Російські окупанти перетворили 20-річного студента з Мелітополя на “зрадника батьківщини”
Двоє екіпірованих і озброєних автоматами чоловіків тарабанять у двері квартири, ті відразу відчиняються, і спецслужбовці, на формі яких тепер чітко видно напис “ФСБ”, ввалються в приміщення. Перед ними вже лежить долілиць людина. Серед ґвалту можна розчути глухий вигук “Руки за спину”.
Наступний кадр — затриманий із заблюреним обличчям і зміненим голосом дає на камеру “свідчення” про начебто організацію теракта.
Це відео в травні 2023 року опублікували російські Telegram-канали. На ньому нібито зафіксовано затримання і подальше зізнання Владислава Відлацького — 18-річного мешканця окупованого Мелітополя.
Росія звинуватила хлопця в “ізмєнє родінє” і влаштувала безкінечний судовий процес, щоб довести цей “злочин”. Українцю загрожує 20 років позбавлення волі. Сестра Владислава Валерія Відлацька розповіла МІПЛ його історію.
“Зі мною все нормально”
На момент повномасштабного вторгнення Владислав жив у Мелітополі Запорізької області, навчався на першому курсі Таврійського агротехнологічного університету. Був звичайним хлопцем — грав у компʼютерні ігри, займався спортом.
Родинний будинок розташовувався неподалік — в селищі Нове, за 5 км від міста. Батько працював на приватному підприємстві, а мама та бабуся вчителювали, та на загарбників працювати відмовились.
В умовах окупації хлопець продовжував навчатися — онлайн. Щоб вижити на захопленій ворогом території, був вимушений отримати російський паспорт. У подальшому це й дозволило окупантам порушити проти нього справу саме за статтею 275 Кримінального кодексу Росії, тобто за “державну зраду”. Його також звинуватили за 205 статтею, вона стосується тероризму.
Владислав Відлацький, викрадений в Мелітополі студент. Фото з сімейного архіву
Відлацького затримали 10 травня 2023 року на орендованій квартирі разом із його дівчиною, яка саме приїхала в гості (імʼя не вказуємо з міркувань безпеки). За кілька днів її випустили, але вона відмовилася спілкуватися з рідними хлопця. Сестра Владислава Валерія писала їй у соцмережах, але дівчина не відповіла і зрештою заблокувала її. Пізніше і сам Владислав намагався звʼязатися з дівчиною, але відповіді на свої листи не отримав.
За цією ж “справою” росіяни арештували ще двох знайомих Відлацького, які також досі перебувають у неволі.
Впродовж наступних трьох днів після затримання Валерія продовжувала контактувати з братом — він лаконічно відповідав на її питання в Telegram. Утім підтверджень, що ці повідомлення приходили саме від нього, немає.
“Було видно, що він відповідає короткими фразами, — пригадує Валерія. — І я зрозуміла, що щось не так. Та й з’являвся він рідко, тобто була незвична для нього поведінка”.
Затримання Владислава Відлацького. Відео з російських телеграм-каналах
11 чи 12 травня хлопець навіть записав відеоповідомлення для Валерії. “Сестро, зі мною все нормально, — каже хлопець на відео, ніяково посміхаючись. — В принципі, все добре. Просто роботу шукаю, тому вчора не міг нормально поговорити з тобою телефоном”.
Упродовж цього монологу хлопець періодично вскидує очі вгору, наче дивиться на когось поруч.
Карцер за немиту чашку
Десь за тиждень після зникнення хлопця з родиною звʼязалася призначена окупантами адвокатка Наталія Калмикова, яка до повномасштабного вторгнення працювала в Запорізькій області і була членкинею Асоціації адвокатів України.
Саме Калмикова повідомила Відлацьким, що Владислава “арештували” й утримують у Мелітополі, проте місце перебування хлопця не уточнила.
Згодом у будинку його батьків у Новому провели обшук — люди в балаклавах перевернули все догори дригом і вилучили мобільні телефони. У матері Владислава випитували, чому вона не отримала російський паспорт, та все ж фізично батьків чіпати не стали.
Відлацькі довго намагалися розшукати сина: зверталися в російську комендатуру та інші інстанції, аж поки хтось зі знайомих порадив їхати в Чонгар. Це село у Генічеському районі на Херсонщині стало російським хабом для утримання українців, затриманих на окупованих територіях. Батько так і зробив. Уже на місці він подав запит, щоб дізнатися, чи утримують Владислав у місцевому СІЗО. Та хлопець сам вийшов на звʼязок — від нього почали приходити листи, з яких стало відомо, що він дійсно в Чонгарі.
Ілюстративне фото
Там Владислав перебував до кінця 2023 року, поки тривало досудове розслідування. Після цього окупанти перемістили його в Маріуполь.
У листуванні хлопець не розповідав рідним про затримання, лише коротко повідомляв, що в нього все нормально. Інколи просив щось передати — родичам дозволяли приносити деякі речі і продукти.
“З того, що треба: мило господарське, кипʼятильник із довгим шнуром і щоб він товстий був, бо тонкий сильно нагрівається і швидко перегорає. Ще цигарок один блок — це для руху далі, а не щоб палити. І настільну гру, можете купити в будинку побуту “Южний”. Якщо вийде, то “Манчкін”, дякую”, — йдеться в одному з листів Владислава.
Під час утримання в Чонгарі хлопець навіть набрав вагу: годували кашею з хлібом, а прогулянки не дозволялися, тож він майже не рухався. Інформацію про умови в СІЗО рідні дізнавались частково з листів Владислава. Час від часу з ними також звʼязувалися колишні його сокамерники, які виходили на свободу. На прохання хлопця вони телефонували чи писали Валерії і запевняли, що з її братом все гаразд.
У Маріуполі, де хлопець перебуває зараз, арештантам дозволяють виходити у двір на прогулянку. “Там у них і перукар є, і банний день теж, — розповідає Валерія. — Всі умови, саме як у в’язниці, а не як у полоні, де утримують [українських] військових і що ми звикли бачити”.
Та й харчування в тутешньому СІЗО теж відрізняється. “Владислав казав, що кілька разів на тиждень навіть м’ясо буває”, — додає дівчина.
Водночас було й таке, що хлопця на кілька днів закрили в карцері — за те, що не помив чашку. В Маріуполі батькам дозволили зустрітися з Владиславом. Перше побачення відбулося на початку серпня 2024-го.
Владислав Відлацький до того, як його незаконно затримали представники ФСБ. Фото з сімейного архіву
Попри те що взагалі можна мати два побачення на місяць, ці довгоочікувані зустрічі стають не завжди. Якось Відлацькі приїхали на чергову зустріч, але дізналися, що Владислава повезли на суд у Мелітополь. Заздалегідь їм про це ніхто не повідомив.
Адвокатка Калмикова вкрай рідко контактує з рідними хлопця. “Я так розумію, що тільки коли їй дають дозвіл на це, вона спілкується з моїми батьками і дає якусь інформацію”, — каже Валерія.
Одного разу батько Владислава приїхав на судове засідання в Мелітополь, щоб побачити сина. Це стало можливим саме завдяки тому, що Калмикова попередньо повідомила дату й місце розгляду справи.
“На суді був радий побачити тата. Стільки емоцій — і не знаєш, що казати”, — написав після цього батькам Владислав у листі від 4 жовтня 2024 року.
З початку серпня 2024-го він почав казати рідним, що чекає на вирок. Утім станом на початок березня 2025-го окупаційний суд так і не виніс вердикт: Владислав досі перебуває в СІЗО на окупованій території України.
Авторка: Євгенія Корольова, журналістка МІПЛ
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст необов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Треба родичам цих люде звертатися до міжнародного суду по правам людини, писати в міжнародні організації, не мовчати, а прямим текстом казати, що на окупованих теріторіях знищують українців. А на теріторії України повина бути правова допомога, як складати, та куди відправляти ці документи.
Та невже? Перепрошую, хлопчік отримав російський паспорт.
Істоти…без цінностей
Оголосили “зроадником батьківщини” при тому, що його Батьківщина – Україна! І Україні він не зрдажував!