Send Lette
Інші воєнні злочини

Примушують “любити” РФ. Як ворог катує українців і чи вдасться довести, що Росія вчиняє в Україні злочин проти людяності

Коли фахівці Всесвітньої організації проти тортур (Organization Mondiale Contre la Torture — ОМСТ) готували для Комітету ООН проти катувань скаргу, одним із важливих ілюстративних прикладів стала історія мешканця Херсонської області. Окупанти жорстоко катували чоловіка, тож його кейс, як і багато інших, є переконливим свідченням загальної практики РФ зі систематичних тортур на захоплених територіях України. Однак на руках у постраждалого була тільки одна стисла медична довідка про огляд.

“Якщо прочитати цей папірчик, то складається враження, що чоловік просто десь послизнувся і набив собі синець, — розповідає про ситуацію Марія Квіцінська, експертка ОМСТ з Європи та Центральної Азії. — А в реальності він уже два роки лікується і не може відновитися”.

Низька доступність в Україні фахових медичних експертиз і, як наслідок, медичних документів, що доводять факт катування людини, — лише одна з проблем, із якими стикаються документатори. В історії з чоловіком з Херсонщини ОМСТ знайшла вихід: до потерпілого, який наразі лікується в Німеччині, приїхали лікар, психолог, менеджер групи і перекладач. Фахівці на місці зробили потрібну експертизу і тепер зможуть долучити до скарги необхідну довідку. Утім масштабувати таку практику на всі випадки катувань не вдасться — це надто дорого.

МІПЛ розпитала Квіцінську, як організована робота ОМСТ в Україні, про перспективи постраждалих отримати матеріальну компенсацію від Росії та чим відрізняються кейси катувань під час російсько-українській війні від кейсів у решті держав, де працює ОМСТ.

Перший щабель

ОМСТ — це найбільша у світі коаліція неурядових організацій, які борються проти свавільних затримань, тортур, позасудових страт, насильницьких зникнень людей та інших форм насильства.

До повномасштабного вторгнення в Україні була тільки одна членська організація ОМСТ — Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (зараз — правозахисна асоціація “Фрірайтс”). Та після 24 лютого 2022 року ОМСТ залучила нових партнерів, зокрема Медійну ініціативу за права людини, документатори яких опитують жертв катувань і свідків неправомірних дій Російської Федерації. Експерти ОМСТ опрацьовують зібрані свідчення, на основі яких роблять подання в авторитетні міжнародні організації та органи: Комітет ООН проти катувань, спеціальному доповідачу ООН з питань катувань, Робочій групі ООН з насильницьких зникнень, Незалежній міжнародній комісії ООН з розслідування порушень в Україні тощо. У подальшому зібрані матеріали можуть бути використані для притягнення до відповідальності воєнних злочинців у рамках універсальної юрисдикції та передані до Міжнародного кримінального суду (МКС).

Документування свідчень постраждалих відбувається у форматі глибинного опитування, яке, за словами Квіцінської, може сягати 3040 сторінок розшифрованого тексту усної розмови. Як пояснює експертка ОМСТ, під час документування людина, яка стала жертвою або свідком тортур, описує все, що сталося, починаючи з контексту про те, як відбулася окупація населеного пункту, в якому вона перебувала, як себе поводили російські військові щодо цивільного населення. Далі вона детально розповідає про сам епізод знущань: як відбувалося затримання, як перевозили, як утримували під вартою, як допитували. Також документатори фіксують наявні ушкодження, повʼязані з фізичним і психічним станом людини. Саме в такий спосіб організація отримує повноцінне уявлення про випадок, що документується.

Які саме воєнні злочини ви документуєте? 

Безпосередньо ми [ОМСТ] не документуємо, тому що в нашій організації регіон Європи та Центральної Азії покривають всього дві людини. Замість цього ми дали інструменти з документування нашим партнерам в Україні.

Якщо ж відповідати на ваше питання, то документуються тортури, інші випадки жорстокого поводження, а також елементи сексуального насильства, тобто не лише зґвалтування.

Ми також документуємо насильницькі зникнення цивільних і елементи фільтрації громадян. В інших країнах ми рідше сфокусовані на подібних фактах, але в українському контексті переважна більшість випадків цивільних затримань так чи інакше пов’язана з насильством.

Від початку повномасштабного вторгнення МІПЛ ідентифікувала 1550 цивільних заручників РФ. Фото ілюстративне

Відповідно до міжнародного гуманітарного права, є доволі стислий перелік причин, через які цивільних можуть затримувати законно. Це, наприклад, побутові злочини, або ж якщо громадяни дійсно передавали інформацію Збройним силам України. Але навіть у таких випадках затримані мають перебувати у максимально комфортних умовах. У міжнародному праві для цих справ використовується термін “інтернування” [затримання однією з воюючих держав громадян ворожої держави до кінця війни, — МІПЛ].

Що мається на увазі під комфортними умовами?

— Таких затриманих можуть тимчасово ізолювати, але водночас громадяни мають вільно переміщатися в місцях свого утримання, вони повинні мати доступ до представників Червоного Хреста, а також можливість комунікувати з рідними. Затримані мають бути забезпечені належним харчуванням, питною водою, доступом до гігієнічних умов і своєчасною медичною допомогою. 

Але ми бачимо, що в Україні на окупованих територіях це відбувається іншим чином: насильство вчиняється вже на етапі затримання. Навіть якщо немає застосування фізичної сили, то йдеться про залякування, приниження гідності, що підпадає під категорію психологічного насильства. У подальшому умови перебування затриманих разюче відрізняються від стандартів, забезпечених Женевськими конвенціями.   

Як відбувається процес документування катувань вашими партнерами на місцях?

— Ми розробили деталізований опитувальник, який базується на Стамбульському протоколі. Це такий міжнародний золотий стандарт з документування тортур, хоча Стамбульський протокол більше розрахований на медичних працівників. Там є розділ, який стосується документування з боку юристів або правозахисників, але він, на мою думку, доволі обмежений. Тому ми пішли далі й масштабували опитувальник. Наприклад, додали туди елементи про фільтрацію громадян, цивільні затримання, насильницькі зникнення та інші пов’язані злочини.

Крім цього, ми додали юридичний елемент, який допомагає фіксувати ці кейси в ракурсі злочину проти людяності. Якщо дії Росії кваліфікуватимуться як широкомасштабний, систематичний напад на цивільне населення України, то нам потрібен інструмент, щоб фіксувати це. Тож ми прописали питання, які можуть на окремих випадках довести цей систематичний напад. 

Зауважу, що Стамбульський протокол спрямований не на міжнародні злочини під час збройних конфліктів, а на стандартні, скажімо так, катування. На кшталт тортур у в’язницях. Тобто у протоколі немає цієї рамки злочину проти людяності, тож ми її додали. 

Який подальший шлях задокументованих кейсів? В яких судах вони можуть бути використані в майбутньому? 

— Ми орієнтуємося не лише на суди, а й на всі наявні інструменти. Минулого року ми на базі таких глибинних опитувань підготували подання до спеціальної доповідачки ООН з катувань Еліс Джил Едвардс. У цьому поданні ми пояснили, чому вважаємо катування злочином проти людяності, й вона знайшла це переконливим. Врешті спеціальна доповідачка підготувала власний звіт щодо цього і зробила заяву від свого імені, в якій наголосила, що є ознаки того, що державна політика РФ спрямована проти цивільного населення. Ця заява добре розійшлася не тільки в Європі, а й в африканських і арабських країнах.

Цьогоріч ми плануємо подати в Комітет ООН проти катувань кілька індивідуальних кейсів, а також системний аналіз ситуації, щоб Комітет зробив власний висновок щодо використання Росією практики систематичних катувань на новоокупованих територіях України.

Також ми намагаємося побудувати роботу з МКС, підготувати подання зі злочинів проти людяності, катувань, насильницьких зникнень, переслідувань цивільних осіб. Але там досить високий стандарт, тож ми у якості тестового варіанту перше подання зробимо до Комісії ООН з розслідування. Це, звісно, не суд, а механізм для встановлення фактів, однак якщо Комісія визнає патерни злочинів і кваліфікації, які ми представимо, то це означатиме, що тест пройдено й можна спробувати побудувати кейс для МКС. 

Хочу розказати і про механізми універсальної юрисдикції. Коли громадянин України, що постраждав від дій Росії на території України, виїжджає до однієї з європейських країн, де діє законодавство універсальної юрисдикції (Німеччина, наприклад), то потерпілий або потерпіла можуть подати заяву про вчинення злочинів російськими військовослужбовцями безпосередньо в німецьку прокуратуру. Тобто Німеччина може розслідувати такі факти. Також є Міжнародний суд справедливості ООН, де розглядаються міждержавні скарги.

Що ми можемо зробити з нашого боку? Підготувати кейс для МЗС і Мінʼюсту України, щоб державні інституції подали до суду такий позов проти Росії. 

Тобто якогось одного універсального механізму не існує, проте є різні інструменти, які можна використовувати комплексно для досягнення результату. Щось із цього може спрацювати і це саме той підхід, який ми просуваємо: усю задокументовану інформацію слід “пакувати” у різні формати, релевантні для різних правових механізмів, і подавати усюди, де тільки можна. 

Серед іншого ваша організація розробила дорожню карту розслідувань катувань і насильницьких зникнень. Для чого вона потрібна? 

— Для того, щоб люди, які працюють безпосередньо “в полі”, тобто проводять опитування і потім готують попередній аналіз зібраних свідчень, документували всі випадки не хаотично, а з певною розслідувальною стратегією. Мова йде саме про злочин проти людяності.

Тіла мирних жителів, убитих російськими окупантами в Бучі, Київська область. Фото: Twitter Михайла Подоляка

Його можна довести, якщо у держави є конкретний план нападів на цивільне населення. Відповідно, ви маєте не просто розслідувати кожен окремий епізод злочинів, але й встановити увесь цей план нападу, тобто зрозуміти і задокументувати, як фактично була організована ця політика нападу, які ресурси залучені для її реалізації, хто ухвалював рішення, яким є ланцюжок командування, які цілі переслідувала ця політика тощо.

Після того, як ми у 2023 році проаналізували перші 50—70 зібраних свідчень людей, то вже орієнтовно зрозуміли, яким є цей план нападу Росії. І зараз для того, щоб відтворити його в деталях і зібрати додаткові ґрунтовні докази, які можна буде представити авторитетним міжнародним організаціям, ми й розробили цю дорожню карту. 

Після звільнення Київщини стало відомо про величезну кількість постраждалих від дій Російської Федерації. Як можна одночасно охопити такий обсяг інформації?

— Дійсно, це неможливо. До того ж, згадаємо досвід війни РФ проти Грузії, коли МКС взяв дуже обмежену кількість кейсів і виніс рішення проти командувачів середньої ланки. Тобто виклик не в тому, щоб задокументувати абсолютно все, а в тому, щоб хоча б щось із задокументованого дійсно призвело до притягнення до відповідальності. 

На жаль, у нас є негативний досвід по інших країнах регіону, де місцеві організації також документували величезні обсяги інформації — буквально тисячі свідчень, які записані за всіма належними методологіями, — але все це врешті просто лягало в базу даних і все потому. Не відбулося жодного ґрунтовного аналізу, не проводилось комплексних юридичних, адвокаційних дій. 

Тому в нашій організації ми постійно наголошуємо на тому, що документування — це добре, але це лише перший щабель, тільки попередня підготовча фаза. Основний же фокус треба змістити з документування на адвокацію та юридичні дії.

Мистецтво опитування

Найбільшим викликом, з яким стикаються документатори під час опитувань постраждалих в Україні, Квіцінська вважає відсутність медичних документів у потерпілих. Правозахисникам вони необхідні, щоб довести, що людина має психічні та/або фізичні проблеми зі здоровʼям внаслідок тортур. “Якщо таких проблем немає, то це означає, що фактично немає складу катування”, — коментує експертка. Однак у кращому випадку документатори фіксують лише інформацію зі слів жертви, при цьому отримати медичні підтвердження неможливо.

Щоб подолати цей виклик на системному рівні, ОМСТ наразі домовляється про організацію тренінгу від партнерської організації для документаторів-нелікарів. Отримані навички допоможуть учасникам місій якісніше документувати медичні ушкодження.

До викликів Квіцінська також зараховує небажання потерпілих спілкуватися. “Катування — це дуже травматичний досвід, і далеко не кожен готовий про нього розповідати”, — зізнається вона. Буває й таке, що дослідники відразу кількох громадських організацій опитують одних і тих же постраждалих та ще й за однаковою методологією. За словами експертки, такі прецеденти виникають через недосконалу координацію між правозахисниками.

Ще одна серйозна проблема — безпека документаторів. Багато з них працюють у безпосередній близькості від фронту.

За два роки повномасштабної війни вже можна говорити і про психологічне вигорання документаторів:

— Зараз я особисто не опитую постраждалих людей і свідків, але в попередні роки дуже багато документувала в Криму після окупації, на Донбасі, в інших країнах. Скажу так: якщо три, чотири, пʼять, а інколи й більше годин копирсатися в голові у людини, яку катували, розпитувати в усіх деталях, скільки разів це відбувалося, куди й чим її били, що вона при цьому відчувала, то після певної кількості таких опитувань тобі вже самому потрібна психологічна допомога.

А яких помилок припускаються у своїй роботі документатори? 

— Бувають недостатньо деталізовані опитування. Наприклад, людина каже: “Мене катував працівник ФСБ”. І перше питання, що виникає, коли ти вже аналізуєш ці свідчення — а звідки жертва знає, що це був саме ефесбешник?  Досвідчені документатори розуміють, що треба прояснити у жертви, як він дійшов до такого висновку. А ми вже потім дивимося, чи достатньо ґрунтовне це пояснення. 

Інколи людина, яку опитують, може бути не в дуже доброму психологічному стані. Тобто коли вона розповідає про пережитий досвід, то їй стає зле через ретравматизацію, а документатор все одно продовжує опитувати. Натомість слід було б зупинитися, можливо, запропонувати чаю чи зробити перерву.

Документування свідчень — це, насправді, мистецтво. Це щось посередині між юридичною та психологічною роботою. Обовʼязково потрібно чітко розуміти, для чого ви ставите те чи інше питання, як ви потім зможете побудувати з цього кейс. 

Документаторки МІПЛ опитують мешканця села Лукашівка, що на Чернігівщині, під час польової місії. Фото: Віктор Ковальчук

Сьогодні багато говорять про репарації з боку Росії для України, але в розрізі всієї країни. Які шанси на компенсації у окремих українців, які постраждали від Росії, зазнали катувань з боку росіян? І що слід робити вже сьогодні, щоб вони отримали ці виплати у майбутньому? 

— Теоретично такі виплати дійсно можливі, але для цього потрібна конкретна правова процедура. Бо не можна просто забрати гроші якогось російського олігарха в Лондоні й віддати потерпілим із Херсона, наприклад. Тобто необхідні чіткі механізми, як це все може бути.

Уявімо ситуацію, що комітети ООН винесуть рішення, що російські війська дійсно катували людину. Що далі? На базі цього рішення людина вимагатиме в російському суді матеріальної компенсації за спричинену їй шкоду. Вочевидь, російський суд відмовить, але вже буде правова основа [рішення Комітету ООН], яка підтверджує, що людина постраждала, за це відповідальна Російська Федерація і цій людині має бути забезпечена ось така компенсація. 

Сьогодні вже є відповідні методи (цим займаються окремі фахівці), як розрахувати компенсацію за фізичну або психологічну шкоду людині. Зокрема, експерти враховують медичні документи, а також деталі кейсу, і визначають конкретну суму. Це може бути відшкодування за лікування або час, який людина не працювала через російські дії. 

Чому, на ваш погляд, ці правові механізми ще не запущені? Вже минуло два роки повномасштабної війни, що потрібно для того, аби вони зʼявилися?

— Це важке питання, але спробую сформулювати. У середині самої України трошки зміщені фокуси та пріоритети. Безпосередньо на правову роботу, на належне документування спрямовується недостатньо сил і уваги. При цьому багато ресурсу віддається інформаційним кампаніям, медійним заходам. І з одного боку це плюс, але з другого — мінус. Наприклад, щось сталося і це відразу зʼявляється у фейсбуках, моментально публікуються дописи. Але через цю спрямованість на медійний розголос часто губиться зміст.

Всі ті ресурси, які сьогодні спрямовані на якісь публічні заходи, я б особисто витрачала безпосередньо на технічну роботу, бо її ніхто за нас не зробить. Не буває такого, що ми сказали “ой, Росія погана”, а на завтра Путіна посадили в тюрму. В реальності процеси притягнення до відповідальності, на жаль, тривають роками. І для того, щоб за пʼять, вісім чи десять років це все-таки стало можливим, сьогодні нам, можливо, потрібно дещо менше займатися медійними кампаніями (хоча це теж важливо) і дещо більше — технічною роботою, тобто правильно задокументувати, правильно оформити кейс, подати його, провести необхідні експертизи, написати аналітику, провести пов’язану з правовими діями адвокацію тощо. Саме цього зараз робиться дуже мало.

Якщо громадський сектор не справляється з цим викликом, то які українські органи влади могли б задіяти свої інструменти та запустити ці правові механізми на міжнародному рівні? 

— Такий величезний обсяг міжнародних злочинів став би величезним викликом для будь-якої, навіть найпотужнішої правової системи.

Але якщо казати відверто, то в Україні досі навіть Римський статус не ратифікували, а цьому взагалі жодного пояснення немає. От ми з вами говорили про злочин проти людяності, а в українському законодавстві немає такого складу злочину. Зараз усі злочини класифікуються як порушення законів та звичаїв війни. Але це не те, що сьогодні відбувається на окупованих територіях. 

Також проблема у відсутності належної медичної документації, внаслідок чого постраждалі не можуть добитися, щоб слідчий призначив їм судмедекспертизу. А без цього документу ніхто не зможе довести факту катування. Це все доволі прості речі, які мали бути зроблені ще в перший місяць повномасштабного вторгнення, однак їх досі немає.

Досвід інших

ОМСТ працює не тільки в Україні. Квіцінська розповідає, що організація надає адвокаційну та юридичну підтримку партнерам у Казахстані, які документують випадки катувань у цій країні на початку 2022-го. У січні того року після різкого підвищення цін на зріджений газ в Казахстані сталися масові протести. Мітингувальників жорстоко розганяли, затримували та катували. Всього під час протестів постраждало кілька тисяч людей, за офіційними даними було вбито 238 людини.

Головною особливістю катувань у Казахстані, за словами експертки, стало те, що спецслужби фактично нічого не вимагали від затриманих людей — їм не потрібна була інформація, вони не хотіли лояльності до влади тощо. “Це були тортури тільки заради того, щоб просто вбити, замучити людину до смерті”, — пояснює Квіцінська.

Чим відрізняються українські кейси від задокументованих випадків катувань за кордоном? 

— Як я вже казала, коли йдеться про злочин проти людяності, то обовʼязково має бути конкретний план нападу. І коли йдеться про Україну, то тут цей план пов’язаний із певними історичними, воєнними, політичними особливостями відносин між Росією та Україною. Документуючи та аналізуючи свідчення місцевих, ми зазвичай бачили, що росіяни під час катувань часто питають українців, чому ті не люблять Росію. Ця фраза дає розуміння, що один із ключових моментів плану нападу — примус України до, так би мовити, “любові” та інтеграції з Російською Федерацією. 

Ексгумація тіл із братської могили після деокупації Ізюму, Харківська область. Фото: Поліція Харківської області

Оці контекстні особливості мають суттєве значення під час документування тортур. Наприклад, зараз триває Палестино-Ізраїльський конфлікт, і там будуть інші відмінності, які залежать вже від їхнього контексту, від історії їхніх стосунків. 

Але Росія практикує такі політики не тільки щодо України, Кремль втручається у внутрішні справи Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Узбекистану. А Білорусь взагалі перебуває де-факто під контролем російських військ. 

Ви можете розказати про злочини в країнах, які ви згадали? Які кейси документуються там? 

— У Білорусі системні катування тривають з 2020 року, їхня інтенсивність, на жаль, не зменшується. Там теж дуже погані умови утримання увʼязнених, повністю відсутня медична допомога. Часто після затримання громадянина декілька років взагалі може не бути інформації про те, чи ця людина ще жива, бо з нею немає жодного звʼязку. 

Думаю, що з нашого регіону найбільш подібний до України паттерн — це Білорусь. Бо в мене враження, що посадові особи діють і там, і там за однаковими методичками.

Катування були запланованими

З 2015 по 2019 роки Квіцінська, яка на той момент ще не була експерткою OMCT, а працювала в низці українських громадських організацій, їздила в місії до окупованого Криму, де записувала свідчення місцевих жителів про катування, насильницькі зникнення, а також етнічну дискримінацію проти кримських татар. 

Як сьогодні відбувається документування порушення прав людини на окупованих територіях? 

— Наскільки я знаю, то воно там взагалі не відбувається. Рік тому ми проводили в Києві воркшоп, на якому я поставила питання, чи має сенс налагоджувати документування на окупованих територіях. Наприклад, розробити якісь форми фіксації, щоб відправляти людям безпечними каналами, бо, вочевидь, місії туди неможливі. Навіть телефонне спілкування найчастіше дуже важко провести. 

Але тоді в аудиторії на воркшопі — а це були різні організації з коаліції “Україна. Пʼята ранку” — не було єдиної думки щодо цього. Хтось вважав, що дійсно потрібно шукати такі шляхи, хтось казав, що ні, не потрібно, бо ми тільки наразимо людей на небезпеку. На цьому, власне, все й зупинилося — я, принаймні, не знаю, щоб хтось зараз проводив документування на окупованих територіях.

А яка ваша особиста думка щодо цього — треба документувати на окупованих територіях чи ні? 

— От на тому воркшопі я була серед тих, хто вважав, що це потрібно робити, але за рік, що минув, я змінила свою думку. Бо ми побачили, що росіяни дійсно можуть переслідувати людину, якщо виникала бодай якась підозра, що вона нелояльна до Росії, навіть якщо вона не говорить про це публічно. Вони просто забирають таку людину до катівні і все. Тому з огляду на таку ситуацію я б з зараз не чіпала окуповані території. Бо це й наша моральна відповідальність.

Свого часу ви теж збирали свідчення в окупованому Криму. Чи потрапляли там у небезпечні ситуації? Не виникало до вас питань з боку російських спецслужб?

—  Було декілька разів. Один раз ми помітили “хвіст” за нашою автівкою, але якось обійшлося. Інший раз, у 2019 році, вже на виїзді з території Криму мені прямо сказали, що знають, з якої я організації, питали, як у нас побудована робота в київському офісі. Але я відмовлялася з ними розмовляти і, може, потрапила на якихось “лайтових” ефесбешників, бо фізичного насильства щодо мене не було. Вони побачили, що я не йду на комунікацію й врешті відпустили. Але попередили, щоб я більше в Криму не з’являлася, а якщо приїду, то вже так легко не відбудусь. Вони також уточнили, що знають, до кого саме на півострові я приʼїжджаю, і можуть зробити погано цим людям. І це, знаєте, доволі нервово, коли ти знаєш, що зможеш виїхати і будеш у безпеці, а твої друзі залишаться у Криму і можуть опинитися під загрозою. Тож це був останній раз, коли я туди приїжджала.

Адміністративна межа на вʼїзді в окуповану Росією АР Крим

Ви можете згадати якісь окремі історії українців, які вразили вас за два роки повномасштабної війни?

— Важко виокремити щось одне. Коли ми готували подання для спеціальної доповідачки ООН і я для цього опрацювала близько 50 свідчень, то мене шокувало, що всі ці катування були запланованими. Це було добре видно з документів. Так, це різні кейси в різних областях, в різних місцях утримання українців, але сам сценарій із моменту затримання до звільнення людини був максимально подібний. Це однаковий алгоритм допитів, однакові питання, які ставили увʼязненим, однакові обставини, коли й за що їх забирали, як транспортували, як потім звільняли. Це демонструє, що, ймовірно, все це було організовано на дуже високому рівні. Інакше не пояснити, чому і ФСБ, і ФСІН [Федеральна служба виконання покарань Росії], і різні армійські підрозділи робили в різних локаціях абсолютно однакові речі.

Євгенія Корольова, журналістка МІПЛ

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
В Росії до 12 і 11 років суворого режиму засудили двох українців, яких звинуватили у замаху на окупаційного “мера” Бердянська

Південний окружний військовий суд Росії оголосив вирок щодо Віталія Расторгуєва і Володимира Кривцуна. Чоловіків звинуватили у підготовці акту міжнародного тероризму за нібито намір підірвати авто з головою окупаційної військово-цивільної адміністрації в Бердянську.

18 Квітня 2024

Інші воєнні злочини
Херсон — Лефортово — Ростов: херсонців, яких Росія утримує за “тероризм”, почали судити

Сергій Офіцеров, Юрій Кайов, Сергій Ковальський, Костянтин Резнік, Сергій Кабаков, Денис Лялька, Сергій Гейдт, Олег Богданов і Юрій Тавожнянський — цивільні херсонці, яких росіяни викрали влітку 2022 року. Їх звинувачують у “підготовці та скоєнні акту міжнародного тероризму”. Із 20 лютого 2023 року дев’ятьох херсонців тримають у СІЗО № 1 у Ростові і незаконно судять.

3 Квітня 2024

Інші воєнні злочини
Сексуальне насильство в полоні: пережити і не мовчати

27 березня команда Слідство.Інфо презентувала фільм “ВінТеж” — про сексуальне насильство над українськими чоловіками в катівнях росіян. Це сповіді чотирьох мешканців Херсону. Вони розповідають про погрози, катування і зґвалтування, від яких бранці намагалися вкоротити собі віку.

3 Квітня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Насильницькі зникнення
Рік російського полону. Як родина херсонців, що хотіла зберегти державне майно, опинилася під “арештом”, але вирвалась на свободу

МІПЛ розповідає історію викрадення росіянами Сергія Барчука, 35-річного заступника керівника Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області, та його рідних, які намагалися захистити державну офісну техніку від російських мародерів, а натомість провели понад рік в окупаційних СІЗО, витримали тортури, знущання і все ж дочекалися свого звільнення. 

22 Квітня 2024

Війна і правосуддя
Коригування по Херсону, обстріл Яворівського полігону і воєнні злочини: 39 справ щодо війни, за якими радимо стежити цього тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

22 Квітня 2024

Інші воєнні злочини
В Росії до 12 і 11 років суворого режиму засудили двох українців, яких звинуватили у замаху на окупаційного “мера” Бердянська

Південний окружний військовий суд Росії оголосив вирок щодо Віталія Расторгуєва і Володимира Кривцуна. Чоловіків звинуватили у підготовці акту міжнародного тероризму за нібито намір підірвати авто з головою окупаційної військово-цивільної адміністрації в Бердянську.

18 Квітня 2024

Більше публікацій