Інші воєнні злочини

«Шукаю тіло своєї доньки». Історія вбивства родини з Ізюма

Ізюм. Місце, де нині базуються місцеві поліцейські. Біля воріт стоїть чоловік та розмовляє з черговими:

«Шукаю тіло своєї доньки. Її вбили ще в березні. Кажуть, що тіло — в Харкові. Що мені робити?».

«Чекайте слідчого, писатимете заяву», — відповідають чоловікові військові. 

Ігор Горбань — батько шістьох дітей. Двоє з них, Настя та Славік, переживали окупацію разом із ним у селі Бригадирівка неподалік Ізюма. Одного дня, каже Ігор, Настя з чоловіком та братом вирішили поїхати в місто, аби забрати речі з квартири. Він відмовляв їх, вони навіть посварилися. Казав, що небезпечно, що нагальної потреби немає. Але ті не послухалися. 

З тієї поїздки повернувся лише Славік. Їхню машину обстріляли, коли вони рухалися мостом на своїй легковій «Фабії». Настя та її чоловік загинули на місці. 

Команда МІПЛ вирушила до Бригадирівки, аби поспілкуватися з хлопцем, якому пощастило вижити. 

«Спочатку запитували, де мама і тато, зараз уже ні»


Зустрічаємо Славіка біля двору. Поруч двоє дітей — Ігорьок та
Люда. Після смерті батьків діти залишились сиротами. 

«У мене було шестеро дітей. Тепер є ще двоє, малих», — каже Людмила, мама Насті.

Малі тим часом вихваляються своїми домашніми улюбленцями. 

Ігорьок і Люда хизуються песиками. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

«Спочатку запитували, де мама, де тато, а зараз уже ні, — говорить тихенько Славік. — Вони розумні діти, знають, що тата і мами більше немає».

Славіку пощастило вижити під час обстрілу автомобіля. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Раптом настрій хлопця змінюється, говорити про дітей він продовжує з теплотою:

«Люда до війни ходила в садочок. Їй якийсь хлопчик там сказав, що вона товста. То вона прийшла додому і заявила, що сідає на дієту: хліба не їм, після шостої не їм. Дитині п’ять років».

Славік щиро усміхається. 

«А ось недавно була історія, — продовжує. — Люда бавилась на вулиці. Прибігає, каже: “Бабо, діду, там літачок упав”. Їй, звісно, не повірили. Кажуть: “Який там літачок?” Вона каже: “Такий, як в Ігорька, тільки великий”. А за деякий час приходять наші військові і питають: “Ви не бачили, де безпілотник наш упав?”».  

Щоб прогодувати дітей, родина Горбанів узяла господарство — купили корів у кредит. Нині Ігор та Людмила оформлюють опікунство над маленькими Ігорьком і Людою. 

«Передок машини ніби ножем обрізало»

Це сталося 14 березня. Тоді Настя хотіла поїхати забрати з орендованої квартири речі та папуг, за якими доглядали сусіди. Бо виїжджала похапцем і взяла лише  найнеобхідніші речі. Сподівалася, що пересиджувати у батьків доведеться недовго. 

Бригадирівка — невелике село неподалік Ізюма. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Настя з чоловіком сиділи на передньому сидінні, Славік — на задньому. Дорогою зустріли двох велосипедистів, спитали, чи зможуть вони проїхати через міст. Ті відповіли ствердно. 

Оминувши кілька російських блокпостів, родина виїхала на міст. Проїжджаючи, побачили понівечену «ГАЗель». У ній — накрите ковдрою тіло. 

Та на середині мосту стало зрозуміло, що попереду провалля. Міст підірваний і їхати далі неможливо. Славік пригадує:

«Розвернулись. Проїхали трохи в зворотньому напрямку і тут чую свист. А потім — бах. І все». 

Хлопця викинуло вибуховою хвилею через задню частину машини, контузило. Коли отямився, побачив жахливу картину: 

«Передок машини ніби ножем обрізало. У сестри були перебиті обидві ноги. Обличчя в крові, а очі білі. У зятя пів голови зняло».

Зруйнована машина, в якій їхала родина. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Хлопець намагався врятувати сестру. Перемотав їй ноги тим, що було в машині, а сам побіг на початок мосту. На непрацюючій заправці побачив місцевих. Вони зливали залишки палива. На прохання допомогти відповіли, що зайняті і не хочуть ризикувати, йдучи на міст. 

Поруч, каже Славік, побачив російських військових. Вони теж відмовилися допомагати. 

— Це ті, що теоретично могли стріляти по вас? запитуємо в Славіка.
— Так, але хто точно стріляв, важко сказати. Ми їхали в їхньому напрямку, постріл прийшовся чітко в лоб автомобіля.

«Коли чую РПГ, мене всього починає трусити»

Просимо Славіка показати місце, де все сталося. Він погоджується. Людмила біжить у двір, а за хвилину приносить валер’янку, віддає сину.

«Він, коли минулого разу показував, то вдома потім свідомість втратив», — пояснює жінка. 

Мама Славіка Людмила. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Дорогою хлопець розповідає про рідну Бригадирівку під окупацією. Каже, що росіяни жили в селі близько двох тижнів. Коли по них почало прилітати, швидко виїхали і оселилися в селах неподалік. 

«Потім бачив лише, як буряти на озеро їздять через наше село купатися», — додає Славік. 

Нині в селі немає ані електрики, ані газу. Люди готуються до важкої зими — розводять господарство, збирають дрова.

Назустріч їдуть дві машини. 

«Це наш атовець, якого викрадали росіяни, — пояснює хлопець. — Зараз він гуманітаркою займається». 

До мосту, де загинула Настя з її чоловіком — 14 км. Дорога пролягає через іще не зібрані поля, засіяні чи не найтяжчою весною в історії Бригадирівки. 

Менше ніж місяць тому всю цю територію контролювали росіяни. А в березні, коли сталася трагедія в сім’ї Горбанів, саме з боку Бригадирівки окупанти атакували позиції ЗСУ в Ізюмі, розташовані на іншому боці мосту.

Читайте також: Балаклія під окупантами: десятки закатованих, зниклих безвісти і три місяці тортур

Люди з сіл регулярно їздили в Ізюм під час окупації, аби скупитися. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

«Тут скрізь були російські позиції», — показує Славік навколо заїзду на міст. 

Йти по ньому треба обережно — можуть лишатися різні «сюрпризи». Наступного дня, одразу після трагедії, росіяни заборонили заходити на міст. Коли батько Анастасії хотів забрати тіло, йому пригрозили російські військові і не пустили. 

Навколо мосту — посадка. За чутками, саме там поховали Настю з чоловіком. Вже після звільнення українські служби провели ексгумацію. Але чи знайшли вони тіла його рідних, Славік досі не знає.

На узбіччі лежить згоріла «ГАЗель», про яку розповідав хлопець, трохи далі — їхня розстріляна машина. 

Славік біля згорілої машини. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

«Основний удар прийшовся саме в той бік, де сиділа сестра, — розповідає Славік. — Двері ледь трималися. Я їх зміг легко відірвати, коли витягував Настю. Вона тоді вже не говорила, лише видавала якісь звуки. А поки я бігав просив допомоги, вона померла».

Стоячи біля згорілої машини, хлопець ще раз наголошує: це не був вибух від міни, яка лежить на дорозі. По них стріляли. Славіку важливо це донести. 

«Я служив в армії, трохи розбираюся. Це було або РПГ, або міномет. Я навіть зараз, коли стріляють із артилерії, то спокійний. А ось коли чую РПГ, мене всього починає трусити». 

«Знайти тіла, оформити опікунство та перезимувати»

Повертаємось порожнім мостом. Славік розповідає про сестру. Каже, їй було 30 років. Вивчилася на кухаря, працювала в кафе. З чоловіком жили в цивільному шлюбі, цього року збиралися побратися.

Барикади на мосту, які спорудили росіяни. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

«Ми гроші назбирали їм на будинок», — каже Славік. 

Батьки зятя перебувають на окупованій території Луганщини, вони не можуть приїхати, щоб попрощатися з сином. 

Інша сестра Славіка живе в Києві, а брат — військовий. 

Хлопець чітко проговорює головні завдання для родини Горбанів зараз: «Знайти тіла рідних, оформити опікунство над дітьми та перезимувати». 

Вертаємось до Бригадирівки. Пан Ігор зустрічає і розповідає, що дочекався слідчого і написав заяву. Йому сказали їхати в Харків та здавати аналіз ДНК. Чоловік має розгублений вигляд. Каже, що Харкова не знає, кого там шукати — теж. Але збирається їхати, бо іншого виходу немає. 

За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.
0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Інші воєнні злочини
Етнічні шведи, німці та бойки Зміївки: від радянських репресій до російської окупації

Була субота, 30 квітня. Того дня Микола Курівчак, староста села Зміївка, що на Херсонщині, збирався їхати до […]

7 Лютого 2023

Інші воєнні злочини
Херсон — Лефортово: росіяни вивезли цивільних заручників до московського СІЗО

Цивільних заручників із Херсона перемістили в СІЗО Лефортово у Москві. Їх утримання там не підтверджено Міжнародним комітетом Червоного Хреста, правозахисники не мають можливості перевірити їх стан та умови утримання.

3 Лютого 2023

Війна і правосуддя
МІПЛ і герої розслідувань організації на заході ОБСЄ у Відні: про злочини росіян на Херсонщині та механізми вирішення гуманітарних питань

Делегації ОБСЄ від України, ЄС та США спільно з Медійною ініціативою за права людини 1 лютого провели захід у Відні, присвячений воєнним злочинам РФ під час окупації Херсонщини. На заході виступили мешканці регіону, які постраждали від дій російських окупантів

2 Лютого 2023

Більше публікацій