Справа десяти років. Як деенерівців засудили за тероризм замість воєнного злочину
Двадцять дев’ятого липня минає 11 років з дня загибелі десятьох військових 3-го Окремого полку спецпризначення імені князя Святослава Хороброго ССО. Вони розшукували пілота українського літака, якого в небі над Донеччиною збили керовані Росією бойовики “ДНР”. Через зраду місцевого фермера спецпризначенців оточили та розстріляли. Тих, хто вижив, катували. Слідство ідентифікувало чотирьох бойовиків. Їм інкримінували скоєння терористичного акту. Фермера також судили, а згодом передали на обмін.
МІПЛ відстежувала справу від самого початку та розповідає про десятирічний шлях судового процесу. На прикладі цієї справи ми бачимо, як до повномасштабної війни воєнні злочини помилково кваліфікували як терористичні акти, а судова і правоохоронна система нібито не враховували, що агресія Росії проти України почалася ще в 2014-му.
Операція з порятунку пілотів
— Про кожного із хлопців у цій групі можна сказати, що вони були кращі з кращих, — говорить про загиблих спецпризначенців адвокатка Олена Яркіна. Впродовж десяти років вона pro bono представляє родини потерпілих у справі. — Капітан Кирило Андреєнко очолював елітну розвідгрупу. У 2013 році його підрозділ здобув “бронзу” на міжнародних змаганнях спецпризначенців у Великій Британії. Старшина Андрій Шершень — професійний військовий, учасник миротворчих місій, здійснив понад 200 стрибків із парашутом.
Капітан Кирило Андреєнко. Фото: 3 окремий полк спецпризначення
Їх розстріляли 29 липня 2014 року. За кілька днів до того у небі над містом Сніжне Донецької області “ДНРівці” збили із ПЗРК два українські літаки СУ-25. Пілоти катапультувалися на окуповану територію, і спецпризначенців відправили на пошук.
Першою вийшла невелика група: Сергій Лисенко, Тарас Карпа і троє вартових. Усі були в цивільному. Після кількох днів без води та їжі, п’ючи з калюж, вони знайшли одного пілота. Під час операції підполковник Лисенко захворів і втратив 10 кілограмів.
Підполковник Сергій Лисенко. Фото з соцмереж
Одразу після повернення бійцям наказали розшукати другого пілота — полковника Юрія Шевцова, командира авіаційної ескадрильї. На пошук сформували дві групи з 19 військових. Першу очолив капітан Тарас Карпа, другу — капітан Кирило Андреєнко. Керував усіма підполковник Сергій Лисенко.
Капітан Тарас Карпа. Фото з соцмереж
Перед виходом він попередив: завдання — на непідконтрольній території, тому кожен має право відмовитися. У Ярослава Шимчика була травмована нога, Кирило Андреєнко мав поранення, а у Тараса Карпи тільки народився син — він планував коротку відпустку. Проте ніхто не відмовився.
Цього разу бійців відправили у військовій формі, на двох КАМАЗах, у напрямку села Степанівка — тодішнього “нульового рубежу” оборони.
Весь день вони прочісували місцевість. Надвечір дісталися села Латишеве та заїхали на ферму.
— Пілот мав виконати інструкції, щоб його знайшли, — пояснює адвокатка Яркіна. — Але він не вийшов на зв’язок і, як стало відомо згодом, здався у полон. Хлопців же зустрів власник ферми — Микола Бутрименко. Запросив відпочити й поїсти. Запевнив, що бойовиків немає.
Схема території, де спецпризначенці розшукували пілота. Фото: Цензор.нет
Поки військові відпочивали, Бутрименко зателефонував “ДНРівцям”. Спецпризначенцям він сказав, що їде в Сніжне до хворої дружини, а натомість поїхав на зустріч бойовикам. Незабаром на фермі їх була вже сотня. Військові на варті лише встигли повідомити, що чутно гуркіт військової техніки.
— Це був розстріл, як у тирі. Сотня бойовиків без попередження відкрила вогонь по 19 спецпризначенцях в ангарах ферми, — говорить Яркіна.
Загинули підполковник Сергій Лисенко, капітан Кирило Андреєнко, старшина Олексій Глобенко, старшина Андрій Шершень, сержант Анатолій Бузуляк, старші солдати Сергій Гришин, Лев Панков, Ярослав Шимчик і Роман Рикалов.
Група розстріляних спецпризначенців. Фото: 3 окремий полк спецпризначення
П’ятеро поранених потрапили у полон, чотирьом військовим вдалося повернутися до своїх позицій. Полонених тримали в нелюдських умовах і катували. У листопаді їх обміняли.
Обвинувачені
У серпні 2014 року військова прокуратура Кіровоградського гарнізону Південного регіону відкрила кримінальне провадження за фактом загибелі українських спецпризначенців. Оскільки справу кваліфікували як “терористичний акт”, її передали до управління СБУ в Донецькій області. Проте там вона рік не просувалася. Зрештою Генеральна прокуратура передала матеріали до Донецької обласної прокуратури.
Слідство ідентифікувало 31 бойовика, який брав участь у бою та захопленні спецпризначенців. Щодо чотирьох із них справи передали до судів. Стосовно решти виділили окреме провадження, але до суду воно так і не дійшло.
У скоєнні терористичного акту звинуватили Станіслава Кіма, Івана Біркова, Андрія Борисова й Олексія Новікова. Також окрему справу передали до суду щодо фермера Бутрименка.
Офіцер запасу Станіслав Кім із Дніпра. Воював в Афганістані, і 2014-го приїхав до Києва на Євромайдан разом із групою “афганців”, однак невдовзі перейшов на бік Антимайдану. Згодом переїхав до Донецька, де приєднався до “ДНРівців”. У 2016 році за наказом ватажка “ДНР” Олександра Захарченка став мером окупованої Горлівки. Кім називав себе “головнокомандувачем збройних сил СРСР на території УРСР”. За даними слідства, саме Кім очолював групу бойовиків, яких викликав фермер.
Станіслав Кім. Фото з бази “Миротворець”
Андрій Борисов мав позивні “Чечен” і “Чех”. Він народився у Брянській області Росії, а мешкав у Маріуполі. У 2014 році після участі у проросійському мітингу в Донецьку приєднався до бойовиків. Займався мародерством, грабував магазини й автосалони у Маріуполі. Обвинувачений в розстрілі київського податківця Германа Сальникова, який випадково потрапив на блокпост “ДНР”.
Андрій Борисов. Фото з бази “Миротворець”
Іван Бірков із Донецька працював на металургійному підприємстві, мав судимість за бійку. У 2014 році вступив до лав бойовиків під командуванням Борисова, мав позивний “Псих”. За даними проєкту “Миротворець”, у 2016 році його застрелив снайпер ЗСУ.
Іван Бірков. Фото з бази “Миротворець”
Олексій Новіков мешкав у Маріуполі, мав судимість за грабіж. У 2014 році приєднався до угруповань “ДНР”.
Олексій Новіков. Скрин особової справи
Також окремо звинувачення у вчиненні терористичного акту й фінансуванні тероризму отримав Микола Бутрименко — фермер, який викликав бойовиків. У 2016 році його затримали на блокпосту на Донеччині внаслідок спецоперації ССО й СБУ. Суд першої інстанції визнав його невинуватим у скоєнні теракту, але засудив за фінансування тероризму. Апеляційний суд скасував вирок і направив справу на повторний розгляд до Оріхівського райсуду Запорізької області (наразі його підсудність змінено на Шевченківський райсуд Запоріжжя). Проте у 2019-му Бутрименка обміняли, а його справа досі не завершилася принаймні заочним вироком.
Микола Бутрименко у 2015 році. Фото з соцмереж
Десять років судів
До адвокатки Олени Яркіної звернулася мама Сергія Лисенка наприкінці 2016-го.
— Вона розповіла про Бутрименка, — пригадує захисниця. — Ніхто не хотів братися за цю справу, тож рідні попросили мене.
Працюючи над справою Бутрименка, Яркіна дізналася й про чотири інші провадження — заочні процеси щодо бойовиків, які мали відбутися у Бердянському міськрайонному та Чернігівському районному судах Запорізької області.
У цих справах було 23 потерпілих: дев’ятеро військових, які вижили, та родичі загиблих. Відповідно до закону, усі вони мали бути присутні на підготовчому засіданні в кожній справі — як щодо бойовиків, так і щодо Бутрименка. У Бердянську слухання провели без участі потерпілих. У Чернігівському райсуді суддя організувала 19 онлайн-дзвінків, щоб долучити всіх учасників.
Олена Яркіна бере участь у засіданні в справі Бутрименка у 2019 році через відеоконференцію. Фото з Фейсбук
Однак далі процес загальмував. Судді в Бердянську почали брати самовідводи, посилаючись на ризики для родичів і майна, що залишилися на окупованій території — більшість із них були переселенцями з Донеччини. Вони клопотали про передачу справ до інших судів. У кожній із колегій була суддя Лариса Богомолова, яку пізніше звинуватили в державній зраді — слідство вважає, що у 2022-му вона передавала росіянам інформацію про позиції ЗСУ та агітувала колег співпрацювати з окупантами.
Суддя Лариса Богомолова. Фото з відкритих джерел
— У такій атмосфері суддівського спротиву я вступила у процес, — пригадує Олена Яркіна. — Вивчаючи матеріали, зрозуміла: всі ці справи стосуються одних і тих самих подій, потерпілих і свідків. Тому клопотала про об’єднання проваджень. Суддя Богомолова тоді була дуже незадоволена. Але нам вдалося.
У 2017 році справу щодо Кіма, Борисова, Біркова та Новікова за клопотанням Яркіної перенесли до Ленінського райсуду Кропивницького (тепер — Подільський). Вищий спеціалізований суд задовольнив клопотання захисниці, адже більшість потерпілих жили саме у Кропивницькому — місті, де й базується 3-й Окремий полк.
До 2019 року у справі не було зрушень. Суддівські колегії неодноразово змінювалися через звільнення або завершення повноважень. Низку засідань також відклали через заміни адвокатів від Центру безоплатної правової допомоги у зв’язку з реформуванням його структури. До того ж адвокати були із Запорізької області, куди за підсудністю перенесли справи частини донецьких судів. На півтора року процес загальмувала пандемія коронавірусу.
Судове засідання у справі бойовиків у Кропивницькому, 2020 рік. Фото: Гречка
Коли почалася повномасштабна війна, розгляд справи зупинили. Відтак адвокатка не могла приєднатися онлайн, бо суди в Запорізькій області не працювали. І врешті в справі знову змінилася колегія, бо один з суддів мобілізувався.
Лише у вересні 2024 року справу почала розглядати спочатку нова суддівська колегія. Також призначили місцевих адвокатів з Кропивницького від Центру безоплатної правової допомоги для представлення обвинувачених. На розгляд пішло ще десять місяців, і 24 червня 2025 року суд виніс вирок. Усіх чотирьох обвинувачених визнали винними.
Що каже вирок
Як ідеться у вироку Подільського районного суду Кропивницького, 29 липня 2024 року обвинувачені Кім, Борисов, Бірков, Новіков та інші “ДНРівці” оточили й розстріляли групу спецпризначенців. П’ятьох військових взяли у полон. Як встановило слідство, Андрій Борисов знущався з полонених. Одного з них наручниками підвісив до стелі і дві години різав його, посипав рани сіллю і душив ременем.
Андрій Борисов. Фото Миротворець
Слідство надало суду перехоплення розмов бойовиків. Зокрема запис дзвінка якоїсь людини до Станіслава Кіма, де йому повідомляють про українських військових неподалік Латишевого. У відповідь Кім заявив, що відправляє групу. У ще одному перехопленні Кім доповів про знищення двох машин і захоплення полонених.
У справі дослідили три відео, які знімали “ДНРівці”. На першому — Кім разом із бойовиками заявляє про збиття українського літака. На другому — місце бою й тіла загиблих спецпризначенців. На третьому записі Кім особисто допитує трьох полонених.
Суд дослідив протоколи впізнання обвинувачених військовими. Вони підтвердили, що бачили підсудних під час бою і згодом в полоні. Також слідство надало висновки судово-медичних експертиз про ушкодження військових.
У підсумку суд визнав усіх обвинувачених винними у скоєнні терористичного акту за попередньою змовою (стаття 258 ККУ). Водночас суд визнав доведеним, що Андрій Борисов, який знущався з полонених, вчинив умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості (стаття 122 ККУ), а також катування (стаття 127 ККУ) і незаконне позбавлення волі (стаття 146 ККУ).
Фото шолому врятованого пілота з музею. Фото: 3 окремий полк спецпризначення
Обвинуваченим присудили довічне позбавлення волі із конфіскацією майна. Вони відбуватимуть покарання після затримання.
Не тероризм, а воєнний злочин
У вироках українських судів після 2022 року у справах щодо злочинів проти національної безпеки або воєнних злочинів прямо зазначається, що Росія розпочала збройну агресію проти України ще у 2014 році через контрольовані нею незаконні збройні формування. Втім, у справі Кіма, Борисова, Біркова та Новікова вирок залишився у застарілій стилістиці.
У фабулі вироку зазначено, що учасники терористичної організації “ДНР” діяли з метою дестабілізації ситуації у Донецькій області, повалення конституційного ладу, захоплення влади та залякування населення. Також ідеться про порушення громадської безпеки, “провокацію воєнного конфлікту з представниками терористичної організації ‘ДНР’” та “міжнародне ускладнення у відносинах з Російською Федерацією”.
Попри те, що ці формулювання характерні для політичної позиції держави до 2022 року, Андрій Яковлєв — експерт МІПЛ з міжнародного гуманітарного права — вважає його помилковим.
— Тривалий час держава офіційно чітко не визначала, що агресія 2014 року та подальша військова окупація свідчить про початок міжнародного збройного конфлікту з Росією, — говорить Яковлєв. — Замість цього на міжнародному рівні наші речники оцінювали події в контексті російської агресії, а на внутрішньому рівні залишалися розмиті терміни “антитерористична операція” та “операція об’єднаних сил”. Хоча факт окупації очевидно свідчив про початок війни з Росією — і безпосередньо з її збройними силами, і за допомогою її проксі-сил.
Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ з Міжнародного гуманітарного права
Після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році питання правового статусу конфлікту втратило актуальність — усім стало очевидно, що йдеться про міжнародний збройний конфлікт. Однак вирок цього не відображає.
— Цей вирок створює враження, ніби Росія — лише зовнішній спостерігач, а не активна сторона конфлікту, — наголошує Яковлєв. — Насправді ж ідеться про зіткнення ЗСУ з підрозділом, який був повністю або частково інтегрований у збройні сили Російської Федерації.
У випадку міжнародного збройного конфлікту треба застосовувати норми міжнародного гуманітарного права, зокрема положення Женевських конвенцій.
— Як тільки ми накладаємо міжнародне гуманітарне право на цю ситуацію, бачимо, що це не тероризм, метою якого є залякування населення чи політичні вимоги, — пояснює Андрій Яковлєв. — Це збройна атака підтримуваного Росією угрупування на українських військових, що завершилася захопленням у полон і катуванням. А катування військовополонених — це воєнний злочин.
Водночас сам бій на фермі злочином не є — це частина бойових дій, на які противники мають право.
Крім того, дії громадян України могли кваліфікувати як державну зраду, але аж ніяк не як заподіяння тілесних ушкоджень.
— На той час у слідства ще не було сформованої правової позиції та належного рівня розуміння міжнародного гуманітарного права, — припускає Яковлєв.
Згідно з законом, суд не має повноважень самостійно змінювати кваліфікацію дій обвинувачених. Він може лише винести виправдувальний вирок, пояснивши, що дії підсудних підпадають під визначення воєнного злочину або злочину проти нацбезпеки. Натомість кваліфікацію справи могла змінити сторона обвинувачення, навіть коли її вже передали до суду.
Адвокатка Олена Яркіна, яка десять років представляла потерпілих у цій справі, погоджується з висновками Яковлєв. Вона пояснює: прокуратура не ініціювала зміну обвинувального акту, тому їй залишалося тільки заявити згоду з правовою позицією державного обвинувачення. Адже вона була “по один бік барикади” з прокурором.
Олена Яркіна на суді у справі Бутрименка. Фото з соцмереж
Надалі адвокатка планує “реанімувати” справу Миколи Бутрименка, провадження у якій зупинили після його обміну. Сподівається, що провадження вдасться поновити і його також засудять, хоча б і заочно. Оскільки для сімей загиблих важливо добитися правосуддя. Яркіна додає:
— За час, поки тривали суди, на жаль, мати одного з військових померла — не витримало серце. А перший пілот, якого врятували спецпризначенці, вшановує пам’ять загиблих, відвідуючи їхніх рідних.
