Send Lette
Інші воєнні злочини

Річниця атаки на залізничний вокзал у Краматорську: чи покарають винних

8 квітня минулого року у Краматорську сталася трагедія, яка забрала життя понад 50 людей. Ще майже сотня отримала поранення. Команда МІПЛ згадує цей день зі свідками і потерпілими ракетного удару, а також аналізує цей злочин з точки зору міжнародного права.

Родина Наталії Степаненко мешкала в українському Нью-Йорку. Це Бахмутський район. 22 березня минулого року в сусідньому селі Новоселівка під час обстрілів загинула її матір. За деякий час туди зайшли російські війська, тож Наталія вирішила тікати. 8 квітня 2022 року разом зі своїми десятирічними дітьми-двійнятами і родичкою Наталія приїхала на залізничний вокзал Краматорська. Звідси влада централізовано евакуйовувала населення.

“Ми приїхали близько 7-ї ранку. В цей час людей було небагато, але згодом їх стало більше. Частина перебувала всередині вокзалу, інші стояли на вулиці. Вхід до будівлі охороняли поліцейські”, – згадує пані Наталія.

Волонтери, які чергували на вокзалі, повідомили їй, що має бути чотири поїзди, які рушать у різні напрямки України. Пасажирів вони поділили на групи: в одній залі – родини з дітьми до 6 років, в іншій – з дітьми від 6 до 14 років (сюди потрапила родина Наталії). Решта – в центральному холі.

“Мені потрібно було хоча б до Києва доїхати, звідти планували їхати до Івано-Франківська. Баба Таня, яка з нами була, мала їхати у Вінницю до сестри. Спочатку ми були на вокзалі разом. Потім зайшли волонтери і сказали, що перший поїзд буде на Хмельницький – об 11:55. Тож кому треба було їхати в цьому напрямку, мали вийти на перон. Наша баба Таня пішла. Я ж із дітьми залишилася всередині вокзалу”, – розповідає Наталія.

За її словами, близько 10:30 вона вирішила вийти на перон. Разом із нею напросилася піти донька Яна. Син Ярослав залишився на вокзалі з речами.

“На пероні намет був, у ньому волонтери давали чай. Баба Таня нахвалювала, що чай дуже смачний та ще й цукерки дають. І Яна захотіла. Я кажу їй: “Вставай у чергу”. Поки вона по чай стояла, я в бік відійшла. Тут ще й односелиця Марина з чоловіком і донькою була – вагітна. Вони приїхали на день раніше, ночували в церкві. Я з нею трохи порозмовляла. Потім дивлюся на Яну – вона вже третя у черзі. Чекаю на неї, на місто дивлюся”, –  згадує Наталія.


Було тепло і тихо, але все змінилося за мить

У цей час з іншого боку вокзалу вулицею йшла краматорчанка Ірина Волянська. Говорить, шо в місті в ті дні було неспокійно. На околицях весь час лунали звуки вибухів. Крамниці закривали, люди виїжджали. Напередодні росіяни розбили залізничну колію, тож рух потягів припинився. Ті, хто хотів евакуюватися, чекали на ремонт залізниці. Ірина теж вирішила виїжджати.

“У цей день оголосили, що колію відремонтували, тож люди збиралися, стягувалися у Краматорськ із різних міст і сіл. Із соцмереж я дізналася, що для виїзду потягом треба записатися у волонтерів. Тож я йшла до вокзалу, щоб дізнатися, як виїхати і записатися на евакуацію”, – згадує Ірина.

Того дня у сквері на привокзальній площі Ірина бачила багато людей, які очікували на виїзд. “Було тепло, навіть спекотно. Я зняла курточку, йшла у футболці. Люди на лавках сиділи, розмовляли, своїми справами займалися, хтось кудись їхав. Тобто був звичайний день: тихий і з чистим небом”, – зазначає Ірина.

Усе змінилося за мить.

“Жодного звуку прильоту не було. Нічого не гуло. І раптом згори звуком ніби куполом  накрило: “Бух! Бух! Бух!” Було страшно, вгорі гуркотіло, внизу почало вибухати. Вилетіли шибки, вибухали автомобілі. Як почало бахкати, люди кричали, бігли у двори п’ятиповерхівок”, – згадує Ірина. Вона сховалася за найближчим кіоском. Вибухи, каже, тривали до пʼяти хвилин. І це здавалося вічністю.

Територія вокзалу після обстрілу. Фото Національна поліція України

Частина ракети влучила у сквер привокзальної площі – за 50–70 метрів від Ірини. Утім найбільше дісталося території залізничного вокзалу.


Донька сказала: “Мамо, я вмираю”

Наталія Степаненко з родиною опинилася в епіцентрі вибуху. Що трапилося, вона зрозуміла не одразу.

“Я стояла, дивилася на місто. Раптом в очах потемніло, заклало вуха. Коли отямилася, виявилося, що лежу. Був шок – я не розуміла, що сталося. Підняла голову, а навколо лежать люди. Марина лежить, її чоловік, дівчинку їхню не побачила. Усі лежать. Чоловік, який наливав чай, взагалі опинився за наметом. Я хотіла підвестися, Яну шукати. Але встати не змогла. І коли я глянула на свою ногу, то побачила, що вона розірвана на шматки – нижче коліна на шкірі все висить”, – розповідає Наталія.

Скріншот із відео після обстрілу вокзалу Краматорська з телеграм-каналу Zelenskiy/Official

Свою доньку Яну Наталія побачила за пів метра від себе. Вона лежала згори на бабі Тетяні.

“Мене підкинуло ніби на тому ж місці, де я стояла. Яна в черзі стояла десь за півтора метра від мене, за моєю спиною. А баба Таня – на краю перону, метрів 5-7 до неї було. Після вибуху, коли я підняла голову, то побачила її обличчя – за пів метра від мене, а на ній – Янка. Вона розплющує очі, починає плакати і каже: “Мамо, я вмираю”. Я відповідаю: “Ти що? Ні! В жодному разі!” Вона відповзла. Я почала бабу Таню чіпати, а в неї піна пішла з рота. Я зрозуміла, що все. Якби вона поранена була, то стогнала б, напевно, якісь ознаки б подавала. А тут взагалі нічого. Почали бігати хлопці – поліцейські та у військовій формі. Вони одразу Яні ноги перетягнули, забрали її. Потім мені одну і другу ноги перев’язали. Мені на одній нозі вирвало внизу шматок, а друга була роздроблена”, – згадує Наталія.

Жінку віднесли до мікроавтобусу, на якому разом із іншими пораненими відвезли до лікарні.

“Мене хлопці між сидіннями поклали. Жінка ще одна лежала і чоловік у кінці. Жінка намагалася підвести голову, подивитись на свої ноги, у неї ноги по коліна десь не було. Хлопці, які нас везли до лікарні, постійно казали мені: “Не заплющуй очі”. Це те, що я пам’ятаю. А далі прокинулася у лікарні”, – ділиться Наталія.


Ірина Волянська: У мене не виникло бажання бігти, а навпаки думка: “Стій, треба буде допомогти”

Ірина Волянська згадує, що ані перед, ані під час вибуху сигнал тривоги не лунав. Він увімкнувся вже після вибуху: “Під час вибухів у мене був ступор – люди ж по-різному реагують. У мене не виникло бажання бігти, а навпаки думка: “Стій, треба буде допомогти”. І я завмерла”.

Коли вибухи вщухли, вона вийшла зі свого укриття. Побачене її шокувало.

“Видовище було страшне. Багато крові, багато поранених. Тіло дитини лежало без голови. Горіли машини. Від зупинки від’їжджав тролейбус, побитий осколками. Люди одне одному надавали допомогу. Також допомогу надавали поліцейські. Побачила чоловіка з пораненою рукою. Я пам’ятаю, що взяла у хлопця турнікет, перев’язала ту руку і думаю: “Піду, бо у мене вдома маленькі діти і я не знаю, що буде. Може, буде ще гірше”, – згадує Ірина. За 10 хвилин, коли вона йшла з місця трагедії, побачила, як до вокзалу їдуть машини швидкої допомоги. Вважає, що коли б заряд із ракети розлетівся безпосередньо у сквері, то постраждалих було б рази в чотири більше.

Залізничний вокзал Краматорська після обстрілу. Фото з телеграм-каналу Zelenskiy/Official

Наступного дня Ірина евакуювалася з дітьми з Краматорська, але вже автобусом. У Дніпрі, куди вона приїхала, познайомилася з дівчиною, яка під час ракетного обстрілу перебувала всередині вокзалу. За її словами, в результаті вибуху скло з вікон посипалося всередину вокзалу, через що люди отримали поранення.


Знов зустрілася зі своїми дітьми на залізничному вокзалі, але в Дніпрі

Наталія Степаненко прийшла до тями у лікарні в Павлограді. Незабаром її відправили до лікарні в Дніпрі. Там, на четвертий день після трагедії, вона дізналася, що її донька вижила і перебуває в Дніпрі у дитячій лікарні. Її знайшла родичка Наталії. Про те, що син Ярослав у безпеці, Наталія дізналася від поліцейського, який повідомив, що спочатку забрав Ярослава до себе, а потім передав рідним Наталії.

“У дітей були свої телефони. Але під час удару Янин телефон випав. У той час коли вона відповзла і була від мене на відстані простягнутої руки, я сиділа на землі і побачила Янину сумочку, телефон. У цей момент повз нас йшла якась жінка, переступила через мене, підняла Янин телефон і мовчки почала йти далі. Я це побачила, накричала на неї, вона кинула телефон. Я його забрала і поклала собі в кишеню. Потім Яну забрали, вона залишилася без телефону. Тому зв’язку з нею не було. Лише за деякий час її знайшла наша родичка, передала їй телефон. З того часу ми з Яною були на зв’язку”.

У лікарні виявилося, що окрім кінцівок ніг, у Наталії пошкоджений кишечник.

“У Павлограді ногу мені зібрали в апарат Ілізарова, але пальцями ворушити не могла. Я в медицині пропрацювала 10 років, розуміла, що шансів зберегти ногу немає. А коли привезли до Дніпра, то лікар запитав, чи не вагітна я. Відповіла, що ні. У мене був живіт великий, надутий. Мене нудило постійно, не могла нічого їсти. У Павлограді підозрювали, що це камені в підшлунковій або в жовчному. А в Дніпрі виявилося, що у мене там уламок, який порвав товстий кишечник. Прооперували”, – розповідає Наталія.

Наталія Степаненко в лікарні. Фото Віктор Ковальчук

Згодом Наталія дізналася і про долю односелиці Марини. Її чоловік і донька загинули на місці. За життя Марини, яка була на 5-му місяці вагітності, лікарі боролися два дні, але марно, вона померла.

За кілька днів Наталія зустрілася зі своїми дітьми знов на залізничному вокзалі. Цього разу – в Дніпрі. Звідти її з донькою відправили на подальше лікування до Львова. Згодом вони всією родиною виїхали до США, де Наталія з Яною проходять спецлікування і реабілітацію.

Родина Наталії Степаненко перед поїздкою в США. Фото МОЗ

В. о. директора департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської облвійськадміністрації Вікторія Кулик повідомляла, що медзаклади Дніпропетровщини прийняли 98 поранених із Краматорська. Постраждалих доставляли з мінно-вибуховими пораненнями кінцівок, хребта, внутрішніх органів, струсами мозку, контузіями. Шестеро дітей і семеро дорослих мали тяжкі та вкрай тяжкі травми. Більшість перебували в стані середньої важкості.


Запуск ракети з окупованої частини  Донеччини: версія правоохоронців

За інформацією Служби безпеки України, 8 квітня в результаті обстрілу залізничного вокзалу станції Краматорськ загинула 61 людина, ще 121 отримала поранення. Експертиза СБУ встановила, що ракетний обстріл здійснили з території Донецької області, яку Російська Федерація окупувала у 2014 році.

“Для обстрілу застосували керовану одноступінчасту твердопаливну ракету 9М79-1 із зарядом касет. На широкий загал вона більше відома як “Точка У”. За інформацією СБУ, декілька комплексів із “Точкою У” розміщені на окупованих територіях Донбасу та використовуються загарбниками вже протягом 8 років. Слідчі СБУ продовжують свою роботу і поповнюють доказову базу в межах кримінального провадження за ст. 438 (порушення законів та звичаїв війни) Кримінального кодексу України”, – йшлося у повідомленні СБУ. Отже справу розглядають як воєнний злочин.

Ракета системи “Точка-У”. Фото з Facebook Павла Кириленка

В інтерв’ю Укрінформу прессекретарка головного управління СБУ Донецької та Луганської областей Галина Прищепа повідомила, що ворожі ракети на залізничний вокзал у Краматорську 8 квітня прилетіли з окупованого Шахтарська або Старобешевого. Однак точне місце пострілу не встановлено.

“Слідство триває. Воно доволі довго триватиме. Доки ми не спіймаємо якогось бойовика з того боку і він не розповість, що був свідком обстрілу, що “Точка-У” стояла там-то, і що ця установка випустила ракету, яка влучила у вокзал. Тобто ми можемо проводити експертизи, досудове розслідування, але доки не буде конкретних свідків, ми не зможемо завершити цю справу”, – зазначила прессекретарка.

На користь версії про обстріл з боку окупованих територій свідчить і краматорчанка Ірина Волянська. За її словами, після обстрілу вона пішла додому збирати речі, зайшла в один із магазинів, де почула, як чоловік розповідав, що бачив, як ракета летіла в небі в районі Дружківки. Зазначимо, що Дружківка розташована в напрямку, про який йшлося у повідомленні СБУ.

Можливі напрямки запуску ракети з окупованої території Донецької області. Скриншот мапи Googlе

Зазначимо, що 8 квітня 2022 року о 10:24 в телеграм-каналі “Типовий Донецьк” за 20 хвилин до появи повідомлень про ракетний удар по Краматорському вокзалу було опубліковано відео запуску двох ракет начебто з окупованого Шахтарська.

Скріншоти з телеграм-каналу “Типовий Донецьк”

Скріншоти з телеграм-каналу “Типовий Донецьк”

Висновок міжнародних правозахисників: ракета випущена з підконтрольної Росії території

Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch (HRW) спільно з дослідницькою групою SITU Research опублікували результати власного дослідження того, що сталося в Краматорську.

Вони вивчили понад 200 фото- і відеоматеріалів, опитали свідків подій. Зібрані докази переконливо вказують на те, що ракета була випущена з підконтрольної Росії території на сході України. Для атаки російські війська використали балістичну ракету 9М79К-1, або “Точку У”, оснащену касетною боєголовкою.

За словами керівниці департаменту криз і конфліктів HRW Айди Сойєр, ракета вибухнула в повітрі приблизно на висоті 2 км над землею над залізничним вокзалом і випустила 50 суббоєприпасів, або бомб. Вони розлетілися на майже 16 тисяч маленьких металевих осколків, які накрили велику територію навколо вокзалу. Саме ці осколки відривали людям кінцівки і спричиняли смертельні поранення.

Експерти Human Rights Watch виявили 32 різні точки падіння суббоєприпасів, розташовані на території приблизно 55 000 квадратних метрів, що дорівнює розміру 10 футбольних полів. 

Щодо напрямку здійснення обстрілу, то Human Rights Watch вважає, що аналіз відеоматеріалів, позначених як запуск ракет із міста Шахтарськ Донецької області 8 квітня, не дав переконливих результатів щодо місця та дати фільмування. Натомість правозахисники вважають, що запуск ракети міг бути здійснений поблизу села Куньє в Харківській області, яке розташоване на північний захід від Краматорська. Такі висновки зроблені, враховуючи супутникові знімки, свідчення місцевих жителів і знайдені на землі рештки ракетної системи “Точка У” під час огляду території після її деокупації.

Можливий напрямок запуску ракети з Харківської області. Скриншот мапи Googlе

Водночас правозахисники визнають, що попри виявлення можливого місця запуску ракети потрібне подальше розслідування, аби остаточно визначити, звідки здійснили пуск. Human Rights Watch заявляє, що атака на залізничний вокзал у Краматорську – це порушення законів та звичаїв війни, тобто воєнний злочин.

Такої ж думки дотримується Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ, керуючий партнер АО “Амбрела”, адвокат Регіонального центру прав людини.

“Атака на залізничний вокзал невибірковою зброєю в той час, коли звідти відбувалася масова евакуація цивільних, красномовно свідчить про вчинення воєнного злочину.

Міжнародне гуманітарне право обмежує методи і засоби ведення війни, серед яких є заборона нападів невибіркового характеру, наслідки яких не розрізняють цивільних осіб та воєнні об’єкти. Доступні загалу матеріали свідчать, що під час обстрілу вокзалу цивільні особи були уражені численними уламками, які після вибухів розлетілися навсібіч. Це підтверджує здійснення атаки зброєю невибіркової дії. Вчинення цього нападу становить серйозне порушення Женевських конвенцій та Додаткового протоколу № 1 до них, що і є воєнним злочином.

Для того аби усунути всі сумніви, надалі проаналізуємо атаку за суворими критеріями. По-перше, лише військова ціль може бути предметом атаки. Тут варто брати до уваги те, що законодавство досить широко визначає, що є військовою ціллю, і це необов’язково місця, де розміщені збройні сили або військова техніка. Військова ціль – це об’єкти, ураження яких допомагає отримати військову перевагу. З огляду на це, я би сказав, що залізничний вузол може бути об’єктом подвійного призначення, тому що він використовується і військовими, і цивільними. 

По-друге, наявність військової цілі ще не дає право на обстріл. Потрібно оцінити досяжність військової переваги та пропорційність атаки. Для перевірки останньої треба визначити, чи здатна атака принести військову перевагу. По-третє, навіть якщо така мета досягається, то атака має здійснюватися у спосіб, який завдає найменшої шкоди цивільним особам та іншим захищеним міжнародним гуманітарним правом обʼєктам. За будь-яких умов, військова перевага в результаті атаки повинна переважати шкоду.

У випадку з залізничним вокзалом у Краматорську жодної військової переваги атакою на залізничний вокзал не отримано. Натомість завдано великої шкоди цивільному населенню. Відповідно, можемо робити чіткі висновки, що тут було порушено правило міжнародного гуманітарного права: в досягненні військової переваги атака не має спричинити непропорційний збиток цивільному населенню. Отже, був скоєний воєнний злочин.

Інше питання – притягнення винних до відповідальності. Зрозуміло, що знайти безпосередніх виконавців запуску ракети СБУ буде непросто. Не на користь у цьому і час, який все більше віддаляє нас від дати скоєння злочину. І тут війна Росії проти України оголила певні проблеми, пов’язані з недосконалістю українського законодавства. Зокрема, наше кримінальне законодавство передбачає лише персональну відповідальність. Але чи задовольнить суспільство притягнення до відповідальності лише безпосередніх виконавців запуску ракети з нижчої ланки військових, якщо навіть їх знайдуть? Вірогідно, суспільство очікує, що відповідальність понесуть і найвищі чини окупаційних військ. 

Цьому могло б посприяти застосування Римського статуту.  Зокрема, відповідно до статті 28 Римського статуту, військовий командир та інші начальники несуть відповідальність за злочини, вчинені силами, які перебувають під їх командуванням і контролем. Це не тільки дозволяє притягнути до відповідальності високопосадовців, а й швидше завершити справу, бо легше знайти відповідальне військове командування, що дозволило вчинення воєнного злочину або через не здійснення належного контролю його фактично зумовило, ніж осіб, які здійснили пуск ракети. Однак, на жаль, Україна досі не ратифікувала Римський статут. На мою думку, ратифікація значно б покращила ситуацію з розслідуванням воєнних злочинів і притягненням винних до відповідальності. Як приклад, наведу ситуацію з загальновідомим ордером на арешт Путіна. Ордер був складений на підставі статті 28 Римського статуту”.

P. S. Під час підготовки цього матеріалу МІПЛ завчасно звернулася до Служби безпеки України з проханням повідомити, на якій стадії перебуває розслідування щодо ракетної атаки на залізничний вокзал станції Краматорськ. Утім на момент публікації СБУ відповіді не надала.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
Жертвами сексуального насильства в умовах війни торік стали 85 українців, зокрема двоє дітей — звіт ООН

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні заявляє, що має дані про 52 чоловіка, 31 одну жінку, а також двох неповнолітніх, які у 2023 році постраждали від сексуального насильства, пов’язаного з війною. Ці злочини скоєні як проти цивільних, так і проти військовополонених.

24 Квітня 2024

Інші воєнні злочини
В Росії до 12 і 11 років суворого режиму засудили двох українців, яких звинуватили у замаху на окупаційного “мера” Бердянська

Південний окружний військовий суд Росії оголосив вирок щодо Віталія Расторгуєва і Володимира Кривцуна. Чоловіків звинуватили у підготовці акту міжнародного тероризму за нібито намір підірвати авто з головою окупаційної військово-цивільної адміністрації в Бердянську.

18 Квітня 2024

Інші воєнні злочини
Херсон — Лефортово — Ростов: херсонців, яких Росія утримує за “тероризм”, почали судити

Сергій Офіцеров, Юрій Кайов, Сергій Ковальський, Костянтин Резнік, Сергій Кабаков, Денис Лялька, Сергій Гейдт, Олег Богданов і Юрій Тавожнянський — цивільні херсонці, яких росіяни викрали влітку 2022 року. Їх звинувачують у “підготовці та скоєнні акту міжнародного тероризму”. Із 20 лютого 2023 року дев’ятьох херсонців тримають у СІЗО № 1 у Ростові і незаконно судять.

3 Квітня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
У справі Медведєва 14 місяців не можуть почати досліджувати докази. Чому унікальна незаочна справа проти росіянина стоїть на місці? 

Андрій Медведєв ― російський військовий, якого судять очно за воєнний злочин. Він один із небагатьох, кого можна побачити на лаві підсудних ― тож процес історичний та унікальний. Але справа в суді вже 14 місяців, а досліджувати докази все ще не почали. МІПЛ пояснює, чому так відбувається. 

17 Червня 2024

Аналітика
Насильницькі зникнення: національна практика v. міжнародні стандарти

Проблема насильницьких зникнень набула нового значення для України через умови триваючого збройного конфлікту на її території. Починаючи з 2014 року, з окупації Кримського півострова та збройного протистояння у межах окремих районів у Донецькій та Луганській областях, правоохоронні органи України фіксували випадки зникнень та затримань осіб на території, яка перебувала під контролем РФ. Такі ж випадки продовжують документувати і після повномасштабного вторгнення РФ на територію України.

15 Червня 2024

Війна і правосуддя
Херсонський діджей-втікач, проієрей з Черкас і корегування по Миколаєву через Telegram: 56 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

15 Червня 2024

Більше публікацій