Справа Торнадо

Володимир ЯКІМОВ, адвокат торнадівців в інтерв’ю МІПЛ влітку 2016 року.

Руслан ОНІЩЕНКО, фрагмент допису із його ФБ-сторінки 31 січня 2017 року.

Пікові моменти суспільної уваги до справи Торнадо припали спершу на арешт бійців, які відразу заявили про політико-економічний мотив їх переслідування, а в подальшому на спекотний серпень 2016 року, коли на заклик колишнього командира батальйону Національної гвардії “Донбас”, а нині народного депутата Семена Семенченка (він же – Костянтин Гришин) біля Оболонського райсуду Києва кілька тижнів поспіль тривали акції протесту, які вилилися в тому числі в сутички з Національною гвардією. Чому проти закриття судового процесу почали протестувати через більш ніж півроку після винесення судом відповідної ухвали – залишається загадкою.

Справа Торнадо зацікавила Медійну ініціативу за права людини (далі – МІПЛ) не лише через суть правопорушень, які інкримінувалися підсудним, а й через використання маніпулятивних прийомів та агресивної інформаційної кампанії з боку учасників процесу. Це викликало в нас бажання проаналізувати інформацію в доступних нам обсягах. Зокрема, наявність причинно-наслідкових зв’язків між справою Торнадо та затриманням співробітниками роти потягу з вугіллям на станції “Світланово”. Окрім того, про справу роти, на наш погляд, варто говорити, беручи до уваги історію її створення та роль осіб, що віддавали наказ про формування підрозділу та призначення командира.

Після кількох місяців дослідження, яке ми то переривали, то знову до нього поверталися, ми не можемо бути впевнені в тому, що розуміємо цілісну картину та весь комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Процес розуміння, окрім іншого, ускладнюють кардинально (почасти на 180 градусів) різні версії, що висувалися нашими співрозмовниками щодо тих чи інших подій, мотивацій, характеру взаємозв’язків між особами та структурами, що приймають рішення. Великою мірою усі ці різночитання пов’язані із ситуацією невизначеності, яка притаманна останнім трьом рокам української історії, значною залежністю “добробатів” від різних центрів впливу, які забезпечували їх фінансування (а значить, і мали пріоритетне право на контроль їхніх дій), а також самою природою війни.

Часом ми зустрічалися з кардинально протилежними оцінками діяльності роти: наприклад, дехто з мирного населення Луганської області називає їх підрозділом, який тероризував цивільне населення, інші ж улітку 2015 року підписували відкрите звернення з вимогою не виводити роту із Привілля, вважаючи, що це погіршить безпекову ситуацію в районі та стверджуючи, що все, що приписують Торнадо, – неправда, і жодних злочинів вони не вчиняли. Утім, свідчення постраждалих, як тих, які були визнані потерпілими в кримінальному провадженні, так і тих, справи яких не потрапили (і не потраплять) до проваджень – здебільшого через страх заявити про злочин та недовіру до правоохоронної системи, – видаються нам більш переконливими за відкриті листи.

Ілюстрацією до ставлення командування роти до осіб, що перебували під їхнім контролем, на наш погляд, є наступний фрагмент розмови МІПЛ із одним із колишніх бійців Шахтарська, який публічно виступає на захист засуджених торнадівців. Цей фрагмент заслуговує на те, аби бути процитованим у передмові.

Вступ

Cудове слідство в справі Торнадо тривало в Оболонському районному суді міста Києва майже півтора року – з грудня 2015-го. У квітні 2017-го воно завершилося вироками для 12-х підсудних – вони отримали від 11-ти років позбавлення волі до умовних термінів. 160-сторінковий вирок суддівської трійки Владислава Дев’ятка, Дмитра Камбулова та Максима Тітова, оголошення котрого відбувалося в умовах безпрецедентних заходів безпеки, не задовольнили ні сторону обвинувачення, яка вимагатиме більші терміни ув’язнення, ні сторону захисту. 7 травня спливає термін подання апеляцій.

1,5 роки слідства і
вирок
для12підсудних

Боєць: – Руслан [Онищенко] реально добрый человек.
МІПЛ: – Верится с трудом.
Б.: – Зря. Я помню, нам военные привезли троих бомжей, которые с двухстволками стояли на дэнээровских постах. Оборванные, обглоданные, страшно смотреть… Их и расстрелять нельзя, и отпустить нельзя. Русик говорит: “Ну оставляйте у нас”. Я ему: “Куда? Зачем? Что ты с ними будешь делать?” А он: “Я придумаю”. И я уехал. Приезжаю через два дня. Эти уже розовенькие, накормленные, в джинсиках, футболочках из секондхенда. На цепи, правда. Один посуду моет, второй полы…
МІПЛ: – То есть Руслан таким образом собирал рабов?
Б.: – Да нет! Ну не расстреливать же их! И милиции не отдашь – выпустят же!
МІПЛ: – Ну хорошо. А что с ними потом было?
Б.: – Отпустили их к чертовой матери. Вы не понимаете, это же бомжи!

Безумовно, окремі згадані в цьому тексті справи, передусім, ті, що стосуються зниклих безвісти цивільних осіб потребують подальшого громадського контролю за їх розслідуванням.

Це дослідження проводилося МІПЛ поступово, з вересня 2016 року до початку квітня 2017 року. У тому числі, було здійснено моніторингову поїздку до зони АТО у вересні 2016 року, до компетентних органів, в тому числі, НПУ, прокуратури, СБУ було направлено 22 інформаційні запити або звернення з проханнями про коментарі та інтерв’ю, було проведено кілька десятків інтерв’ю та зустрічей із колишніми бійцями роти “Торнадо”, адвокатом обвинувачених, прокурором у справі, постраждалими, свідками, особами, що здійснювали командування сектором та ГУ МВС на момент базування там роти, військовими, що перебували там паралельно із ротою, особами, що здійснювали моніторинг судового процесу та ін., проведено також комплексний моніторинг публікацій у медіа. Багато хто з наших співрозмовників виявив бажання залишитися анонімним, імена найважливіших із них “закодовані” в тексті (Боєць_1, Боєць_2, Боєць_3, Боєць_4, Боєць_5, Боєць_6, Правоохоронець_1, Правоохоронець_2).

Висловлюємо вдячність керівництву каналу “СТБ” за надані матеріали документального циклу “Пережити “Торнадо”, а саме – повні записи інтерв’ю із потерпілими, фрагменти яких увійшли до фільму “Торнадо”, створеного журналісткою Альоною Луньковою.

У ГУНП Донецької області нам повідомили, що проводять досудове розслідування у 2-х кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР за повідомленнями громадян про скоєння кримінальних правопорушень невідомими озброєними особами на території готельно-оздоровчого комплексу “Форест парк”. Поліція не вказує, про які саме злочини йдеться, а особи потенційних підозрюваних традиційно до сьогодні не встановлені.

Після невдалої участі в штурмі Іловайська, озброєні бійці батальйону Шахтарськ на чолі із заступником командира Русланом Оніщенком без узгодження з вищим командуванням зайшли до готельно-оздоровчого комплексу “Форест парк”. У зв’язку зі святкуванням Дня незалежності та великою кількістю вихідних днів комплекс був заповнений відпочивальниками.

Ось що про цю історію вдалося дізнатися МІПЛ.

…В Волновахе «Шахтерск» выставил бойцов на блокпост и работал в режиме отжима.

Но самые вопиющие события произошли в элитной зоне отдыха «Форест-парк», которая расположена в лесу под Волновахой. Когда эта банда, а иначе их и назвать нельзя, ворвалась на территорию базы отдыха, как вы думаете, чем они там занялись? Правильно, отжимом элитных автомобилей, грабежами, разбоями и насилием.

Когда Порошенко доложили, что произошло в «Форест-парке», он потребовал у Авакова немедленного расформирования этого подразделения, –

так у своїй колонці описує перебування Шахтарська у Волновасі колишній командир 5 роти батальйону “Дніпро-1” Володимир ШИЛОВ.

Андрій Філоненко так пояснив МІПЛ дії свого батальйону:

Кримінальні провадження за фактом проникнення до володіння особи – готельно-оздоровчого комплексу – слідчими органами не порушувались. Очевидно, це має своє пояснення. Відразу після згаданих подій із власником “Форест парку” телефоном спілкувався спонсор і один із засновників Шахтарська Віталій Кропачов. У розмові з МІПЛ Віталій запевнив, що жодних претензій до бійців Шахтарська власник не мав і “навіть подарував батальйону дві власних машини”.

МІПЛ вдалося знайти свідка подій 25-26 серпня 2014 року в “Форест парку”. Це Анжела Тимченко, відома в проукраїнських колах маріупольська волонтерка і активістка. Ось що вона розповідає:

На вихідних до Дня незалежності ми трьома компаніями відпочивали в “Форест парку”. Я була зі своїми дітьми і трьома онуками (найменшій на той час було два роки). Зранку на територію бази увірвалася велика кількість військових без розпізнавальних знаків. Я була з онуками на одній половині “Форест парку”, а діти – на іншій.

Коли все почалося, я страшенно злякалася, думала, це заходять бойовики. Тільки потім зрозуміла, що це наші. Вони відразу почали виселяти людей з будиночків. Всіх, і тих, хто спав, і з дітьми. Люди нашвидкоруч збирали речі, всі ці горщики, памперси… У всіх відразу позабирали ключі від машин і телефони. Зігнали всіх, як стадо, на галявинку. А самі почали заселятися в будиночки. І ясно, ніхто нічого не пояснював.

Коли я зрозуміла, що це наші, сильно обурилася: “Ну як же так? Я ж волонтер, допомагаю армії, а зі мною так!” Якраз наступного дня я, до речі, мала зустрітися з медиком “Шахтарська” і передати носилки для евакуації.

Додзвонилася до Оксани Корчинської (дружина Дмитра Корчинського, засновника роти Ісуса Христа в складі Шахтарська. – МІПЛ), а вона каже: “Так це Шахтарськ”. Тоді я вирішила шукати командирів. Пішла на ресепшн. Там якраз бійці зламували сейф і забирали собі гроші.

Через деякий час я побачила, як іде група чоловіків, було зрозуміло, що це командири. Серед них був Руслан Абельмас (той, що зараз Оніщенко). Вони сіли пити чай. Я підійшла і звернулася до Руслана. Пояснила, що я волонтер і хочу забрати свою машину. А він мені так єхидно кидає: “Чим ти доведеш, що ти волонтер?” Я почала дзвонити всім, кого знала. Як на зло, довго нікому не могла додзвонитися. А потім, слава Богу, відповів заступник командира батальйону “Дніпро-1”. Як виявилося, вони з Русланом були знайомі. Вони поговорили, Руслан запитав, яка моя машина, і кинув мені ключі. Я попросила ще ключі від машини моїх друзів, і він без особливого бажання їх теж віддав. Я чомусь була впевнена, що кум моїх дітей, який був на третій машині, на той момент уже поїхав з “Форест парку”. А коли ми виїжджали, то побачили, що він сидить побитий біля виїзду. Я йому кажу: “Сідай в машину, поїхали звідси швидше. Потім розберемося”. Я розповідаю коротко, а насправді все це тривало понад шість годин.

Наступного дня я зателефонувала Руслану і пояснила, що вони забрали ще одну машину моїх знайомих і ми хочемо її повернути. Він сказав: “Ну бери котлету, купи продукты и приезжай” (“котлета” на кримінальному жаргоні – “пачка грошей” – МІПЛ). Ми зібрали всю готівку, яка у нас була. Навіть не згадаю точно, скільки вийшло, може, 10 тисяч гривень, може, більше. Коли ми заїхали на територію, там уже лінчували чотирьох людей. Вони були прив’язані до дерев. У них на головах були зав’язані майки. Мені стало недобре від того, що з ними робили. Я підійшла до Руслана, він відтопирив кишеню зі словами “Клади гроші”. Я поклала, ми забрали машину і поїхали звідти.

Потім моя дочка ще дзвонила дівчатам, які працювали на ресепшні в “Форест парку”. Вони сильно плакали, але нічого не розповідали. Що з ними там робили, не знаю.

Після того випадку я практично перестала допомагати нашим військовим.

– пояснює жінка.

4

дні

Шахтарськ провів у Форест парку, після чого був виведений у Дніпропетровську область.

Допис про події у Форест Парку на одному з форумів

У розпорядження МІПЛ потрапив важливий документ, який вказує на участь окремих бійців Шахтарська у сумнівних подіях у Волноваському районі і демонструє, що керівництву МВС було відомо про злочини, вчинені окремими співробітниками батальйону.

Звітуючи про своє відрядження до Донецької області, окрім іншого, Чалаван повідомляє міністру про з’ясовані ним факти порушень прав місцевих жителів з боку невстановлених на той момент представників Шахтарська.

У документі Чалован зазначає: “після проведення службової перевірки працівникам БПСМОП “Шахтарськ”, які не причетні до порушень законодавства, запропонувати можливість проходження служби в інших підрозділах ПСМОП БЕЗ СТВОРЕННЯ НА ОСНОВІ БАТАЛЬЙОНУ “ШАХТАРСЬК” ІНШИХ ПІДРОЗДІЛІВ патрульної служби міліції особливого призначення”.

Отриманий МІПЛ документ свідчить про те, що керівництво МВС уже у вересні 2014 року було поінформоване про ознаки злочинної організації в діях окремих бійців батальйону Шахтарськ і розуміло небезпеку подальшого перебування цих осіб в складі одного підрозділу.

На запитання МІПЛ про подальшу долю написаного ним документу, Віктор Чалаван зазначив, що писав тоді багато документів і вже не пам’ятає їх зміст, оскільки пройшло багато часу. Чому рекомендація Чалавана була виконана лише частково і проігнорована в частині подальшого проходження служби бійцями підрозділу, ми б запитали і в міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, утім на наш запит про інтерв’ю нам так і не відповіли.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков на службовій записці поставив резолюцію “До наказу”. У загальному діловодстві підпис керівника установи “до наказу” на внутрішньому документі означає погодження керівником змісту документу та вказівку до виконання пропозицій, висловлених у документі.

?

Чому у відповіді на запити МІПЛ ГУ Національної поліції в Донецькій області не повідомляє цих фактів – також питання.

28

Рота Торнадо.
Створення

У чому саме полягав конфлікт із Геннадієм Корбаном, на той час заступником голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Філоненко уточняти відмовився.

На запитання, чому новосформована рота Торнадо врешті опинилася саме в Луганській області, і Андрій Філоненко, і Віталій Кропачов пояснюють, що, як бойовий підрозділ, торнадівці прагнули потрапити в зону АТО. Проте, якщо згадати описані вище події за участю командира Торнадо Руслана Оніщенка і окремих майбутніх торнадівців в Запоріжжі восени 2014 року, аргумент про неабияке бажання цієї частини роти воювати звучить не зовсім правдоподібно.

Давайте згадаємо, якою була ситуація в Луганській області в момент формування роти Торнадо.

В Запоріжжі під час прес-конференції, яка більше скидається на передвиборчий піар-захід кандидата в депутати Максима Іваніщева, відбувалася презентація “батальйону” “Торнадо” (на той момент вони себе позиціонували саме як батальйон).

Цікаво, що, як стверджує Віктор Чалаван, Міністерство внутрішніх справ не віддавало відповідного наказу і підрозділ до Запорізької області не направляло. Проте з власних джерел МІПЛ стало відомо, що приймати Торнадо до штату підрозділів МВС в Запорізькій області категорично відмовився на той момент начальник ГУ МВС області Віктор Ольховський. – стверджує наш співрозмовник в МВС.

На початку прес-конференції Іваніщев повідомляє, що в прикордонній із зоною АТО Запорізькій області посилилась загроза сепаратизму і він “особисто доклав немало зусиль, щоб в Запоріжжі нарешті з’явився свій батальйон територіальної оборони”. При цьому, Іваніщев або не знав, або свідомо ігнорував той факт, що на території Запорізької області ще в квітні 2014 року було створено 23 батальйон територіальної оборони, а з вересня 2014 року відбувалося формування 37 БТрО у складі Збройних сил України.

У прес-конференції також беруть участь командир новоствореного батальйону Торнадо та двоє бійців. Сергій Батяшов “Батя” не приховує обличчя і називає себе заступником командира батальйону. Командир і ще один боєць із позивним “Пастор” з’являються в балаклавах, пояснюючи це тим, що “приховувати обличчя – це частина роботи” бійців спецбатальйонів. Командир представляється як Даніл Воля, хоча за голосом, манерою розмовляти, статурою дуже нагадує Руслана Оніщенка, який в якості заступника комбата Шахтарська часто давав інтерв’ю, не приховуючи обличчя та імені.

Під час прес-конференції “Даніл Воля” розповідає, що до складу Торнадо увійшли “найкращі бійці” Шахтарська, які не погодилися переходити до полків, як це зробили “Азов” чи “Донбас”, а прийняли рішення залишитися окремою ротою, і наразі рота “прикомандирована до Запорізької області”.

Невдовзі після появи Торнадо в Запоріжжі у “батальйону” виникає конфлікт із тодішнім запорізьким мером Олександром Сіном.

4 листопада запорізькі медіа повідомляють, що в кабінет Сіна увійшли озброєні бійці Торнадо. Між ними і мером відбулася “нетривала, але вкрай напружена розмова”. Приїхала міліція, проте 15 правоохоронців не змогли зайти в кабінет до мера, оскільки їм перешкоджали торнадівці.

Через кілька днів уже в Дніпропетровську Руслан Оніщенко звинуватить мера у сепаратизмі, а також у тому, що міський голова не надав можливості торнадівцям влаштуватися в місті, незважаючи на “наказ міністра внутрішніх справ”. Один із бійців також заявив тоді ЗМІ, що “за даними їхньої власної розвідки”, із Запоріжжя “йде фінансування ДНР і ЛНР”. “Одну з конкретних сум ми знаємо: 700 тисяч гривень”, – заявив боєць. Проте жодних фактів на підтвердження своїх гучних заяв торнадівці не навели.

Водночас, у самого мера виявилася інакша версія тих самих подій. Згідно з нею, Торнадо було прикомандироване до Запорізького військового гарнізону із визначеним місцем дислокації в Бердянському районі. Проте озброєні люди вимагали в мера розмістити їх саме в Запоріжжі.

Проте, схоже, торнадівці були всерйоз налаштовані залишитися саме в Запоріжжі.

Імовірно, пояснити це можна тим, що командири розформованого Шахтарська ставили перед собою задачу будь-що вивести підрозділ із підпорядкування Дніпропетровського УМВС і залишити Дніпропетровську область. В інтерв’ю МІПЛ це підтвердив Андрій Філоненко:

Скріншот із відеозапису прес-конференції в Запоріжжі

Вперше інформація про спецпідрозділ Торнадо з’являється в медіа у жовтні 2014 року. Рота Торнадо була утворена як результат низки наказів МВС у Києві та на Луганщині.

говорить “Даніл Воля”, не вдаючись у подробиці, ким і куди саме прикомандирований підрозділ.

Цікаво, що на цей момент жодного офіційного документу про створення підрозділу Торнадо в структурі МВС не існувало.

стверджує наш співрозмовник в МВС.

Завданням угрупування сил АТО сектору “А” було відновлення контролю Києва над всією територією Луганської області. Під час бойових операцій літнього періоду 2014 року було звільнено Сєвєродонецьк (який пізніше став адміністративним центром області), Лисичанськ, відновлено контроль за Рубіжним, Новоайдаром, Щастям, Станицею Луганською, низкою населених пунктів вздовж Бахмутської траси.

Після відступу українських військ з території луганського аеропорту на початку вересня 2014 року і підписання перших Мінських угод було встановлено лінію розмежування з тимчасово окупованими територіями, яка проходила (і проходить досьогодні) від українсько-російського кордону вздовж річки Сіверський Донець через села Кримське, Золоте, Новотошківське, Оріхове.

Управління силами АТО в Луганській області здійснювало командування сектору, ротація командування відбувалася щотримісяці. Контроль за дотриманням правопорядку у прифронтових районах було покладено на підрозділи МВС, Головної військової прокуратури (ГВП) та Військової служби правопорядку (ВСП). З вересня 2014 року тривав процес створення військових комендатур (Старобільськ, Сватове, Новоайдар, Біловодськ).

“А”

сектор

Від весни 2014 року Луганська область належала до сектору “А” зони проведення АТО.

При штабі сектору діяли представники ВСП (1-3 людини). У грудні 2014 року комендатури Луганської області були посилені військовослужбовцями 3 спеціального відділу Західного територіального управління ВСП, на яких була покладена функція забезпечення правопорядку.

Паралельно відбувалося відновлення роботи відділів МВС у населених пунктах прифронтової зони.

Утім, правовий хаос, що утворився в Луганській області внаслідок активних бойових дій, відсутності влади на місцях та відсутності або бездіяльності правоохоронних органів, призвів до дуже складної і місцями неконтрольованої криміногенної ситуації.

Правоохоронні органи, підрозділи головної військової прокуратури і воєнної служби правопорядку фіксували правопорушення з боку регулярних військ і “добробатів”. Згідно з висновком правозахисників, із різних причин розслідування скоєних у той період правопорушень здебільшого не ефективне та суттєво залежить від обставин скоєння злочину та наявності чи відсутності політичної волі розслідувати його.

Станом на осінь 2014 року підрозділам МВС на території Луганської області бракувало 1500 співробітників. Про це йшлося в телеграмі, яку, за інформацією МІПЛ, у листопаді 2014 року начальник ГУ УМВС області Анатолій Науменко направив на ім’я заступника міністра внутрішніх справ Сергія Яровогоз проханням вирішити питання нестачі особового складу.

8

10

11

У відповідь на звернення генерала Науменка в Міністерстві внутрішніх справ ухвалили рішення направити до Луганської області новостворену роту патрульної міліції спеціального призначення Торнадо.

Очевидно, що в період кінця 2014 – початку 2015 років документування правопорушень у Луганській області, а тим більше їх розслідування, не було пріоритетом для правоохоронних органів, особливо в районах, де відбувалися бойові дії, а до них належала в тому числі Станиця Луганська.

Так, у відповідь на запит МІПЛ до ГУ НП в Луганській області щодо функціонування райвідділу Станично-Луганської поліції станом на кінець 2014 – початок 2015 року, нам було повідомлено, що у зв’язку з проведенням активних бойових дій та пошкодженням адміністративної будівлі Станично-Луганського райвідділу, він тимчасово був розташований у адмінбудівлі на той час Петрівського селищного відділення міліції (зараз – Петропавлівське відділення). Саме в цьому приміщенні працівниками зазначеного відділу здійснювався прийом та реєстрація заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, внесення відомостей до ЄРДР та проведення невідкладних слідчих дій за кримінальними провадженнями. Слідче управління Станично-Луганської поліції досі перебуває в селищі Петрівка.

з неформальним посиланням у телефонній розмові на те, що на фейсбук-сторінках координаторок МІПЛ ми недостатньо компліментарно відгукуємося про діяльність органів внутрішніх справ.

МІПЛ побував у цьому райвідділку та поспілкувався з представником слідчого управління. Цей слідчий прибув до Петрівки в кінці жовтня – на початку листопада 2014 року, так само, як решта працівників поліції. У розмові з МІПЛ він роздратовано пояснює, що на той момент через бойові дії документувння злочинів було не в пріоритеті.

На наш інформаційний запит відносно статистичних даних щодо внесення до ЄРДР фактів викрадення, катування та вбивств у період кінця 2014-першої половини 2015 року відповідь поліцією Станиці Луганської, всупереч законодавству, так і не була надана –

Торнадо прибуває на територію Луганської області в розпорядження начальника ГУМВС України у Луганській області на підставі наказу № 485 о/с ГУМВС України у Дніпропетровській області від 10 грудня 2014 року разом із особовим складом розформованого батальйону Шахтарськ, який на той момент ще належав до штату ГУМВС України Дніпропетровської області.

Як свідчить згаданий наказ, копія котрого є в розпорядженні МІПЛ, 46 рядових міліції, а також один молодший лейтенант, що перебували в розпорядженні ГУМВС в Дніпропетровській області, були відряджені до розпорядження ГУМВС України в Луганській області на підставі листа від цього ж числа № ВДЗ/4411, що надійшов від ГУМВС України в Луганській області.

47

осіб

Треба зауважити, що копію цього документу ми отримали не відразу. Спершу у відповідь на інформаційний запит МВС відмовило, посилаючись на те, що запитувана інформація є конфіденційною. Тільки після звернення зі скаргами до МВС та Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини ми таки отримали копію наказу.

Наказом № 428 о/с за підписом начальника ГУ МВС у Луганській області Анатолія Науменка Руслан Оніщенко був призначений командиром роти № 5 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ-1» ГУМВС України в Луганській області.

За словами начальника поліції Станично-Луганського району Олексія ІВАНОВА, у момент, коли торнадівці прибули до Луганської області, було ухвалено рішення про їх приєднання до батальйону “Луганськ-1”, але самі бійці були проти об’єднання, і в решті решт, обласне керівництво органів внутрішніх справ пішло їм назустріч. До речі, забігаючи наперед, зазначимо, що одним зі свідків обвинувачення у судовому процесі проти торнадівців виступав нинішній командир батальйону “Луганськ-1” підполковник Сергій Губанов.

Як наслідок – з’явився наказ № 1384 про створення роти патрульної служби міліції особливого призначення “Торнадо” (РПСМОП “Торнадо”) за підписом Міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова.

Рота була створена в структурі міліції громадської безпеки ГУМВС України у Луганській області.

Лейтенант міліції Руслан Оніщенко, який до того був заступником командира Шахтарська, тепер був

призначений на посаду командира РПСМОП “Торнадо”, відповідно до наказу ГУМВС України у Луганській області від № 440 о/с.

Частина особового складу роти, в тому числі командир Руслан Оніщенко, на момент прибуття до Луганської області вже пройшли атестування.

МІПЛ вдалося отримати від Національної поліції України документ із додатком у вигляді змін у штатному розписі.

Згідно зі штатом, рота мала складатися з 5 взводів, за категоріями персоналу:

– 38

осіб начальницького складу;

– 89

осіб молодшого начальницького складу;

– 22

особи цивільного персоналу;

149 осіб

При цьому, у штаті підпорядкованого ГУМВС України в Луганській області батальйону “Луганськ-1” скоротили посади в трьох ротах. Незрозумілим залишається, навіщо потрібна була така реогранізація у розпал війни і чому рота Торнадо не могла перебувати в складі батальйону “Луганськ-1”?

Так чи інакше, а командира Р.Оніщенка, по суті, було виведено із підпорядкування командира батальйону “Луганськ-1” та підпорядковано безпосередньо Анатолію Науменку.

Відповідно до Положення про підрозділи міліції громадської безпеки особливого призначення, рота Торнадо перебувала в безпосередньому підпорядкуванні начальника ГУМВС Анатолія Науменка.

Згідно з інформацією, зібраною МІПЛ, на практиці накази штабу АТО щодо тих підрозділів, які підпорядковавувалися ГУМВС, проходили через Анатолія Науменка, який “міг ставитися до цих наказів критично”.

Організаційне, нормативно-методичне забезпечення підрозділу та контроль за його діяльністю мав здійснювати Департамент громадської безпеки МВС України.

Водночас, згідно із відповіддю Нацполіції на запит МІПЛ, Торнадо, на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом», брала безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції, де

Отже, рота належала до сил і засобів АТО та підпорядковувалася оперативному штабу АТО.

Діяльність роти “Торнадо”, як й інших подібних підрозділів, регулювалася та регулюється головним чином Законом України “Про міліцію”, а також документом, який був затверджений уже після початку російської агресії проти України (а отже і з врахуванням усіх обставин, які із цим пов’язані) – а саме Положеннями про підрозділи міліції громадської безпеки особливого призначення, затвердженими наказом МВС України від 08.05.2014 № 447 та підписом міністра Арсена Авакова.

Згідно з п. 1.2 Положення, підрозділи у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами МВС України, власне Положенням, а також іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із зазначеними нормативними актами, свою діяльність підрозділ має здійснювати “в межах своїх повноважень відповідно до принципів законності, гуманізму, гласності, поваги до прав людини”.

Посилання на досвід Червоної армії та “виправданість” застосування тортур є також у матеріалах судових засідань у справі Торнадо, із якими вдалося ознайомитися МІПЛ. Зокрема, один із підсудних Микола Цукур при допиті потерпілого звертається до нього:

Серед обов’язків – проведення самостійно або разом із іншими підрозділами профілактичних заходів з метою запобігання правопорушенням та їх припинення.

– Забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів.

– Запобігання правопорушенням та їх припинення.

– Охорона і забезпечення громадського порядку.

– Забезпечення громадської безпеки та охорона громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів.

– Виявлення кримінальних правопорушень.

– Участь у проведенні заходів, спрямованих на розшук і затримання осіб, які підозрюються в скоєнні кримінальних правопорушень, озброєних та інших злочинців, які становлять суспільну небезпеку, звільнення заручників, припинення діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій на території України, а також заходів, пов’язаних із припиненням терористичної діяльності.

Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури України (далі – ГВП), яка розслідувала провадження щодо протизаконної діяльності окремих бійців роти, констатує в матеріалах справи, що, по суті, Торнадо мало діяти в тих самих законодавчих рамках, в яких діють правоохоронні органи, в тому числі, в рамках Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про попереднє ув’язнення», Кримінального процесуального кодексу України.

Однак, у роті Торнадо вважають інакше.

Самі бійці в публічних дискусіях апелюють до аргументу того, що вони брали участь у бойових діях, а тому закони мирного часу на них не мали би поширюватися.

Тут важливо акцентувати на двох обставинах.

У справі Торнадо й справді вчергове дається взнаки одна з ключових дилем цієї війни, а саме відсутність законодавчого визнання факту ведення Україною війни в умовах де-факто міжнародного збройного конфлікту, та дискусії щодо того, чи варто називати речі своїми іменами, а також вводити воєнний стан.

Однак, визнання чи невизнання факту міжнародного збройного конфлікту в ОРДЛО не має відношення до суті правопорушень, за які були засуджені бійці. Навіть в умовах війни, всупереч уявленням багатьох, у тому числі окремих бійців Торнадо, застосування катувань та використання рабської праці цивільного населення – заборонене згідно із Женевськими конвенціями, учасницею яких є Україна.

Як можна зрозуміти зі спілкування з окремими колишніми співробітниками роти, положень міжнародного гуманітарного права до них не доводили і самі вони не вважали за потрібне цими положеннями керуватися, виходячи з тих міркувань, що вони мають справу із зоною бойових дій, і керуючись власним розумінням того, що дозволено, а що – заборонено.

Зі спілкування з представниками МВС, відповідальними за добробати, МІПЛ стало зрозуміло, що жодного контролю за тим, чи викладають положення “права війни” в школі міліції (в якій перебували в тому числі торнадівці) або чи перевіряється знання цих положень під час атестації – керівництво не здійснює. За інформацією МІПЛ, ні тепер, ні тим більше у 2014-2015 роках такого інструктажу для особового складу МВС ніхто не проводив.

Так, на одному з ефірів заступник командира роти Сергій Батяшов(позивний “Батя”) заявив з нерозумінням та осудом, реагуючи на фразу щодо заборони застосування катувань:

На запитання “До чого тут Червона Армія?”, він пояснює, що, мовляв, ідеться ж про війну.

Одним із найбільш гострих питань довкола Торнадо стала присутність серед бійців роти осіб, які раніше мали судимість.

Як було згадано вище, згідно зі штатним розписом, у роті Торнадо мало перебувати 149 осіб, але 5-х атестованих працівників бракувало. При цьому, велика кількість людей залишалася поза штатом, в тому числі, іноземні громадяни (наприклад, відомо про щонайменше трьох громадян Білорусі, один із яких – Данііл Ляшук – у квітні отримав вирок).

Як виявилося після отриманнями нами відповіді від Національної поліції, 2015 року в ГУМВС України в Луганській області проводилося службове розслідування за поширеною в інтернеті інформацією щодо прийому на службу в міліцію раніше судимих осіб. Але за результатами цього розслідування “порушень законодавства України з боку посадових осіб вказаного ГУМВС не встановлено”.

НПУ, мотивуючи залучення осіб із судимістю до лав правоохоронців, посилається на проведення АТО, а також на те, що вказані особи мали судимості, які у встановленому порядку погашені або зняті. Окрім того, на момент працевлаштування 11 осіб, що мали статус раніше судимої особи за скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів, були прийняті на роботу на посади, які заміщувалися цивільними особами, що не суперечило вимогам законодавства.

38

осіб

За інформацією, офіційно наданою НПУ:

Найбільш виразним, зокрема, є той факт, що командир роти Руслан Оніщенко мав численні судимості. Хоча, за словами адвоката, всі вони погашені, з матеріалів справи Торнадо випливає, що їх було 5(цю ж цифру озвучував у медіа Анатолій Матіос).

Пошук законодавчих шпарин задля офіційного працевлаштування осіб із судимістю у роту Торнадопідтверджують також інші джерела МІПЛ.

Один із юристів у Луганській області розповів МІПЛ на умовах анонімності про те, як орієнтовно в січні 2015 року йому доводилося консультувати Олександра Пугачова, бійця роти “Торнадо” із позивними “Пугач” та “Гаммі” (пізніше він був затриманий у Дніпрі у зв’язку із вбивством патрульних поліцейських, станом на весну 2017 року над ним триває судовий процес). Згідно зі штатним розписом, як Пугачов пояснив юристу, він перебував на посаді комп’ютерника (вочевидь, ідеться про пасаду інженера-програміста). При цьому, мав непогашені судимості (остання з них – за статтею “розбій”), що заборонено у випадку з особою, яка працює зі службовою інформацією та має доступ до баз даних органів внутрішніх справ. Пугачов цікавився під час прийому у юриста, якою є процедура, що дозволяє “погасити” судимості. У розмові з нашим джерелом він розповів також, що має близькі дружні відносини з Русланом Оніщенком та доводиться йому кумом і що, так само як в Оніщенка, на непідконтрольній території в нього залишилися нелегальні шахти для видобутку вугілля (“копанки”). Чи вдалося зрештою Пугачову пройти процедуру, якою він цікавився, нам наразі невідомо.

із числа тих, які проходили службу в роті Торнадо та працювали на посадах, які заміщуються цивільними особами – раніше притягувались до кримінальної відповідальності або мали судимість.

14

працівників

які раніше засуджувались за скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів, при цьому, проходили службу на посадах атестованого складу міліції.

Присутність осіб із кримінальним минулим позначилася в тому числі на потерпілих, що проходять по справі Торнадо.

Наприклад, на одному з колишніх бійців батальйону Шахтарськ, який зазнав “дисциплінарного покарання” “за дизертирство” вже від командування роти Торнадо у вигляді перебування в підвалі школи в Привіллі та тортур. Чоловіка вдалося опитати журналістці каналу “СТБ” Альоні Луньковій. За його словами, бойові побратими вирізали на його грудях слово “Муся”, що на тюремному жаргоні означає нетрадиційну сексуальну орієнтацію, на руці – вирізали лезом і залили тушшю зображення, що нагадує чоловічий статевий орган, на обличчі – зробили надрізи на верхніх губах і також залили тушшю, що також має символічне значення в тюремній субкультурі. Захист торнадівців натомість стверджує, що всі ці тілесні ушкодження потерпілий отримав раніше, перебуваючи в місцях позбавлення волі і що експертизі не вдалося встановити точно, коли на його тілі з’явилися ці рубці.

Це не єдиний потерпілий, до якого, за версією слідства, окремими торнадівцями застосовувалися подібні тортури, притаманні кримінальникам у місцях позбавлення волі.

Окрім того, один із волонтерів, який виявив бажання залишитися анонімним і якому доводилося одного разу побувати в будинку, який займали торнадівці в Станиці Луганській, пригадує, що атмосфера та контингент тут “нагадували тюремну камеру”. До аналогічного порівняння вдався в спілкуванні з нами Боєць_5, один із колишніх співробітників роти. Останній пояснює цю атмосферу тим, що “80% із тих, хто постійно перебував у цьому домі, раніше мали судимості”.

Обидва зображення – скріншоти з відео телеканалу “СТБ”

Торнадо
в Станиці Луганській

Процес створення роти тривав на загал протягом кількох тижнів.

Штаб роти був організований у місті Привілля, що поруч із Лисичанськом Луганської області, на території Лисичанської загальноосвітньої школи № 32 (вул. Донецька, 122а).

Відстань між цими двома населеними пунктами доволі велика – майже 150 кілометрів по бездоріжжю АТО.

Мотивувальної частини бойові розпорядження командування сектора не містять, але наші співрозмовники пов’язують рішення про направлення Торнадо саме до цієї локації із розташуванням поруч пішохідного мосту, який потребував обладнання блокпостами.

У Станиці Луганськійторнадівці розташувалися у двох локаціях: лінійній амбулаторії станції Кіндрашівська-Нова державного закладу «Відділкова лікарня станції Луганськ ДП “Донецька залізниця”» за адресою пров. Свердлова, 2 (далі – амбулаторія), а також у житловому кварталі на в’їзді до міста в одному зі звичайних приватних будинків, який самі торнадівці називали “Дом-2”.

Інформація про потерпілих надходила до представників місцевої влади та правоохоронних органів не лише з Привілля, а й зі Станиці Луганської.

Паралельно частина підрозділу, згідно з розпорядженням командування сектора “А” (у період перебування роти на Луганщині змінилося кілька командувачів сектору), мала виконувати бойові задачі в Станично-Луганському районі, куди торнадівці прибули 28 грудня 2014 року.

По прибуттю Торнадо до Станично-Луганського району, Анатолій Науменко попередив главу РДА Юрія Золкіна про те, що підрозділ – «интересный» і що вони – «не паиньки».

Відзначимо, що в подальшому інформація про потерпілих надходила до представників місцевої влади та правоохоронних органів як із Привілля, так і зі Станиці Луганської, хоча у судовому процесі Оболонським районним судом Києва розглядалися епізоди, в яких потерпілими виступали особи, які незаконно утримувалися в Привіллі (за винятком одного потерпілого, що утримувався в амбулаторії) і події саме в приміщенні привільнянської школи стали основою для кримінальної справи проти торнадівців.

За словами Юрія Золкіна, коли торнадівці займали приміщення амбулаторії, це був діючий медичний заклад. Хоча, за інформацією МІПЛ, станом на грудень 2014 року, усі хворі та медперсонал були звідти евакуйовані. Водночас, картина, яку ми застали в амбулаторії восени 2016 року, свідчить, що звідти не була вивезена, наприклад, медична документація.

Згідно зі згаданим вище Положенням, яке було основою для діяльності Торнадо, “підрозділ розміщується в спеціально відведених приміщеннях, містечках, а за рішенням Міністра внутрішніх справ України або його заступників підрозділ тимчасово може дислокуватися в іншій адміністративно-територіальній одиниці для участі в невідкладних заходах щодо забезпечення громадського порядку…, а також заходів, пов’язаних із припиненням терористичної діяльності”.

Водночас, згідно з даними МІПЛ, вибір місця дислокації підрозділ ухвалював самостійно, вирішення цього питання належало до компетенції командира роти.

Як стверджує Юрій Золкін, відразу після вступу ним на посаду наприкінці грудня 2014 року, він приїхав знайомитися до новоприбулого підрозділу Торнадо, і вони повідомили йому, що перебуватимуть у приміщенні амбулаторії протягом кількох днів для участі в певній бойовій операції. Але в подальшому в лікувальному закладі вони залишалися впродовж кількох місяців – доки вони не були виведені зі Станиці Луганської.

З точки зору як українського законодавства, так і “права війни”, розташування підрозділу в амбулаторії на передовій, зважаючи на відсутність тут медперсоналу та пацієнтів, порушенням не є.

Водночас, за словами Юрія Золкіна, від кінця 2014 року діяло розпорядження на той момент глави обласної ВЦА Геннадія Москаля про заборону дислокації військових підрозділів на території дитсадків, шкіл, лікарень та інших соціальних закладів. Помічник Москаля Святослав Галас на прохання МІПЛ підтвердити чи спростувати інформацію про існування розпорядження сказав, що такого документу не пригадує, але зауважив, що, можливо, ідеться про усні вказівки. Галас додає також, що були випадки, коли Москаль “втручався й вимагав від військових залишити такі заклади, але не всюди це вдавалося”.

На сьогоднішній день приміщення амбулаторії непридатне для експлуатації за призначенням та потребує капітального ремонту, а подеколи і реконструкції – через завдані руйнування внаслідок влучання реактивного снаряду, а також через наслідки перебування тут підрозділу (стіни медичного закладу розмальовані позивними торнадівців, а також сумнівними написами, в тому числі, свастикою). Судячи з усього, після виведення торнадівців амбулаторію розбирають на цеглу місцеві мешканці.

Загалом же, в 2014 році через критичну ситуацію та бойові дії в зоні АТО соціальні об’єкти переважно були порожніми, тому їх займали військові.

Один із журналістів, які публічно виступили на захист “Торнадо”, пише в своєму матеріалі на популярному сайті: “те, що “торнадівці” реально захищали та гинули – факт”.

Якщо щодо батальйону Шахтарськ відомо про їх участь у бойових діях, зокрема, в боях за Іловайськ, то участь Торнадо в бойових діях не є загальновідомою.

Департаментом поліції особливого призначення Національної поліції України (ДПОП НПУ) повідомив МІПЛ, що, за даними Головного управління Національної поліції в Луганській області, “загиблі із числа працівників РПСМОП «Торнадо» відсутні”.

Щоправда, колишній працівник правоохоронних органів Станиці Луганської, майор міліції Леонід Пантикін згадує про одну операцію, в якій була задіяна рота Торнадо – від 10 січня 2015 року, тобто невдовзі після прибуття торнадівців до Станиці Луганської. Тоді з числа торнадівців було відібрано 40 осіб, за словами Пантикіна, – “для прикриття”. В самій операції вони задіяні не були, проте знаходилися в резерві на випадок непередбачуваних обставин.

Варто зазначити також, що подеколи окремі бійці роти допомагали цивільному населенню в Станиці Луганській. Наприклад, Юрій Золкін згадує, що після обстрілів смт працівники спецпідрозділу приїздили в постраждалі від обстрілів райони та допомагали потерпілим, витягали людей з-під завалів, а їх фельдшер надавав допомогу багатьом із місцевого населення, час від часу вони також передавали цивільному населенню провізію.

Віктор Чалаван у інтерв’ю МІПЛ зазначив, що хоча торнадівці не брали участь в бойових операціях, –

За словами опитаних МІПЛ учасників подій в Луганській області того періоду, в масштабних бойових операціях рота участі не брала. Це підтвердив лояльний до керівництва роти Боєць_3. Відповідну інформацію озвучував також Геннадій Москаль.

3 січня в район Кіндрашівки прибув Юрій Золкін. За його словами, на місці його зустріло близько 50 місцевих жителів, які скаржилися на дії підрозділу, який, щойно прибувши до району, прийняв рішення “відпрацювати Кіндрашівку”. Зміст невдоволення викладений у заявах, копії котрих є в розпорядженні МІПЛ і які ми публікуємо нижче.

“Відпрацювання” втілилося, зокрема, в тому, що близько 80-100 осіб, за словами свідків, були вишикувані в колону, бійці водили їх за собою та збирали до цієї колони підозрілих, на їх думку, людей. За собою вони також носили мішок, в який скидали віднайдені в житлах мобільні телефони, ноутбуки та іншу техніку. У результаті “відпрацювання” торнадівцями було затримало близько 20 осіб. До речі, цей стиль у ставленні до цивільного населення дивним чином збігається з тим, із чим раніше стикнулися відвідувачі рекреаційного комплексу “Форест парк” після появи там батальйону Шахтарськ.

Водночас, постраждалі відмовилися звертатися безпосередньо до правоохоронних органів, тому інформація була зібрана Ю.Золкіним та його помічниками та передана до обласного керівництва та правоохоронців. До того ж, на той момент, коли в районі тривали бойові дії, знайти міліцію було складно, а райвідділу на місці вже не було.

Після цього інциденту Золкін зустрівся з Сергієм Батяшовим, який представився командиром, після бесіди ситуацію тимчасово вдалося розрядити.

До речі, саме про цей випадок розповідав екс-голова ЛОВЦА Геннадій Москаль уже пізніше, у серпні 2016 року, після розформування роти, під час одного з ефірів.

До районної державної адміністрації Станиці Луганської надійшла перша інформація про порушення прав цивільного населення. Скарги були передані жителями Станиці Луганської, яких торнадівці вирішили “перевірити на причетність до сепаратизму”.

Відразу зауважимо, що цей епізод не увійшов до матеріалів судової справи Торнадо, а його ймовірні ініціатори та учасники до віповідальності не притягалися.

Інформація про це січневе “відпрацювання” підтверджується також розповіддю бійця одного з підрозділів, які наводить “Новая Газета”в своїй публікації, присвяченій торнадівцям.

Під час поїздки до зони АТО МІПЛ вдалося отримати копії скарг жителів Станиці Луганської на дії торнадівців. Публікуємо тут деякі, на наш погляд, вражаючі фрагменти із прихованими персональними даними потерпілих.

Чи розслідувалися ці справи (і чи навіть були внесені в ЄРДР) у слідчому відділі Станично-Луганської поліції нам повідомити не змогли, посилаючись на хаос, що панував в умовах бойових дій у Станиці Луганській наприкінці 2014 – початку 2015 років.

Представник слідчого управління Станично-Луганського райвідділку на запитання МІПЛ щодо факту передачі вищенаведених заяв відповів буквально таке:

Зі спілкування МІПЛ із різними учасниками подій та відповідальними посадовими особами на Луганщині в кінці 2014-го – першій половині 2015 року, можна зробити висновок, що “останньою краплею”, яка водночас стала початком справи Торнадо було викрадення двох пенсіонерів правоохоронних органів, яких зняли з рейсових автобусів з різницею в один день – 16 та 17 січня 2015 року – біля автовокзалу в Станиці Луганській, на одному з блокпостів, що контролювався торнадівцями.

Хоча напруження, що виникло після подій 1 січня, вдалося розрядити, у подальшому окремі торнадівці давали нові приводи для скарг та заяв жителів Станично-Луганського району.

Початок справи Торнадо

Оперативна розробка торнадівців розпочалася в січні 2015 року

(затриманий 16 січня)

(затриманий 17 січня)

виявилися колишніми працівниками правоохоронних органів на пенсії в ранзі підполковників.

Юрій Золкін розповідає, що після звістки про затримання чоловіків він поїхав до відділку поліції, але виявив, що затриманих туди не доставляли.

У розпорядженні МІПЛ є заява, написана родичами одного з викрадених. У заяві стверджується, що затримання здійснювала саме рота Торнадо.

Тривалий час Беспалов та Разенков вважалися зниклими безвісти. Влітку 2015 року, за нашою інформацією, правоохоронцям вдалося віднайти прикопане та вже скелетоване тіло Разенкова. Місцеперебування Беспалова досі залишається невідомим.

Про обставини зникнення чоловіків відомо небагато. У відкритих джерелах цей кейс згадувався офіційними особами одного разу – Анатолієм Науменком. Не називаючи імен, на нього посилається також Геннадій Москаль в своїх інтерв’ю. Більше – жодних згадок.

За інформацією наших джерел, Разенков був затриманий у зв’язку із віднайденням серед його речей “соціальної карти “ЛНР”. Чоловік утримувався в підвалі амбулаторії протягом близько двох тижнів, після цього був вивезений у невідомому напрямку. Його рештки були віднайдені в Малинівському лісництві влітку 2015-го року.

Рештки Разенкова вдалося ідентифікувати завдяки одягу та натільному хрестику, утім, виявити причини смерті чоловіка судово-медична експертиза не змогла через стан, в якому перебувають рештки, що тривалий час знаходилися в землі. Тому доведення самого факту того, що він був позбавлений життя в насильницький спосіб – неможливе, і висунути комусь обвинувачення чи повідомити про підозру в цій справі правоохоронні органи не можуть.

Що стосується Володимира Беспалова, то, за нашою інформацією, історія його затримання була такою: чоловік їхав на автобусі з Луганська, був напідпитку; коли автобус зупинили на блокпосту і попросили його вийти, він зробив вигляд, що глухонімий. Коли ж перевірка затягнулася, він вийшов із транспорту і запитав, скільки ще триватиме перевірка. Побачивши, що Беспалов намагався ввести їх в оману, чоловіка заламали, кинули в авто і більше його ніхто не бачив. Хто саме здійснював це затримання – невстановлено.

Кримінальне провадження з кваліфікацією “створення злочинної організації з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів” прокуратура Луганської області розпочала у квітні 2015 року.

Отже, хоча протиправні дії окремих бійців роти документувалися, але заходів для їх припинення не вживалося. Як кажуть джерела МІПЛ, – відповідна команда не надходила.

Більше того,як свідчать повідомлення в медіа, ще в березні 2015 року управління УМВС у Луганській області проводило набір кандидатів у Торнадо. Судячи з повідомлення, Тонадо ще розглядалося як кузня кадрів для правоохоронних органів області:

Згідно з версією торнадівців, їх кримінальне переслідування розпочалося після того, як вони зупинили ешелон із вугіллям у районі залізничної станції “Світланово” 16 червня 2015 року.

Утім, за нашою інформацією, документування протиправних дій окремих бійців роти розпочалося значно раніше, по суті, з моменту прибуття торнадівців до місця дислокації.

Справа Торнадо, по суті, у лютому 2015 року, розпочалася з подання Анатолієм Науменком секретного рапорту міністру внутрішніх справ Арсену Авакову, в якому описувалися злочини та правопорушення, зафіксовані в ході здійснюваних із січня 2015 року оперативних заходів.

сказано в повідомленні.

Наше джерело у правоохоронних органах Луганщини, Правоохоронець_1, стверджує буквально таке:

Підкреслимо, що це – версія одного із правоохоронців, але відсутність команди – факт.

Більше того, наші джерела стверджують, що від початку існування роти Торнадо до її складу були включені представники карного розшуку (або ж їх інформатори), які працювали під прикриттям та доповідали керівництву про все, що відбувається як у самій роті (так звані “дисциплінарні покарання”), так і про протизаконні дії окремих бійців відносно цивільного населення. Утім, навіть і без внутрішніх джерел діяльність окремих працівників підрозділу стала широко відомою: по-перше, у зонах відповідальності роти зникали люди (і про це постійно доповідали керівництву); окрім того, кілька співробітників перейшли до іншого підрозділу саме через небажання брати участь у протизаконній діяльності.

Джерело Правоохоронець_2 переконаний, що злочини окремих представників Торнадо “покривалися органами внутрішніх справ”. Відповідальними він вважає колишнього начальника поліції Станиці Луганської Бахтізіна та його заступника Сухаревського, які, за його версією, не доповідали керівництву про все, що відбувається. Коли ми спробували через третю особу зв’язатися з паном Сухаревським, він від розмови відмовився. До речі, ім’я Сухаревського згадується в одній із заяв щодо безвісти зниклих осіб. На нього посилається родичка зниклого, якій Сухаревській повідомляв, що її затриманого чоловіка торнадівці вже відпустили, хоча на той час (як нам відомо зараз) чоловіка вже не було серед живих. Водночас, від керівництва Бахтізіна та Сухаревського нам стало відомо про те, що відносно подій довкола роти вони були поінформовані та віддавали розпорядження документувати всі ці правопорушення. Загалом, оцінка їх ролі (а також ролі таких осіб як генерал Науменко) в тих подіях різними опитами нами особами – варіюється від “вони все покривали” до “вони хотіли цьому протистояти, але нічого не могли вдіяти”.

Напередодні тодішній голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Геннадій Москаль звернувся до керівників МВС, Генштабу та РНБО з проханням роззброїти роту Торнадо (поруч звучало також аналогічне прохання щодо батальйону “Чернігів”) та вивести їх за межі Луганської області. Тоді Москаль заявив:

заявив на брифінгу 18 червня Арсен АВАКОВ.

Через кілька годин після цієї заяви міністра стало відомо, що торнадівці у кількості близько 170 людей (штатні співробітники на той момент уже колишньої роти та офіційно не оформлені в Торнадо особи) на чолі із заступником командира Миколою Цукуром забарикадувалися на базі в Привіллі.

Напруга навколо бази в Привіллі тривала до ранку 19 червня. До Луганської області терміново вилетіли заступник міністра внутрішніх справ та керівники департаментів МВС. Планувався штурм бази Торнадо силами Національної гвардії.

Саме тоді заяву про свою відставку написав начальник Департаменту організації діяльності патрульної міліції особливого призначення Віктор Чалаван. Про це він розповів в інтерв’ю МІПЛ:

Службове розслідування на чолі з керівником департаменту ДВБ (департаменту внутрішньої безпеки, – МІПЛ) вже розпочато, кожен пройде пряму співбесіду, щодо кожного будуть висунуті або не висунуті обвинувачення, і хтось потрапить під судове переслідування, а хтось – ні, –

Там величезна кількість зброї, а також бойових припасів. Вночі після вчорашньої відмови (йдеться про 17 червня, – МІПЛ) пустити слідчо-оперативну групу, працівниками міліції роти Торнадо, якими командує Микола Цукур, здійснили мінування периметру території бази, встановлені бойові точки, автоматичні гранатомети у певних місцях, фактично заблоковано підхід до цієї бази. Заміновані транспортні засоби і у випадку рішучих дій, або наближення слідчо-оперативної групи до бази, вони сказали, що будуть стріляти, –

Щоправда, сам Микола ЦУКУР, який увесь цей час перебував на зв’язку із журналістами різних ЗМІ, запевняв, що мінування не було:

Рота патрульної служби міліції особливого призначення Торнадо була ліквідована наказом МВС України від 18.06.2015 №724, наступного дня після затримання командира Руслана Оніщенка та сімох торнадівців.

Я був категорично проти того, щоб під носом у бойовиків один український воєнізований підрозділ штурмував інший. Я доніс свою позицію до міністра, поклавши рапорт про звільнення на стіл, і я вдячний Арсену Авакову за те, що він поставився до цього з розумінням.

Після багатогодинних переговорів представників МВС з Миколою Цукуром та дружиною Руслана Оніщенка Юлією Мажулою, було прийнято рішення, що, ознайомившись з наказом міністра про розформування, торнадівці складуть зброю. Через кілька тижнів підрозділ було виведено на базу МВС в м. Боярка Київської області, де окремі його представники пробудуть аж до квітня 2016 року.

Підсумки розформування Арсен Аваков озвучив пізніше у своєму дописі у Facebook:

С каждым из бойцов идет работа не через судилище в прямом эфире, а через механизм предметной переаттестации для решения – где и кто будет служить дальше и будет ли. Никто не станет лепить из виновных ангелов – но и возводить напраслину на бойцов – не позволю, хоть то эмоции военной прокуратуры, хоть нардепов. Есть процедуры и права – и раз руководство подразделения подвело нас всех – “Торнадо” расформировано и пройдет этот трудный путь проверок и контроля. Но, я категорически буду противодействовать огульному обвинению. И еще буду препятствовать построению кому-то политической и пиар карьеры на судьбах людей..

Я несу ответственность за этих людей – и имею обязательства разделить с ними бремя этого непростого времени для них. Защитить от напраслины, воздать справедливость – дать возможность понимать, как жить дальше.

Після розформування частина бійців з Торнадо, які пройшли відповідну переатестацію та перевірку на предмет скоєння злочинів, продовжила службу в іншому підрозділі МВС – полку поліції особливого призначення “Миротворець”. Під час приватного спілкування з командирами “Миротворця” на базі підрозділу в Сєвєродонецьку, МІПЛ дізналася, що на сьогодні там проходить службу близько 15-ти колишніх торнадівців.

Під час прес-конференції у Сєвєродонецьку про те, що залишає посаду, повідомив начальник ГУ МВС України в Луганській області Анатолій Науменко. За офіційною версією, причиною відставки була ротація. Проте після Луганщини генерал-лейтенант не обійняв нову посаду, а взагалі залишив правоохоронні органи. За версією джерел МІПЛ у МВС, основною причиною звільнення Науменка були події навколо Торнадо.

МІПЛ зв’язалася за Анатолієм Науменко, проте він відмовився давати будь-які розгорнуті коментарі до остаточного вироку по справі Торнадо.

Одним із аргументів, до якого впродовж процесу апелюють і підсудні, і захист, є нібито політичний підтекст справи Торнадо. За словами адвоката торнадівців Володимира Якімова, затримання командира Оніщенко відбулося після того, як торнадівці оприлюднили факти контрабанди та зупинили ешелон з вугіллям, що прямував із Алчевського металургійного комбінату на підконтрольну Україні територію. В день затримання Руслана Оніщенко в Дніпрі, 17 червня 2015 року, в інтернет-мережі почали ширитися фото документів із зупиненого ешелону під гучними заголовками “Чому затриманий комбат “Торнадо”.

На активно тиражованих тоді фото – договори та накладні між ПАТ “Алчевський металургійний комбінат” (знаходиться на окупованій території) та ПАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Дзержинського”. Обидва підприємства входять до групи компаній “Індустріальний союз Донбасу”, який частково належить російським власникам. У “дахуванні” так званої контрабанди (йдеться про незаконне переміщення товарів через лінію розмежування) торнадівці звинувачували своє безпосереднє керівництво – начальника ГУ УМВС в Луганській області Анатолія Науменка. Про це у своєму резонансному виступі під час ток-шоу “Шустер Live” 29 травня 2015 року заявив заступник командира роти Торнадо Микола Цукур. Крім того, у вагонах зупиненого поїзда торнадівці нібито знайшли 10 тротилових шашок. Проте їх походження не з’ясовано досі. Джерела МІПЛ в Луганському ГУ МВС переконані, що вибухівку у вагони підкинули самі торнадівці.З’ясувати, кому насправді належали шашки на сьогодні навряд чи є можливим.

Політичний мотив?

Версія щодо політичного переслідування бійців роти суперечить хронології

Проте між заявами підсудних і їхніх захисників та інформацією, що є в розпорядженні МІПЛ, існують суттєві розбіжності. Розглянемо їх детальніше в хронологічному порядку.

так Цукур коментував свій виступ виданню “Гордон”.

Насправді товарообіг з окупованими територіями шляхом залізничного сполучення на той момент регулювався постановами Кабінету міністрів, а контроль за переміщенням товарів через лінію розмежування було покладено на Антитерористичний центр при СБУ.

В різних заявах та ефірах, окрім Анатолія Науменка, в причетності до контрабанди торнадівці звинувачували і голову Луганської обласної ВЦА Геннадія Москаля, і командуючого сектором “А” Володимира Миронюка.

Перша інформація про злочини, скоєні окремими торнадівцями, надходить до правоохоронних органів у січні 2015 року, заяви потерпілих та інші документи надсилає до прокуратури Геннадій Москаль, про що він сам неодноразово заявляв у ЗМІ.

Як стверджують джерела МІПЛ серед керівництва ГУ УМВС в Луганській області, з кінця січня 2015 року щодо окремих співробітників “Торнадо” велася оперативна розробка силами обласної міліції. Один з бійців роти, з яким спілкувалась МІПЛ, згадує, що перші претензії підрозділу Анатолій Науменко почав висловлювати в березні 2015 року.

У середині лютого 2015 року на основі зібраної інформації про злочинну діяльність окремих співробітників роти Торнадо Анатолій Науменко пише рапорт керівництву МВС щодо необхідності відкриття кримінальних проваджень.

За інформацією МІПЛ, наприкінці березня 2015 року в кабінеті Анатолія Науменка відбувається розмова з Русланом Оніщенком за участю представників міністра Авакова, під час якої Оніщенку було продемонстровано матеріали, на той момент напрацьовані карним розшуком щодо злочинів окремих торнадівців, та запропоновано “не покривати злочинців, а очистити роту від кримінальних елементів”. Руслан Оніщенко обіцяє подумати кілька днів та прийняти рішення. Паралельно командуванням сектору “А” приймається рішення про виведення роти Торнадо зі Станиці Луганської.

Уже в перших числах квітня 2015 року з’являються інтерв’ю та заяви Руслана Оніщенка зі звинуваченнями на адресу Науменка та командування сектора “А” у “дахуванні” контрабанди. У своїх заявах Оніщенко пов’язує виведення Торнадо в тил із тим, що рота боролася з мародерством та контрабандними схемами.

Відбуваються перші затримання: в Дніпрі заарештовано двох підозрюваних бійців Торнадо.

В районі залізничної станції Світланово, в близько 10 км від місця дислокації роти, торнадівці зупиняють ешелон із вугіллям. Пізніше оприлюднено супроводжувальні документи на товар.

В Дніпрі заарештовано командира роти Руслана Оніщенка. Цього дня арешти ще сімох торнадівців відбуваються в різних містах України.

Більше того, якщо згадати події в Запоріжжі за участю торнадівців, коли, не отримавши бажаного результату, вони почали кидати звинувачення в бік мера, а також заяви командування Шахтарська про несправедливе розформування батальйону, вимальовується певний стиль поведінки: щойно у групи Оніщенка з’являються проблеми із законом або непорозуміння з оточенням, вони відразу приміряють образ несправедливо ображених патріотів та борців за справедливість, залучаючи на свій захист ЗМІ і громадськість.

МІПЛ не вдалося знайти фактів на підтвердження цих здогадок. Більше того, той факт, що перевезення здійснювалися в рамках договору між двома підприємствами однієї корпорації (ІСД), викликає сумніви у тому, що Кропачов мав мотиви зупиняти ешелон.

Проте паралельно з судовим слідством по справі Торнадо в медіа регулярно з’являлася інформація про те, що Віталій Кропачов “призначений” на роль “наглядача” за вугільною сферою від кіл, близьких до Ігоря Кононенка. Так, “Економічна правда” називала Віталія Кропачова новим вугільним королем. У серпні 2016 року він нібито змінив нардепа Сергія Трегубенка (БПП) у ролі неофіційного куратора вуглепрому в бізнес-групі Ігоря Кононенка, з яким Кропачов познайомився за посередництва радника міністра МВС Антона Геращенка. Натомість, інші медіа, до яких, щоправда, у нас менше довіри, посилаючись на експертів у вугільній галузі, стверджують, що Кропачов пов’язаний не з Кононенко, а з міністром внутрішних справ Арсеном Аваковим.

Ми не ставили перед собою завдання докопатися до справжніх зв’язків та інтересів Віталія Кропачова, але, з огляду на його безпосередній зв’язок із ротою Торнадо не могли обійти увагою його персону.

МІПЛ зв’язалася з Віталієм Кропачовим і запитала про його ставлення до зупиненого потяга та до конфлікту довкола Торнадо.

Кропачов вважає, що його ім’я намагаються очорнити, пов’язуючи з подіями навколо Торнадо. Він заперечив будь-яку свою причетність до зупиненого ешелону з вугіллям, назвавши цю акцію “абсолютною ініціативою командира роти“.

прокоментував Віталій.

Як уже було зазначено вище, одним із засновників Шахтарська, а пізніше покровителем роти Торнадо був торезький бізнесмен, колишній регіонал Віталій Кропачов. Деякі наші співрозмовники саме з інтересами Кропачова у вугільній сфері пов’язували зупинений торнадівцями 2 червня 2015 року ешелон з вугіллям.

Він розповідає, що неодноразово зустрічався з Русланом Оніщенко, і той постійно скаржився на керівництво, розповідав про свої конфлікти з Науменком. Проте, за словами Віталія, він у ситуацію не втручався.

Відповідальність за події навколо Торнадо Кропачов, так само, як і обвинувачені торнадівці, покладає на начальника Луганської обласної міліції Анатолія Науменка.

стверджує Віталій Кропачов

Бійці, наприклад, не заперечували, що чинили протиправні дії у вигляді незаконного затримання окремих осіб, визнаних потерпілими. Натомість, головна лінія захисту торнадівців побудована на твердженнях, що насправді ніякої “5-ї групи комбата” не існувало, що бійці, яким інкримінується належність до цієї групи, насправді належали до різних взводів, кожен із яких мав власного командира, і що докази ГВП, що мають підтверджувати наявність складу злочину за найтяжчою з інкримінованих статей “створення злочинної організації”, – не витримують критики.

Давайте подивимося на те, що з цього приводу сказав суд першої інстанції.

Хоча Оболонський райсуд виправдав усіх підсудних за 255 статтею ККУ, утім, як випливає із резолютивної частини вироку, з якою вдалося ознайомитися МІПЛ, суд визнав все ж таки, що низка злочинів була вчинена в організованій групі. У телефонному коментарі МІПЛ прокурор ГВП Руслан Кравченко запевнив, що суд визнав такими, що були доведені, ознаки наявності злочинної організації, утім, вирішив кваліфікувати це як обтяжуючу обставину для низки злочинів (наприклад, у ч. 3 ст. 146 ідеться про незаконне позбавлення волі, вчинене організованою групою, у ч. 2 ст. 127 – катування за попередньою змовою групою осіб, у ч. 2 ст. 153 – насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім шляхом, вчинене групою осіб), а не окрему статтю (255 ККУ). На думку Кравченка, суд керувався формальними ознаками кількості залучених до протиправної діяльності осіб: у випадку ст. 255 ККУ ідеться про залучення 5 і більше осіб (хоча прямої вказівки в цій статті на кількість осіб немає), у той час як в епізодах насильства у справі Торнадо бере участь 3-4 осіб, що передбачає групову кваліфікацію, але не окрему статтю.

Важливо зауважити також, що суд у вироку окремо констатував організаторську функцію Руслана Оніщенка та визнав його винним у ч.2 ст. 353 ККУ (самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, пов’язане з використанням форменого одягу чи службового посвідчення працівника правоохоронного органу) у поєднанні із ч. 3 ст. 27 (організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації).

?

Усупереч поширеній думці, в батальйоні Шахтарськ Р.Оніщенко перебував на позиції заступника командира, а не командира. При цьому, ні факт розформування батальйону за мародерство, ні начебто доведена до відома самого Президента Порошенка ситуація в “Форест парку”, ні вже згаданий рапорт Чалавана міністру Авакову про недопущення формування з бійців Шахтарська одного підрозділу не завадила керівництву МВС діяти всупереч рекомендаціям та призначити Руслана Оніщенка командиром новоствореної роти.

Загалом, одним із найбільш виразно суперечливих фактів довкола роти Торнадо, на наш погляд, є рішення про призначення Руслана Оніщенка командиром підрозділу.

Варто згадати також про довоєнну біографію Руслана Оніщенка, яка, щоправда, спливла вже після його арешту. Передусім, наявність судимостей (за інформацією ГВП, їх – 5), хоча вони й погашені. Адвокат торнадівців Володимир Якімов у розмові з МІПЛ підтверджував факт наявності в Руслана Оніщенка судимостей, але на запитання, за якими саме статтями був засуджений Оніщенко, стверджує, що не цікавився цим питанням, оскільки судимості погашені і не стосуються провадження, в межах якого він здійснює захист свого клієнта.

Якщо говорити про структуру роти, то, згідно із зібраною МІПЛ інформацією, а також оприлюдненими раніше в медіа даними, в підрозділі було багато неоформлених до штату бійців. Цей факт не заперечують і самі торнадівці, а серед підсудних у їх справі є як атестовані, так і неатестовані.

Водночас, варто звернути увагу на те, який вигляд мав офіційний штатний розпис роти.

Командування

(командир та двоє заступників)

Штаб

Група кадрового забезпечення

Медпункт

Група матеріального забезпечення

взводів

(по 24-25 осіб кожен)

5

Складно сказати напевне, чи збігався цей розподіл на групи із офіційним штатним розписом і зазначеними в ньому взводами. Де-факто підрозділ складався з різних груп, які мали своїх командирів, при чому, що стосується особового складу роти, який перейшов до Торнадо після розформування батальйону Шахтарськ, то там відповідний розподіл існував ще до розформування. Загалом, за інформацією джерела Боєць_4, у Шахтарську було 18 груп, до 30 людей кожна.

Наявність груп у Торнадо можна простежити, зокрема, в місцях дислокації роти. Наприклад, у Станиці Луганській на стінах та дверях до приміщень амбулаторії є відповідні помітки про перебування там, наприклад, групи “Нарнія” (командир – Анатолій Пламадяла “Сем”, один із засуджених), 15-ї групи (якою керував боєць із позивним “Колдун”), 7-ї групи (переважно харківські бійці, якими командував Сергій Батяшов “Батя”), група бійця з позивним “Чорномор”, з висіченими на стінах або написаними на дверях позивними та ін. Паралельно про перебування там саме цих підрозділів або окремих їх представників, за нашою інформацією, говорять також свідки та потерпілі.

У деяких із цих груп – цікава історія. Наприклад, як розповіло МІПЛ джерело Боєць_1, кістяк групи “Нарнія” склали учасники масових протестів на Майдані, які вже тоді називали себе “Нарнія”. До Нарнії належав, зокрема, засуджений Данііл Ляшук, громадянин Білорусі, утім, він швидко відколовся від цієї групи та приєднався до наближеного кола комроти Оніщенка, яка, за наявною в нас інформацією, все ж таки існувала.

Як відомо МІПЛ, про наявність 5-ї групи розповідали на етапі досудового розслідування також свідки з числа колишніх співробітників роти.

З показів потерпілих, із якими вдалося ознайомитися МІПЛ (але правдивість яких захист Торнадо заперечує) випливає, що Руслан Оніщенко не лише знав про застосування катувань, побиття в підвалі школи, а й подеколи керував процесом (наприклад, вказував, куди саме і як бити електричним струмом утримуваних осіб). Як вказують потерпілі, Оніщенко був серед тих, хто знімав на камеру телефону відомий епізод справи з гімнастичним снарядом.

Ось фрагмент показів одного з потерпілих, який був допитаний у суді.

Як свідчить інформація, отримана МІПЛ із різних джерел, довкола Руслана Оніщенка справді сформувалося певне коло наближених та вірних йому бійців, які користувалися особливою його довірою та могли виконувати “делікатні” доручення. До них належали як офіційно працевлаштовані в спецпідрозділі, так і неоформлені на службу в ОВС люди. Їх називали 5-ю групою. Наприклад, Боєць_2 у спілкуванні з МІПЛ підтвердив існування “групи Оніщенка” у складі близько 15 бійців, які мали привілеї та були наближеним колом командира.

По суті, про цей самий епізод насильства (тільки з матеріалів досудового, а не судового слідства) розповів усій країні в ефірі ток-шоу Анатолій Матіос.

А ось фрагмент допиту в суді ще одного потерпілого.

Прокурор: Вы сказали, что были боевые действия, батальон принимал участие в боевых действиях, при этом совершались, вы говорите, беспредел, описали его. Скажите, кто непосредственно принимал участие в беспределе, который вы только что описали? Руководил этим беспределом?

Потерпевший: Ну, руководил Онищенко. А выполняли его приближенные.

Зі свідчень колишніх бійців можна зрозуміти, що Руслан Оніщенко проводив політику безумовної влади. Здається, він і не намагається цього приховати, говорить про це, як про норму для бойового підрозділу.

Утім, один із колишніх бійців, який зараз служить в іншому підрозділі (Боєць_3), у розмові із МІПЛ називав Р.Оніщенка “цар і бог”. Він не іронізував, а говорив цілком серйозно. Ще один із колишніх співробітників підрозділу (Боєць_5) цитував Оніщенка, який, за його словами, переконував, що на війні немає нікого вищого за нього, а підпорядковуватися бійці зобов’язані виключно йому.

Хоча, як було зазначено на початку дослідження, на командира роти та його підлеглих поширювалися дуже конкретні та вичерпні вимоги законодавства, в тому числі, щодо накладення дисциплінарних стягнень (згідно з Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України), а влада командира не є необмеженою.

Складно уявити, що щось у роті могло відбуватися без відома Оніщенка. Утім, не виключено, що він міг не володіти повною інформацією щодо подій у Станиці Луганській, де також, імовірно, окремими бійцями роти вчинялися правопорушення . Адже, з одного боку, за інформацією, отриманою нами від колишніх бійців та правоохоронців, через напружену бойову обстановку в Станиці Луганській Руслан Оніщенко там майже не з’являвся, перебував переважно в Привіллі. З іншого боку, наше джерело в правоохоронних органах Луганщини (Правоохоронець_1), знайоме з деякими матеріалами справи, стверджує, що Р.Оніщенко не знав про ймовірні вбивства його підлеглими цивільних на передовій, а коли дізнався, то суворо покарав двох бійців, жоден із яких не був серед обвинувачених у справі Торнадо і, за нашою інформацією, не затримувався.

Перший вирок відносно торнадівця було винесено ще до початку основного процесу. За повідомленням прокуратури Луганської області, у липні 2016 року Новопсковським районним судом Луганської області було засуджено до 6 років позбавлення волі колишнього співробітника роти, якого суд визнав винним у катуванні, зґвалтуванні, задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства та зберіганні боєприпасів без передбаченого законом дозволу. Це повідомлення, поширене прокуратурою, видається нам маніпулятивним. За інформацією наших джерел у правоохоронних органах Луганщини, насильницькі злочини вчинялися цією особою під час перебування ним у відпустці, самостійно і це жодним чином не було пов’язано з діяльністю роти. Тому справа розслідувалася в рамках окремого від основних справ торнадівців провадження. Натомість, із повідомлення прокуратури випливає начебто злочини вчинялися цією особою при виконанні ним його службових обов’язків, що є очевидною маніпуляцією.

Торнадо в суді

Розгляд справи тривав у Оболонському районному суді Києва майже півтора року

12

осіб

Опинилося на лаві підсудних в Оболонському районному суді Києва

5

Фігурантів справи офіційно не належали до штату роти (Ляшук, Глєбов, Гульчук, Холод та Пламадяла).

У таблиці наведені статті обвинувачення, які висувалися торнадівцям, кольором позначені ті з них, в яких суд визнав фігурантів справи винними (частини статей вказані згідно з вироком суду).

§

Суд першої інстанції виправдав усіх підсудних за ст.ст. 255 та 365 ККУ, не вбачаючи в їх діях складу кримінального правопорушення.

В оперативній “розробці” (прослуховування, інформатори і т.п.) рота перебувала від лютого 2015 року.

13

статей ККУ

Усього інкримінувалося бійцям роти (переважно насильницького, але також і майнового характеру).

Інкримінувалося Руслану Оніщенку – 12, найменше – Андрію Демчуку та Роману Івашу (по 3 статті).

– так у матеріалах справи названі обвинувачені.

найбільше
статей

4 квітня 2015 року

Було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань провадження щодо головної статті обвинувачення – “створення працівниками РПСМОП «Торнадо» ГУМВС України у Луганській області злочинної організації з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів”.

Першими зі згаданих в обвинувальних актах кримінальним провадженням щодо правопорушень торнадівців стали відомості, внесені до ЄРДР за фактом незаконного позбавлення волі особи від 10 січня 2015 року.

Цей період досліджувався в рамках судового процесу
в Оболонському райсуді м. Києва.

В основу обвинувачення проти торнадівців лягли кримінальні провадження, які відкривалися протягом січня-вересня 2015 року, тобто, по суті, від перших днів появи підрозділу в Луганській області.

Розслідуванням справи займався слідчий відділ слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Така підслідність була визначена заступником Генерального прокуратура України – Головним військовим прокурором Анатолієм Матіосом 16 травня 2015 року.

64

проведено в рамках досудового розслідування

12

визнані потерпілими

6

представляли інтереси обвинувачених

112

були заявлені стороною обвинувачення, суд вислухав 16-х із них

14

були заявлені стороною захисту, суд вислухав усіх

82

налічують матеріали справи

Головна військова прокуратура завершила досудове розслідування.

Оболонський райсуд м. Києва виніс обвинувальний вирок.

Привілля, а не Станиці Луганської стосуються майже всі епізоди, що лягли в основу справи.

Із кінця грудня 2014 року до кінця травня 2015 року, згідно з версією обвинувачення, вчинені злочини торнадівцями.

суд розпочав слухати справу

Справа Торнадо розглядалася під головуванням голови Оболонського районного суду міста Києва Владислава Дев’ятка. До складу трійки увійшли також Дмитро Камбулов та Максим Тітов.

судове слідство було завершене

Усього відбулося в рамках процесу

Охорону громадського порядку під час судових засідань у справі Торнадо забезпечували Національна поліція України, а також Національна гвардія.

Основні статті обвинувачення звучали так:

– перевищення влади, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому як працівнику правоохоронного органу прав та повноважень, що супроводжувалося насильством, погрозою застосування насильства, застосуванням зброї та спеціальних засобів, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілих діями, за відсутності ознак катування;

– незаконне заволодіння транспортним засобом;

– незаконне викрадення та позбавлення волі людини, що супроводжувалося заподіянням потерпілим фізичних страждань, вчинене щодо двох чи більше осіб, із застосуванням зброї та здійснюване протягом тривалого часу організованою групою;

– умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, чи з метою покарати потерпілого чи іншу особу за дії, у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб;

– насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, поєднане із застосуванням фізичного насильства та погрозою його застосування, вчинене групою осіб;

– самовільне присвоєння владних повноважень службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно-небезпечних діянь, пов’язане з використанням форменого одягу працівника правоохоронного органу.

Згідно з версією державного обвинувачення, “метою діяльності вказаної злочинної організації передбачалося незаконне збагачення її учасників шляхом протиправного вилучення майна громадян (переважно автомобілів) під приводом використання на потреби роти під час несення служби в зоні АТО, встановлення незаконного контролю за діяльністю місцевих приватних підприємців з метою отримання регулярних грошових відрахувань від їх прибутку, здійснення викрадення місцевих жителів під приводом їх затримання за підозрою у причетності до сприяння незаконним збройним формуванням, примусове таємне їх доставлення без оформлення будь-яких документів до місця розташування роти, незаконне позбавлення їх волі та утримання упродовж тривалого часу у спеціально пристосованих приміщеннях, подальше вимагання у родичів затриманих викупу за їх звільнення або ж примусового залучення затриманих, за звільнення яких неможливо було отримати грошову винагороду, до господарських робіт по обслуговуванню місць розташування роти, здійснення їх катування з метою примушення вчиняти дії, що суперечать їх волі, отримати від них відомості про місцезнаходження сепаратистів чи визнання можливої причетності до числа останніх, а також з метою залякування чи дискримінації. Крім того, одним із видів злочинної діяльності злочинної організації передбачалося здійснення її членами фізичних покарань співробітників роти патрульної служби міліції особливого призначення «Торнадо», які неналежно відносилися до виконання своїх обов’язків в розташуванні роти чи за її межами, або вчинили будь-які правопорушення з метою утримання їх у постійному страху перед членами злочинної організації та забезпечення у такий спосіб суворої дисципліни в роті.”

Рішення суду про розгляд справи у закритому судовому засіданні за результатами розгляду відповідного клопотання ГВП стало одним із найбільш дискусійних питань у публічному просторі, а на певному етапі – головною претензією з боку обвинувачених на адресу ГВП. Влітку 2016 року, коли рота Торнадо опинилася в заголовках новин через сутички їх групи підтримки з поліцією під Оболонським райсудом міста Києва, обвинувачені стверджували, що їх позиція полягає передусім у тому, що процес над ними має бути відкритим, оскільки, на їх думку, матеріали – сфальсифіковані, і в цьому має переконатися суспільство.

На тлі закриття процесу із посиланням на нерозголошення етично чутливих моментів виглядає дещо неоднозначним той факт, що cтарший слідчий в особливо важливих справах ГВП Сергій Пликанчук (згідно зі ст. 222 КПК) дав дозвіл головному військовому прокурору Анатолію Матіосу частково оприлюднити матеріали досудового розслідування в ефірі рейтингового суспільно-політичного ток-шоу, про що сам Матіос повідомив під час ефіру. При чому, зачитані фрагменти стосувалися в тому числі епізодів сексуального насильства (наявність в справі яких стала підставою для закриття судового процесу).

Кримінальним процесуальним кодексом України процедура закриття судового процесу передбачена у випадку наявності низки вичерпних обставин. Відповідно до ст. 27 КПК, слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні або упродовж усього судового провадження, або його окремої частини, зокрема, при розгляді справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також за необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи.

Ухвала про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні у справі Торнадо була винесена Оболонським районним судом 30 грудня 2015 року, як сказано в прес-релізі суду, “оскільки обвинувачення містить злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а отже під час допиту потерпілих можуть бути розголошені відомості, які принижують їх гідність”. Суд ухвалив рішення закрити процес повністю, хоча не всі епізоди містять інформацію про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Адвокат торнадівців Якімов вважає, що закриття судових засідань було неправомірним і навіть більше того – що стаття 153 ККУ (Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом), яка була частиною обвинувачення, “потрібна була в обвинувальному акті для того, щоб зробити закритими судові засідання”. Він стверджує також, що обвинувачення в цій частині – сфальсифіковані. Хоча Оболонський райсуд визнав Оніщенка, Куста та Холода винними за цією статтею, а їх вину у вчиненні цього злочину, відповідно, – доведеною.

У подальшому і ГВП, і самі підсудні викидали в інформаційний простір матеріали досудового розслідування, а також відео самих закритих судових засідань. Останні передавала журналістам прокуратура. Аби отримати ці відео, прокуратура зверталася до суду з відповідними клопотаннями (при цьому, як стверджує захист, йому в аналогічних клопотаннях суд відмовляв). Очевидно, метою було відвоювати симпатії суспільства. Прокурор Руслан Кравченко у коментарях пресі підтверджував, що ГВП прагне “продемонструвати громадськості поведінку торнадівців у суді”.

Паралельно самі торнадівці, маючи доступ до засобів зв’язку у стінах СІЗО, оприлюднювали в соцмережах певні матеріали справи, зокрема, обвинувальний висновок, який потрапив до публічного простору через публікацію на сторінці Семена Семенченка, а також імена окремих потерпілих, фрагменти їх допитів у Оболонському райсуді та подані ними заяви, які були опубліковні Миколою Цукуром без необхідного узгодження публікації зі слідством.

Скріншот із відеозапису програми Шустер Live: Анатолій Матіос демонструє постанову слідчого Пликанчука

Однак, чому закриттям процесу активна громадськість занепокоїлася через більш ніж півроку після винесення ухвали?

В цілому, доказова база обвинувачення побудована здебільшого на показах потерпілих та свідків.

Водночас, коли ми, не конкретизуючи суті нашого запитання, показали скріншот із фото Юрченка одному з колишніх бійців, з яким вдалося поспілкуватися МІПЛ (Боєць_1) та який видався нам відносно лояльним щодо керівництва роти, він не знаючи позицію захисту щодо цього епізоду, сказав, що він пригадує цього чоловіка на фото. Як його звали він не пам’ятає, але підтвердив, що ця особа справді утримувався у підвалі школи та використовувалася в якості безкоштовної робочої сили, як і багато хто інший із цивільних заручників. Що з ним відбулося – він не знає.

12

У рамках кримінальних проваджень ГВП, які розглядалися Оболонським районним судом міста Києва, – 12 потерпілих, 11-ро з них давали покази безпосередньо в суді.

Серед них – переважно цивільне населення, хоча є також колишні співробітники роти, а також працівник правоохоронних органів. Зокрема,

із числа місцевого цивільного населення м. Лисичанська Луганської області, як встановило слідство, незаконно утримувалися в підвалі школи в Привіллі, піддавалися катуванню, торнадівці використовували їх рабську працю. Троє з них були затримані орієнтовно 11 березня 2015 року та утримувалися до кінця місяця. Ще один був затриманий 24 березня і утримувався протягом двох тижнів.

є матерями цивільних осіб, які на сьогоднішній день досі вважаються зниклими безвісти і які, за версією прокуратури, також утримувалися в підвалі, до них застосовувалося катування (сторона захисту заперечує сам факт їх затримання). Один із них зник наприкінці березня 2015 року (потерпілі вказують на те, що він був у підвалі школи), інший зник тоді ж (потерпілі так само вказують на те, що він був у підвалі школи), утім, його мама на суді заявила, що претензій до підсудних не має.

визнана потерпілою за статтею “Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім шляхом”.

який також походить із Тореза, його справа стала відомою через опубліковані в інтернеті фото з матеріалів справи із ушкодженими геніталіями. Утримувався протягом місяця від середини грудня 2014 року до січня 2015 року.

із числа цивільного населення, який перебував у підвалі в амбулаторії в Станиці Луганській, у судових засіданнях безпосередньої участі не брав, оскільки виїхав із країни, попросив розглядати справу без нього, був допитаний раніше в одному із судів Луганської області, у суді був оприлюднений запис його свідчень (слідчі дії). Був затриманий у середині січня 2015 року, втік із полону на початку червня 2016 року.

визнані потерпілими по майновим злочинам – щодо незаконно вилученого автомобіля та бізнесу.

був визнаний потерпілим в рамках епізоду щодо спроби Р.Оніщенка втекти після його затримання.

Про історії декого із цих потерпілих можна дізнатися із документального серіалу СТБ “Пережити “Торнадо”, який був показаний в ефірі восени 2016 року. Журналістці Альоні Луньковій вдалося поспілкуватися з кількома людьми, які проходять по справі в якості потерпілих та утримувалися в підвалі школи в Привіллі. Телевізійний формат вимагає лаконічності і в програмах були показані лише короткі фрагменти інтерв’ю з цими людьми. Аби уникнути ретравматизації, ми звернулися до телеканалу з проханням надати ці інтерв’ю для перегляду та аналізу.

Не переказуватимемо зміст про застосовувані до цих осіб тортури (ви можете переглянути цей серіал онлайн, посилання на доступні відео – в кінці тексту), але звернемо увагу на кілька цікавих, на наш погляд, моментів, які впадають в очі в контексті нашого дослідження.

• Чи затримувався тонадівцями Сергій Юрченко?

Отже, серед потерпілих, що згадані в стрічці, є один із двох чоловіків, що в рамках справи Торнадо проходять як зниклі безвісти. Це Сергій Юрченко, якого, за твердженнями слідства, незаконно утримували в неволі, змушували до рабської праці, застосовували побиття та катування, у своїх показах потерпілі та свідки згадують про нього як про “шахтаря”. Саме Юрченко був одним із тих, хто, за версією слідства, під примусом торнадівців брав участь в епізоді із гімнастичним “козлом”, про яку розповідав головний військовий прокурор Анатолій Матіос в ток-шоу Савіка Шустера. Окрім Юрченка, ще один потерпілий із цього епізоду вважається зниклим безвісти (провадження щодо обох розслідуються прокуратурою сил АТО), третій – давав покази безпосередньо в суді.

В інтерв’ю “СТБ” (а пізніше і в суді) мама Юрченка стверджувала, що бачила свого сина на території школи в Привіллі після його затримання і навіть коротко встигла перемовитися із ним кількома словами. Торнадівці та їхній захист натомість стверджують, що цієї особи взагалі ніколи на території штабу не було, і що цій жінці ввижалося, адже вона бачила “незрозуміло кого” здалеку та зі спини. Адвокат Володимир Якімов стверджував також в інтерв’ю МІПЛ, що це прокурори ГВП намовили маму Юрченка дотримуватися саме такої версії і що насправді вона свого сина не бачила.

Скріншот із відео телеканалу “СТБ”
з портретом зниклого безвісти Юрченка

• Засоби тортур

Ще один опитаний журналістами “СТБ” потерпілий, який стверджує, що до нього застосовували побиття та катування, розповідає, зокрема, що під час тортур його розтягнули та прив’язали до сітки від ліжка, яка була встановлена на стільцях та ящиках. Зауважимо, що аналогічні конструкції ми побачили в підвалі лінійної амбулаторії в Станиці Луганській. Хоча, звісно, стверджувати, що вони використовувалися саме для катувань, ми не можемо. Але на стінах підвалу є також характерні написи, які можуть вказувати на те, що тут утримувалися затримані представниками роти особи.

Наприклад, у підвалі амбулаторії на стіні є напис “KPZ Club”. На те, що в якомусь “КПЗ” утримувалися незаконно затримані цивільні особи, за інформацією МІПЛ, вказує принаймні один свідок, який належав до штату роти, але не був військовим чи атестованим правоохоронцем, а тому оцінити, чи це справді “КПЗ”, чи це місце просто так називали, – навряд чи міг.

• Основні правопорушення щодо потерпілих

Згідно з показами потерпілих, з якими записала інтерв’ю Альона Лунькова, а також тих, з якими вдалося ознайомитися МІПЛ, основні види порушень, які були вчинені представниками роти – такі:

• незаконне затримання,
• катування, а саме: застосування електричного струму (електрошокери та “польовий телефон”, якими “били” по вразливим частинам тіла включно з геніталіями), побиття, в тому числі фрагментами пластикових та металевих труб, позбавлення сну, сексуальне насильство у вигляді примусу до статевого акту з іншими незаконно утримуваними особами, підпалювання різних частин тіла та ін.,
• використання рабської праці, подеколи – під загрозою розстрілу (переважно прибирання території та приміщення школи, інші господарські роботи, які здійснювалися під наглядом бійців роти),
• ненадання медичної допомоги,
• вимагання викупу та ін.

Окремо також слід акцентувати на застосуванні насильства в межах самого підрозділу.

Власне, як було зазначено вище, серед потерпілих, які давали покази в рамках розгляду кримінальної справи в Оболонському райсуді, є в тому числі колишній боєць батальйону Шахтарськ, а також жінка, яка була задіяна в адміністративній частині діяльності роти Торнадо.

Загалом, про застосування насильства всередині роти каже багато хто зі співробітників (треба визнати, що це є поширеним явищем у військових підрозділах, проте не всюди це відбувається з такою жорстокістю). Один із колишніх бійців Торнадо(Боєць_1) розповів МІПЛ, наприклад, що з особливою жорстокістю командир карав тих, хто виявляв намір залишити роту. Це було не дисциплінарне стягнення, а “кривава вендета”. Саме тому роту не залишав сам наш співрозмовник – просто із відчуття страху. Співробітники, які в уявленні командира порушили дисципліну, “сиділи в клітках у підвалі”, але утримувалися окремо від цивільних осіб. Водночас, адвокат торнадівців Володимир Якімов визнає, що “в підвал кидали тих, хто напивався”. “Це як гауптвахта”, порівнює він.

Згаданий вище потерпілий, який утримувався в підвалі школи Привілля ротою Торнадо начебто за те, що залишив без дозволу Оніщенка батальйон Шахтарськ (!), розповідає про епізод, який змусив його піти з підрозділу-попередника Торнадо.

Якщо ця історія відповідає дійсності, то традиція застосування катувань до бійців тягнеться, очевидно, ще з Шахтарська.

Ще одне джерело (Боєць_6) казав МІПЛ, що коли йшов добровольцем до Торнадо, не сподівався, що, по суті, потрапить там у полон і сидітиме в підвалі. Попри те, що подібні “дисциплінарки” для Торнадо, схоже, були звичним явищем, ні цей боєць, ні інші не наважився скаржитися на колишнього командира.

Ще на етапі розгляду справи в суді, у вересні 2016 року МІПЛ зустрівся з одним із адвокатів торнадівців Володимиром Якімовим, який, по суті, керував групою захисників обвинувачених. Якщо узагальнити нашу кількагодинну розмову, а також інші висловлювання його, інших адвокатів та їх підзахисних у відкритих джерелах, можна зробити висновок, що позиція захисту була зосереджена на чотирьох основних напрямках.

Загалом, захист не заперечував, що торнадівці здійснювали протиправні дії, а саме незаконне позбавлення волі та катування цивільних осіб. У бесіді з МІПЛ адвокат зокрема сказав: “Они не белые и не пушистые, но должны отвечать за то, что они совершили, не надо “тулить” ерунду”, маючи на увазі звинувачення в створенні злочинної організації. Захист стверджував, що інкримінування цієї статті є штучним, “притягнутим за вуха”.

• Стаття 255 ККУ “Створення злочинної організації” з усіх інкримінованих торнадівцям, – була найтяжчою, передбачає покарання від 5 до 12 років позбавлення волі, тому зусилля захисту саме в цьому напрямку зрозумілі.
• Є ще одне міркування, яке, на нашу думку, міг мати на увазі, хоча й не озвучував, захист. В активно дискутованому, але поки що так і не проголосованому законопроекті про амністію для учасників АТО (а деякі підсудні мають УБД, зокрема, Оніщенко, Цукур, Демчук), 255 стаття не належить до переліку статей, за які може передбачатися амністія.
• Якімов каже, що такі ознаки як дисципліна, чітке підпорядкування, позивні, які прокуратура приводить у якості аргументів на користь існування злочинної організації, є ознаками воєнізованого спецпідрозділу, яким і була рота Торнадо.
• Захист апелює до того, що, якби торнадівці були злочинною організацією, вони мали би жити в одному приміщенні, аби уникнути зайвих свідків та ризиків, але вони всі жили в різних кімнатах і в усіх них були свої командири груп.

2. Ще одна важлива лінія захисту була спрямована на дискредитацію потерпілих та свідків, оскільки великою мірою справа побудована на показах в умовах відсутності речових доказів.

У публічній площині як самі обвинувачені, так і їх захист наголошували та всіляко звертали увагу на те, що потерпілі та свідки є ненадійними, а саме – мають судимості (втім, як і обвинувачені), є “алкашами і тунеядцями”, “сепаратистами”, один із них – “гвалтівник”, інший – “збочинець”, “педофіл”, а також на те, що самі покази, які вони дають, – є суперечливими.

Наприклад, за словами Якімова, одного з потерпілих і він сам, і Оніщенко знають ще з часів їхнього проживання в Торезі, потім він став бійцем батальйону Шахтарськ. Адвокат стверджує, що цей потерпілий раніше неодноразово судимий, в тому числі, за незаконний обіг наркотичних засобів і торгівлю зброєю. Адвокат каже також, що ця особа провела за гратами півроку, після чого він був звільнений і став потерпілим по справі Торнадо.

Кілька разів звучали звинувачення на адресу ГВП у тому, що свідки та потерпілі озвучують те, що потрібно прокуратурі і навіть у фальсифікації доказової бази. Усе заради доведення того, що, як висловлюється Якімов, “до їх показів треба ставитися критично”.

Утім, прокурор ГВП Руслан Кравченко в розмові з МІПЛ наголосив, що потерпілі пройшли поліграф і результати відповідної експертизи долучені до матеріалів справи. Водночас, на аналогічну пропозицію ГВП пройти “детектор брехні” обвинувачені відмовилися.

3. І адвокати, і самі торнадівці апелюють до того, що події, які розглядаються судом, відбувалися в умовах війни (хоча Привілля знаходиться доволі далеко від передової)

і що взагалі в країні мало бути введено воєнний стан, який, на їх думку, зняв би більшість питань слідства на їх адресу. Адвокат, наприклад, посилається на безпідставність інкримінування його підзахисним незаконного позбавлення волі цивільних місцевих мешканців. Ці дії були мотивовані, наполягає він, (“війна, потенційні сепаратисти, було за що”), але погоджується з тим, що не було дотримано процедури. Тут варто ще раз акцентувати на тому, що навіть оголошення воєнного стану не дало б права катувати цивільне населення чи використовувати рабську працю. Ці принципи закріплені Конвенцією про захист цивільного населення під час війни, учасницею котрої є Україна.

До речі, якщо дотримуватися логіки підсудних та їх групи підтримки, то це не скасовує їх відповідальності, а змінює кваліфікацію правопорушень, які їм інкримінуються – на ст. 438 Кримінального кодексу України “Порушення законів та звичаїв війни”.

Ця стаття звучить так:

1. Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій – караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

2. Ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством,- караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

4. Захист і підсудні звинувачували ГВП і персонально Анатолія Матіоса у поширенні неправдивих даних, стверджуючи, що публічно озвучені звинувачення на адресу торнадівців не є предметом досудового та судового слідства.

Загалом, в інформаційному просторі протягом всього цього часу справді курсувала інформація про злочини, які відсутні в обвинувальному акті. Навіть на етапі оголошення вироку торнадівцям деякі журналісти повідомляли про те, що підсудні звинувачуються в убивствах та розбещенні малолітніх. Очевидно, це є наслідком піар-війни, яка розгорнулася між колишніми працівниками роти та ГВП. Судячи з усього, на допомогу останній прийшла, зокрема, народний депутат Тетяна Чорновол, яка в ефірі телеканалу “112” розповіла:

?

Якщо ці матеріали справді були віднайдені, тоді питання до ГВП – чому в матеріалах справи відсутні і самі ці відео, і відповідні статті Кримінального кодексу України.

Що стосується звинувачень у вбивствах, то в уже кілька разів згадуваному виступі Анатолія Матіоса на ток-шоу від 19 червня 2015 року він заявляв, зокрема, що провадження, за розслідування котрого взялася ГВП, відкрите в тому числі за статтею “вбивство”. І тут складно звинуватити Матіоса в поширенні неправдивої інформації, адже станом ще на серпень 2015 року принаймні в справі Руслана Оніщенка стаття 115, ч. 1 справді фігурувала. У межах саме цього провадження, як свідчить одне з повідомлень Апеляційного суду міста Києва у вільному доступі, наприклад, проводилася стаціонарна судово психолого-психіатрична експертиза. Утім, ця стаття не фігурує в основному процесі щодо Торнадо.

Як можна зрозуміти зі слів прокурора ГВП Руслана Кравченка, слідство не змогло довести причетність підсудних до смерті цієї особи, тому відповідної статті в обвинуваченні не було.

На запитання адвокату Якімову щодо того, коли та за яких обставин ця стаття була знята, він сказав МІПЛ, що така стаття справді інкримінувалася, а пояснив це так:

Щодо звинувачень у зґвалтуванні. Відповідна стаття ККУ в обвинувальному акті відсутня, натомість є інша – “Задоволення статевої пристрасті неприроднім шляхом”. Епізоди із сексуальним насильством в справі також є, але безпосередньо бійці роти його не здійснювали, а, як встановило слідство, примушували до відповідних дій потерпілих. Самого відео зґвалтування в матеріалах справи немає, тільки відеозапис слідчих дій. Сторона захисту продовжує заперечувати, що такий епізод в принципі мав місце.

Окрім того, по окремим епізодам або статтям обвинувачення позиція захисту є наступною:

• Заперечення того, що цивільних заручників в Привіллі утримували задля використання їх у якості рабів та для виконання господарських робіт, але не через те, що рабство заборонене в будь-яких формах та за будь-яких обставин, а через те, що, зі слів адвоката, “їм не потрібні були алкаші, це могли робити бійці”.
• Щодо інкримінованої статті у задоволенні статевої пристрасті неприроднім шляхом аргументація захисту зводиться до того, що “якби гвалтували, то гвалтували б серйозно”. Один із колишніх бійців роти, із яким вдалося поспілкуватися МІПЛ (Боєць_3) і який справляє враження лояльного до підсудних, підтвердив, що потерпіла справді жила в кімнаті Р.Оніщенка, але стверджує, що вона «була в раю», у той час як принаймні один зі свідків підтверджує, що над цією жінкою командир знущався. Подібний аргумент висувається також і щодо епізоду з гімнастичним снарядом. Нагадаємо, що двоє потерпілих по цьому епізоду вважаються зниклими безвісти (у провадженні потерпілими визнані члени їх родин), третій потерпілий, а також свідок давали покази в суді. У цьому випадку захист стверджує, що третього учасника епізоду та свідка “не залишили б серед живих”.
• Адвокат наполягає на недостатності доказової бази, яка б підтверджувала факт катувань.

Хоча для подібних справ, де йдеться про правопорушення в умовах бойових дій саме покази свідків та потерпілих, як правило, є головним джерелом інформації та достатньою підставою для висунення обвинувачень, захист докоряє слідству у відсутності речових доказів. Наприклад, електрошокера та польового телефона, які, як встановила ГВП, використовувалися в якості знаряддя для катування багатьох потерпілих.

Адвокат Якімов у розмові з МІПЛ стверджував, що єдині зафіксовані тілесні ушкодження в справі були кваліфіковані як легкі і були здійснені Юрієм Шевченком. На етапі судового слідства він визнав, що, перебуваючи в караулі, бив затриманого електрошокером, не давав йому спати вночі, примушував співати гімн України. Натомість, за словами прокурора ГВП Руслана Кравченка, у суді було доведено також, що тілесні ушкодження ще одного потерпілого були спричинені саме діями підсудних.

МІПЛ вдалося переглянути результати кількох експертиз, які проводилися в рамках розслідування справи. І, судячи з цих документів (хоча ми не мали доступу до всього обсягу експертиз, проведених у справі) це справді не найсильніша сторона державного обвинувачення.

На дослідження були передані об’єкти, вилучені слідчими органами переважно у школі в Привіллі у 20-х числах червня 2015 року, тобто після того як рота Торнадо була роззброєна. Слідчі ГВП ставили перед експертами питання щодо приналежності біологічних матеріалів певним особам, які на сьогоднішній день визнані потерпілими по справі (в епізодах, які стосуються незаконного утримування в підвалі школи) або вважаються зниклими безвісти. Зокрема, досліджувалися такі об’єкти як шабля, ножі, постільна білизна, рушники, жіночий одяг та спідня білизна, сокира, молоток, фрагменти штукатурки, фрагменти пластикових та металевих труб, скотч, волосся, деревина.

Результати цих експертиз свідчать, що певні біологічні матеріали (кров, слина, сперма, епітелій) були віднайдені на згаданих предметах (зокрема, ядромісткі клітини були виявлені на одному з ножів та двох фрагментах труб), але експерти не роблять висновків щодо належності їх конкретним людям, а тільки констатують наявність матеріалів для подальших ДНК-аналізів. Одна з експертиз досліджувала речі, вилучені в Станиці Луганській, але на них не виявилося достатнього навіть для ДНК-експертизи біологічних матеріалів. Адвокат Якімов запевняє, що з точки зору наявності біологічних матеріалів, які належать потерпілим, ДНК-аналізи також виявилися безрезультатними. ГВП цю інформацію підтверджує.

У рамках провадження проводилися експертизи також в Українському науково-дослідному інституті спеціальної техніки та судових експертиз при СБУ. З однією із них МІПЛ також вдалося ознайомитися. Ідеться про епізод, який широко розійшовся в інформаційному просторі – щодо чоловіка з ушкодженими геніталіями, знімки котрого були знайдені в телефоні одного з торнадівців. Фототехнічна експертиза була проведена у вересні 2015 року. Питання, яка ставила перед експертами ГВП, стосується використання фотомонтажу на знімках, які були вилучені з мобільного телефону одного із підсудних. Ознак фотомонтажу експерт не виявив. Як стверджує сам потерпілий у судовому засіданні, на фото – він, однак експертиза цього не підтвердила, хоча й не спростувала: експерт не зміг встановити, чи на знімку справді зафіксований потерпілий – оскільки на фото немає зображення верхньої частини – голови та плечей.

Судячи з доступної нам інформації, деякі дії слідства викликають запитання, на які ми так і не отримали чітких відповідей.

1. Заяви невідомого походження.

З оприлюднених М.Цукуром у мережі матеріалів справи (як стверджує ГВП, він оприлюднив їх без дозволу слідства) випливає: прокуратура заявила, що п’ятеро потерпілих подали заяви з проханням допитати їх в міському суді у Сєвєродонецьку Луганської області влітку 2015 року (тобто за півроку до початку процесу) у зв’язку з намірами виїхати на постійне місце проживання до Росії та Білорусі. У своєму ФБ Микола Цукур звинуватив Анатолія Науменка та Анатолія Матіоса (хоча заяви написані на ім’я слідчих прокуратури Луганської області) в тому, що це вони змусили потерпілих написати заяви про виїзд – для того, аби не дати можливості захисту здійснити перехресний допит. За твердженнями Цукура, який посилався на інформацію прикордонної системи “Гарт”, ці особи кордон не перетинали.

Адвокат Володимир Якімов під час нашого спілкування також запевняв, що потерпілі насправді нікуди не виїздили і навіть не писали заяви, натякаючи таким чином на фальсифікацію матеріалів слідства. Після висловлення протесту стороною захисту Оболонський райсуд постановив все ж таки допитати потерпілих у залі суду.

Під час прес-конференції 19 червня 2015 року, що відбулася відразу по затриманню торнадівців, головний військовий прокурор Анатолій Матіос публічно заявив про факти

?

Матеріали судових засідань, із якими вдалося ознайомитися МІПЛ, свідчать про те, що захист має рацію – принаймні троє із тих, хто написав ці заяви, на запитання захисту відповіли, що нікуди виїздити не збиралися.

Так, один із потерпілих заявив:

Потерпілий: Я не обращался с заявлением, чтобы прийти в суд и в суде выступать. Они сказали, что это надо.

Адвокат: То есть следствие сказало, что это надо, правильно?

Потерпілий: Ну да. Это надо. Мои показания чтоб запечатлеть под звукозапись, что я не вру и тому подобное. И по очереди всех же допрашивали…

Адвокат: Заявляли ли вы о том, там следствию, суду, соседям, что вы собираетесь уезжать в Российскую Федерацию?

Потерпілий: Та нет.

У серпневому дописі в соцмережах Микола Цукур заявив, що вбачає в діях прокуратури та самих потерпілих ознаки кримінальних правопорушень, а саме: ч.2 ст. 364 (зловживання службовим становищем), ч.2 ст. 366 (службове підроблення) КК України; а також ч. 1, 3 ст. 358 (підробка документів) і ч. 1 ст. 384 (завідомо неправдиве показання) КК України, а також попросив зареєструвати кримінальне провадження та провести розслідування. Утім, у подальшому жодної інформації про проведення розслідування за цими фактами оприлюднено колишніми працівниками роти чи їх захистом не було. Станом на середину квітня 2017 року Якімов також не володів інформацією про відкриття кримінального провадження, хоча стверджує, що заяву Цукур подав.

Припускаємо, що такі заходи могли бути вжиті прокуратурою з метою убезпечення потерпілих, утім, методи були обрані більш ніж сумнівні.

У телефонній розмові із МІПЛ прокурор ГВП Руслан Кравченко відмовився коментувати цю тему, посилаючись на те, що епізоди щодо незаконно утримування та катування цих осіб суд першої інстанції вважає доведеними.

Позбавлення можливості адвокатів захисту здійснювати перехресний допит свідків може бути розцінене як обставина, що ставить під сумнів ці свідчення. Загальна практика Європейського суду з прав людини свідчить, що силу мають докази, які досліджені в суді. Ця норма призначена для убезпечення учасників процесу від застосування до них насильства на етапах досудового розслідування. Правники, які працюють із ЄСПЛ кажуть, що загалом, якщо свідчення не були досліджені в залі суду або якщо не було створено можливостей для проведення перехресного допиту, і такі свідчення лягли в основу вироку, можна порушувати питання про дотримання ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (право на справедливий суд).

Відповідний принцип прописаний також у КПК України. Стаття 95 каже, що “суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання”. Виняткові обставини викладені в ст. 225 КПК, до таких належать випадки, пов’язані “існуванням небезпеки для життя і здоров’я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань”. У такому разі сторона кримінального провадження має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, але КПК каже, що такий допит має відбуватися в присутності сторін кримінального провадження та з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду. У даному випадку, як випливає з оприлюдненої торнадівцями інформації, адвокати не були присутні під час допиту потерпілих та не могли поставити їм свої запитання. Отже, вимоги захисту про проведення повторного допиту потерпілих в суді були цілком справедливими.

заявив Матіос.

Ми не можемо стверджувати напевне, який саме епізод мав на увазі А.Матіос і чи увійшов він до тих проваджень, які розглядалися Оболонським райсудом.

Утім, із наведеної вище цитати можна зробити висновок, що йдеться про епізод із гімнастичним снарядом. На це вказують ряд ознак: сексуальне насильство щодо особи чоловічої статі (воно було присутнє в згаданому епізоді), вбивство однієї з осіб після такого катування (у справі ГВП вбивства немає, але є двоє зниклих безвісти постраждалих із цього епізоду), відеозйомка сцени насильства (за нашою інформацією, потерпілі в судовому процесі заявляли про те, що сцену зі зґвалтуванням одного з незаконно утримуваних записувало на камери мобільних телефонів кілька бійців, зокрема, Куст, Ляшук та Оніщенко).

Утім, наскільки відомо МІПЛ, відеозапис цієї сцени насильства до матеріалів справи долучений не був, виключно відеозапис слідчих дій.

Наприклад, наше джерело в ОВС Луганщини, Правоохоронець_1, який знайомий із ходом досудового слідства, стверджує, що відео було в розпорядженні правоохоронних органів, але потім дивним чином “зникло”. На якому саме етапі це сталося та в розпорядженні яких саме правоохоронців перебувало, – він не уточнює.

Прокурор ГВП Руслан Кравченко на наше прохання прокоментувати питання щодо відеоматеріалів у справі – відмовився говорити на цю тему. Окрім того, він відмовився коментувати заяви інших осіб, включно зі своїм керівництвом.

Припускаємо, втім, що могло йтися про відеозапис якихось інших сцен насильства, який, судячи з у сього, було більш ніж достатньо.

Більше того, за інформацією нашого джерела в ОВС Луганщини, в розпорядженні слідства, яке працює із епізодами, що перебувають на стадії розслідування, також є віднайдене на телефоні когось із затриманих торнадівців відео із епізодами сексуального насильства. Але. Зафіксовані на ньому постраждалі є особами жіночої статі (вони виїхали на непідконтрольну Україні територію, заяви про вчинення проти них злочину вони не подавали, відповідно, відсутні визнані слідством потерпілі, їхні допити та судово-медичні експертизи, а відтак, притягнути до відповідальності будь-кого за ці злочини – неможливо).

Окрім того, кажучи про “вбивство однієї з осіб”, Анатолій Матіос виглядає на відео дуже впевнено та переконливо. Він не каже про це прямо, але в глядача складається враження, що принаймні тіло цієї особи було знайдено. Утім, в підсумку жодного вбитого в справі Торнадо не виявилося, а в обвинувальному акті відсутня 115-а стаття, хоча, як ми зазначали вище, влітку 2015-го принаймні Руслан Оніщенко в “умисному вбивстві” підозрювався. Імовірно, розслідування обставин смерті особи, про яку згадував А.Матіос, – триває.

Особливою, а подекуди і не менш сумнівною з точки зору законності є роль міліції у кількох епізодах справи Торнадо.

По-перше, згідно зі свідченнями одного з потерпілих, з якими нам вдалося ознайомитися, саме працівники міліції передали його торнадівцю Микиті Свиридовському (а дії останнього кваліфікуються ГВП як незаконне позбавлення волі). При цьому, в свідченнях, з якими вдалося ознайомитися МІПЛ, потерпілий каже буквально таке:

“…работники милиции подошли ко мне, сказав, что я якобы наркоман, потом передали работникам Торнадо…”.

За словами потерпілого, поліція заявила торнадівцям таке: “заприте человека”.

Запитання, яке озвучив захист у судовому засіданні, мовляв – то хто ж здійснив незаконне затримання – поліція чи торнадівці – залишилося без відповіді.

Та найбільш прикметною є історія іншого потерпілого. Під час допиту в суді він розповідав про недвозначну роль поліції міста Красноармійська (після перейменування – Покровськ) Донецької області у тому, що з ним відбувалося у грудні 2014-січні 2015 років. За словами чоловіка, міліція Покровська його затримала, побила, примушувала підписувати якісь зізнання, а потім передала представникам роти Торнадо начебто в якості “дизертира”. Цей фрагмент показів варто навести цілком, тим більше що жодної інформації, яка б містила дані, що слугували причиною закриття судового процесу, він не містить.

Далі, вже відповідаючи на запитання адвоката, чоловік заявив.

Ч: …Я спрашиваю – за что ты на меня так? Он говорит – Юра, ты мне дорого обошелся я этим людям много денег доплатил за тебя.

Адвокат: Кто сказал?

Ч: Онищенко.

Потерпілий стверджує, що після утримання в підвалі школи в Привіллі протягом місяця він знову був переданий до міліції спершу Костянтинівки, а потім Покровська, далі – до СІЗО. Відразу ж після цього суд обрав йому запобіжний захід по справі, за якою він затримувався міліцією до того як потрапити до рук торнадівців. При цьому, на письмові та усні заяви про побиття поліцією, а також про незаконне утримання торнадівцями – ні правоохоронні органи, ні суд так і не відреагували.

Ось як він розповідав про це Оболонському райсуду Києва:

Адвокат: Вы ему в своих показаниях говорили, что вы находились месяц в Торнадо?

Ч.: Говорил.

А.: Он это в протокол записывал?

Ч.: Нет. Я и у судьи спрашивал – где я находился месяц? Он говорит – меня это не интересует.

А.: У какого судьи вы спрашивали?

Ч.: Ну который мне избрал меру пресечения – арест сначала на два месяца.

А.: Когда арест на два месяца вам избрали?

Ч.: 17 января избрали меру пресечения. Я находился в Артемовском СИЗО.

А.: И сколько вы там находились?

Ч.: 6 месяцев.

А.: А приговор по вам был суда?

Ч.: Был

А.: И что по приговору суда?

Ч.: 3 на 5 или 5 на 3.

Чи перевіряються органами прокуратури дії міліції Покровська на предмет ознак у них правопорушень, – нам невідомо.Хоча, судячи з розповіді цього потерпілого, вони не надто відрізнялися від дій торнадівців.Так само невідомо, чи внесені до ЄРДР заяви потерпілого на керівника міліції Покровська Щербину.

У відповідь на прохання прокоментувати ці питання прокурор ГВП Руслан Кравченко від коментарів відмовився.

Один із журналістів в своїй статті, яка, по суті, була матеріалом на захист Торнадо, згадує про відсутність “публікацій про залякування свідків”. Утім, це не означає, що самого залякування не відбувалося, або, навіть якщо свідкам чи потерпілим не надходили прямі погрози, це не означає, що вони не бояться говорити правду з огляду на свій травматичний досвід або недовіру до правоохоронної системи.

Про страх постраждалих від дій окремих торнадівців ми чули як від самих жертв, які навіть не наважилися подати заяви до правоохоронних органів, так і від представників поліції.

У випадку зі справою Торнадо особи більшості потерпілих не приховувалися та були відомі захисту на етапі досудового розслідування. Точно відомо, що принаймні до декотрих із них була приставлена державна охорона. Усі потерпілі, окрім одного, допитувалися безпосередньо в суді, одна з потерпілих давала покази із приміщення суду, але іншої кімнати, одна особа була визнана потерпілою, але не давала покази в суді. Один свідок, за нашою інформацією, давав покази Оболонському райсуду Києва в рамках дистанційного судового провадження (в режимі відеоконференції).

Так, начальник поліції Станично-Луганського району Олексій Іванов розповів МІПЛ, що, згідно з оперативною інформацією, після публікації перших повідомлень щодо потерпілих на сайті ГПУ, торнадівціприїздили з погрозами до цих потерпілих. Утім, об’єкти залякування окремих заяв щодо погроз не подавали.

За словами прокурора ГВП Руслана Кравченка, факти залякування свідків та потерпілих слідству відомі, і вони були зафіксовані під час досудового розслідування.

Постраждалий житель Станиці Луганської, який так і не наважився подати заяву після незаконного затримання та утримування в підвалі, пояснив це тим, що, на його думку, “Оніщенко дзвонить і віддає команди торнадівцям, які перебувають на волі”.

Помсти керівництва роти бояться також колишні бійці. Один із них (Боєць_2) зізнався в розмові з МІПЛ, що його страх пов’язаний із тим, що він давав свідчення прокуратурі. Він буквально вважає себе приреченим. Окрім того, він також розповів МІПЛ про те, що Руслан Оніщенко начебто має в Києві «своїх людей», яких використовує в якості інструменту тиску, а також як перемовників для вмовляння тієї чи іншої особи свідчити на користь обвинувачених.

Окремо слід сказати про відвертий моральний тиск, який чинився на потерпілих та свідків, що виступали в суді. Під час судового розгляду окремі підсудні неодноразово видалялися із зали судового засідання через їх поведінку, в тому числі, образи на адресу потерпілих. Окрім того, щонайменше одного разу суддя звертав увагу адвоката Якімова на порушення ним адвокатської етики під час спілкування з потерпілими.

До морального пресингу приєдналися також представники медіа. Матеріал на одному із сайтів не стільки захищав торнадівців, скільки намагався принизити потерпілих, часом втрачаючи відчуття межі. Наприклад, називаючи епізоди кримінального провадження, в яких ідеться про інкриміноване підсудним насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом – “клубничкой”. Це право журналіста – вважати справу сфальсифікованою (хоча в даному випадку автор сам кілька разів підкреслює, що не знає, правдиві ці обвинувачення чи ні, і навіть припускає їх правдивість), але стигматизувати жертву (нехай імовірну) сексуального насильства – це за межами будь-яких (і не лише журналістських) стандартів.

Тут варто прокоментувати ще один аргумент, який активно комунікується в інформаційному просторі з подачі захисту та слугує фактором додаткового морального тиску на потерпілих.

В епізоді, в якому торнадівцям інкримінується задоволенні статевої пристрасті неприродним способом щодо незаконно утримуваної ними жінки, захист закидає прокуратурі, що сторона обвинувачення має в розпорядженні тільки свідчення потерпілої, хоча в подібних справах покази потерпілої сторони та свідків є повноправним і здебільшого єдиним доказом; самій потерпілій закидають те, що вона не написала заяву про вчинення проти неї злочину – хоча абсолютно очевидно, що на момент свого звільнення з лав роти вона могла боятися звертатися до правоохоронців із заявою, зважаючи на об’єктивно існуючі ризики для неї, а також зважаючи на те, що в цій самій справі є двоє потерпілих, які були передані в підвал торнадівців безпосередньо місцевими правоохоронцями Луганської та Донецької областей. Не виключено, що те саме відбулося б і з цією жінкою.

Застосування заходів безпеки до учасників кримінального провадження у випадку справи Торнадо варто було б розглянути окремо, і це предмет для окремого дослідження, яке наразі провести складно через відсутність доступу до відповідної інформації. Скажемо тільки, що, зважаючи на характер справи, необхідно шукати баланс між безпекою потерпілих/свідків і збереженням права обвинувачених на справедливий суд.

Подекуди це дуже складна дилема, але необхідність дотримання принципу пропорційності зафіксована як, наприклад, у рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо залякування свідків і прав сторони захисту, а також щодо захисту свідків та осіб, які співпрацюють з правосуддям (від 1997 та 2005 років відповідно), так і у рамках діяльності міжнародних трибуналів (Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії, Міжнародний трибунал щодо Руанди та ін.), а також у принципах діяльності Міжнародного кримінального суду, викладених у Римському статуті (стаття 68 каже про заходи безпеки, що вони не повинні завдавати шкоди правам обвинуваченого або бути несумісними з ними, а також завдавати шкоди проведенню справедливого та неупередженого судового процесу).

Відомо також, що охорону було надано одному з обвинувачених – Юрію Шевченку, який через проблеми зі здоров’ям визнав свою провину за низкою статей. За словами адвоката торнадівців Володимира Якімова, Шевченко погодився давати свідчення через те, що майже втратив ногу і потребував лікування. Попри те, що публічно торнадівці не докоряли Шевченку, йому все ж таки було надано державну охорону.

Ще в грудні 2015 року засідання у справі Торнадо були закриті судом, але відносно інтенсивну увагу до справи забезпечували кілька факторів: оприлюднення фрагментів відеозаписів судових засідань із провокативною поведінкою торнадівців, інциденти із підсудними (а таких було щонайменше два), акції протесту під Оболонським райсудом у серпні 2016-го, які переросли в сутички з правоохоронцями, а також публічність окремих обвинувачених, які весь цей час мали доступ до засобів зв’язку – телефонів, соцмереж і т.п. та активно висловлювалися про хід процесу.

Очевидно, відео із судових засідань потрапляли в публічний простір через прокуратуру, яка зверталася до суду із проханням надати їй відео та аудіофали засідань (в аналогічних клопотаннях стороні захисту суд, за словами адвоката, відмовляв). Бажання державного обвинувачення продемонструвати суспільству фрагменти деякі засідань можна зрозуміти.

Ось такі фрази, наприклад, звучать на одному з відео, оприлюдненому в мережі 1 серпня 2016 року:

Із власних джерел МІПЛ відомо, що в підсудних були зафіксовані легкі тілесні ушкодження.

За інформацією, яку МІПЛ отримала від Володимира Якімова ще у вересні 2016 року, насильство до його підзахисних застосували правоохоронці, які здійснювали охорону в приміщенні суду. Адвокат стверджує, що йдеться про колишніх працівників спецпідрозділу МВС “Беркут”, які начебто били торнадівців зі словами “майданутые” після їх відмови роздягнутися для проведення огляду. Прес-секретар Оболонського райсуду Інна Свинаренко натомість запевнила МІПЛ у телефонній розмові, що відповідальною за конвоювання підсудних, а також за їх охорону в залі суду, була конвойна служба, що підпорядковується Міністерству юстиції.

У ході процесу головуючий суддя регулярно робив зауваження підсудним у зв’язку з порушенням ними порядку проведення судового засідання, видаляв окремих із них із зали суду. Щоправда, за інформацією наших джерел із числа тих, хто мав нагоду спостерігати за процесом, потягом останніх трьох місяців перед винесенням вироку підсудні поводилися відносно спокійно.

Наступного дня, 2 серпня 2016 р. прес-секретарка Оболонського райсуду Києва Інна Свинаренко повідомляла журналістам:

Скріншот із відео Youtube-каналу “Марічка Іскровська”

Паралельно 2 серпня 2016 р. під Оболонським райсудом Києва відбуваються доволі жорсткі сутички між групою підтримки підсудних на чолі з народними депутатами Семеном Семенченком, Андрієм Лозовим, Ігорем Мосійчуком з одного боку, та Національною гвардією і Національною поліцією з іншого. Під тиском натовпу частині активістів та журналістам 2 серпня таки вдалося потрапити до зали та записати відеокоментар Оніщенка, в якому він звинувачує прокуратуру в закритті процесу.

Сутички з Нацгвардією завершилися доволі серйозними наслідками: отруєння газом отримали 15 співробітників Національної гвардії та 12 співробітників Нацполіції, київською поліцією були відкриті кримінальні провадження та оголошені підозри трьом жителям столиці в хуліганстві, груповому порушенні громадського порядку та погрозі або насильству щодо працівника правоохоронного органу.

За версією прокуратури, поведінка підсудних була пов’язана з намаганнями зірвати судове засідання. Навзаєм у затягуванні судового розгляду захист підсудних звинувачував прокуратуру. Адвокат Якімов у розмові з МІПЛ навіть називав це “процесуальною диверсію”.

Після подій перших чисел серпня галас довкола справи Торнадо продовжився повідомленням про застосування насильства до підсудних при доставці до суду в середині серпня. Адвокат Якімов заявив про жорстоке поводження із його підзахисними, а також їх побиття у приміщенні суду. Відповідні заяви були подані до прокуратури самими торнадівцями, “за фактом виявлення тілесних ушкоджень під час конвоювання” прокуратура Києва відкрила кримінальне провадження за ч. 2 ст. 365 (перевищення влади або службових повноважень співробітником правоохоронного органу).

Якімов стверджував також, що в будівлі Оболонського райсуду не передбачені умови для проведення особистого огляду і що Миколу Цукура “водили по будівлі суду в оголеному вигляді”, а до всіх підсудних “застосовувалося катування”: півтори години вони сиділи у клітці із кайданками за спиною. Водночас, Інна Свинаренко спростовує заяви адвоката, стверджуючи, що конвойні приміщення в суді обладнані і що огляд торнадівців здійснювався згідно із чинним законодавством. За її словами, ніхто із підсудних зі скаргами до суду щодо неналежного проведення огляду не звертався.

Інший адвокат підсудних Вадим Драговоз у розмові з МІПЛ підтвердив, що ще влітку минулого року представники прокуратури Києва приїздили в СІЗО до торнадівців та опитували їх у рамках проведення розслідування, але про результати розслідування станом на кінець березня 2017 року адвокату нічого не було відомо. Загалом із розмови з адвокатом Драговозом склалося враження, що цю справу він не сприймає всерйоз. Коли ми зателефонували адвокату Якімову із аналогічним запитанням вже у квітні 2017 року, він також не зміг повідомити про результати розслідування цієї справи, про те, чи встановлені особи, які здійснили побиття, тільки звинувачував прокуратуру, а також визнав, що захисту під час розгляду справи в суді просто було не до того та запевнив, що до цієї справи вони ще повернуться.

До кінця серпня 2016 року сутички під Оболонським райсудом вщухли, а разом із ними й інформаційний розголос довкола справи. Але в подальшому справа Торнадо все ж таки ще кілька разів привертала до себе увагу суспільства.

Так, 11 січня 2017 року під час чергового судового засідання відбулася словесна перепалка між Русланом Оніщенком та Максимом “Ахілєсом” Глєбовим, якого називають одним із наближених до Оніщенка. Конфлікт стався після того, як Глєбов почав озвучувати в суді (судячи з відео, це відбувалося в неформальному спілкуванні під час перерви) подробиці щодо незаконного утримування в підвалі школи у Привіллі цивільних осіб. По суті, він визнав факт безпідставного утримування та – опосередковано – застосування насильства до них. Відео було оприлюднене журналісткою “СТБ” Альоною Луньковою 12 січня. 13 січня Альона оприлюднила на своїй сторінці у ФБ ще одне відео, так само від 11 січня, але вже із Лук’янівського СІЗО, на якому зафіксований вечірній час після судового засідання. На відео складно щось розгледіти, але у медіа та соцмережах висловлювалися припущення, що Руслан Оніщенко відрізав вухо Максиму Глєбову. Сам Оніщенко цю версію відразу відкинув, стверджуючи, що намагався оглянути травму, яку Глєбов спричинив собі сам на знак протесту. За словами Якімова, під час подальших судових засідань сам Глєбов заявляв, що “в нього претензії тільки до деяких працівників СІЗО, які їх провокують”. Те саме стверджує і Драговоз, а також додає, що станом на кінець березня травма вже зажила, “і навіть шраму не лишилося”.

12 січня поліція повідомила про відкриття кримінального провадження, але за статтею щодо опору працівнику правоохоронного органу, адже, як з’ясувалося, після незрозумілого інциденту з вухом стався начебто також напад Глєбова на одного з працівників СІЗО. У коментарі МІПЛ адвокат Драговоз цю інформацію спростував, стверджуючи, що “ніякого кримінального провадження немає”. Водночас, представники Офісу Уповановаженого Верховної ради України з прав людини, які моніторили процес і відкрили власне провадження щодо інциденту в СІЗО, повідомили МІПЛ, що провадження розслідується Шевченківським райвідділом Києва. Щоправда, подробиці розслідування їм не відомі. За словами адвоката Якімова, його підзахисним про результати слідства також не повідомляли.

заявив Якімов в телефонному коментарі МІПЛ у квітні 2017 року.

Ще один випадок, який варто згадати, відбувся раніше. У липні 2016 року був поранений ножем у СІЗО один із підсудних Микита Свиридовський, про що повідомив у Facebook народний депутат Ігор Мосійчук. Він написав, що, за його інформацією, “конфлікт стався між Микитою та новоприбулим “правоохоронцем”, працівником митної служби”. Жодної інформації про проведення розслідування цього нападу так само оприлюднено не було, а адвокати відповідною інформацією не володіють.

На інформацію щодо побиття торнадівців в Оболонському райсуді відреагував зокрема Офіс Омбудсмана. Відтоді, а саме із серпня 2016 року представник Офісу був присутній на всіх судових засіданнях у справі.

Провадження щодо легких тілесних ушкоджень торнадівців – одне з п’яти проваджень Офісу Уповноваженого, які стосуються цієї справи. Решта чотири пов’язані зі зламаною ногою Юрія Шевченка, травмою, яку отримав в результаті конфлікту в камері Свиридовський, інциденту в СІЗО з Глєбовим, а також – системному моніторингу судового процесу.

Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини запевнив МІПЛ у березні 2017 року, що під час здійснення його представниками моніторингу судових засідань у справі Торнадо порушень прав обвинувачених встановлено не було.

Зокрема, суд задовольняв усі законні клопотання підсудних. Наприклад, коли вони висловили бажання ознайомитися з матеріалами справи, суд кожному з них видрукував та надав окрему копію документів. Окрім того, на вимогу сторони обвинувачених був залучений перекладач, оскільки підсудні послалися на те, що можуть зрозуміти не все, що оголошується в залі суду українською мовою.

Різні правоохоронці, опитані МІПЛ – як ті, що перебували в зоні АТО на ротації, так і ті, які перебувають там постійно і є місцевими жителями, – сходяться в думці, що навіть задокументованими (вже не кажучи про ефективне розслідування) є далеко не всі правопорушення окремих торнадівців (називають при цьому цифри від 10 до 50%).

Самі колишні співробітники роти, з якими нам вдалося поспілкуватися і які не є фігурантами кримінальних проваджень прокуратури (всього вдалося поговорити із 6-ма особами), підтверджують, що їх колеги системно безпідставно позбавляли волі цивільне населення. Переважно затриманих привозив патруль із Сєвєродонецька, Лисичанська та Привілля.

Частково ця інформація підтверджується даними, які були отримані нами в процесі збору інформації для цього тексту. Зокрема, складно пов’язати смерть, наприклад, Разенкова С.О. та зникнення Беспалова В.О., які на початку 2015 року були затримані торнадівцями і відтоді додому не поверталися, із чимось іншим, окрім наслідків потрапляння під контроль підрозділу. Тим більше що, за нашою інформацією, серед потерпілих по справі Торнадо були особи, які, хоч і не називали прізвища Разенкова, але казали, що перебували в підвалі амбулаторії в Станиці Луганській разом із міліціонером-пенсіонером, якого зняли з громадського транспорту дорогою з Луганська до Станиці Луганської.

Загалом, інформація, зібрана МІПЛ, свідчить, що є щонайменше дві категорії справ, які можуть бути в подальшому інкриміновані окремим торнадівцям.

Справа Торнадо – 2?

Епізодами, що розглядалися в Оболонському райсуді Києва, справа Торнадо може не завершитися

Як було наголошено вище, процес в Оболонському райсуді відбувався майже виключно за привільнянськими епізодами. Водночас, за інформацією наших джерел в органах прокуратури, наразі прокуратура сил АТО розслідує більше 30 епізодів, які потенційно можуть бути інкриміновані окремим бійцям роти. Серед них – 10 фактів убивств.

По-перше,

провадження, які на сьогоднішній день розслідуються, зокрема, прокуратурою Луганської області, Прокуратурою сил АТО в Краматорську, а також поліцією Волновахи (епізоди, які стосуються періоду існування батальйону Шахтарськ).

Утім, чи будуть вони інкриміновані взагалі будь-кому – питання, адже слідство зіштовхнулося з проблемою доведення і неможливістю або встановити виконавців, або підтвердити їх причетність до вчинення правопорушень.

Начальник Станично-Луганської поліції Олексій Іванов, який обіймає цю посаду із серпня 2016 року, повідомив МІПЛ у вересні 2016 року, що розслідуванням злочинів, вчинених у зоні відповідальності Торнадо, які можуть потенційно бути інкриміновані бійцям роти, опікується Слідче управління прокуратури Луганської області. Про це нам повідомляло також інше джерело в правоохоронних органах Луганської області. Утім, у відповідь на запит прокуратура повідомила, що жодних проваджень, в яких колишнім співробітникам Торнадо повідомлено про підозру, її слідчими не розслідується. Така відповідь, найімовірніше, знову ж таки пов’язана із неможливістю встановити причетність бійців роти до конкретних правопорушень.

Один із місцевих жителів Станиці Луганської, із ким нам вдалося поспілкуватися восени 2016 року, розповів про особу, яка зникла безвісти якраз у період базування тут Торнадо.

Валуйський Олександр Павлович, житель Станиці Луганської, згідно з неперевіреною інформацією, був затриманий після того як на блокпосту в нього зазвучав рінгтон у вигляді “ЛНРівської пісні” (згідно з іншою версією, перебуваючи на блокпосту, він вигукнув “Слава “ЛНР!”).

У відповідь на інформаційний запит МІПЛ Слідче управління ГУ НПУ в Луганській областіповідомило, що 29 січня 2015 року відомості про кримінальне правопорушення за фактом незаконного позбавлення волі Валуйського було внесене до ЄРДР та було розпочате досудове розслідування за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі або викрадення людини). Слідство проводиться Першим слідчим відділом слідчого управління прокуратури Луганської області.

У відповідь на наш запит прокуратура Луганщини надіслала загальні фрази про те, що триває досудове розслідування (станом на кінець жовтня 2016 року) та здійснюються необхідні слідчі (розшукові) дії, “спрямовані на повне та неупереджене розслідування і встановлення обставин події”. Посилаючись на ЗУ “Про доступ до публічної інформації” і таємницю досудового розслідування, більше подробиць прокуратура не надала.

Паралельно від джерел в органах внутрішніх справ МІПЛ стало відомо про те, що правоохоронці віднайшли тіло Валуйського, якого вдалося ідентифікували завдяки одягу. До ймовірного вбивства він незаконно утримувався в підвалі лінійної амбулаторії, а його рештки були віднайдені в Малинівському лісництві. На момент нашого спілкування з джерелом прокуратура проводила ДНК-експертизу.

Саме у Малинівському лісництві, нагадаємо, було віднайдене тіло Разенкова, а неподалік тіла Валуйського,на відстані близько 500 метрів було віднайдене тіло третьої особи, цей чоловік також певний час перебував у підвалі амбулаторії (це вдалося встановити завдяки свідкам, які впізнали його одяг). У нього ідентифікували ножове поранення в груди, але особу вбитого встановити поки що не вдалося.

Є особи, про незаконне утримання та катування котрих розповідають свідки та потерпілі або самі ці особи, але проваджень за цими фактами немає, оскільки вони до правоохоронних органів із заявами не звертаються.

Наприклад, під час перебування в Луганській області МІПЛ вдалося поспілкуватися з чоловіком, який утримувався в одному з підвалів Торнадо протягом 10 днів. Він категорично відмовляється вдаватися в подробиці, мотивуючи це тим, що боїться за свою родину. У нашій присутності він зателефонував ще двом особам, місцевим жителям, які також насильницьки утримувалися певний час у цьому підвалі, але вони відмовилися зустрічатися з нами та розповідати про свій досвід. Ні цей чоловік, ні будь-хто з тих постраждалих, про котрих йому відомо, заяви до правоохоронних органів не подавали, відповідно, прокуратура їх свідченнями не цікавилася, потерпілими вони не визнані.

Наш співрозмовник категорично відмовляється розповідати про подробиці того, що з ним відбувалося під час незаконного утримання, каже тільки, що по поверненні додому “його не впізнала дружина”. Сам він, за його власними словами, після пережитого “вже нічого не боїться, окрім смерті”. У момент його перебування в підвалі, окрім нього, там знаходилося ще троє осіб, хоча найінтенсивніше насильство застосовувалося саме до нього. Звільнити його вдалося завдяки сприянню інших правоохоронців. Причиною його незаконного ув’язнення він називає незначний побутовий конфлікт із торнадівцями.

Чоловік стверджує, що ні до перебування в регіоні Торнадо, ні після їх виведення такого ставлення до цивільного населення з боку сил АТО в цьому районі не було і немає.

Про деяких із постраждалих, які не потрапили до матеріалів кримінального провадження ГВП і злочини щодо котрих малоймовірно в принципі були внесені до ЄРДР, розповідає один із командирів ЗСУ, у зоні відповідальності котрого перебувало в тому числі Торнадо та який наполіг на своїй анонімності. За його словами, йому особисто доводилося кілька разів забирати цивільних з бази торнадівців, а саме йдеться про дві жінки та одного чоловіка. На запитання, чи мали ці особи на собі сліди побоїв, він відповідає одним словом: “м’ясо”. Цей командир підтверджує також, що серед військових торнадівці мали репутацію підрозділу, який займається грабунками та мародерством. Один із будинків у Станично-Луганському районі, розповідає він, пограбували повністю “включно із пультом від телевізора“.

За інформацією МІПЛ, серед показів свідків у справі Торнадо звучала інформація щодо побиття та групових зґвалтувань щонайменше двох жінок, але їх не було серед потерпілих у справі в Оболонському райсуді, про наявність окремих кримінальних проваджень за даними фактами нам також невідомо.

Підтверджують інформацію про жорстоке поводження з місцевим цивільним населенням також самі колишні бійці. Один із тих, із ким МІПЛ проводила інтерв’ю, стверджує, що був свідком розстрілу іншими бійцями двох осіб. Про одного з них він згадує як про водія авто “Тойота камрі” (за його словами, чоловіка “завели за дім та вбили”). Про відкриття кримінальних проваджень за цими фактами МІПЛ невідомо.

Двоє не пов’язаних між собою джерел розповіли МІПЛ, що кілька працівників роти Торнадо готували також замах на Анатолія Науменка, але потенційних кілерів затримали. За нашою інформацією, спершу вони давали зізнавальні покази в рамках провадження із кваліфікацією “замах на вбивство”, але в процесі досудового слідства з невідомих причин кваліфікація була змінена на більш легку статтю (імовірно, незаконне володіння зброєю). Кримінальне провадження вже було розглянуте в суді, а обвинувачені отримали вирок. Більше деталей по цій справі наші джерела не повідомляють.

По-друге,

Такі факти вже є. Зокрема, потерпілий, справа котрого була описана в правозахисному звіті “Центру Громадянських Свобод” від 2016 року, повідомив МІПЛ про дзвінок у лютому 2017 року від правоохоронних органів Дніпропетровської області, в якій розслідується його справи. Поліція повідомила потерпілому, що, на їх думку, викрадення та побиття чоловіка здійснював не той батальйон, причетність котрого відпрацьовувалася спочатку, і що вони вважають, що це була рота Торнадо. При цьому, вони послалися на конкретні позивні, які потерпілий чув під час викрадення та застосування до нього насильства, про що згадав у своїх показах (і боєць із таким позивним у Торнадо справді був, більше того, він був засуджений Оболонським райсудом). Наскільки ці виявлені слідством обставини є результатом розслідування, а не спробою “повісити” на “майже засуджених” осіб побільше злочинів із сумнівною перспективою розкриття, – питання. Тим більше що на момент літа 2014 року роти Торнадо ще не існувало, у зоні АТО діяв її попередник – батальйон Шахтарськ(можливо, правоохоронці мали на увазі саме його, тим більше торнадівець із таким позивним був ще в Шахтарську).

Причини, через які згадані вище провадження не розслідуються належним чином (або не достатньо оперативно) – різні.
За нашими висновками, основні з них можуть бути такими:

1. Передусім – страх постраждалих перед можливою помстою з боку правопорушників та, відповідно, їх небажання подавати заяви до правоохоронних органів. Останнє часом пов’язане також із недовірою до правоохоронців та невірою в їх здатність розслідувати злочини належним чином, забезпечити безпеку потерпілих та здатність судової системи покарати винних.
2. Умови бойових дій, в яких правоохоронні органи працювали з перебоями (детальніше про це читайте вище), і навіть документування (вже не кажучи про розслідування) правопорушень не було для них пріоритетом.
3. Тіла осіб, що затримувалися представниками роти, знаходять через рік-два після імовірної насильницької смерті.Стан, в якому перебувають рештки після такого тривалого перебування в ґрунті, не дають можливості встановити та довести, що смерть була саме насильницькою (за винятком, наприклад, пострілу в голову), а, відповідно, немає складу злочину та можливості притягнути будь-кого до відповідальності.
4. За версією колишнього представника керівництва правоохоронних органів Луганщини, ГВП насправді опитала значно більше постраждалих, аніж було визнано потерпілими в кримінальних провадженнях, але вони не були включені до матеріалів через те, що “вони були невигідні слідству з точки зору кваліфікації дій торнадівців як злочинної організації”.
5. За інформацією нашого джерела в правоохоронних органах Луганщини, який не був безпосередньо залучений до процесу розслідування, однак знайомий із ситуацією (Правоохоронець_1), навіть на сьогоднішній день епізоди за участі окремих торнадівців “не реалізовують, тіла не викопують, команди копати – не надходить, хоча орієнтовні місця поховання – відомі“. Підтвердити або спростувати цю інформацію в інших джерел нам не вдалося.

Рота Торнадо перебувала в зоні АТО неповних півроку. Підрозділ не брав безпосередньої участі в бойових зіткненнях, і не відігравав ні важливої, ні тим більше ключової ролі в ході бойових дій в Луганській області.

Проте справа Торнадо створила правовий, інформаційний і суспільний прецедент.

Це перший від початку збройного конфлікту на сході України процес щодо групи військовослужбовців одного підрозділу, обвинувачених у скоєнні тяжких і особливо тяжких злочинів під час участі в АТО, що завершився вироком суду.

Процес, що супроводжувався інформаційною війною між обвинуваченими і їх захистом з одного боку, та державним обвинуваченням з іншого. І в ці бої поза межами АТО були втягнуті парламентські політичні сили, публічні та посадові особи, журналісти та блоґери.

Можливо, саме у зв’язку із цим, незважаючи на широкий суспільний резонанс та увагу до кейсу з боку медіа, так і не були чітко артикульовані, на наш погляд, найважливіші проблеми, що стали очевидними в ході справи Торнадо, та які стосуються ширшої теми протиправних діянь окремих військовослужбовців у зоні проведення АТО.

Дослідження МІПЛ, яке тривало понад шість місяців, було покликане виокремити факти із загального інформаційного шуму, який супроводжував справу Торнадо, з’ясувати, чи є ознаки політичного переслідування торнадівців, та написати розгорнутий, незалежний звіт.

Висновки і запитання
без відповідей

Як свідчить у тому числі наше дослідження, для представників підрозділів МВС, яких відряджають до зони АТО, не проводять навчання щодо “права війни”. Звісно, законодавчими рамками, якими регулюється діяльність у тому числі рот і батальйонів патрульної служби міліції особливого призначення, визначено, як мають діяти представники цих підрозділів та декларується пріоритет прав людини. Утім, опиняючись в умовах бойових дій, окремі представники підрозділів вважають, що обставини, в яких вони опинилися автоматично нівелюють «закони мирного часу» і що жодні закони в принципі на них не поширюються. У той час як навіть в умовах війни діють норми міжнародного гуманітарного права, про існування яких бійці, судячи з усього, не в курсі. Відповідний інструктаж натомість має бути покладений в основу навчання тих підрозділів МВС та Національної гвардії, які відряджаються (або можуть бути відряджені) для несення служби до зони АТО.

Ідеться про відповідальність вищого політичного та військового командування за допущення систематичного скоєння злочинів підлеглими у випадках, коли вони знали про вчинення правопорушення та не вжили відповідних заходів.

Це не єдина справа, в якій очевидною стає проблема політизації кримінальних обвинувачень та маніпулювання суспільною свідомістю з боку різних учасників процесу – попри те, що йдеться про надчутливу та надскладну тему, яка має бути виведена поза межі будь-яких політичних контекстів.

Великою мірою ця проблема є наслідком попередньої і полягає в толеруванні частиною українського суспільства загалом і окремих посадових та публічних осіб зокрема безкарності учасників АТО, які скоїли злочини. Небезпечним є нерозуміння суспільством потенційних наслідків, до яких може призвести така лояльність.

Під час власного розслідування нам вдалося отримати доступ до неоприлюднених досі документів, а також з’ясувати низку досі невідомих або маловідомих обставин, пов’язаних зі створенням роти Торнадо та перебуванням підрозділу в Луганській області. Останні потенційно можуть перерости у справу Торнадо – 2.

Утім, за результатами нашого дослідження ми так і не знайшли відповіді на кілька дуже важливих, на наш погляд, запитань, які могли б пролити більше світла на історію роти та допомогти Україні уникнути в майбутньому помилок як із точки зору формування підрозділів, що беруть участь в АТО, так і з точки зору розслідування подібних справ.

Як свідчить опублікований у цьому звіті документ, керівництво МВС усвідомлювало можливі наслідки “створення на основі батальйону “Шахтарськ” інших підрозділів”. У вересні 2014 року міністр Арсен Аваков прийняв “до наказу” рекомендації начальника департаменту з організації діяльності спецпідрозділів Віктора Чалавана щодо подальшої долі співробітників батальйону “Шахтарськ”.

Як вдалося з’ясувати в ході розслідування, є підстави вважати, що під час перебування батальйону “Шахтарськ” у Волноваському районі окремими співробітниками підрозділу була вчинена низка злочинів. За словами опитаного МІПЛ свідка, до протиправних дій був причетний Руслан Оніщенко. Згідно з доповідною запискою Чалавана, станом на 28 серпня 2014 Волноваським РВВС ГУМВС було розпочато досудове розслідування за 28 заявами потерпілих. Натомість, у відповідь на інформаційні запити МІПЛ ГУ Національної поліції Донецької області повідомляє про 4 кримінальні провадження, внесені до ЄРДР за повідомленнями громадян про злочини невідомих осіб у камуфляжній формі з шевронами батальйону “Шахтарськ” та 2 кримінальних провадження за повідомленнями про правопорушення невідомих озброєних осіб на території комплексу “Форест парк”.

Хоча судовий процес у справі Торнадо був закритим і все, що може оцінювати громадськість, – це резолютивну частину рішення суду, а також низку оприлюднених слідством і підсудними фрагментів матеріалів справи та відеозаписів судових засідань, з огляду на резонанс справи, залишається відкритим питання щодо наявності в матеріалах справи відео, яке спершу було гучно анонсовано Головною військовою прокуратурою як відео “ганебних, низьких, страшних злочинів” (зі слів А.Матіоса), але так і не було долучено до матеріалів справи і взагалі “зникло”. Зауважимо, що тут ідеться не про доведення вчинення засудженими правопорушень (відповідні докази суд оцінив як достатні), а про поширення органами слідства інформації, яка в подальшому не підтверджується, а також можливе “зникнення” доказів із матеріалів справи. Подібні дії дискредитують слідство та підривають довіру до результатів його роботи.

Так, у ході досудового слідства Головною військовою прокуратурою були оприлюднені свідчення потерпілих, пов’язані в тому числі із застосуванням сексуального насильства щодо них. Далі, на початку судового розгляду справи, саме через наявність в обвинуваченні «злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» судом була винесена ухвала про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні, включно з епізодами, які стосувалися незаконного вилучення майна. Утім, у ході розгляду справи суд давав дозвіл прокуратурі оприлюднювати відео зі справді кричущою поведінкою торнадівців у залі, водночас, захисту підсудних в аналогічних клопотаннях щодо надання фрагментів відеозаписів судових засідань суд відмовляв.

Низка проваджень, переважно тих, що стосуються правопорушень у Станиці Луганській, які потенційно можуть бути інкриміновані комусь із бійців роти Торнадо, досі розслідуються правоохоронними органами, передусім, прокуратурою сил АТО.

Серед показів, які потерпілі озвучили в суді, є інформація, яка також мала би зацікавити прокуратуру і яка стосується дій поліції (на той час міліції) Покровська Донецької області та Лисичанська Луганської області). А саме – правоохоронці передавали затриманих цивільних осіб представникам роти Торнадо, а також, згідно з показами потерпілих, здійснювали щодо них незаконні дії.

За нашою інформацією, після інциденту в Оболонському райсуді від серпня 2016 року, коли торнадівці заявили про їх побиття в приміщенні суду, у підсудних були зафіксовані легкі тілесні ушкодження. Зареєстроване провадження щодо перевищення влади або службових повноважень співробітником правоохоронного розслідується наразі прокуратурою Києва. Подробиць прокуратура не повідомляє, не володіє інформацією про хід розслідування і захист торнадівців, який київська прокуратура не ставить до відома про хід слідства. Факт встановленої судом причетності торнадівців до тяжких та особливо тяжких злочинів не робить їх безправними, не дає права правоохоронцям застосовувати до них насильство, а кримінальні провадження щодо застосування такого насильства так само мають бути належним чином розслідувані.

Коли цей текст був майже завершений, 14 квітня 2017 року з’явилася інформація від заступника міністра юстиції про смерть у СІЗО співкамерника одного із засуджених торнадівців Іллі Холода. За кілька днів до смерті чоловік, за інформацією в медіа, був побитий Холодом. Наразі слідство триває, адвокат торнадівців, кандидат в Омбудсмани Андрій Мамалига закликає всіх пам’ятати що в нашій країні діє презумпція невинуватості, а тому не варто звинувачувати в убивстві Іллю Холода до завершення слідства та вироку суду. Це справді так.

Замість післямови

Тим часом, один із колишніх торнадівців Сергій Батяшов 13 квітня дуже виразно прокоментував подію у Лук’янівці за участю його колишнього колеги по підрозділу (на скріншоті).

Станом на 20 квітня 2017 року

цей пост зі сторінки Батяшова – видалено.

Іллю Холода, нагадаємо, визнано судом винним у тому числі в насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприроднім шляхом.

Додаткові матеріали

Матеріал Сергія Гармаша “Дело Торнадо: уголовщина, бизнес или политика?”

Стаття Дениса Казанського “Доля Онищенка: від кримінального авторитета до комбата”

Матеріал hromadske.ua “Справа “Торнадо”: що треба знати про підсудних та батальйон”

Стаття “Новой газеты” “Эффект Торнадо”