Send Lette
Військовополонені

Полон у Луганській області: де і в яких умовах росіяни утримують українських захисників

На окупованій території Луганської області Росія утримує військовополонених українців. Більшість із них — у Суходільській, Свердловській виправних колоніях, а також у Луганському слідчому ізоляторі. МІПЛ опитала кількох армійців, які повернулися з полону, аби дізнатися, що там відбувається.

Луганський слідчий ізолятор

Євген потрапив у полон у травні 2022 року в районі селища Ниркове. Розповідає, що спочатку російські військові поводилися гідно. Перші три дні його разом із іншими полоненими українцями утримували в Кадіївці (до 2016-го — Стаханов). Де саме, не знає, оскільки майже весь час провів із завʼязаними очима. З того, що встиг помітити, зробив висновок, що то були покинуті адміністративні будівлі. Між собою охорона називала це місце санаторієм.

Перший допит, каже Євген, проводили в два етапи: вдень ввічливо і під відеозапис, дозволили навіть зателефонувати і повідомити рідним про полон. Вночі ж допитували в підвалі, застосовуючи фізичне насилля та електричний струм.

Після цього полонених відвезли до поліцейського відділку в місті Первомайськ. Там вони провели ніч, а зранку конвой перевіз їх у Луганський слідчий ізолятор. Як зазначає Євген, там у дуже тісних камерах подекуди утримували по 25 людей. В одиночних камерах, які розташовані в підвалі, сидять засуджені до довічного ув’язнення, українські військові, спецпризначенці чи розвідники. Двомісні і тримісні камери на першому поверсі відвели для полонених офіцерів. У решті утримували солдатів.

“У нашій камері були антисанітарні умови, — згадує колишній військовополонений.

— Все літо нам не видавали постільної білизни. Кілька місяців не видавали туалетного паперу, за перші два місяці перебування жодного разу не водили в лазню помитися. В камерах задуха, багато клопів та інших комах. Наші скарги стосовно комах ігнорувалися. На прогулянки нас не виводили, годували погано. На сніданок давали кашу з хробаками, на вечерю — кашу з пісковим камінням.

Борщем вони називали воду ледь рожевого кольору з розвареною капустою. Вода в камері була лише технічна”.

Медичну допомогу полоненим доводилося випрошувати. У багатьох із них через нелюдські умови утримання почалися проблеми з зубами, у такому разі їх виривали без анестезії. Щодватижні в камерах проводили перевірку. Поки одні охоронці шукали заборонені речі, решта знущалася над кимось із бранців, била його, змушувала присідати, співати так званий “гімн ЛНР”.

У середині жовтня 2022 року багатьох в’язнів із Луганського СІЗО перевезли до колоній у Суходільську та Свердловську.

Свердловська колонія № 38

Євгена та ще близько ста полонених перевели у Свердловську виправну колонію № 38. Зустрічали нових бранців із кийками напоготові, однак майже нікого не били. Поселили в бараки, де кімнати розраховані на 160 людей, однак на той час вони не були вщент заповнені. У бараку були гардеробна, кімната відпочинку, де полонені могли дивитися телевізор, кабінет старшого бараку.

Свердловська колонія № 38. Фото: vitk.com.ua

На території колонії 12 бараків, три з них виділили для військовополонених. Кожен із бараків має невеликий внутрішній двір, по якому бранцям дозволяли вільно ходити.

“Якби в колонії ще давали спілкуватися з рідними чи листуватися, то я би сказав, що там дотримувались Женевської конвенції [про поводження з військовополоненими, — МІПЛ]. Там набагато краща медична допомога, ніж в Луганському СІЗО.

Одному медику з числа полонених українців дозволили в бараку організувати кабінет, створити картотеку з медичними картками полонених. Давали йому ліки, шприци, ампули”, — розповідає один із колишніх полонених.

Охорона з підозрою ставилася до тих, хто намагався займатися спортом. Виконувати будь-які фізичні вправи забороняли. Фізичне насилля до військовополонених у Свердловській виправній колонії № 38 застосовували рідко.

Суходільська колонія № 36

Інший український військовий, Ростислав, провів у полоні понад рік. Його росіяни утримували в Суходільській виправній колонії № 36. Вона розрахована на понад 1000 осіб. На її території є шість бараків по два поверхи, штрафний ізолятор, меблева фабрика, деревообробка. Влітку полоненим заборонили вдень перебувати в бараках, тож їм доводилося сидіти просто неба під розпеченим сонцем. Аби уникнути цієї муки, чимало українських військових погодилися працювати на фабриці.

Суходільська колонія № 36. Фото: скріншот з відео Portall.tv

Чоловік розповідає, що бранців не били: “Вони чекали, поки ми зламаємося або почнемо порушувати їхні вигадані правила”. Ставлення охорони до українських військових різко змінилося після смерті полоненого. Під час прийому їжі одному з них стало зле. Ростислав не знає його прізвища, але каже, що той мав уламкові поранення в районі грудної клітки. Один із них, ймовірно, дістався серця, тож військовий помер на місці.

“Коли з їдальні виносили тіло, всі полонені стали на одне коліно. Хтось вигукнув: “Герої не вмирають!” Це геть не сподобалося адміністрації колонії. До цього нас особливо не чіпали, а тоді все змінилося”, — розповідає чоловік.

Ростислав згадує, що після цього випадку походи в їдальню супроводжувалися побиттям, а на те, щоб поїсти, полоненим давали 30 секунд. Їх також змушувати вчити радянські пісні, допитували із застосуванням сили, свідчення вибивали за допомогою електричного струму.

“На допитах змушували зізнаватися в злочинах, яких ти не вчиняв. Давали підписувати якісь папери, якщо відмовлявся — катували тапіком [військово-польовий телефонний апарат, — МІПЛ], безперервно били. Якщо після цього ти не ламався, вже не чіпали. Але багато хто не витримував тортури і зізнався в тому, чого не робив”, — говорить колишній військовополонений Ростислав. 

Інший експолонений, Андрій, розповідає, що одного разу після допиту на них спустили собак. Згадує також, що в колонії полонені найбільше не любили суботу, оскільки в цей день охорона перевіряла кімнати і била бранців гумовими кийками. Діставалося за будь-що, в тому числі за знайдений у кімнаті хліб.

Обидва чоловіки розповідають, що ставлення охорони до військовополонених українців залежало від настрою начальника колонії Віталія Карташова, який обожнював знущатися над полоненими.

“Думаю, що кожен, хто був у Суходільській колонії, ненавидь Карташова. Він заслуговує на найвище покарання”, — вважає Андрій. Його слова підтверджує і Ростислав.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Військовополонені
Євген Дідківський: “Вони на повному серйозі розпитували, де в Україні лабораторії бактеріологічної і хімічної зброї”

Утримання в російському Курську, Таганрозі та Борисоглєбську. Щоденне побиття, примушування співати російський гімн і вчити вірші про Леніна. Це друга частина інтервʼю з Євгеном Дідківським, військовослужбовецем 95 бригади, який потрапив у російський полон.

16 Квітня 2024

Військовополонені
Два роки у пеклі полону: рідні морпіхів — захисників Маріуполя просять витягти військових з полону

У суботу, 13 квітня, на Майдані Незалежності зібралися рідні морпіхів, медиків та усіх тих, хто впродовж 86 днів стояв на захисті Маріуполя. Дружини, матері, діти вийшли на мирну акцію в центрі столиці, щоб нагадати, що ось уже два роки понад 1500 захисників Маріуполя перебувають у полоні.

14 Квітня 2024

Військовополонені
Євген Дідківський: “Нас запевнили, що з військовополоненими поводитимуться відповідно до Женевської конвенції”

На п’ятий день повномасштабного вторгнення Росії Євген Дідківський, доброволець та військовослужбовець 95 бригади, потрапив у полон. У Київській області на його групу росіяни влаштували засідку. Євген намагався відійти разом із побратимом, але їх помітили та взяли в полон.

9 Квітня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
Апеляційний суд не змінив вирок російському військовому про довічне ув’язнення

Даніїл Коблік — командир батальйону 74-ї окремої мотострілецької бригади ЗС РФ із позивним “Магніт”. У 2022 році батальйон окупував село Лукашівка на Чернігівщині. Слідство встановило, що Коблік разом із іншими росіянами вбив українського військового, а також викрав трьох місцевих і неповнолітнього хлопця. 

2 Травня 2024

Війна і правосуддя
Геноцид у Сребрениці: уроки історії для України

11 липня 1995 року понад вісім тисяч боснійських мусульман — чоловіків і хлопчиків — були захоплені та вбиті військами та поліцейськими боснійських сербів біля міста Сребрениця. Це сплановане та організоване масове вбивство людей за релігійною та етнічною ознакою досі вважається найбільшим у Європі з часів Другої світової війни.

30 Квітня 2024

Насильницькі зникнення
Чонгар, Крим, колаборанти, суд і підкуп: як із російської вʼязниці врятували родину херсонців

Рік родина Барчуків із Херсону провела у російському полоні. Першим окупанти затримали Сергія Барчука, 35-річного заступника керівника Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області. Після початку повномасштабного вторгнення Росії він, виконуючи рекомендації згори, почав ховати державне майно, але згодом росіяни влаштували на нього засідку. Після того, як чоловік зник, його родина, взялася ховати те, що Сергій вже встиг винести. Але вони також опинилися за гратами.

29 Квітня 2024

Більше публікацій