Промова МІПЛ на зустрічі високого рівня ООН, присвяченій 7-й річниці окупації Криму
У п’ятницю, 12 березня, координаторка Медійної ініціативи за права людини Марія Томак взяла участь у засіданні «Крим: 7 років порушень суверенітету та територіальної цілісності України». Публікуємо повний текст промови Марії Томак українською мовою.
Шановні Пані та Панове,
Передусім, дозвольте мені подякувати Міністерству закордонних справ Естонської Республіки за ініціювання цієї події, а також іншим державам-членам ООН за співорганізацію.
Сім років тому, в ці дні, коли Російська Федерація здійснила вторгнення до Криму, я разом зі своїми колегами-активістами поїхала туди, аби на власні очі побачити, що відбувається на півострові та документувати порушення прав людини.
До російського вторгнення Україна ніколи не стикалася з масовими викраденнями та катуваннями, масовими зникненнями людей. Але з 2014-го року ми почали з цим стикатися, спершу в Криму, а потім і на Донбасі.
Я хотіла б наголосити на цій даті – 27 лютого 2014 року. Це момент, коли Росія почала здійснювати свій ефективний контроль над Кримом, а не після так званого референдуму 16 березня. І це нещодавно було визнано також як юридичний факт – Європейським судом з прав людини.
З 2014 року ситуація з правами людини в Криму погіршується. Це відображається в даних, які оприлюднює Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, а також у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, що приймаються щороку з 2016 року.
На жаль, жодна з рекомендацій та вимог, перелічених у цих п’яти резолюціях, не виконана Російською Федерацією.
Сьогодні у своїй промові я б хотіла зауважити на емблематичних історіях, що відображають тенденції щодо порушення прав людини в окупованому Криму.
Викрадення в 2014 році кримськотатарських та українських активістів, які виступали проти окупації – Ервіна Ібрагімова, Тимура Шаймарданова, Василя Черниша, не розслідуються, їх місцеперебування роками залишається невідомим.
Решат Аметов, кримськотатарський активіст, який відкрито протестував проти окупації 3 березня 2014 року, був викрадений і вбитий. На його тілі виявлено жахливі сліди тортур. Нерозслідування його вбивства окупаційною владою є абсолютно свідомим, оскільки саме вони відповідають за цей злочин.
Правозахисники, в’язні совісті Емір-Усеїн Куку та Сервер Мустафаєв, імена яких були згадані Генеральною Асамблеєю ООН, залишаються ув’язненими.
Станом на тепер щонайменше 108 громадян України перебувають у Криму та в Росії за ґратами в рамках політично вмотивованих справ. Більшість із них – кримські татари. 50 із них – активісти “Кримської солідарності” – групи мужніх людей, які документують порушення прав людини в Криму та надають гуманітарну допомогу сім’ям політичних в’язнів.
Будь-які спроби тих, хто був підданий тортурам протягом цих 7 років, скаржитися на ці факти, не призвели до справедливості.
Тим часом, пандемія COVID-19 була використана для того, щоб перекрити доступ громадськості до суду та завадити побаченням політичних в’язнів із їх родинами.
Представницький орган кримськотатарського народу – Меджліс, заборонений та криміналізований, незважаючи на вимогу припинити переслідування з боку Міжнародного суду ООН. Держава-окупант зловживає антиекстремістським та антитерористичним законодавством і спрямовує його насамперед проти корінного населення Криму – кримських татар.
Православна церква України стала мішенню з початком окупації. В результаті різноманітних засобів тиску, включаючи фізичне насильство, а також інструменталізацію окупаційних судів, із 49 релігійних громад Православної церкви України, що діяли в Криму станом на 2014 рік, станом на 2020 рік залишилось лише 7. З 23 священиків на півострові продовжують служити лише четверо.
Свідки Єгови також стали ціллю в останні роки, принаймні 6 з них зараз перебувають за ґратами.
Цивільні особи змушені виїжджати з Криму на материкову Україну, щоб захистити себе та свої сім’ї від широкомасштабних та систематичних порушень прав людини. Тим часом, до Криму з Російської Федерації прибувають сотні тисяч людей в рамках політики прямого та непрямого переселення.
Поки світ намагається позбутися наслідків практики колонізації попередніх століть, Росія робить рівно зворотнє – колонізує частини української території, змінюючи їх демографічний склад.
Жертвами спроби анексії Криму є переважно чоловіки. Однак жінки та діти також страждають. На сьогодні 191 дитина залишилася без батька внаслідок політично вмотивованих переслідувань.
Утім, я б хотіла окремо підкреслити роль сміливих жінок, правозахисниць Муміне Салієвої, Лютфіє Зудієвої, Лілії Гемеджі. Вони продовжують діяти, незважаючи на те, що їх самих переслідують.
Їх ключове послання до міжнародного співтовариства просте, але життєво важливе – уважно стежити за Кримом, висвітлювати всі порушення, що там відбуваються, і висловлювати солідарність з переслідуваними.
Ось чому Кримська платформа, міжнародна ініціатива, запропонована Україною, має величезне значення. Ми віримо, що вона створить передумову для деокупації Криму, яка відбудеться рано чи пізно.
Ми цінуємо підтримку держав-членів ООН територіальній цілісності України, а також прав людини на тимчасово окупованих територіях – в Криму та на Донбасі. Ми цінуємо це тим більше, що наразі світ стикається з величезними проблемами в сфері прав людини, зважаючи на події в М’янмі, Ефіопії, Гонконгу, Білорусі.
22 держави виступили співорганізаторами цієї події, і це справді свідчить про глобальний вимір проблеми окупованого Криму та російської агресії.
Спроба анексії Криму є символічним випадком, який тестує стійкість міжнародного співтовариства та його прихильність принципам та цінностям ООН. І у нас немає іншого вибору, окрім як пройти цей тест.
Тому ми закликаємо всі держави-члени ООН приєднатися до Кримської платформи та підтримати її діяльність на всіх рівнях.
Ми також закликаємо міжнародне співтовариство ввести персональні санкції проти тих, хто причетний до серйозних порушень прав людини в Криму. Зокрема, проти тих, хто переслідує в’язнів совісті Еміра-Усеїна Куку та Сервера Мустафаєва.
Дякую!
