Понад 30 зниклих українських медійників: насилля, приниження і невідомість в окупації
На окупованих територіях України Росія системно переслідує журналістів. На сьогодні МІПЛ відомо про 32 українських медійників, якого Росія утримує у неволі. Серед них є ті, кого викрали ще у 2014 році, а є й ті, хто до рук окупантів потрапив під час повномасштабного вторгнення. За даними Інституту масової інформації, станом на 8 травня 2024 року внаслідок російської агресії загинули 80 медійників, 10 із них — під час виконання професійної діяльності. У багатьох випадках доля захоплених Росією українських медійників залишається невідомою.
Інформацію про місце утримання і стан їхнього здоров’я не можуть отримати ні Україна, ні рідні, ні правозахисники. Так, досі немає чітких відомостей про Дмитра Хилюка, журналіста одного з найбільших в країні інформагентств УНІАН. Його викрали 3 березня 2022 року біля власного будинку в селі Козаровичі на Київщині. Російські війська окупували село наприкінці лютого 2022-го. Свідки, з якими спілкувалися журналісти МІПЛ, зазначають, що це були військові 83 окремої десантно-штурмової бригади РФ. 1 березня 2022 року вдома у Хилюків окупанти провели обшук, а наступного дня їхній будинок потрапив під артилерійський обстріл. Родина перебралася до сусідів.
Дмитро Хилюк, журналіст УНІАН, викрадений Росією в березні 2022 року під час окупації Росією Київщини
3 березня, коли Дмитро разом із батьком Василем Хилюком пішли оглянути свій будинок, їх захопили російські військові: зв’язали руки, накинули на голови куртки, щоб закрити очі, вивезли чоловіків у невідомому напрямку. Пізніше стало відомо, що їх розмістилися на території колишньої оптової бази “Спринтер”, де у робочих приміщеннях утримували цивільних заручників.
Свідок тих подій, односелець Сергій Горголь, якого росіяни захопили 5 березня 2022 року, згадує:
— Нас кинули в одне невелике приміщення розміром десь 1,5 на 3 м. У цій кімнаті нас було 13 чоловік. Ми лежали там впоперек, мов оселедець у діжці. Потім виявилося, що там є ще дві менші кімнати для зберігання швабр, віників тощо. І там теж було по 2—3 людини.
Горголь розповідає, що весь час утримання у них були зав’язані очі і руки. Будівельні стяжки зав’язували на руках так, щоб їх неможливо було зірвати: спочатку кожну руку окремо, а потім стяжки з’єднували між собою. Декому руки звʼязували кількома стяжками одночасно.
— Ми запитували у них, який у нас статус, — згадує Сергій Горголь. — Нам сказали, що ми затримані тимчасово до з’ясування обставин, що ми ніякі не полонені, тому жодні конвенції на нас не поширюються.
Свідок Сергій Горголь показує кімнати в будівлі оптової бази, де росіяни утримувала заручників
Журналісти МІПЛ відвідали це місце. В адміністративній будівлі торговельної бази, де колись розміщувалася бухгалтерія, є кілька невеликих приміщень. Одне з них без вікон і світла. Саме тут, за словами Сергія Горголя, перебував він, Дмитро Хилюк і ще понад 10 осіб. Лежати можна було лише згорнувшись калачиком або закинувши ноги на стіну, бо в повний зріст лягти неможливо. Поруч ще дві невеликих кімнати, вірогідно, для зберігання речей і документів, одна з них — з дверима-решіткою. Тут на підлозі досі лежать рештки пластикових стяжок, якими могли зв’язувати заручників. В одній із кімнат лежить килимове покриття, під яким МІПЛ знайшла плями бурого кольору, візуально схожі на кров.
Розірвані пластикові стяжки в кімнаті, де росіяни утримували викрадених українців. Фото: МІПЛ
— Їсти нам приносили два рази на день по одній галеті на двох і по чашці води. Іноді, якщо була вода, то по дві чашки. На той час у них самих була жорстка нестача провізії, з місцевих водогонів і колодязів брати воду боялися, — додає Горголь. Чоловік розповідає, що в неділю, 6 березня 2022 року, всіх заручників на вантажівці вивезли у місто Димер на завод “Вікналенд”, де утримували в компресорній ливарного цеху. 10 березня журналіста Дмитра Хилюка разом із кількома заручниками вивели. Більше їх ніхто не бачив. Сергія Горголя і батька Василя Хилюка, батька Дмитра, відпустили 12 березня 2022 року.
Наразі відомо, що з Димера Дмитра Хилюка разом із іншими цивільними заручниками вивезли в Росію, де спочатку утримували у Новозибківському СІЗО Брянської області. Журналістка Наталія Богута, близька до родини Хилюків, розповідає:
— На початку 2023 року мені зателефонував хлопець, якого звільнили з полону. Він сказав, що Дмитро сидів в одиночній камері, його сильно били.
У травні того ж року утримуваних у цього СІЗО українців перевезли в інші заклади. Хилюка етапували у виправну колонію № 7 м. Пакіно Володимирської області. Цей факт родині підтвердив Міжнародний комітет Червоного Хреста. Але в січні 2024-го родина отримала повідомлення, що Хилюка в цій колонії немає, його етапували в інше місце. Куди саме — дотепер невідомо.
До 13 років позбавлення волі за “шпигунство” так званий суд в окупованому Криму засудив Сергія Цигіпу, журналіста з Нової Каховки. Останнє відоме його місце утримання — СІЗО № 2 у Сімферополі. Цигіпу викрали 12 березня 2022 року, коли він із гуманітарною допомогою йшов із Нової Каховки до сусіднього міста Таврійська. На блокпосту біля мосту через Північно-Кримський канал його викрали російські військові. Згодом виявилося, що чоловіка утримували в захопленій будівлі Херсонської облдержадміністрації, після чого вивезли в Крим.
Його дружина Олена Цигіпа зазначає, що все життя Сергій бореться за справедливість, є дуже активним і волелюбним. За першою освітою він учитель російської мови і літератури, з молодих років займається журналістською діяльністю. Був автором ідеї і організатором фестивалів “Рок-н-рол Таврійський”, “Каховський плацдарм” та інших. Неодноразово обирався депутатом місцевої ради, був політичним аналітиком. В останні два роки до повномасштабного вторгнення працював журналістом-фрілансером, вів власний телеграм-канал і сторінку у Фейсбуку, де висвітлював міські події.
— Сергій писав про суспільно-політичне життя міста. Приходив на сесії місцевої ради, слухав, що відбувається, за що і як голосують, які рішення просувають або, навпаки, перешкоджають втіленню, і це висвітлював. Йому було байдуже на посади і статуси, головним для себе вважав справедливість, тому відкрито висловлював свою позицію,— говорить Олена Цигіпа.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік перейменував свою фейсбук-сторінку на “Інформаційна самооборона Нова Каховка” і там інформував людей про видачу гуманітарної допомоги, роботу магазинів, аптек, а також про дії окупантів і організацію мітингів проти них.
Журналіст із Нової Каховки Сергій Цигіпа, викрадений російськими військовими 12 березня 2022 року
— Причиною того, що його захопили, стала його діяльність — і те, що він писав, і те, що він був активним учасником мітингу 6 березня у Новій Каховці. Він був незручним, тому що своїм прикладом показував, що не треба боятися, потрібно показувати свій спротив, свою проукраїнську позицію. І до нього люди дослухалися, — вважає Олена Цигіпа.
За її словами, що в останні пів року перед викраденням її чоловік написав дві казки для дітей, одна з яких — “Ніч на Івана Купала”. Прототипами героїв Сергій обрав свою родину.
— Після арешту Сергія я прочитала цю казку і зрозуміла, що вона пророча. Одного з героїв, а це був Сергій, вкрав Водяник. Для повернення Сергія потрібно було знайти сім ключів і віддати їх Водянику. Я дуже радію, що казка має щасливий фінал, що врешті-решт друзі знайшли ці сім ключів, віддали їх Водянику і той відпустив Сергія. Так і я маю надію, що полон Сергія скоро закінчиться і він повернеться до родини.
У квітні цього року Сергія Цигіпу з Сімферопольського СІЗО № 2 етапували на територію РФ. Нещодавно його дружина отримала звістку, що чоловіка утримують у виправній колонії м. Скопін Рязанської області.
— Що може стати тими ключами для звільнення Сергія, я поки не знаю. Але роблю все, що в моїх силах. Готую публікації, зустрічаюся з журналістами. Була на конференціях ОБСЄ в Варшаві, ПАРЄ у Страсбурзі. Скрізь розповідаю про історію Сергія і про таких, як він, цивільних, яких незаконно ув’язнили, вивезли і відносно яких виносять незаконні вироки, — зазначає Олена Цигіпа.
Інший журналіст із Нової Каховки, Олександр Гунько, пережив три дні російського полону. Він редактор сайту “Нова Каховка.City”.
— Мене заарештували 3 квітня 2022 року. Приїхали прямо додому росгвардійці, ефесбешники, чоловік 20, — розповідає Олександр. — Десь після 15-ї години пролунав дзвінок у двері. Я відчинив і побачив на сходовому майданчику російських військових у повному спорядженні. Один із них стояв попереду з великим щитом і крикнув: “Виходьте сюди!”
Гунько вийшов, його тут же схопили двоє військових, відвели до вікна у під’їзді, решта зайшли у квартиру, провели обшук, перевірили інформацію на комп’ютері. На вулиці стояло два мікроавтобуси і джип, позначені буквою Z. Олександра посадили в мікроавтобус і відвезли до захопленого Каховського відділу поліції.
— Один із поліцейських схопив мене за шкірку, нагнув майже до землі і повів на другий поверх в останній кабінет. Там було два столи, кілька стільців і сейф. Мене посадили на жорсткий стілець біля вікна і прикували ліву руку кайданками до батареї. Так я сидів там в одиночці три доби, — згадує журналіст і заявляє, що кожен день його допитували три офіцери ФСБ. — Вони були у балаклавах. Один із них одразу підбіг до мене і почав кулаком бити по голові, по обличчю, кричав: “Ти американська підстилка. Зізнавайся, де тебе навчали? У Балтиморі? Дивись, якщо не говоритимеш, я тебе приб’ю”.
Після цього, за словами Олександра Гунька, інший офіцер щось записував на планшеті, питав у журналіста особисті дані, розпитував про українську владу в Новій Каховці і сусідніх містах, цікавився роботою сайту редакції, який створений за підтримки американського інституту демократії. Також офіцер ФСБ показував Олександру фото активістів.
— Це були люди, які займали активну громадянську позицію: архітекторка, яка боролася за збереження історичних пам’яток міста, прессекретарка екологічної організації, вчитель праці, який захищав права вчителів через вчительську профспілку, журналіст-розслідувач, який викривав корупційні схеми мера і його команди. Я їм сказав, що це не нацисти, а люди, які боролися зі свавіллям місцевої влади, — згадує Олександр Гунько.
Журналіста з Нової Каховки Олександра Гунька росіяни на три дні прикували кайданками до батареї
Їсти чоловікові дали лише на другий день викрадення, а на третій відпустили з умовою, що дасть московському телеканалу інтерв’ю, в якому вибачиться, що у своїх публікаціях називав російських військових орками і окупантами.
— Мені сказали так: “Ми можемо вас відпустити, але де гарантія, що ви не втечете і не розповідатимете, що ми вас тут катували?” На що я відповів: “Які гарантії я, прикутий кайданками до батареї, можу вам дати, крім свого життя?” — “Ми би не хотіли вас розстрілювати”, — згадує Гунько діалог з офіцером ФСБ.
Того ж дня його привезли додому, посадили за робочий стіл і він на камеру під дулами автоматів вибачився за свої публікації.
— Переді мною сіли журналіст і оператор, за ними сиділи два офіцери з автоматами, ще один стояв у коридорі за моєю спиною. “Інтерв’ю” тривало понад годину. Потім вони зробили сюжет на три хвилини з заголовком: “З редактором газети з Нової Каховки проведено профілактичну бесіду”.
За деякий час Олександра знов викликали представники ФСБ і запропонували роботу в місцевій газеті, випуск якої організували: “Ми вам добре заплатимо, можете писати, як і раніше писали, навіть критикувати місцеву адміністрацію. Ніхто про це не знатиме, будете писати під псевдонімом”. Олександр Гунько попросив час на роздуми і врешті не погодився. У серпні він виїхав із Нової Каховки.
Залишається невідомою доля журналістки Вікторії Рощиної, яка співпрацювала з різними медіа і є лауреаткою премії “За мужність у журналістиці”. Вперше жінку викрали в березні 2022 року, коли вона перебувала в окупованому Бердянську Запорізької області. За кілька днів її відпустили, змусивши записати відеозвернення про те, що в неї в телефоні знайшли фотографії з військовою технікою РФ і що претензій до російських військових вона не має. Згодом вона виїхала на підконтрольну Україні територію, а в липні 2023 року знов поїхала назад. Про те, що журналістка зникла, широкому загалу стало відомо лише в жовтні. “Рощина зникла 3 серпня 2023 року з окупованої Росією території, звідки вела репортаж. Відтоді про неї нічого не було чутно”, — повідомив тоді Міжнародний фонд підтримки жінок у ЗМІ (IWMF).
22 квітня 2024 року Росія вперше офіційно підтвердила, що утримує у неволі журналістку Вікторію Рощину
Довгий час місце перебування журналістки було невідоме. Однак 22 квітня цього року її батько Володимир Рощин отримав листа від Міноборони РФ, у якому підтверджено затримання Рощиної. Її рідні також подали запит до окупаційної прокуратури Маріуполя, але там повідомили, що не порушували справ проти журналістки. Водночас листи до російських Генпрокуратури, Слідчого комітету і Омбудсмена залишилися без відповіді.
На окупованих територіях піддають репресіям не тільки професійних журналістів, а й адміністраторів соцмереж, а також колишніх українських медійників і навіть родичів журналістів.
Так, 6 травня 2023 року виходити на зв’язок припинило подружжя Левченків із Мелітополя. Ірина раніше працювала кореспонденткою у багатьох виданнях — від місцевих до всеукраїнських. За два роки до початку повномасштабного вторгнення пішла на пенсію. Її чоловік Олександр колись працював слюсарем на заводі, на пенсію пішов на два роки раніше за Ірину. Разом вони займалися городництвом на дачі.
— Ірина не думала, що їй загрожуватиме небезпека. Казала, що пенсіонери нікому не потрібні, — говорить її сестра Олена Руденко.
Невдовзі після викрадення Олександру вдалося передати друзям записку, в якій повідомив, що їх утримують у будівлі на вулиці Чернишевського в дуже важких умовах, що сплять вони на бетонній підлозі, їжі майже немає. Де зараз утримують Ірину Левченко та її чоловіка і в якому вони стані, невідомо.
Журналістка Ірина Левченко разом із чоловіком Олександром припинили виходити на звʼязок 6 травня 2023 року
Захопили у заручники і 75-річного батька редакторки сайту “РІА-Мелітополь” Світлани Залізецької. Російські військові у пошуках Світлани вдерлися до будинку її батьків 23 березня 2022 року. На той час жінка вже покинула окуповану територію. В будинку провели обшук, забрали комп’ютери.
— Після обшуку сказали батьку: “Ну все, збирайтесь”. Надягнули мішок на голову, посадили в машину і повезли. Пізніше зателефонували мені з батьківського номера. Він сказав, що перебуває в якомусь підвалі. Я запитала: “Що вони від тебе хочуть?” І тоді той військовий, що був із ним поруч, каже: “Скажи, щоб вона приїхала сюди”.
Світлана відповіла, що не приїде. За день їй знову зателефонували і висунули пропозицію повернути батька за умови, якщо вона надасть всі паролі від сайту і нічого більше не писатиме.
— На той момент у мене вже не було ніяких паролів. При цьому я погодилася написати звернення, що не маю стосунку до сайту “РІА-Мелітополь”. На ранок пост був”.
Після цього батька Світлани повернули додому, утім згодом у його будинку росіяни ще кілька разів проводили обшуки.
20 серпня 2023 року під час облави на українських медійників у Мелітополі окупанти викрали адміністраторів телеграм-чату “Мелітополь — це Україна” Яна Суворова, Олександра Малишева, Максима Рупчова і Владислава Гершона, а також адміністратора телеграм-каналу “РІА-Мелітополь” Георгія Левченка. Відносно них окупанти порушили кримінальні справи за статтею про публічні заклики до терактів.
Затриманий Георгій Левченко, скриншот із російського пропагандистського телесюжету
Разом із ними росіяни захопили колишню журналістку “РІА-Мелітополь” Анастасію Глуховську. З початку окупації Мелітополя дівчина припинила роботу в редакції і навіть встала на облік у місцевий центр зайнятості. Про це говорить її сестра Діана Фоменко. За її словами, вранці 20 серпня Анастасія мала зустрітися зі своєю мамою.
— Мати приїхала близько восьмій ранку до Мелітополя, подзвонила у домофон, Настя не відчиняє. Сусіди повідомили, що приїжджали люди у формі без розпізнавальних знаків і близько шостої ранку вивезли її, — розповідає Діана.
Пізніше на російському телебаченні вийшов репортаж про затримання українських медійників, у якому показали момент, як люди у формі увірвалися в квартиру Глуховської і вивели її в наручниках. Проте в жодній окупаційній структурі Запорізької області, як і в РФ факт арешту Анастасії Глуховської не підтверджують.
— Ми досі не знаємо, де вона і чи все з нею гаразд. Знаємо лише те, що в той день захопили, за різними даними, від 30 до 50 осіб. Деяких уже засудили на 15—20 років позбавлення волі, — зазначає Діана Фоменко.
Журналістку Анастасію Глуховську росіяни викрали 30 серпня 2023 року. Фото: SPILKA News
Полювання на українських медійників на окупованих територіях продовжується. Світлана Залізецька зазначає, що нещодавно на одному з проросійських телеграм-каналів окупованого Мелітополя з’явилося звернення до адміністраторів українського телеграм-каналу “РІА-Мелітополь” із закликом здаватися.
— Написали, щоб адміністратори, які перебувають в окупованому Мелітополі, виходили на площу, де їм призначать зустріч у коменданта, який запропонує роботу з хорошою зарплатою. Ще й фото розмістили, де радянські солдати ведуть у полон німців. Начебто ці німці — то адміністратори “РІА-Мелітополь”, — розповідає Світлана.
Повідомлення на одному з російських телеграм-каналів окупованого Мелітополя із закликом здатися до адміністраторів українського телеграм-каналу “РІА-Мелітополь”
Окрема категорія заручників — медійники “Кримської солідарності”. Саме їх у 2014 році першими почала переслідувати російська окупаційна влада. Викрадення медійників у Криму продовжується і зараз. Зокрема, 5 березня цього року в Бахчисараї окупанти схопили Рустема Османова і Азіза Азізова, медійників “Кримської солідарності”. З 2014 року вони відвідували судові засідання в політично мотивованих кримінальних справах і висвітлювали порушення прав людини в Криму.
Як повідомила представниця “Кримської солідарності” Лютфіє Зудієва, вранці 5 березня співробітники ФСБ провели масові обшуки в будинках десятьох кримських татар-мусульман в Бахчисараї і Джанкойському районі. Перші повідомлення про них з’явилися о 3.57 ранку. Після обшуків кримських татар відвезли до “управління ФСБ” в Сімферополі. Того ж дня на закритому засіданні окупаційний суд Сімферополя виніс постанову про арешт Рустема Османова, Азіза Азізова та інших активістів до 5 травня 2024 року. Їм закидають організацію діяльності терористичної організації та участь у діяльності такої організації (стаття 205.5 КК РФ). 3 травня 2024 року окупаційний суд Сімферополя продовжив арешт кримських активістів-медійників до 2 серпня 2024 року.
5 березня 2024 року в Бахчисараї окупанти схопили Азіза Азізова (ліворуч) і Рустема Османова (праворуч), медійників “Кримської солідарності”. Фото: CPJ
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко зазначає, що на сьогодні жодна правозахисна організація не може назвати точної цифри українських медійників, яких переслідує Росія.
— Росія вважає і журналістів, і редакції цілями свого воєнного наступу, тому і тримає журналістів у полоні. На жаль, гарантованого доступу представників Міжнародного комітету Червоного хреста, інших міжнародних інституцій, адвокатів до ув’язнених журналістів немає. Інформація про них дуже складно дістається, важко допомагати чи надавати будь-яку підтримку, — говорить голова НСЖУ і наголошує, що для звільнення українських медійників необхідно весь час привертати увагу міжнародної спільноти. — У нас немає важелів безпосередньо адміністративного впливу на країну-окупанта, але в нас є наш голос. Головне — це не мовчати!
Він додає, що питання звільнення українських медійників НСЖУ порушує через активне партнерство з Європейською федерацією журналістів, Міжнародним пресінститутом, американським Комітетом захисту журналістів, міжнародною правозахисною організацією Civil Rights Defenders та іншими.
— Для нас ця тема персональна, оскільки частина медійників, які ув’язнені Росією, є членами Національної спілки журналістів України. Це, зокрема, відома журналістка з Мелітополя Ірина Левченко, журналісти з Криму Владислав Єсипенко, Ірина Данилович.
Ми підтримуємо зв’язок із родинами наших колег, щоб у цій важкій ситуації надати юридичні консультації, матеріальну підтримку. Ми проводимо акції солідарності, щоб ув’язнені журналісти і їхні рідні відчували турботу і віру в те, що настане день, коли ми на свободі привітаємо кожного українського журналіста, якого сьогодні переслідує Росія, — зазначає Сергій Томіленко.
Дії Росії на тимчасово окупованих територіях України свідчать про її цілеспрямоване переслідування українських медійників і членів їхніх родин з метою придушення свободи слова, залякування цивільного населення, встановлення повного контролю над інформаційним полем і приховування правдивої інформації про порушення прав людини. Хоча журналісти не мають особливого статусу в міжнародному гуманітарному праві (далі — МГП), вони, в разі якщо не беруть безпосередньої участі у воєнних діях і опиняються під владою окупаційної держави, то перебувають під захистом Женевських конвенцій, зокрема Конвенції про захист цивільного населення під час війни і додаткових протоколів до неї, прийнятих у 1977 і 2005 роках. Про це йдеться у статті 79 “Заходи щодо захисту журналістів” Протоколу І, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів.
Як і будь-яка інша цивільна особа в окупації, журналісти і члени їхніх родин відповідно до норм МГП, мають право на гуманне ставлення і повагу, стосовно них не може бути дискримінації, заснованої на ознаках раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи віросповідання, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу або на яких-небудь інших подібних критеріях.
Чітко заборонені насильство над життям, здоров’ям і фізичним та психічним станом осіб, знущання над людською гідністю, зокрема принижуюче й образливе поводження; взяття заручників; погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.
У разі, якщо цивільна особа звинувачується у скоєнні злочину на території держави-окупанта, то така особа має право на справедливий суд. У такому разі вона вправі бути негайно поінформована про деталі правопорушення, що ставиться їй за вину, має право на захист. Закріплено, що жодна особа не може бути примушена до подання свідчень проти самої себе або визнання себе винною; обвинувачена особа має право на відкритий суд, а засуджений має право на оскарження вироку.
Усіх цих норм Росія не дотримується. Тож дії її посадових осіб з систематичного переслідування українських медійників і членів їхніх родин на тимчасово окупованій території України є щонайменше воєнними злочинами. Вони також мають ознаки злочинів проти людяності.
Матеріал підготовлено за участі Анастасії Пантелєєвої
