Send Lette
Військовополонені

Ряжське СІЗО № 2: як українських військовополонених мордують в Росії

Місто Ряжськ у Рязанській області — одна з багатьох точка на карті Росії, куди етапують військовополонених із України. На вулиці Красній, 1А розташований слідчий ізолятор загального режиму № 2. У ньому понад пів року серед сотен інших українських армійців росіяни утримували військовослужбовця Сергія. На прохання чоловіка МІПЛ змінила його імʼя у цій публікації, аби він вільно розповів про те, що відбувається в СІЗО № 2 Ряжська.


Спецназ катує жорстко

У полон Сергій потрапив у квітні 2022 року, кілька днів провів в Оленівській колонії, а тоді його перевели до Росії, у Ряжск, де чоловік провів понад пів року.

Шлях від Волноваської колонії № 120 (Оленівської) до слідчого ізолятора № 2 у місті Ряжськ

“Нас привезли на військовий аеродром поблизу Таганрогу, посадили на підлогу вантажного літака. Ми були із зав’язаними очима та руками, не знали, куди летимо. Далі нас висадили жорстко. Спецназ брав під руки і вів до машини, дорогою “випадково” нас стукали головою об двері.
Прийомка розпочалася о 3 годині ранку і тривала аж до обіду. Не пощастило хлопцям, які з автозаків виходили першими — свіжий спецназ, нові полонені. Хлопці розповідали, що їх в шерензі стояло 15 людей, спецназівець усіх бив по голові. Мені пощастило, мій автозак був одним із останніх. Мене просто роздягнули, взяли відбитки пальців, запитали, чи вбивав цивільних, перевірили татуювання, сказали, що нацист, і відправили в камеру”.

Сергія відвели в камеру на четвертому поверсі, на тюремному жаргоні такі приміщення називають хатою. Інший опитаний МІПЛ колишній полонений, Анатолій, свою камеру в СІЗО № 2 описав, як “доволі чисту, з ремонтом, двоповерховими ліжками, туалетом і відеонаглядом”. Деякі камери розраховані на чотири людини, у камері Сергія їх було шість.

Ряжське СІЗО № 2 доволі старе, однак колишні полонені розповідають, що умови в камерах нормальні

“Спершу били всіх і завжди. Виходиш із хати – тебе б’ють. Перші два тижні мого перебування у Ряжську допити були жорстокими. Військовий спецназ вибивав свідчення.

Мій перший допит трапився в квітні 2022-го. Мене викликали начебто, щоб познайомитися. Перше запитання: “Чий Крим?” А я не знав, що відповідати, сказав, що кримських татар. Це була неправильна відповідь. І ось я вже лежу на підлозі, мене б’ють. Знову піднімають, питають: “Хто такий Путін?” Відповідаю: “Президент”. Неправильно, знову поклали. “Президент вашої майбутньої держави”, — пояснюють мені. Далі запитують, хто такий Зеленський. Кажу: “Мій президент”. Кричать: “Неправильно, під***с”. Було ще кілька запитань, на які я не знав правильних відповідей. Тоді я дізнався, що таке електрошокери. 

Але це можна вважати легким допитом, його проводив представник ФСБ, гірше було, коли за справу брався спецназ. Тебе кидають у кімнату, твої очі завжди мають дивитися на підлогу. Перед тобою стоїть шість здорових типів, всі професіонали, вони знають, що питати, як питати, куди бити. Били професійно: нирки, внутрішня частина стегна, електрошокером — в шию, в хребет, пах, вуха”.

Сергія допитували 11 разів, дев’ять із яких били. Однак попри постійні побиття, чоловік не зламався, на всі питання відповідав “ні” або “не знаю”. Анатолія також кілька разів викликали на допит. Але коли дізналися, що він мобілізований, зрозуміли, що корисної інформації від нього не отримують: “Вони на нас тренувалися”.  

Будь-який вихід із камери супроводжується фізичним насильством

Били не тільки під час допитів. Побоями, наприклад, супроводжувався похід у лазню. Били й в камерах. Якось чоловіка настільки сильно відлупцювали, що впродовж двох місяців він нічого не міг робити правою рукою.

“Мене одягали, мили за мною посуд, допомагали заправляти ліжко, я навіть ложку не міг підняти. Спочатку ми милися 30 секунд. Якось було так, що забігли в душ, а охоронець кудись поспішав. Тільки відкриваєш кран, а він уже наказує: “Закрив кран і вийшов”. 

Коли ти виходиш із камери, маєш стати біля стіни в максимальну розтяжку, майже шпагат робиш. І руки вгорі тримаєш. Часом доводилося так три години стояти. А якщо хтось у хату до тебе заходить, то ти маєш дуже низько нахилитися, аби голова опинилася майже на рівні власних колін.

Їжа погана була. Тричі на день, але погана. Один раз, на День Росії, 6 червня, дали почитати книгу, і нарди на три дні.

Кожен вертухай по-своєму бавився, так би мовити. Нас змушували вчити гімн Росії, а хто знає, мав розповідати. Згодом почали водити на 5 поверх, де у нас раз на тиждень була прогулянка. Це така ж сама хата, тільки просто неба. Якось спецназівець сказав: “Співайте гімн Росії”. Всі почали співати, нічого ні в кого не виходить, а якийсь вертухай каже: “В упор лежачи, тоді у вас вийде”, а інший йому відповідає: “Відставити!  Не можна гімн Росії лежачи співати”. Ми не знали і не чули, як звати наших охоронців, просто вже за голосом розпізнавали і давали їм власні позивні”.


Нестерпно сидіти у цілковитій тиші

Сергій вважає, що йому до певної міри пощастило, бо разом із ним у камері перебували люди, з якими можна було спілкуватися, це допомогло не втратити глузд.

“Це просто нестерпно сидіти 16 годин у тиші. Мені пощастило, що в камері зі мною були розумні люди. Ми розмовляли про книги, ігри, фільми, історію, політику. 

Нам дозволили сидіти на лавочці, але вона розрахована на чотири особи, а нас  було шестеро. Двом доводилося ходити. Ми рахували секунди, рахували грати на вікні — 741 штука. А ще ми присідали в туалеті, бо місця було обмаль. Фізкультурою в камері не можна було займатися. Вони вважали, що так ми готуємося до втечі. 

Але принаймні медицина була нормальна. Якщо ти на щось скаржився, то до тебе приходив медик, давав якісь ліки і вітаміни. Якось хтось із полонених захворів, мав дуже високу температуру, йому давали постільний режим на три дні”. 

Як і у кількох інших місцях утримання українських військовополонених, у Ряжському СІЗО № 2 лишили кількох місцевих ув’язнених в якості обслуги. Вони прибирали і розносили їжу.

Раз на тиждень українські військові можуть подихати свіжим повітрям у спеціальній камері, розташованій на пʼятому поверсі. На це їм дають 15 хвилин

Полоненим дозволили написати шаблонні листи додому з текстом: “Росія і Україна — братні народи”. В камері Сергія цих слів ніхто не написав. Писали про те, що вони живі і здорові. Однак жоден лист до їхніх рідних так і не потрапив.

“У кожній камері є гучномовець. Одного дня нас усіх попросили назвати своє прізвище. А наступного ранку прокидаємося, заходить вертухай для перевірки, називає моє прізвище і каже: “На вихід із речами”.

Коли нас тільки привезли у Ряжськ, усім видали робу. Мої речі запхали в мішок, підписали моїм прізвищем і кудись закинули. Одяг брудний, у крові, смердючий, вісім місяців пролежав у пакеті. А роба, яка була на мені, ми її раз на тиждень прали: білизну, сорочку, кітель, штани. Вони це все забрали, повернули мені мій одяг. І повезли на обмін”.

Про те, що в СІЗО № 2 утримують ще й цивільних, Сергій тільки чув, однак не перетинався з ними. Своє перебування у Ряжському слідчому ізоляторі описує як терпиме. Каже, що спілкувався з іншими звільненими з полону, яким пощастило значно менше, ніж йому. Увесь час перебування в полоні чоловік мріяв повернутися додому і знову піти захищати Батьківщину.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у межах проекту “Українці в полоні: експертна підтримка держави та родин полонених”. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду “Відродження”.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Військовополонені
“Ці свідчення писав не я”, — правозахисник Максим Буткевич виголосив останню промову в окупаційному суді в Луганську

16 липня 2024 року українському правозахиснику Максиму Буткевичу, який вже понад два роки перебуває в російському полоні, виповнюється 47 років. У цей день ми публікуємо повний текст його виступу під час касаційного розгляду його справи російським судом, який записав один із відвідувачів.

16 Липня 2024

Військовополонені
Морпіхи 36-ї бригади: два роки знущань у полоні

Кілька тисяч українських морських піхотинців перебувають у російському полоні. Більшість із них — з перших місяців війни. На обміни вони потрапляють рідко, останнім часом їх майже не віддають. Морпіхів утримують компактно у кількох колоніях. Над ними знущаються і піддають незаконному судовому переслідуванню. Стан здоровʼя багатьох морпіхів критичний, деякі помирають у полоні.

27 Червня 2024

Військовополонені
Родичі військовополонених 36 бригади закликали зробити все можливе, аби повернути рідних: випадки смерті в полоні стали постійними

Кількість смертей у російському полоні значно збільшилася через нелюдські умови утримання, катування, побиття, відсутність належного харчування і медичної допомоги. Особливо це стосується захисників Маріуполя, зокрема морпіхів 36 бригади.

20 Червня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
Мер Полтави, херсонські колонії і вітчим із “ДНР”: 34 справи щодо війни, за якими радимо стежити цього тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

22 Липня 2024

Війна і правосуддя
“Я не асоціююся з підзахисним — я потрібна для балансу правосуддя і справедливості”, — адвокатка російських військових

Юлія Шуляк — українська адвокатка, яка представляє в суді російських військових, яких обвинувачують у воєнних злочинах. В інтерв’ю МІПЛ адвокатка розповідає про досвід роботи з воєнними злочинами, виклики заочного процесу, вплив міжнародного освітнього проєкту на її бачення власної роботи та суспільний осуд.

19 Липня 2024

Війна і правосуддя
Роздроблені справи як системна проблема. МІПЛ проаналізувала останні судові вироки росіянам за воєнні злочини

Порівняно з попередніми вироками, у червневих судді скорочували контекстуальну частину, яка підтверджує, що злочин скоїли в умовах війни. Читати та розуміти такі вироки значно простіше. Водночас помітна системна проблема — кожен вирок здебільшого присвячений одному обвинуваченому, хоча злочин вчинили кілька людей. Детальніше — в аналітиці МІПЛ. 

18 Липня 2024

Більше публікацій