П’ять дерев обіч дороги: як у Волновасі безкарно вбили чоловіка

Серед численних тек із документами в офісі адвокатки Євгенії Закревської — груба папка беззмістовного листування з прокуратурою та поліцією у справі Володимира Наздричкіна, цивільного мешканця міста Волновахи Донецької області, якого знайшли мертвим у листопаді 2014-го.

Після майже двох років наполегливих клопотань родичів убитого та їхнього представника, в травні 2018 року потерпілим нарешті дозволили ознайомитися з матеріалами справи.

Навряд ви чули про справу Наздричкіна раніше. Ця історія губиться серед інших воєнних трагедій. Можливо, через те, що версію щодо причетності до вбивства Наздричкіна командування батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Київ-2» (відомого як батальйон «К-2», який у 2015 році ввійшов до полку «Київ») підхопили блогер Анатолій Шарій, телеканал «Звєзда» та подібні їм нерукопотисні джерела. Але чи означає це, що історію можна автоматично списати на російську пропагандистську міфологію?

Колишній комбат «К-2», підполковник поліції Богдан Войцеховський, на адресу якого деякі опитані нами бійці та родина Володимира Наздричкіна озвучують підозри, сьогодні обіймає посаду керівника поліції Конотопа Сумської області. Останнім часом з’являвся в медіа через конфлікт з головою міськради Артемом Семеніхіним.

Неочікувано для нас Войцеховський погодився прокоментувати звинувачення на свою адресу. Його позиція викладена в цьому тексті.

Нам удалося опитати також кількох правоохоронців, які брали участь у розслідуванні вбивства Наздричкіна на різних етапах.

До складу слідчої групи ГПУ входила зокрема Ольга Варченко — нині заступниця керівника Державного бюро розслідувань. Вона особисто приїздила до родини Наздричкіна й обіцяла, що справу доведуть до кінця. Принаймні так розповідає вдова вбитого.

Ми намагалися запитати саму пані Варченко, чому, на її думку, справу досі не завершили, але відповідати вона відмовилася, мовляв, — вимоги Кримінального процесуального кодексу щодо нерозголошення подробиць досудового слідства.

Ми опитали свідків подій на блокпосту «К-2» в листопаді 2014 року. Спробували проаналізувати, що сьогодні відомо про розслідування справи Наздричкіна, а також чи варто очікувати, що винних у його смерті, ким би вони не виявилися, притягнуть до відповідальності.

Війна за замовчуванням супроводжується порушенням прав людини, зокрема й цивільних, утім, важливим є саме те, як держава реагує на ці порушення.

«Не називай його трупом», — вдова Володимира Наздричкіна Олександра тихо, але з металом у голосі робить зауваження чоловікові, що сидить поруч. Це приятель Наздричкіна, друг родини Петро Куркулин.

З ними ми зустрічаємося у Волновасі в придорожньому кафе.

Петро з місцевої грецької спільноти, на дзеркалі його авто — грецький прапор, який, як він стверджує, дуже добре сприймають на українських блокпостах. З Петром Володимир Наздричкін приятелював з раннього дитинства, він же був одним із перших, хто побачив друга мертвим.

З Олександрою Володимир Наздричкін прожив у шлюбі 25 років. Їхній син до війни навчався на МНС-ника, але після вбивства батька виїхав з країни, і, як пояснює його матір, досі не повернувся через острах переслідувань. Виїхав, до речі, в Росію.

Борючись із хвилюванням, Олександра розповідає історію зникнення та вбивства свого чоловіка.

Зварювальник і любитель тварин

Володимир Наздричкін роками працював зварювальником на місцевому заводі. Коли орієнтовно у 2010-му підприємство закрилося і чоловік втратив роботу, їздив на заробітки до російського Магадана, де так само був зварювальником. «Сина ж треба навчати», — пояснює вдова.

Коли Наздричкін вкотре їхав до Росії весною 2014-го, війна на Донбасі ще не розпочалася. Повернувся ж з вахти 4 листопада — вже, по суті, на лінію фронту.

По приїзді провадив замкнутий спосіб життя. Між поверненням і смертю минуло зовсім небагато часу — він не встиг навіть зустрітися з друзями.

Ми вирушаємо на кладовище до могили Володимира Наздричкіна, з нами в авто їде Дана — дворова собака, яку, за словами Олександри, Володимир колись знайшов у підвалі і яка всюди його супроводжувала.

У день убивства Дана зникла, але повернулася додому за 18 днів після смерті господаря — з вибитим оком і кількома зламаними ребрами. Пес, можливо, постраждав під час підриву автівки господаря на блокпості в листопаді 2014 року. Або — захищаючи господаря.

За твердженнями родини, жодних конфліктів з військовослужбовцями Наздричкін не мав. Дружина каже, що Володимир після повернення навіть збирався йти воювати.

«За ДНР?» — уточнюємо. «Та ні, за Україну! Тут всі Україну люблять, це з нас зробили сепаратистів. Звісно, ми всі за Україну, ми Україну любимо».

Утім, у щирість цих слів повірити складно, адже в смерті Володимира Наздричкіна та нерозслідуванні обставин його вбивства родина загиблого звинувачує представників української сторони.

Остання зустріч

Востаннє Олександра Наздричкіна бачила чоловіка живим 20 листопада 2014 року по обіді. Близько 13:00 він вийшов із дому. Орієнтовно в цей самий час зателефонував другові Петру. Збирався заїхати на заправку, неподалік блокпоста «Бугас», а звідти — в село Дмитрівку до батьків. При собі мав 40 тисяч російських рублів і ще якусь суму в гривнях.

З 16:00 дружина періодично намагалася до нього додзвонитися, але він не відповідав. Олександра подумала, що чоловік може займатися господарством у батьків, і не панікувала. Хоча до гаража все ж сходила — подивитися, чи не там часом Володимир. Але в гаражі не було ні Володимира, ні автівки.

Він зателефонував близько 20:15. «Щось промичав», — згадує дружина. Це не викликало занепокоєння. Хоча він не мав звички випивати, але після нещодавнього повернення, як припускала Олександра, міг зустрітися з друзями.

21 листопада, тобто наступного дня після зникнення, у вечірніх новинах багатьох телеканалів, зокрема, й загальнонаціональних, вийшов телесюжет, в якому показали знайомі Олександрі білі «Жигулі» та розповіли про терориста, який намагався напасти на блокпост із вибухівкою в багажнику. Але атаку зупинили, терорист утік, а військові автівку з вибухівкою підірвали.

Уранці 22-го Олександра разом із сестрою Володимира вирушили на блокпост, відомий серед місцевих мешканців і військових як «Бугас» — колишній пост ДАІ на 177 кілометрі автошляху «Слов’янськ — Донецьк».

На КПП жінки почули ту саму версію про спробу теракту, про яку чули й у новинах. Але з командиром поговорити не встигли — з номера чоловіка Олександрі зателефонував слідчий волноваської поліції, порекомендував ні з ким на блокпості не розмовляти та попросив приїхати до повороту траси на село Дмитрівку. Саме там, за 7 кілометрів від блокпоста, знайшли тіло Володимира Наздричкіна.

Коли ми з Петром та Олександрою приїжджаємо до повороту, жінка відраховує п’ять дерев від траси і вказує на місце обіч дороги. Неподалік, в якості ідентифікатора — встромлені в землю штучні пластикові квіти.

Олександра вважає, що тіло її чоловіка сюди підкинули, адже саме в Дмитрівці Володимир був зареєстрований.

Петро Куркулин застав тіло вбитого друга в канаві при дорозі, обличчям до землі, з піднятими догори руками.

Він упевнений, що перед смертю Володимира жорстоко побили.

Як нам стало відомо з власних джерел в органах внутрішніх справ, правоохоронці, що прибули на місце, зафіксували на мертвому тілі гематому над лівою бровою та на чолі праворуч, а також крововилив лівого ока.

Спроба теракту чи містифікація?

«Страшної трагедії вдалося уникнути завдяки пильності бійців добровольчого батальйону «Київ-2». Цієї ночі під їхній контрольно-пропускний пункт у Волноваському районі невідомі підігнали автомобіль «Жигулі» з вибухівкою. Бійці запобігли теракту», — говорить ведучий.

Сюжет Маріупольської служби новин, що вийшов в ефір у листопаді 2014-го, по суті, транслює версію подій на блокпості, якої і тоді, і сьогодні офіційно притримується тепер уже колишнє командуванняя «К-2».

Зовсім іншої думки родина Володимира Наздричкіна та низка бійців підрозділу «К-2». Вони звинувачують колишнє командування батальйону в убивстві Володимира Наздричкіна і фальсифікації теракту. Водночас озвучують і кілька прізвищ: Войцеховський, Кряж та Коваленко. Ми спробували зв’язатися з усіма ними, але тільки колишній комбат«К-2» Богдан Войцеховський із позивним «Сотий» погодився поговорити. Нині він очолює поліцію в Конотопі.

Під час нашої зустрічі в Києві в травні 2018-го, він описав події ночі з 20-го на 21 листопада 2014 року так:

Колишній комбат «К-2», підполковник поліції Богдан Войцеховський, нині очільник поліції Конотопа Сумської областіscreenshot з відео

— Що відбувалося? Ви пам’ятаєте?

— А нічого, звичайний рутинний робочий день. Я пам’ятаю, що до нас приїхав Кузнєцов, він інспектував наш підрозділ. Ми були в кімнаті. Я пригадую, що вночі був сильний туман. У мене була людина з біноклем на «кукушці» — на вишці, я його звідти зняв. Перебували на посту лише прикордонники.

Щодо авто. На посту стояв «Утьос» — Ярослав Коваленко. Він нині служить у 95-й бригаді. Він достатньо грамотний, був з «Тихим» начебто. З його слів, він побачив, що з боку Маріуполя на блокпост повільно вкочується авто. Після попереджувального пострілу в повітря, почав стріляти по автівці. Авто так само повільно повернуло і врізалося в бетонні блоки, він продовжував стріляти.

Потім, коли я оглядав авто, то бачив, що кілька куль потрапило попереду і кілька — праворуч. Водночас в авто відкрився багажник і капот. Та людина, яка, з їхніх слів, перебувала за кермом, втекла. Автівка повернула, видимість була погана. Двері були відкриті. Пом’ялася тільки передня частина авто після зіткнення, швидкість була невеликою, десь 30 кілометрів на годину. Я вийшов на КП, ми підійшли до машини.

— Ви почули стрілянину чи вам доповіли?

— Я, звісно, чув стрілянину, був у 50 метрах звідти. Прикордонники, звісно ж, як миші поховалися. Щоразу, коли в нас виникали конфліктні ситуації з 72 бригадою або ще кимось, ми самі все розрулювали, решта ховалися. Був на пості також СБ-шник. Ми з «Утьосом» підійшли. Я пригадую, що там була купа інструментів і якийсь згорток, перев’язаний стрічкою з телефоном. Я все це знімав, потім навіть якимось журналістам передавав. Можливо, якось інакше можна було вчинити… Поклали швидко нагору тротил, накладний заряд і підірвали. Усе.

На уточнювальні запитання щодо Володимира Наздричкіна Богдан Войцеховський відповідає, що цивільного чоловіка не бачив. Водночас не виключає, що Наздричкіна могли затримувати бійці «К-2», але яким чином він опинився біля Дмитрівки мертвим — не знає.

— На тілі Наздричкіна знайшли сліди від наручників і сліди насильства. Але ви та ваші бійці стверджуєте, що він утік і не було ніякого насильства з боку бійців.

— У нас затриманих було дуже багато протягом дня. Ми перевіряли людей, затримували когось «по п’яні». Цілком імовірно, що цього Наздричкіна затримували. Єдине, чого я не можу зрозуміти, яким чином я міг там… Я читаю в інтернеті, що бравий комбат не погидував і бив Наздричкіна… Я перепрошую, я що, ходжу по блокпосту і б’ю якусь одну людину? Мені більше немає чим зайнятися?

— Тобто ви Наздричкіна не бачили?

— Абсолютно. Я його бачив на фотографії, яку виклали наші розумники в інтернеті — з похорону, він там такий увесь кучерявий, у віці від 50 років.

— Але ви допускаєте, що його могли бити ваші підлеглі?

— Дєвочки, це війна і на війні може відбуватися будь-що, і за 50 метрів від блокпоста починалося вже зовсім інше життя. Те, що було під нашим контролем, те було під нашим контролем. Там іще багато під Волновахою будуть викопувати, знаходити…

З нами на блокпості перебуває СБУ, місцеві мєнти, плюс приїздив тоді заступник Аброськіна, вони дуже жорстко контролювали. Так, вони до нас не дуже їздили, бо не особливо любили, адже це майже передова, утім, це все контролювалося.

В’ячеслав Кряж із позивним «Махно» був заступником командира. У батальйоні мав репутацію жорсткої людини. Цього не заперечує й Богдан Войцеховський — каже, що вибрав саме такого заступника задля дотримання дисципліни в підрозділі.

В’ячеслав «Махно» Кряж Фрагмент фото, наданого колишнім бійцем «К-2» Дмитром Цвєтковим

За словами Войцеховського, нині «Махно» живе в Німеччині, де працює на одному з автомобільних заводів. Але пообіцяв організувати з ним зустріч.

У червні Войцеховський повідомив, що Кряж приїхав до Києва на кілька днів. Ми зателефонували йому, але спілкуватися з нами він не захотів.

Іще один фігурант історії з начебто терактом — згаданий Войцеховським Ярослав Коваленко із позивним «Утьос». Саме він наступного дня позував перед телекамерами поруч із підірваним авто.

Ярослав «Утьос» Коваленко наступного дня після підриву «Жигулів» Наздричкіна спілкувався з журналістами та позував із залишками автівки Фото надані колишнім бійцем «К-2» Дмитром Цвєтковим

За словами Богдана Войцеховського, сьогодні Коваленко служить у 95-й окремій аеромобільній бригаді ЗСУ. Ми знайшли профіль Ярослава у Facebook через колишніх соратників по батальйону, але коментувати щось він відмовився. Пояснив, що перебуває на передовій та стверджує, що перевівся до іншого підрозділу.

«Утьос» — крайній ліворуч, у зеленій футболці та сонячних окулярах. Його впізнали кілька наших співрозмовників, колишніх бійців «К-2» screenshot з відео

Зовсім інша картина подій тієї ночі з’являється в документі, який нам удалося отримати з власних джерел.

Звернення сорокА

Під наведеним нижче документом залишили підписи щонайменше 40 бійців «К-2». Дата не вказана, але, за словами підписантів, ідеться про 2015 рік.

У колективному зверненні до керівництва київської поліції, а саме до генерал-майора міліції Олександра Терещука, на той час очільника Головного управління МВС у Києві, добровольці, частина з яких перебували в Києві, частина — в зоні бойових дій, просять провести внутрішнє службове розслідування й дати правову оцінку діям Богдана Войцеховського, його заступника В’ячеслава Кряжа, а також людей з оточення комбата.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: розслідування Громадського «Таємний ізолятор СБУ»

Перший пункт серед списку фактів, які потребують перевірки, — «організація і підготовка інсценування теракту на блокпості КП «Бугас» Донецької області» в ніч з 20 на 21 листопада 2014 року, а також «імовірна участь вказаної групи осіб у незаконному затриманні та вбивстві власника автомобіля, використаного для організації «теракту», громадянина Наздричкіна В.М.»

Далі за списком — контрабанда зернових, вугілля, металобрухту, харчів, цигарок, спиртних напоїв; виробництво контрафактного алкоголю спільно з представниками так званої «ДНР» на тимчасово непідконтрольній уряду території з подальшим доправлянням напоїв до інших областей України; незаконні затримання, тортури, примусова праця, незаконне присвоєння власності.

Бійці висловлюють недовіру Богданові Войцеховському, В’ячеславові Кряжу та «їхньому оточенню», не уточнивши інші імена.

Майже всі підписанти листа пішли з підрозділу після передачі Терещуку цього звернення.

Ми поговорити з чотирма бійцями, які підписали лист. Іще один із наших співрозмовників його не підписував з технічних причин, але зі змістом згоден, принаймні в частині звинувачень щодо контрабанди й убивства Наздричкіна.

Майже всі вони погодилися розмовляти виключно на умовах анонімності. З їхніх слів складається повна альтернативна хронологія перебування Володимира Наздричкіна на блокпості. Й вона цілковито суперечить версії керівництва підрозділу.

Перший свідок

Один із підписантів, на зустріч з яким ми вирушаємо до районного центру іншої області, стверджує, що був свідком окремих подій епізоду зі вбивством Володимира Наздричкіна.

Увечері 20 листопада 2014 року він був у наряді на блокпості «Бугас».

«По рації передали, що біля повороту на населений пункт Ближнє, не доїжджаючи до нашого блокпоста, стоїть автомобіль. Невдовзі, орієнтовно за годину до зміни наряду, тобто о 19 чи 20 годині, привезли незнайомого мені чоловіка».

Уже на початку історії версії керівництва батальйону та колишнього бійця кардинально різняться та стають взаємовиключними.

Перевірити підозріле авто, за словами екс-бійця, спершу поїхали двоє людей. Серед них — «Тихий», із яким наш співрозмовник сьогодні вже не спілкується і доля якого йому не відома. Далі на допомогу поїхав також заступник командира — згаданий вище В’ячеслав Кряж із позивним «Махно». Повернулися вони вже в супроводі цивільного, закутого в наручники.

Чоловіка, ім’я якого боєць іще не знав, того вечора бачив тричі: окрім появи на блокпості, він стверджує, що застав, як «Махно» разом із командиром «Сотим» били затриманого, прикутого наручниками до стовпа, а також у приміщенні колишнього поста ДАІ, де він також був прикутий наручниками до батареї.

Більше він затриманого не бачив, але від інших бійців, які були свідками подальших подій, чув, що в горло затриманому заливали горілку, а потім обговорювали, куди подіти тіло. За його версією, вивозили тіло Наздричкіна «Махно» і «Утьос», на чиїй саме автівці — боєць не знає.

На шикуванні наступного дня Богдана Войцеховського не було, але «Махно» і заступник комбата з бойової підготовки «Град» оголосили, що «вчорашнього цивільного» забрала СБУ. Наш співрозмовник стверджує, що в озвучену на шикуванні історію про спробу теракту присутні не повірили, але, не знаючи імені затриманого, до жодних дій не вдалися.

Свідок другий: викривач чи порушник немайнових прав?

Версію щодо вбивства Володимира Наздричкіна на блокпості першим озвучив в аматорському відео на Youtube молодший сержант, боєць «К-2» Дмитро Цвєтков. Він також є серед підписантів листа.

Перший свідок вважає: якби не Дмитро Цвєтков, про альтернативну версію подій тієї ночі та й про саме ім’я Володимира Наздричкіна ніхто б не дізнався.

Саме Цвєтков уперше висунув звинувачення щодо фальсифікації теракту і заявив, що цивільного вбили на блокпості. Коли відео побачила в інтернеті родина Володимира Наздричкіна, вони зв’язалися з Дмитром Цвєтковим. Таким чином Цвєткову стало відоме ім’я чоловіка. Він же його і озвучив.

Як каже Дмитро Цвєтков, з яким ми спілкувалися через Facebook,  безпосереднім свідком побиття Наздричкіна він не був, але бачив, як після затримання та доставки на «Бугас» його вели від авто до КПП.

Нині колишній боєць «К-2» перебуває за кордоном. Як він сам каже, побоювався за власну безпеку через погрози невідомих, і після від’їзду на початку лютого 2015 року в Україну не повертався. Уже після переїзду виклав у відкритий доступ серію роликів, в яких звинувачує керівництво підрозділу «К-2» й окремих бійців у корупції та серйозних злочинах — незаконних затриманнях, катуваннях, використанні примусової праці. Серед цих звинувачень — і вбивство Наздричкіна.

Колишній боєць батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Київ-2» Дмитро Цвєтков screenshot з відео

Іще взимку 2014-2015 років Дмитро Цвєтков звернувся до правоохоронців із заявами, які неодноразово зачитує у відеороликах і цитує в блозі, але вважає, що ефективного розслідування так і не провели і взагалі «тема вбивства Наздричкіна на блокпості «К-2» закрита для обговорення на всіх рівнях влади».

На відео Цвєткова на початку 2015-го мало хто звернув увагу. До них поставилися критично. Із телепроектів, мабуть, лише Остап Дроздов включив його в ефір, під час якого Цвєтков заявив, зокрема, що має докази всіх звинувачень. Утім, про які саме докази йдеться, Дмитро Цвєтков тоді не сказав і не уточнює тепер.

Водночас в Єдиному державному реєстрі судових рішень є рішення Волноваського районного суду Донецької області, в якому, судячи з усього, йдеться саме про ролики Цвєткова, правдивість яких оскаржував Богдан Войцеховський.

Рішення з’явилося за кілька місяців після публікації відео, у квітні 2015 року. Суд визнав «недостовірною, такою, що не відповідає дійсності та порушує особисті немайнові права» інформацією оприлюднені в Youtube Цвєтковим обвинувачення на адресу колишнього керівництва батальйону, включно з порушенням фундаментальних прав людини. Суд заборонив поширювати ролики, зобов’язав вилучити їх, розмістити спростування, а також постановив стягнути з відповідача судові витрати — 774 гривні 40 копійок.

Дмитро Цвєтков стверджує, що про це рішення дізнався вже після його винесення. А вимоги Волноваського райсуду проігнорував.

За логікою суду, ми не повинні були б узагалі зараз згадувати Дмитра Цвєткова та його версію подій. Але як бути з провадженням щодо діяльності «К-2», що розслідувала Генеральна прокуратура, а тепер — прокуратура Донецької області, в якому одним із епізодів — вбивство Наздричкіна? Як бути зі зверненням бійців до Терещука, під яким підписалося четверо очевидців подій на блокпості? Що робити з версією родини Наздричкіна? Як бути з тим, що, хай і анонімно, говорять правоохоронці, долучені до розслідування на різних етапах і принаймні троє колишніх бійців? Адже їхня версія подій співзвучна версії Цвєткова.

Богдан Войцеховський на ім’я Дмитра Цвєткова реагує очікувано негативно.

«Я не хочу коментувати… Душевно хвора людина. У мене з Цвєтковим стосунки не складалися ніяк. Вони напилися й почали тицяти одне в одного пістолетиками. Я сам не п’ю і не сприймаю пияцтво. Цих людей я вигнав. Потім «Махно» «ходив мені по вухах», мовляв, командире, не гарячкуй, у нас людей бракує, а це нормальні хлопці, хай служать. Послужив пару місяців, а потім мені привозять флешку: там красивий Цвєтков у красивому бронежилеті віщає, які тут усі погані, як ми прямо на блокпості ріжемо людей і займаємося контрабандою».

Вочевидь, це роздратувало Богдана Войцеховського, відтак з’явився позов до Волноваського райсуду.

Свідок третій

Доброволець, підпису якого немає під зверненням, підтверджує деякі з наведених фактів, та додає нові пазли до історії Володимира Наздричкіна. Він погоджується поспілкуватися на умовах анонімності.

Наш співрозмовник перебував під Волновахою, доки не побачив, як він каже, «маленький бєспрєдєл», а саме — контрабанду, а також жорстоке побиття цивільного, яким виявився Володимир Наздричкін.

За його словами, ввечері 20 листопада бачив Наздричкіна кілька разів.

Уперше, він стверджує, бачив як В’ячеслав Кряж бив Володимира Наздричкіна при затриманні біля повороту до населеного пункту Ближнє. Тоді затриманий уже був у наручниках. Боєць каже, що нічого забороненого в автівці Наздричкіна не було. Уже побитого, його затягали назад в автівку.

Саме тому, ймовірно, авто вирішили знищити вибухівкою, адже потенційно воно могло містити ДНК представників «К-2» та кров побитого, що поставило б під сумнів версію, поширену в медіа.

Удруге він бачив Наздричкіна вже в приміщенні КПП, де його допитували й били. Як стверджує наш співрозмовник, на допиті були Богдан Войцеховський та В’ячеслав Кряж.

Втретє він бачив затриманого, коли його вивели на вулицю та прикули наручниками до стовпа. Коли він підходив до затриманого, Наздричкін просив зателефонувати його родині, але бійці посилалися на комбата, мовляв, він вирішує: «Ми ще сподівалися на людські почуття», — каже співрозмовник.

Інформацію про те, що в Наздричкіна було багато грошей, він не підтверджує, але каже, що від інших чув і про гроші, і про ліки, які Наздричкін мав із собою.

Більше Володимира Наздричкіна ніхто не бачив, каже співрозмовник. А наступного дня йому розповіли, що насправді стався теракт. Про те, що чоловік, якого ввечері 20 листопада затримували на його очах, зрештою помер, боєць також дізнався з відео Дмитра Цвєткова.

Намагаючись зрозуміти можливий мотив, ми запитали добровольця: якщо Наздричкіна справді вбили, то навіщо?

«Таке траплялося, коли знаходили зброю або підозрілі автівки з’являлися. У цьому випадку не було нічого підозрілого. Я розумів, що це звичайний чоловік. Точно пригадую, як він казав, що в нього проблеми зі здоров’ям, йому стало погано дорогою, тому зупинився на узбіччі. Можливо, втратив свідомість або просто заснув. Дуже просив зв’язатися з його родиною».

Свідок четвертий

Іще один доброволець, який підтверджує альтернативну версію подій 20 листопада на блокпості, також погоджується поспілкуватися лише на умовах анонімності. Так само, як один із попередніх свідків, він стверджує, що бачив Наздричкіна, прикутого до батареї наручниками.

«Усе керівництво бату, зокрема і керівництво з департаменту на чолі з «Кузею» (йдеться про Олександра Кузнєцова, на той час — помічника заступника міністра внутрішніх справ Миколи Величковича — ред.), що були тоді в розташуванні, періодично перебували на КП. Там було 5 кімнат, і Наздричкін був прикутий у прохідній, одразу ліворуч при вході. Тобто, щоб потрапити в будь-яку кімнату, потрібно було пройти повз прикутого», — пояснює свідок.

На той час Наздричкін уже був дуже побитий.

«Я не можу однозначно стверджувати, що на той час він іще був живий, — каже доброволець. — Очі були закритими, рот відкритий, грудна клітина начебто здіймалася, але сам він не рухався, не хрипів, не розмовляв».

Свідок бачив, як близько 11 вечора авто Наздричкіна підштовхували до місця в розташуванні, де зберігалися боєприпаси. У білі «Жигулі» заклали багато вибухівки. Відтак відштовхали назад до блокпоста. На той час, каже наш співрозмовник, він не розумів, що відбувається, але бачив, як на невеликій швидкості «Жигулі» вдарилися в один із бетонних блоків на КПП. Коли вартові передали по раціях готовність стріляти в авто на ураження, відповідної команди від чергового по КП — «Махна» — не було.

«Комбат у той час мав би відпочивати, але натомість усе керівництво, включно з Богданом Войцеховським, Олександром Кузнєцовим, Денисом Зубковим (позивний «Четвертий») перебували на КП. «Утьоса» взагалі не мало би бути на КП, бо він тоді не був у наряді. Але він вийшов буквально за кілька хвилин до того, як машина врізалася в бетонні блоки», — описує хронологію наш співрозмовник.

Вартові не отримали команди стріляти по підозрілій автівці, та секунд за 20 після удару машину з автомата розстріляв «Утьос». Ці 20 секунд, на думку свідка, можуть означати, що водію, який спеціально вдарив авто в бетонні блоки, дозволили безпечно залишити машину.

Перший підпис

Іще один із підписантів цього доволі категоричного листа сьогодні не настільки категоричний.

Колишній «зампотил» «К-2» Віталій Трошин з позивним «Ланселот» перебував на блокпості «Бугас» восени 2014 року. Але 20 листопада був у Києві, тому не може сказати нічого про перебіг подій на місці в день зникнення Наздричкіна. Утім, його підпис — перший під зверненням до Терещука.

Ми поцікавилися у Віталія, чи справді він підписував листа і як може прокоментувати його зміст. Він підтвердив, що залишав підпис під зверненням, але водночас упевнений, що, якби викладені факти знайшли підтвердження, для Богдана Войцеховського та його оточення настали б якісь наслідки. Але їх немає. Ба більше, після передачі цього звернення Войцеховського підвищили й призначили на посаду командира полку «Київ».

Усю інформацію, яка, на наш погляд, у зверненні викладена як факт, а не як припущення (до того ж, у листі є посилання на свідків і потерпілих місцевих мешканців) і про яку йдеться як про «пляму ганьби на всьому особовому складі батальйону», Віталій сьогодні називає «ОБС» — «одна баба на селі сказала». Тортур він особисто не бачив, фактів примусової праці не пригадує, а всі затримання відбувалися в межах закону, людину утримували на блокпості не більше 10 годин, потім за нею приїздила «служба божа», як іронічно називає Віталій СБУ.

Жодних карцерів, ям або кімнат, які можна було б назвати місцями незаконно тримання, за його словами, на «Бугасі» не було — принаймні, доки він сам там перебував.

Загадка Кузнєцова

У двох із наведених фрагментів нашої розмови з Войцеховським він спершу називає прізвище Олександра Кузнєцова, а потім посилається на «заступника Аброськіна». Окрім того, на цю ж людину посилається й четвертий свідок.

Уперше ім’я Олександра Кузнєцова ми почули від джерела, знайомого з матеріалами розслідування ГПУ. Саме ця людина наголосила, що тієї ночі на блокпості перебував полковник міліції Кузнєцов.

На початку війни Олександр Кузнєцов був помічником заступника міністра внутрішніх справ Миколи Величковича та асистував керівництву МВС у створенні добробатів. У подальшому обіймав посади заступника начальника Департаменту організації діяльності підрозділів міліції особливого призначення (від грудня 2014-го) та заступника начальника ГУ МВС України в Донецькій області В’ячеслава Аброськіна з координації діяльності правоохоронних органів, військових і громадських формувань (з вересня 2015 року).

У листопаді 2014-го в Донецькій області Кузнєцов перебував у відрядженні — як помічник заступника міністра відвідував розташування добровольчих батальйонів.

За словами колишнього бійця «К-2», позивний у Кузнєцова — «Вервульф», але «хлопці називали його «Кузя». Також він стверджує, що Кузнєцов приїздив до розташування «К-2» доволі часто.

У 2014 році Олександр Кузнєцов був помічником заступника міністра​, він мав позивний «Вервульф» Фото: сторінка у facebook

Богдан Войцеховський визнає, що тієї ночі Кузнєцов був на блокпості, у його кімнаті.

«Він приїхав зранку того самого дня з перевіркою. Уночі я його підняв».

Один із опитаних нами бійців «К-2» — перший із чотирьох свідків — каже, що побиття Наздричкіна в приміщенні КПП відбувалося в присутності Кузнєцова.

Сам Кузнєцов, за словами свідка, участі в побитті не брав.

Перераховуючи причетних до побиття Наздричкіна, Цвєтков у жодному дописі не згадує Кузнєцова. Коли ми запитуємо, чи пригадує він на блокпості цю людину, він відповідає: «Кузнєцова я особисто не знаю. У ніч убивства Наздричкіна він був у розташуванні «К-2». За інформацію, яку я отримав від свідків, Кузнєцов давав поради, як правильно позбутися тіла Наздричкіна».

Ми попросили Богдана Войцеховський передати Олександру Кузнєцову наше прохання поспілкуватися з ним. Той відповів, що зв’яжеться, якщо «матиме натхнення». Натхнення, вочевидь, не було — поговорити нам не вдалося.

Чи допитувався Олександр Кузнєцов у межах кримінального провадження щодо «К-2» невідомо, але він точно мав би бути серед ключових свідків. «Медійна ініціатива за права людини» ознайомилася з наказом МВС від листопада 2014 року за підписом на той час замміністра Величковича, який підтверджує, що Олександра Кузнєцова відряджали до ГУМВС України в Донецькій і Луганській областях на 15 діб — з 11 листопада 2014-го. Його свідчення могли б розставити крапки на «і». Так само, як і звіт помічника заступника міністра про листопадову інспекцію добробатів, який мав би зберігатися в архівах МВС.

Ми звернулися із запитом до МВС, чи справді Олександра Кузнєцова відряджали до АТО в листопаді 2014 року, чи є дані про перебування полковника на блокпості «Бугас» у ніч із 20 на 21 листопада 2014 року, чи повідомляв він про порушення прав цивільного населення, попросили надати фрагменти звіту з відрядження, що стосується зазначених дат, а також уточнити, чи обіймає Олександр Кузнєцов якусь посаду в МВС сьогодні.

У відповіді Департамент персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС підтвердив, що Кузнєцова справді відряджали до зони бойових дій в указані дати, але відповідний наказ МВС має гриф «для службового користування» (ДСК).

Щодо інших питань про результати поїздки, МВС посилається на штаб Антитерористичного центру (АТЦ) при СБУ, ці питання начебто не належать до компетенції міністерства. Посилання на Штаб АТЦ СБУ — це загалом дуже зручно: його вже розформували і звертатися за уточненнями немає до кого.

Але складно собі уявити, що міністерство, яке відряджало Кузнєцова, не отримало від нього жодного звіту про поїздку. Навіщо ж тоді було спрямовувати його у відрядження, надавати кошти, бронежилет, каску, автоматичну зброю та боєприпаси? Про все це йдеться в наказі з грифом «ДСК», з яким нам усе ж таки вдалося ознайомитися. Між іншим, виконання наказу контролював особисто міністр. А підполковник (на той час) міліції Кузнєцов рапортував штабу АТЦ?

Із відповіді МВС ми дізнаємося, що Олександра Кузнєцова звільнили з МВС іще в листопаді 2015 року через перехід на роботу до іншого відомства.

Що не так з версією «К-2»?

До версії, якої дотримується Богдан Войцеховський, окрім існування альтернативного викладу подій, є кілька інших принципових питань.

1. Чи міг не помітити «терориста» попередній блокпост Державної прикордонної служби (ДПСУ)?

Один із колишніх бійців підрозділу звертає увагу, що перед блокпостом «К-2» на трасі Маріуполь — Донецьк, на мості при в’їзді до Волновахи розташовувався блокпост ДПСУ, який Наздричкін, рухаючись зі сторони тилу, ніяк не міг оминути. А прикордонники зі свого боку не могли не помітити і просто пропустити без огляду підозрілу автівку з вибухівкою в багажнику, яка, коли дотримуватися логіки керівництва підрозділу, проривалася через блокпости.

2. Бойовий журнал прикордонників

Наше джерело, знайоме з матеріалами розслідування, вважає, що про інсценування теракту свідчить відсутність відповідного запису в журналі бойових дій, який вели прикордонники, що служили на блокпості «Бугас» разом із «К-2».

Цей журнал спеціально вилучався слідчою групою ГПУ. Спробу теракту там повинні були задокументувати, але жодних подібних записів він не містить. Прикордонники, яких опитували в межах провадження, ніяких свідчень про інцидент також не надали: ніхто нічого не бачив і не знає.

У Богдана Войцеховського є на це просте пояснення:

«Я ж прикордонників не контролюю. Не хочу їх образити, але коли нас виставили на цей блокпост, там узагалі нікого, крім «К-2», не було. Ми самі облаштовувались, налагоджували зв’язки з 72 бригадою…

Коли ситуація трохи затихла, приїхали прикордонники, поставили свої гарні будочки по центру дороги. Так, удень вони контролювали автобуси, маршрутки, перевіряли документи. Решту часу займалися якимись своїми питаннями.

На зачистки, наприклад, їздили тільки ми з 72 бригадою, які нас використовували як піхоту, бо їм не вистачало людей. Прикордонники в цьому участі ніколи не брали. Про есбешників що казати? Він у нас тільки один був. Місцеві менти — ці так, були з нами і вдень, і вночі, їх заступало людей п’ять на зміну».

Наступного дня або через день після інциденту на блокпост начебто приїздили співробітники СБУ, які отримали інформацію про спробу теракту на «Бугасі». Згаданий вище колишній боєць був свідком їхньої появи. За його словами, спецслужби оглянули підірване авто, дали зрозуміти, що не вірять у версію про замах на теракт, і поїхали геть.

Але відповідне кримінальне провадження у зв’язку зі спробою вчинити теракт начебто все ж таки порушила місцева поліція. Воно, за словами правоохоронця, переходило від поліції до СБУ і назад. Щоб з’ясувати, на якому етапі справа сьогодні, ми спрямували до СБУ інформаційний запит із такими питаннями:

1. За яким номером зареєстроване згадане провадження щодо подій у ніч із 20 на 21 листопада 2014 року на блокпості «Бугас»?

2. Якою є кваліфікація згідно з Кримінальним кодексом України?

3. Який слідчий орган сьогодні розслідує це кримінальне провадження?

4. Чи встановили підозрюваних у цьому кримінальному провадженні та чи оголосили підозри?

5. Чи здійснювалися затримання в межах цього кримінального провадження?

Ми навмисно жодного разу не згадали ім’я Наздричкіна, адже нас цікавила інформація про розслідування провадження саме версії щодо спроби теракту. Відповідь СБУ виявилася доволі неочікуваною. Чи варто її інтерпретувати як визнання того, що вбивство Наздричкіна й теракт, про який заявили «К-2», — безпосередньо пов’язані?

Що не так із розслідуванням?

Від того часу, як знайшли тіло Володимира Наздричкіна, кримінальне провадження щодо його вбивства кочувало від одного слідчого органу до іншого.

Спершу це розслідувала поліція Волновахи, далі — слідче управління ГУ МВС в Донецькій області, прокуратура Київської області. Відтак у лютому 2016 року слідство доручили Департаменту з розслідування та нагляду в кримінальних провадженнях у сферах державної служби та власності ГПУ.

Сформували слідчу групу, яка орієнтовно працювала півтора року, а сам епізод з убивством Наздричкіна став частиною великого кримінального провадження. У ньому фігурує багато статей Кримінального кодексу України, зокрема, створення злочинної організації, фінансування тероризму групою осіб за попередньою змовою, викрадення, привласнення зброї групою осіб за попередньою змовою, незаконне поводження зі зброєю, умисне вбивство групою осіб за попередньою змовою.

Зрештою, від квітня 2018 року, постанова заступника генпрокурора визначила підслідність за прокуратурою Донецької області.

Слідчий, який нині опікується справою в прокуратурі Донецької області, спілкуватися з нами на цьому етапі розслідування відмовився.

Аналізуючи доступну нам інформацію щодо розслідування, ми звернули увагу на деякі суперечливі моменти.

1. Сумнівна експертиза

Перші експертизи тіла Володимира Наздричкіна відбулися одразу, коли його знайшли.

У результаті розтину експерт дійшов висновку: «Причина смерті — закрита черепно-мозкова травма, субдуральний крововилив, набряк головного мозку».

Нам удалося неформально поспілкуватися із судмедекспертом, який брав участь у перших дослідженнях тіла. Він каже, що смерть Володимира Наздричкіна була насильницькою та настала від черепно-мозкової травми, спричиненої тупим предметом.

Експерт наголошує, що насильницький характер не обов’язково означає вбивство, а свідчить про те, що смерть не була природною і не спричинена хворобою.

Станом на кінець 2014 року в більш ніж 50% випадках, з якими мав справу експерт, смерті були саме насильницькими. Ідеться про період активних бойових дій. У середині 2018 року, для порівняння, під час дослідження тіл, які проводять у Маріуполі, про насильницьку смерть ідеться у 20% випадків.

У листопаді 2014-го експерти ще відправляли біологічні зразки на експертизу до Донецька, на той час уже непідконтрольного. Так відбулося і у випадку з Володимиром Наздричкіним. Це одна із причин, чому наше джерело серед правоохоронців, знайоме з матеріалами розслідування, звинувачує експертів у недобросовісності.

Коректно проведена гематологічна експертиза могла б, приміром, виявити наявність металу в крові Наздричкіна та довести використання наручників, аргументує він.

Факт застосування кайданок сам по собі, можливо, і не слугував би доказом причетності конкретних людей до вбивства, але точно піддав би сумніву версію «К-2» про терориста з вибухівкою в багажнику.

Зрештою, і на фото, що збереглися з похорону Володимира Наздричкіна в родинному архіві, чітко видно сліди на зап’ястках.

Правоохоронець, знайомий із матеріалами слідства ГПУ, наполягає, що першу судмедекспертизу провели некоректно, і що експерт свідомо підігравав убивцям або просто боявся вказати причину смерті.

Експерт сказав, що йому не погрожував жоден із фігурантів цієї історії. За його словами, ця робота значною мірою залежить від питань, які ставить перед ним слідство. Наприклад, щоб установити, чи сліди на зап’ястях убитої людини спричинені використанням наручників, треба проводити спеціальну експертизу на металізацію, і відповідне питання слідчий повинен поставити експерту в постанові про проведення експертизи. Отже, це питання він не досліджував під час роботи над експертизою тіла Наздричкіна — слідчий про це його не попросив.

Майже за два роки після поховання, в грудні 2016-го, якраз за ініціативою слідчої групи ГПУ, яку якість перших експертиз не задовольнила, провели ексгумацію тіла Володимира Наздричкіна та повторну експертизу, вже в Києві.

Після тривалого перебування решток у землі встановити подробиці смерті вже було неможливо, як і зафіксувати сліди від кайданок. Але повторна експертиза все ж виявила, що Наздричкін помер від асфіксії — через удушення.

«Як експерт міг не помітити перелому під’язичної кістки? Навіть якби слідчий не поставив йому відповідне запитання, він не мав права цей факт проігнорувати, — обурюється правоохоронець. — Експертиза зроблена так, щоб пох***ти справу».

«Насправді неякісна судмедекспертиза — звична справа, на жаль. Експерти часто не описують ушкоджень, які не стали причиною смерті, неякісно оглядають тіло, — пояснює представниця потерпілих Євгенія Закревська. — Вони зобов’язані це робити. «Встановити тілесні ушкодження» — це значить установити всі ушкодження. Не лише ті, які призвели до смерті. Але й легкі ушкодження, сліди побиття, тортур, волочіння тощо.

Через це, коли йдеться про вбивство, нерозслідуваними через брак доказів (відповідний висновок судмедекспертизи) часто залишаються тортури чи побиття, які мали місце перед убивством. Це може повністю спотворити картину злочину. Але і слідчі знають як експерти описують ушкодження. І якби було бажання, потрібно було акцентувати увагу на конкретних моментах (зокрема, руки), поставити уточнювальні запитання щодо можливого механізму спричинення.

Зрештою, призначити додаткову чи повторну експертизу… Але в цій ситуації не помітити перелом під’язикової кістки — це щось геть дивне для експерта. Це фактично — неправильно встановити причину смерті».

2. Службове розслідування: проводили чи ні?

За інформацією адвокатки Євгенії Закревської, яка зверталася до правоохоронних органів із відповідними запитами, службове розслідування щодо інциденту не проводили. Ні щодо можливої причетності бійців до смерті Наздричкіна, ні навіть щодо версії представників батальйону про спробу теракту.

Богдан Войцеховський переконує, що службове розслідування таки проводили. Утім, подробиць не озвучує.

«Найчастіше такі розслідування проводять співробітники «кадрів» спільно з внутрішньою безпекою. Думаю, що і в 2015-му, і в 2016-му… Загострення по цій справі періодично відбувалися. Знаєте, як у психічнохворих сезонні загострення, так і з цією справою».

Перший свідок також стверджує, що внутрішнє розслідування щодо Наздричкіна проводили, і що в ньому брали участь працівники внутрішньої безпеки МВС.

Одне з таких розслідувань проводив Департамент внутрішньої безпеки МВС, але, вочевидь, пізніше, а саме вже після звернення бійців «К-2» до Терещука. У 2015 році в межах розслідування опитали не тільки всіх бійців, які поставили підписи під документом, а й узагалі весь особовий склад батальйону. Про результати розслідування бійцям не повідомляли.

Чи долучили матеріали внутрішнього розслідування до матеріалів «справи «К-2», нам з’ясувати не вдалося.

Незрозуміло також, чому факт проведення внутрішнього розслідування в МВС приховують від представника родини Наздричкіна.

3. Чи є свідки?

Правоохоронець, знайомий з матеріалами слідства, з яким ми протягом кількох годин спілкуємося в кафе в центрі Києва, наостанок каже, що в продуктивний фінал розслідування «справи «К-2» не вірить. Водночас називає два ключові фактори: відсутність прямих доказів та «велика політика», тобто незацікавленість у притягненні винних до відповідальності.

Другий фактор відмовляється коментувати в деталях. А от що стосується доказів, то, приміром, у слідства є інформація з вишок мобільного зв’язку про переміщення бійців «К-2», але подібна експертиза не дає точної інформації про місцеперебування, а тільки дуже орієнтовну картину, яка в цьому випадку слугувати доказом не може.

До того ж, на блокпості «Бугас» не знайшли ДНК Наздричкіна, хоча, як запевняє джерело, експерти «вимили там кожен сантиметр». А без цього доказу, за його словами, неможливо довести, що чоловік у принципі колись там з’являвся.

Єдина надія — на свідків.

За нашою інформацією, ще на етапі, коли справа перебувала у Волновасі і фактично одразу після того, як знайшли тіло Надричкіна, слідчий давав оперативним підрозділам доручення витребувати список людей, які несли службу на блокпості й допитати кожного з них. Це доручення повинні були виконати до середини грудня. Але навряд чи це було так просто.

У поліції Волновахи нам розповіли, що спершу представники «К-2» взагалі відмовлялися свідчити. Окремі опитування провели тільки після того, як керівництво місцевої поліції домовилося з командиром підрозділу.

Нам відомо, що в матеріалах справи є свідчення людей, які підтверджують, що бачили, як на блокпості били Наздричкіна. Водночас, знайоме з матеріалами справи джерело переконує, що кілька бійців «К-2», які спершу погодилися свідчити анонімно, начебто відмовилися підтверджувати свої слова слідчому судді, серед них і Цвєтков. І саме це, на думку нашого співрозмовника, є ключовою проблемою розслідування.

Але коли ми запитали Дмитра Цвєткова, чи справді він відмовлявся свідчити, то він це заперечив. Так само й опитані нами інші свідки сказали, що готові свідчити, зокрема й, підтверджувати свої слова для слідчого судді. Але з такою пропозицією слідство до них не зверталося.

Так, четвертий свідок розповідає, що у справі вбивства Володимира Надричкіна його допитували у 2015 році. Хто саме це був, він не пригадує, але одним із трьох був слідчий Донецької обласної поліції, ще один — із прокуратури, розмова відбувалася в Києві. З пропозицією підтвердити свідчення в присутності слідчого судді до нього також ніхто не звертався.

За його оцінками, орієнтовно 30% із тих, хто готовий був свідчити у 2015-му, погодилися б свідчити проти колишнього комбата та його оточення і тепер, але на заваді дві обставини.

По-перше, залякування та погрози, психологічний тиск, яке керівництво почало практикувати від січня 2015 року. Загалом, трьом наших співрозмовникам з-поміж бійців батальйону безпосередньо погрожували. Двоє з трьох окремо одне від одного заявили, що у 2015 році за ними стежили — на їхню думку, це могли бути спецслужби. Крім того, одного зі свідків начебто саме представники СБУ особисто просили не порушувати тему смерті Володимира Наздричкіна.

Другий фактор — це зневіра в правоохоронній системі через відсутність будь-якої помітної та сутнісної реакції на звернення до Терещука й ефективного розслідування викладених фактів.

Інші потенційні свідки

Як ми вже зазначали вище, на блокпосту «Бугас» були також співробітники інших силових відомств.

Наприклад, працівники Держприкордонслужби. На наше прохання один зі свідків запропонував їм поспілкуватися з «Медійною ініціативою за права людини»,  але вони відмовилися, підтвердивши тільки, що у 2015 році їх допитували щодо цих подій під протокол. Який саме протокол, вони не уточнюють.

На КПП були й співробітники СБУ, але штаб АТЦ відмовився надавати слідству інформацію, хто саме перебував там у ніч з 20 на 21 листопада. До речі, подібну реакцію отримала й адвокатка Закревська. Вона також надсилала запит до штабу АТО щодо витребування в керівництва «К-2» переліку затриманих осіб у період з 20 до 23 листопада 2014 року, а також списку співробітників, які несли службу на цій ділянці. Штаб АТО відповів, що «не має правових підстав для витребування вказаних даних», а відповідна інформація в них начебто відсутня.

А от Богдан Войцеховський стверджує, що знає ім’я працівника СБУ. За його словами, це той самий співробітник спецслужб Віктор Мандзик, убитий в березні 2015-го у Волновасі. Чому ж слідство не змогло з’ясувати ім’я співробітника СБУ вчасно, якщо Войцеховський неодноразово допитувався?

Це не єдиний мертвий свідок у цій історії. Утім, це окрема тема для дослідження.

Відео з Наздричкіним: існувало чи ні?

Якщо не свідки, то, можливо, джерелом доказів могли стати підірвані «Жигулі»? Довкола автівки також розгорталася не зовсім прозора історія. Джерело серед правоохоронців розповідає, що експертизи автівки слідство не ініціювало. На його думку, це не мало сенсу.

Іншої думки анонімний боєць, який вважає, що проведення такої експертизи було обов’язком слідства. Ми не переконані, що такої експертизи не проводили. Напевно можемо стверджувати лише те, що на першому етапі розслідування до матеріалів провадження щодо вбивства Наздричкіна в якості речових доказів долучили два фрагменти кузова автомобіля та змиви в 6 пакетах.

Але чи досліджувалися вони, якими є результати експертизи, та чи ці речові докази досі присутні в матеріалах справи, нам не відомо.

Іще одна загадка — відео подій у ніч із 20 на 21 листопада. Від екс-бійця Віталія Трошина ми вперше почули інформацію про відео, де начебто був зафіксований Наздричкін на блокпості. Сам він вважає цей запис міфом, адже жодного разу на власні очі його не бачив. Інший анонімний боєць підтверджує, що чув про відео, але також не бачив його. Він припускає, що воно може існувати, але використовується в якості «певних гарантій і певного впливу».

Хто саме міг би бути автором цього відео, свідки не уточнюють. Водночас ніхто не спростовує того факту, що на спостережній вежі, яку в «К-2» називали «кукушкою», була відеокамера. Саме цей пристрій зафіксував на відео відомий обстріл «Градами» 13 січня 2015 року, який призвів до загибелі щонайменше 12 пасажирів рейсового автобуса «Златоустівка — Донецьк».

Наші співрозмовники, яких ми запитували про камеру, не змогли точно згадати, чи станом на кінець листопада 2014 року її вже встановили. Дехто каже, що так, дехто — сумнівається.

Так чи йнак, а до відео з цієї камери жоден зі свідків доступу не мав і не має, і де можуть зберігатися зафільмовані фрагменти життя батальйону, їм невідомо.

Інші факти щодо діяльності «К-2»

У той самий період, наприкінці 2014 року у Волноваському районі сталося ще кілька інцидентів, які адвокатка Закревська просила правоохоронців перевірити. Ідеться, наприклад, про гучне вбивство бійця 72-ї бригади Сергія Костакова з позивним «Маестро», а також зникнення іншого бійця цього ж підрозділу Віктора Петренка. Але реакції з боку правоохоронних органів на клопотання юристки не було.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Шкаф»: Як фігурант справи «тітушок» уникнув СІЗО

Колишні бійці «К-2» в розмові з нами визнають, що випадки невмотивованого застосування насильства до цивільних траплялися. Зокрема, один із них (перший свідок) згадує запорізького волонтера, якого «К-2» зняли з автобуса та незаконно утримували певний час, бо вважали його приналежність до «запорізького козацтва» (він мав при собі відповідне посвідчення) ознакою того, що він «за ДНР».

Коли з’ясувалося, що чоловік зокрема в якості волонтера збирав допомогу українському війську, комбат начебто заявив: «Поки не помиє парашу, звідси не піде». Але саме наш співрозмовник, за його словами, звільнив чоловіка тієї ж ночі.

З коментаря Богдана Войцеховського можна зробити висновок, що підрозділ щонайменше вдавався до незаконних затримань і використання примусової праці.

— За весь час, що я пам’ятаю, ми декількох сепаратистів ярих затримували, двоє з них потім пішли, до речі, служити в 72 бригаду. Вони два тижні попрацювали в нас на суспільно корисних роботах, поїли з нами за одним столом, покурили ті самі сигарети, і вирішили, що хочуть служити. Один, до речі, досі служить.

— На суспільно корисних роботах, тобто вони утримувались як раби?

— Ні, вони не утримувались як раби. Вони просто перебували на одній з нами території, періодично кудись з нами їздили. Усе було добровільно. Люди, які не хотіли в нас перебувати, спокійно поверталися та йшли.

— А потім їх знаходили в посадках?

— Ну, послухайте, якби я хотів щось подібне вчинити, я би це красиво продумав.

/ Авторка: Марія Томак, координаторка «Медійної ініціативи за права людини»