли туристичні карти Карпат, які чоловік скачав на військові планшетки. Олексія назвали корегувальником, вивели з дому та повезли на місцеве кладовище вибивати зізнання. 

«Дали лопату, змусили копати яму. Потім привезли одного бурята, який у телефонах розбирався, він у моєму телефоні знайшов скріншоти їхнього блокпоста, які я передавав нашим хлопцям. Так вони мене і загребли. Заставляли сказати, хто у нас в селі теж може співпрацювати з ЗСУ. “Розкажеш, підеш додому”, – попередили вони. Я відмовився. Тоді мені пообіцяли відправити “туди, де з мене виб’ють зізнання”. Ось так розпочався мій полон», – розповідає МІПЛ Олексій. 

Спершу чоловіка привезли в Токмак, де запроторили до якоїсь хати на колесах, прикували до ліжка, а згодом – до буржуйки. Там Олексій провів ніч. 

Далі був Мелітополь, де Олексій познайомився із Сергієм Хрипуном. Обох зачинили в приміщенні Мелітопольського аеродрому, але спершу всіх полонених побили – теж чеченці, але вже під керівництвом ФСБ.

СІЗО на території РФ, в якому тримають вивезених українців

«Били всім, чим могли: руками, ногами, інших полонених і током били, – говорить Олексій. – Потім нас кинули в ангар. На підлозі були матраци і кілька подушок. Нас було в тій кімнаті 11 людей, на всіх їх не вистачало. Ми з Сергієм спали на одній подушці. Вставати не дозволяли, хіба – до туалету».

Олексій не знає, скільки всього людей утримували на аеродромі, всіх тримали в різних кімнатах. 2 квітня його, Сергія та інших полонених, загалом 21 людину, посадили в «КамАЗи» і повезли в поліцейський відділок Мелітополя, де до них долучили ще кількох полонених військових, в Токмаку людей ще додалося. Загалом у Донецьк повезли 36 полонених. 

«З 2 по 9 квітня ми були в Донецькому СІЗО у переповненій камері. Нас було 40 людей у камері, ми по двоє на одній нарі спали. А 9 квітня нас перевели до Оленівської колонії. Там нас, 57 чоловік, спершу помістили на карантин, а за два тижні перевели в бараки, в яких нас було уже більше сотні. Тримали разом із військовими, бо нас уже вважали не цивільними, а військовополоненими», – розповідає колишній ув’язнений. 

9 квітня Олексія та Сергія знову перевезли – цього разу на територію Росії, у СІЗО міста Курськ.

Російська колона у Криму. Фото: Крим. Реалії

«Нас надвечір привезли в Курськ, але в камеру я потрапив о 6 ранку. Весь цей час це просто були знущання. Нас змушували повзати підлогою, в нас були лікті до крові стерті. Голова була розбита, шокером били і кийками били», – говорить Олексій. 

Умови в СІЗО були жахливі. День у полонених розпочинався о шостій ранку під гімн Росії і закінчувався о 10 вечора, сідати на ліжка забороняли, тож весь день доводилося сидіти на підлозі, чи за столом – цю можливість чоловіки, що були менш побиті, надавали старшим ув’язненим чи тим, у кого стан здоров’я був значно гірший. 

Медичну допомогу надавали лише тим, хто був серйозно поранений на полі бою, всім інші чоловікам, які постраждали через побиття, говорили, що «саме загоїться». 

Єдина звістка


Олексія повезли на обмін 18 квітня, тоді ж він бачив Сергія Хрипуна востаннє.

«Я знаю, що тата катували. У нього були зламані ребра, побиті ноги. У травні мені подзвонили з Червоного Хреста і повідомили, що батько в полоні, але я це вже і так знала. Сказали, що стан його здоров’я задовільний. Я запитала, чи Червоний Хрест там був і спілкувався з батьком, але мені відповіли, що таку інформацію передала російська сторона», – розповідає донька Хрипуна, Юлія.

Наприкінці серпня рідним багатьох полонених почали надходити листи. Сім’я Сергія отримала лист і від нього. 

«Я спілкувалася з родичами інших полонених. В усіх листах було одне й те саме: “Медицина є, нас годують, до нас добре ставляться”. У всіх були ці рядки, перефразовані, але суть та сама. Та нам усім відомо, що це брехня», – каже Юлія.

——————

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
“Охматдит був спланованою ціллю. Росіяни чекали зручного моменту для атаки”, — Ольга Решетилова на конференції United for Justice

Атаки росіян на систему охорони здоров’я та критичну інфраструктуру України мають системний характер і використовуються вищим військовим командуванням РФ у міжнародних конфліктах не вперше. Про це заявила Ольга Решетилова, голова Медійної ініціативи за права людини, під час конференції United for Justice у Києві. 

12 Вересня 2024

Інші воєнні злочини
Мобілізація цивільних, які були у полоні: колишні бранці вимагають справедливості

В оновленому законі про мобілізацію, який діє з 18 травня 2024 року, зазначено, що військові, які були у полоні, мають право звільнитися з військової служби і не бути мобілізованими. Водночас цивільних українців, які також були у російському незаконному увʼязненні, продовжують мобілізовувати. Цивільні, які пережили полон, вважають, що це несправедливо.

5 Вересня 2024

Інші воєнні злочини
У справах про катування цивільних втрачаються докази, оскільки процесуально опитати свідків, які перебувають за кордоном, неможливо — Анна Рассамахіна 

Якщо справа порушена в Україні, а свідки перебувають за кордоном (і таких випадків зараз багато), то слідчий не може дистанційно допитати і долучити матеріали цього допиту як докази.

30 Серпня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
Суди в Росії та на окупованих територіях над цивільними і військовополоненими українцями є воєнним злочином — правозахисники

Росія систематично відмовляє свавільно затриманим цивільним і військовополоненим українцям у праві на справедливий суд. Ця практика досягла вражаючих масштабів і перетворилася на інструмент переслідування.

5 Грудня 2024

Військовополонені
З Росії повернули тіло морпіха з 501 батальйону: чоловіка закатували в полоні

Іван Макаров не єдиний морський піхотинець із 501 батальйону, тіло якого повернули з російського полону. МІПЛ відомо про ще трьох убитих у полоні військових із цього батальйону. Усіх їх утримували у виправній колонії № 1 міста Донське Тульської області. З отриманих нами свідчень відомо, що до них системно застосовували тортури, кілька днів підряд не дозволяли спати, змушували виконувати виснажливі фізичні вправи та відмовляли у їжі. Ймовірно, Макаров також міг бути у Донському.

4 Грудня 2024

Правозахисницю і волонтерку Олену Бєлячкову нагородили медаллю “Честь. Слава. Держава”

Олену Бєлячкову, координаторку родин зниклих безвісти і полонених Медійної ініціативи за права людини та волонтерку з 10-річним стажем, нагородили медаллю Київського міського голови “Честь. Слава. Держава” за мужність, патріотизм та високу громадянську позицію. 

29 Листопада 2024

Більше публікацій