Родини викрадених росіянами цивільних вимагають створити єдиний реєстр цивільних бранців РФ і повернути їхніх рідних додому
У суботу, 19 липня, в Києві відбулася акція “Покинуті в полоні. 4 роки байдужості”. Захід ініціювала громадська організація “Цивільні в полоні”. Вже традиційно рідні цивільних бранців РФ та інші активісти зібралися в центрі столиці на Контрактовій площі, щоб привернути увагу більшої кількості людей до питання повернення українців з російського полону.
Ведучою заходу стала Ірина Швець. Киянка вже чотири роки чекає на повернення з російської неволі свого чоловіка Олександра Кудріна.
Ірина Швець у мікрофона. Фото: МІПЛ
Журналісткам МІПЛ Ірина розповіла, що велика війна застала Олександра у Бучі. Виїхати з міста чоловік не встиг. Подружжя підтримувало зв’язок телефоном. Проте не завжди це вдавалося. Мережа ловила погано. Крім того, Олександр знав, що окупанти перехоплюють телефонні розмови.
Будинок Кудріна стояв у центрі Бучі. Цей район перебував під постійними обстрілами. Лишатися там було небезпечно, тож Олександр перебрався до приватного будинку свого товариша.
“Він мені говорив, що все буде добре. Розповідав, що в одному з підвалів ховалися 160 жінок з дітьми. Я знаю, що він туди приносив хліб і воду”, — ділиться Ірина.
Викрадений в Бучі Олександр Кудрін. Фото з соціальних мереж
Востаннє вони спілкувались ввечері 21 березня 2022 року. Наступного дня Олександр на зв’язок не вийшов. За кілька днів українська армія звільнила Київську область. Тоді з Іриною зв’язався знайомий Олександра. Він розповів, що 22 березня російські військові підірвали вежі мобільного зв’язку. І невдовзі викрали Олександра з подвір’я будинку, в якому вони жили. Кудрін просто вийшов на вулицю у той момент, коли у двір заїхав російський БТР. Військові РФ побачили Олександра — чоловіка кремезної статури з татуюваннями на тілі — вирішили, що він азовець, наділи йому кайданки на руки і вивезли у невідомому напрямку.
Довгий час Ірина не мала жодної інформації про місце перебування чоловіка. У 2023 році від звільненого з полону військовослужбовця вона дізналася, що Олександра спочатку привезли в Гостомель, а наступного дня вивезли до Білорусі. 25-го березня вони вже були в СІЗО №2 у Новозибкові Брянської області, де всі полонені пройшли жорстоку “прийомку”.
Фото: МІПЛ
Минулого року Ірина дізналася, що її чоловіка утримують в колонії міста Донський Тульської області.
“Хлопці розповідають, що їх змушували там стояти по 14 годин на день. Відбій о 22:00, але їх будять о 23:30, а потім о 3:30. Під час цих нічних підйомів їх щось змушують робити цілу годину (від звільнених військовополонених МІПЛ відомо, що вночі бранців змушують стояти або “качатися”, тобто багато разів присідати — прим. ред.) А о 6-й ранку вже треба вставати”, — переповідає розповіді звільнених полонених Ірина.
“З їжі дають, як розповідають, скибку чорного хліба, пів скибки білого, якусь кашу. Коли хлопці це розповідають, я починаю плакати, тому вони стараються говорити без подробиць”, — каже жінка.
Вона зазначає, що її чоловік має проблеми зі шлунком, страждає на гастрит. Його вага зараз становить 68 кг, тоді як до викрадення він важив 104 кг.
“Росіяни говорять цивільним, що їх ніхто не буде міняти. Поки не закінчиться війна, їх нікуди не відпустять. Говорять, що вони Україні не потрібні”, — розповідає жінка.
На її думку, Україна робить недостатньо для звільнення цивільних бранців РФ. На акції Ірина Швець озвучила цифри — понад 16 тисяч захоплених цивільних, з них повернули лише 298.
Фото: МІПЛ
“Це не просто цифри, це життя! Це люди, яких залишили на поталу байдужості”, — обурюється Швець. Вона зазначила, що досі в Україні не створено повного і єдиного реєстру цивільних утримуваних, а також немає установи, яка відповідала б за повернення цивільних.
“Ми вимагаємо негайної дії, негайної відповідальності і негайного повернення. Ми вимагаємо справедливості, бо кожен день мовчання — це ще один день болю, зради і смерті для тих, хто покинутий в полоні”, — закликає Ірина.
Інша представниця ГО “Цивільні в полоні” Оксана Дорохова говорить: “Ми не можемо не помічати несправедливість, адже в полоні досі залишаються цивільні. Це прості люди — вчителі, волонтери, фермери, айтівці, водії, медики, студенти, просто чиїсь старенькі батьки, які стали заручниками війни. Вони досі за гратами і дуже часто без жодного юридичного статусу, без зв’язку із зовнішнім світом, без прав і надії”.
Оксана Дорохова — дружина цивільного утримуваного Сергія Дорохова. Журналістам МІПЛ жінка розповіла, що її чоловік за освітою електромонтажник. Разом вони жили в Ірпені на Київщині.
Викрадений росіянами Сергій Дорохов. Фото з сімейного архіву
На початку вторгнення Світлані вдалося виїхати у безпечне місце, а її чоловік залишився вдома. У них в будинку був генератор і свердловина, тож люди приходили до них по воду. Періодично Сергій телефонував дружині, звітував, що живий. Востаннє він вийшов на зв’язок 15 березня 2022 року, а за місяць жінці зателефонували з Національного інформаційного бюро і повідомили, що чоловік у російському полоні.
На акції Світлана закликає українську владу включати цивільних в списки на обміни і звертає увагу, що досі не створено єдиного відповідального органу для вирішення питань звільнення цивільних.
“Досить переводити стрілки і посилатися на “не наш профіль”. Ми вимагаємо створити єдине вікно для сімей цивільних полонених, один орган, одну структуру, один центр, якій справді діятиме”, — каже вона.
“І головне — цивільні полонені такі ж громадяни України, їхнє життя так само має цінність! Включайте цивільних у кожен обмін! Ви не маєте права забирати у них шанс, а у нас надію. Цивільні мають бути вільними!”, — звертається Світлана до представників влади.
У заході також взяли участь рідні тих цивільних, про долю яких невідомо з моменту викрадення. Серед них Сергій Строєв — громадський активіст, діджей. Чоловіка російські силовики захопили 28 квітня 2022 року вдома у селищі Ківшарівка, що на Харківщині. Його матері Ользі відомо лише те, що представники так званої “ЛНР” утримували сина пару днів у Куп’янському відділі поліції, після чого вивезли. З того часу його місце перебування невідоме. Російська сторона і окупаційні органи у так званих “ЛДНР” його затримання не підтверджують.
Викрадений росіянами Сергій Строєв. Фото із сімейного архіву
Ольга Строєва регулярно відвідує подібні акції, спеціально приїжджає на них з Харкова.
“У мене одне бажання, — зі сльозами говорить жінка, — знайти сина”. Вона просить державні органи звернути увагу на категорію зниклих безвісти і займатися їхнім пошуком.
Інша харків’янка Світлана Герасимова розповіла МІПЛ, що її син Михайло Слободян жив у селі Богданівське Куп’янського району. Це село розташоване неподалік кордону з РФ. Воно було окуповане ще напочатку повномасштабного вторгнення.
Михайла російські силовики викрали 9 березня 2023 року. Чоловіка забрали просто з його будинку. До сьогодні місце перебування Слободяна невідоме. І хоча у родини є підстави вважати, що Михайло у полоні, російська сторона це не підтверджує.
Ольга Строєва (праворуч) і Світлана Герасимова (ліворуч). Фото: МІПЛ
“Я чекаю, щоб мені допомогли знайти сина і знайшли механізм повернення цивільних в Україну. Зараз ми живемо від обміну до обміну — з надією побачити у списках рідне прізвище”, — говорить Світлана Герасимова.
Представників Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими на заході не було. Натомість перед присутніми виступив представник Офісу Омбудсмана України Владислав Кулик. Він спростував твердження учасників акції про те, що держава нічого не робить для звільнення цивільних, зазначивши, що Україна постійно веде перемовини. За його словами, українська сторона чітко наголосила на тому, що всі цивільні мають бути повернуті без будь-яких умов. Також він повідомив, що інформація про цивільних регулярно передається списками до переговорної групи Координаційного штабу і до російської сторони, Уповноваженому з прав людини в Російської Федерації.
Владислав Кулик, представник Офісу Омбудсмана України, біля мікрофону. Фото: МІПЛ
Разом з тим Кулик відмітив важливість таких акцій: “Такі акції — це демонстрація того, що ця проблема у нас є, це проблема глобального характеру. І ми працюємо задля того, щоб всі повернулися”.
Матеріал підготовлено за участі Марини Кулініч.
