Справа Торнадо
Мы ТОРНАДО на пути Истины и Правды!”
Пікові моменти суспільної уваги до справи Торнадо припали спершу на арешт бійців, які відразу заявили про політико-економічний мотив їх переслідування, а в подальшому на спекотний серпень 2016 року, коли на заклик колишнього командира батальйону Національної гвардії “Донбас”, а нині народного депутата Семена Семенченка (він же – Костянтин Гришин) біля Оболонського райсуду Києва кілька тижнів поспіль тривали акції протесту, які вилилися в тому числі в сутички з Національною гвардією. Чому проти закриття судового процесу почали протестувати через більш ніж півроку після винесення судом відповідної ухвали – залишається загадкою.
Справа Торнадо зацікавила Медійну ініціативу за права людини (далі – МІПЛ) не лише через суть правопорушень, які інкримінувалися підсудним, а й через використання маніпулятивних прийомів та агресивної інформаційної кампанії з боку учасників процесу. Це викликало в нас бажання проаналізувати інформацію в доступних нам обсягах. Зокрема, наявність причинно-наслідкових зв’язків між справою Торнадо та затриманням співробітниками роти потягу з вугіллям на станції “Світланово”. Окрім того, про справу роти, на наш погляд, варто говорити, беручи до уваги історію її створення та роль осіб, що віддавали наказ про формування підрозділу та призначення командира.
Після кількох місяців дослідження, яке ми то переривали, то знову до нього поверталися, ми не можемо бути впевнені в тому, що розуміємо цілісну картину та весь комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Процес розуміння, окрім іншого, ускладнюють кардинально (почасти на 180 градусів) різні версії, що висувалися нашими співрозмовниками щодо тих чи інших подій, мотивацій, характеру взаємозв’язків між особами та структурами, що приймають рішення. Великою мірою усі ці різночитання пов’язані із ситуацією невизначеності, яка притаманна останнім трьом рокам української історії, значною залежністю “добробатів” від різних центрів впливу, які забезпечували їх фінансування (а значить, і мали пріоритетне право на контроль їхніх дій), а також самою природою війни.
Часом ми зустрічалися з кардинально протилежними оцінками діяльності роти: наприклад, дехто з мирного населення Луганської області називає їх підрозділом, який тероризував цивільне населення, інші ж улітку 2015 року підписували відкрите звернення з вимогою не виводити роту із Привілля, вважаючи, що це погіршить безпекову ситуацію в районі та стверджуючи, що все, що приписують Торнадо, – неправда, і жодних злочинів вони не вчиняли. Утім, свідчення постраждалих, як тих, які були визнані потерпілими в кримінальному провадженні, так і тих, справи яких не потрапили (і не потраплять) до проваджень – здебільшого через страх заявити про злочин та недовіру до правоохоронної системи, – видаються нам більш переконливими за відкриті листи.
Ілюстрацією до ставлення командування роти до осіб, що перебували під їхнім контролем, на наш погляд, є наступний фрагмент розмови МІПЛ із одним із колишніх бійців Шахтарська, який публічно виступає на захист засуджених торнадівців. Цей фрагмент заслуговує на те, аби бути процитованим у передмові.
вирок
для12підсудних
МІПЛ: – Верится с трудом.
Б.: – Зря. Я помню, нам военные привезли троих бомжей, которые с двухстволками стояли на дэнээровских постах. Оборванные, обглоданные, страшно смотреть… Их и расстрелять нельзя, и отпустить нельзя. Русик говорит: “Ну оставляйте у нас”. Я ему: “Куда? Зачем? Что ты с ними будешь делать?” А он: “Я придумаю”. И я уехал. Приезжаю через два дня. Эти уже розовенькие, накормленные, в джинсиках, футболочках из секондхенда. На цепи, правда. Один посуду моет, второй полы…
МІПЛ: – То есть Руслан таким образом собирал рабов?
Б.: – Да нет! Ну не расстреливать же их! И милиции не отдашь – выпустят же!
МІПЛ: – Ну хорошо. А что с ними потом было?
Б.: – Отпустили их к чертовой матери. Вы не понимаете, это же бомжи!
…В Волновахе «Шахтерск» выставил бойцов на блокпост и работал в режиме отжима.
Но самые вопиющие события произошли в элитной зоне отдыха «Форест-парк», которая расположена в лесу под Волновахой. Когда эта банда, а иначе их и назвать нельзя, ворвалась на территорию базы отдыха, как вы думаете, чем они там занялись? Правильно, отжимом элитных автомобилей, грабежами, разбоями и насилием.
Когда Порошенко доложили, что произошло в «Форест-парке», он потребовал у Авакова немедленного расформирования этого подразделения, –
На вихідних до Дня незалежності ми трьома компаніями відпочивали в “Форест парку”. Я була зі своїми дітьми і трьома онуками (найменшій на той час було два роки). Зранку на територію бази увірвалася велика кількість військових без розпізнавальних знаків. Я була з онуками на одній половині “Форест парку”, а діти – на іншій.
Коли все почалося, я страшенно злякалася, думала, це заходять бойовики. Тільки потім зрозуміла, що це наші. Вони відразу почали виселяти людей з будиночків. Всіх, і тих, хто спав, і з дітьми. Люди нашвидкоруч збирали речі, всі ці горщики, памперси… У всіх відразу позабирали ключі від машин і телефони. Зігнали всіх, як стадо, на галявинку. А самі почали заселятися в будиночки. І ясно, ніхто нічого не пояснював.
Коли я зрозуміла, що це наші, сильно обурилася: “Ну як же так? Я ж волонтер, допомагаю армії, а зі мною так!” Якраз наступного дня я, до речі, мала зустрітися з медиком “Шахтарська” і передати носилки для евакуації.
Додзвонилася до Оксани Корчинської (дружина Дмитра Корчинського, засновника роти Ісуса Христа в складі Шахтарська. – МІПЛ), а вона каже: “Так це Шахтарськ”. Тоді я вирішила шукати командирів. Пішла на ресепшн. Там якраз бійці зламували сейф і забирали собі гроші.
Через деякий час я побачила, як іде група чоловіків, було зрозуміло, що це командири. Серед них був Руслан Абельмас (той, що зараз Оніщенко). Вони сіли пити чай. Я підійшла і звернулася до Руслана. Пояснила, що я волонтер і хочу забрати свою машину. А він мені так єхидно кидає: “Чим ти доведеш, що ти волонтер?” Я почала дзвонити всім, кого знала. Як на зло, довго нікому не могла додзвонитися. А потім, слава Богу, відповів заступник командира батальйону “Дніпро-1”. Як виявилося, вони з Русланом були знайомі. Вони поговорили, Руслан запитав, яка моя машина, і кинув мені ключі. Я попросила ще ключі від машини моїх друзів, і він без особливого бажання їх теж віддав. Я чомусь була впевнена, що кум моїх дітей, який був на третій машині, на той момент уже поїхав з “Форест парку”. А коли ми виїжджали, то побачили, що він сидить побитий біля виїзду. Я йому кажу: “Сідай в машину, поїхали звідси швидше. Потім розберемося”. Я розповідаю коротко, а насправді все це тривало понад шість годин.
Наступного дня я зателефонувала Руслану і пояснила, що вони забрали ще одну машину моїх знайомих і ми хочемо її повернути. Він сказав: “Ну бери котлету, купи продукты и приезжай” (“котлета” на кримінальному жаргоні – “пачка грошей” – МІПЛ). Ми зібрали всю готівку, яка у нас була. Навіть не згадаю точно, скільки вийшло, може, 10 тисяч гривень, може, більше. Коли ми заїхали на територію, там уже лінчували чотирьох людей. Вони були прив’язані до дерев. У них на головах були зав’язані майки. Мені стало недобре від того, що з ними робили. Я підійшла до Руслана, він відтопирив кишеню зі словами “Клади гроші”. Я поклала, ми забрали машину і поїхали звідти.
Потім моя дочка ще дзвонила дівчатам, які працювали на ресепшні в “Форест парку”. Вони сильно плакали, але нічого не розповідали. Що з ними там робили, не знаю.
Після того випадку я практично перестала допомагати нашим військовим.
Отриманий МІПЛ документ свідчить про те, що керівництво МВС уже у вересні 2014 року було поінформоване про ознаки злочинної організації в діях окремих бійців батальйону Шахтарськ і розуміло небезпеку подальшого перебування цих осіб в складі одного підрозділу.
На запитання МІПЛ про подальшу долю написаного ним документу, Віктор Чалаван зазначив, що писав тоді багато документів і вже не пам’ятає їх зміст, оскільки пройшло багато часу. Чому рекомендація Чалавана була виконана лише частково і проігнорована в частині подальшого проходження служби бійцями підрозділу, ми б запитали і в міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, утім на наш запит про інтерв’ю нам так і не відповіли.
28 заявами потерпілих.
Створення
У чому саме полягав конфлікт із Геннадієм Корбаном, на той час заступником голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Філоненко уточняти відмовився.
На запитання, чому новосформована рота Торнадо врешті опинилася саме в Луганській області, і Андрій Філоненко, і Віталій Кропачов пояснюють, що, як бойовий підрозділ, торнадівці прагнули потрапити в зону АТО. Проте, якщо згадати описані вище події за участю командира Торнадо Руслана Оніщенка і окремих майбутніх торнадівців в Запоріжжі восени 2014 року, аргумент про неабияке бажання цієї частини роти воювати звучить не зовсім правдоподібно.
Давайте згадаємо, якою була ситуація в Луганській області в момент формування роти Торнадо.
На початку прес-конференції Іваніщев повідомляє, що в прикордонній із зоною АТО Запорізькій області посилилась загроза сепаратизму і він “особисто доклав немало зусиль, щоб в Запоріжжі нарешті з’явився свій батальйон територіальної оборони”. При цьому, Іваніщев або не знав, або свідомо ігнорував той факт, що на території Запорізької області ще в квітні 2014 року було створено 23 батальйон територіальної оборони, а з вересня 2014 року відбувалося формування 37 БТрО у складі Збройних сил України.
У прес-конференції також беруть участь командир новоствореного батальйону Торнадо та двоє бійців. Сергій Батяшов “Батя” не приховує обличчя і називає себе заступником командира батальйону. Командир і ще один боєць із позивним “Пастор” з’являються в балаклавах, пояснюючи це тим, що “приховувати обличчя – це частина роботи” бійців спецбатальйонів. Командир представляється як Даніл Воля, хоча за голосом, манерою розмовляти, статурою дуже нагадує Руслана Оніщенка, який в якості заступника комбата Шахтарська часто давав інтерв’ю, не приховуючи обличчя та імені.
Під час прес-конференції “Даніл Воля” розповідає, що до складу Торнадо увійшли “найкращі бійці” Шахтарська, які не погодилися переходити до полків, як це зробили “Азов” чи “Донбас”, а прийняли рішення залишитися окремою ротою, і наразі рота “прикомандирована до Запорізької області”.
Невдовзі після появи Торнадо в Запоріжжі у “батальйону” виникає конфлікт із тодішнім запорізьким мером Олександром Сіном.
4 листопада запорізькі медіа повідомляють, що в кабінет Сіна увійшли озброєні бійці Торнадо. Між ними і мером відбулася “нетривала, але вкрай напружена розмова”. Приїхала міліція, проте 15 правоохоронців не змогли зайти в кабінет до мера, оскільки їм перешкоджали торнадівці.
Через кілька днів уже в Дніпропетровську Руслан Оніщенко звинуватить мера у сепаратизмі, а також у тому, що міський голова не надав можливості торнадівцям влаштуватися в місті, незважаючи на “наказ міністра внутрішніх справ”. Один із бійців також заявив тоді ЗМІ, що “за даними їхньої власної розвідки”, із Запоріжжя “йде фінансування ДНР і ЛНР”. “Одну з конкретних сум ми знаємо: 700 тисяч гривень”, – заявив боєць. Проте жодних фактів на підтвердження своїх гучних заяв торнадівці не навели.
Водночас, у самого мера виявилася інакша версія тих самих подій. Згідно з нею, Торнадо було прикомандироване до Запорізького військового гарнізону із визначеним місцем дислокації в Бердянському районі. Проте озброєні люди вимагали в мера розмістити їх саме в Запоріжжі.
Проте, схоже, торнадівці були всерйоз налаштовані залишитися саме в Запоріжжі.
Імовірно, пояснити це можна тим, що командири розформованого Шахтарська ставили перед собою задачу будь-що вивести підрозділ із підпорядкування Дніпропетровського УМВС і залишити Дніпропетровську область. В інтерв’ю МІПЛ це підтвердив Андрій Філоненко:
Завданням угрупування сил АТО сектору “А” було відновлення контролю Києва над всією територією Луганської області. Під час бойових операцій літнього періоду 2014 року було звільнено Сєвєродонецьк (який пізніше став адміністративним центром області), Лисичанськ, відновлено контроль за Рубіжним, Новоайдаром, Щастям, Станицею Луганською, низкою населених пунктів вздовж Бахмутської траси.
Після відступу українських військ з території луганського аеропорту на початку вересня 2014 року і підписання перших Мінських угод було встановлено лінію розмежування з тимчасово окупованими територіями, яка проходила (і проходить досьогодні) від українсько-російського кордону вздовж річки Сіверський Донець через села Кримське, Золоте, Новотошківське, Оріхове.
При штабі сектору діяли представники ВСП (1-3 людини). У грудні 2014 року комендатури Луганської області були посилені військовослужбовцями 3 спеціального відділу Західного територіального управління ВСП, на яких була покладена функція забезпечення правопорядку.
Паралельно відбувалося відновлення роботи відділів МВС у населених пунктах прифронтової зони.
Утім, правовий хаос, що утворився в Луганській області внаслідок активних бойових дій, відсутності влади на місцях та відсутності або бездіяльності правоохоронних органів, призвів до дуже складної і місцями неконтрольованої криміногенної ситуації.
Правоохоронні органи, підрозділи головної військової прокуратури і воєнної служби правопорядку фіксували правопорушення з боку регулярних військ і “добробатів”. Згідно з висновком правозахисників, із різних причин розслідування скоєних у той період правопорушень здебільшого не ефективне та суттєво залежить від обставин скоєння злочину та наявності чи відсутності політичної волі розслідувати його.
МІПЛ побував у цьому райвідділку та поспілкувався з представником слідчого управління. Цей слідчий прибув до Петрівки в кінці жовтня – на початку листопада 2014 року, так само, як решта працівників поліції. У розмові з МІПЛ він роздратовано пояснює, що на той момент через бойові дії документувння злочинів було не в пріоритеті.
На наш інформаційний запит відносно статистичних даних щодо внесення до ЄРДР фактів викрадення, катування та вбивств у період кінця 2014-першої половини 2015 року відповідь поліцією Станиці Луганської, всупереч законодавству, так і не була надана –
Треба зауважити, що копію цього документу ми отримали не відразу. Спершу у відповідь на інформаційний запит МВС відмовило, посилаючись на те, що запитувана інформація є конфіденційною. Тільки після звернення зі скаргами до МВС та Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини ми таки отримали копію наказу.
Наказом № 428 о/с за підписом начальника ГУ МВС у Луганській області Анатолія Науменка Руслан Оніщенко був призначений командиром роти № 5 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ-1» ГУМВС України в Луганській області.
Рота була створена в структурі міліції громадської безпеки ГУМВС України у Луганській області.
Лейтенант міліції Руслан Оніщенко, який до того був заступником командира Шахтарська, тепер був
Організаційне, нормативно-методичне забезпечення підрозділу та контроль за його діяльністю мав здійснювати Департамент громадської безпеки МВС України.
Водночас, згідно із відповіддю Нацполіції на запит МІПЛ, Торнадо, на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом», брала безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції, де
Діяльність роти “Торнадо”, як й інших подібних підрозділів, регулювалася та регулюється головним чином Законом України “Про міліцію”, а також документом, який був затверджений уже після початку російської агресії проти України (а отже і з врахуванням усіх обставин, які із цим пов’язані) – а саме Положеннями про підрозділи міліції громадської безпеки особливого призначення, затвердженими наказом МВС України від 08.05.2014 № 447 та підписом міністра Арсена Авакова.
Згідно з п. 1.2 Положення, підрозділи у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами МВС України, власне Положенням, а також іншими нормативно-правовими актами.
– Забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів.
– Запобігання правопорушенням та їх припинення.
– Охорона і забезпечення громадського порядку.
– Забезпечення громадської безпеки та охорона громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів.
– Виявлення кримінальних правопорушень.
– Участь у проведенні заходів, спрямованих на розшук і затримання осіб, які підозрюються в скоєнні кримінальних правопорушень, озброєних та інших злочинців, які становлять суспільну небезпеку, звільнення заручників, припинення діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій на території України, а також заходів, пов’язаних із припиненням терористичної діяльності.
Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури України (далі – ГВП), яка розслідувала провадження щодо протизаконної діяльності окремих бійців роти, констатує в матеріалах справи, що, по суті, Торнадо мало діяти в тих самих законодавчих рамках, в яких діють правоохоронні органи, в тому числі, в рамках Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про попереднє ув’язнення», Кримінального процесуального кодексу України.
Однак, у роті Торнадо вважають інакше.
Самі бійці в публічних дискусіях апелюють до аргументу того, що вони брали участь у бойових діях, а тому закони мирного часу на них не мали би поширюватися.
Тут важливо акцентувати на двох обставинах.
У справі Торнадо й справді вчергове дається взнаки одна з ключових дилем цієї війни, а саме відсутність законодавчого визнання факту ведення Україною війни в умовах де-факто міжнародного збройного конфлікту, та дискусії щодо того, чи варто називати речі своїми іменами, а також вводити воєнний стан.
Однак, визнання чи невизнання факту міжнародного збройного конфлікту в ОРДЛО не має відношення до суті правопорушень, за які були засуджені бійці. Навіть в умовах війни, всупереч уявленням багатьох, у тому числі окремих бійців Торнадо, застосування катувань та використання рабської праці цивільного населення – заборонене згідно із Женевськими конвенціями, учасницею яких є Україна.
Як можна зрозуміти зі спілкування з окремими колишніми співробітниками роти, положень міжнародного гуманітарного права до них не доводили і самі вони не вважали за потрібне цими положеннями керуватися, виходячи з тих міркувань, що вони мають справу із зоною бойових дій, і керуючись власним розумінням того, що дозволено, а що – заборонено.
Зі спілкування з представниками МВС, відповідальними за добробати, МІПЛ стало зрозуміло, що жодного контролю за тим, чи викладають положення “права війни” в школі міліції (в якій перебували в тому числі торнадівці) або чи перевіряється знання цих положень під час атестації – керівництво не здійснює. За інформацією МІПЛ, ні тепер, ні тим більше у 2014-2015 роках такого інструктажу для особового складу МВС ніхто не проводив.
Одним із найбільш гострих питань довкола Торнадо стала присутність серед бійців роти осіб, які раніше мали судимість.
Як було згадано вище, згідно зі штатним розписом, у роті Торнадо мало перебувати 149 осіб, але 5-х атестованих працівників бракувало. При цьому, велика кількість людей залишалася поза штатом, в тому числі, іноземні громадяни (наприклад, відомо про щонайменше трьох громадян Білорусі, один із яких – Данііл Ляшук – у квітні отримав вирок).
Як виявилося після отриманнями нами відповіді від Національної поліції, 2015 року в ГУМВС України в Луганській області проводилося службове розслідування за поширеною в інтернеті інформацією щодо прийому на службу в міліцію раніше судимих осіб. Але за результатами цього розслідування “порушень законодавства України з боку посадових осіб вказаного ГУМВС не встановлено”.
НПУ, мотивуючи залучення осіб із судимістю до лав правоохоронців, посилається на проведення АТО, а також на те, що вказані особи мали судимості, які у встановленому порядку погашені або зняті. Окрім того, на момент працевлаштування 11 осіб, що мали статус раніше судимої особи за скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів, були прийняті на роботу на посади, які заміщувалися цивільними особами, що не суперечило вимогам законодавства.
Найбільш виразним, зокрема, є той факт, що командир роти Руслан Оніщенко мав численні судимості. Хоча, за словами адвоката, всі вони погашені, з матеріалів справи Торнадо випливає, що їх було 5(цю ж цифру озвучував у медіа Анатолій Матіос).
Пошук законодавчих шпарин задля офіційного працевлаштування осіб із судимістю у роту Торнадопідтверджують також інші джерела МІПЛ.
Присутність осіб із кримінальним минулим позначилася в тому числі на потерпілих, що проходять по справі Торнадо.
Наприклад, на одному з колишніх бійців батальйону Шахтарськ, який зазнав “дисциплінарного покарання” “за дизертирство” вже від командування роти Торнадо у вигляді перебування в підвалі школи в Привіллі та тортур. Чоловіка вдалося опитати журналістці каналу “СТБ” Альоні Луньковій. За його словами, бойові побратими вирізали на його грудях слово “Муся”, що на тюремному жаргоні означає нетрадиційну сексуальну орієнтацію, на руці – вирізали лезом і залили тушшю зображення, що нагадує чоловічий статевий орган, на обличчі – зробили надрізи на верхніх губах і також залили тушшю, що також має символічне значення в тюремній субкультурі. Захист торнадівців натомість стверджує, що всі ці тілесні ушкодження потерпілий отримав раніше, перебуваючи в місцях позбавлення волі і що експертизі не вдалося встановити точно, коли на його тілі з’явилися ці рубці.
Це не єдиний потерпілий, до якого, за версією слідства, окремими торнадівцями застосовувалися подібні тортури, притаманні кримінальникам у місцях позбавлення волі.
Окрім того, один із волонтерів, який виявив бажання залишитися анонімним і якому доводилося одного разу побувати в будинку, який займали торнадівці в Станиці Луганській, пригадує, що атмосфера та контингент тут “нагадували тюремну камеру”. До аналогічного порівняння вдався в спілкуванні з нами Боєць_5, один із колишніх співробітників роти. Останній пояснює цю атмосферу тим, що “80% із тих, хто постійно перебував у цьому домі, раніше мали судимості”.
в Станиці Луганській
Процес створення роти тривав на загал протягом кількох тижнів.
Штаб роти був організований у місті Привілля, що поруч із Лисичанськом Луганської області, на території Лисичанської загальноосвітньої школи № 32 (вул. Донецька, 122а).
Відстань між цими двома населеними пунктами доволі велика – майже 150 кілометрів по бездоріжжю АТО.
Мотивувальної частини бойові розпорядження командування сектора не містять, але наші співрозмовники пов’язують рішення про направлення Торнадо саме до цієї локації із розташуванням поруч пішохідного мосту, який потребував обладнання блокпостами.
У Станиці Луганськійторнадівці розташувалися у двох локаціях: лінійній амбулаторії станції Кіндрашівська-Нова державного закладу «Відділкова лікарня станції Луганськ ДП “Донецька залізниця”» за адресою пров. Свердлова, 2 (далі – амбулаторія), а також у житловому кварталі на в’їзді до міста в одному зі звичайних приватних будинків, який самі торнадівці називали “Дом-2”.
По прибуттю Торнадо до Станично-Луганського району, Анатолій Науменко попередив главу РДА Юрія Золкіна про те, що підрозділ – «интересный» і що вони – «не паиньки».
Відзначимо, що в подальшому інформація про потерпілих надходила до представників місцевої влади та правоохоронних органів як із Привілля, так і зі Станиці Луганської, хоча у судовому процесі Оболонським районним судом Києва розглядалися епізоди, в яких потерпілими виступали особи, які незаконно утримувалися в Привіллі (за винятком одного потерпілого, що утримувався в амбулаторії) і події саме в приміщенні привільнянської школи стали основою для кримінальної справи проти торнадівців.
За словами Юрія Золкіна, коли торнадівці займали приміщення амбулаторії, це був діючий медичний заклад. Хоча, за інформацією МІПЛ, станом на грудень 2014 року, усі хворі та медперсонал були звідти евакуйовані. Водночас, картина, яку ми застали в амбулаторії восени 2016 року, свідчить, що звідти не була вивезена, наприклад, медична документація.
Згідно зі згаданим вище Положенням, яке було основою для діяльності Торнадо, “підрозділ розміщується в спеціально відведених приміщеннях, містечках, а за рішенням Міністра внутрішніх справ України або його заступників підрозділ тимчасово може дислокуватися в іншій адміністративно-територіальній одиниці для участі в невідкладних заходах щодо забезпечення громадського порядку…, а також заходів, пов’язаних із припиненням терористичної діяльності”.
Водночас, згідно з даними МІПЛ, вибір місця дислокації підрозділ ухвалював самостійно, вирішення цього питання належало до компетенції командира роти.
Як стверджує Юрій Золкін, відразу після вступу ним на посаду наприкінці грудня 2014 року, він приїхав знайомитися до новоприбулого підрозділу Торнадо, і вони повідомили йому, що перебуватимуть у приміщенні амбулаторії протягом кількох днів для участі в певній бойовій операції. Але в подальшому в лікувальному закладі вони залишалися впродовж кількох місяців – доки вони не були виведені зі Станиці Луганської.
З точки зору як українського законодавства, так і “права війни”, розташування підрозділу в амбулаторії на передовій, зважаючи на відсутність тут медперсоналу та пацієнтів, порушенням не є.
Водночас, за словами Юрія Золкіна, від кінця 2014 року діяло розпорядження на той момент глави обласної ВЦА Геннадія Москаля про заборону дислокації військових підрозділів на території дитсадків, шкіл, лікарень та інших соціальних закладів. Помічник Москаля Святослав Галас на прохання МІПЛ підтвердити чи спростувати інформацію про існування розпорядження сказав, що такого документу не пригадує, але зауважив, що, можливо, ідеться про усні вказівки. Галас додає також, що були випадки, коли Москаль “втручався й вимагав від військових залишити такі заклади, але не всюди це вдавалося”.
Один із журналістів, які публічно виступили на захист “Торнадо”, пише в своєму матеріалі на популярному сайті: “те, що “торнадівці” реально захищали та гинули – факт”.
Якщо щодо батальйону Шахтарськ відомо про їх участь у бойових діях, зокрема, в боях за Іловайськ, то участь Торнадо в бойових діях не є загальновідомою.
Департаментом поліції особливого призначення Національної поліції України (ДПОП НПУ) повідомив МІПЛ, що, за даними Головного управління Національної поліції в Луганській області, “загиблі із числа працівників РПСМОП «Торнадо» відсутні”.
Щоправда, колишній працівник правоохоронних органів Станиці Луганської, майор міліції Леонід Пантикін згадує про одну операцію, в якій була задіяна рота Торнадо – від 10 січня 2015 року, тобто невдовзі після прибуття торнадівців до Станиці Луганської. Тоді з числа торнадівців було відібрано 40 осіб, за словами Пантикіна, – “для прикриття”. В самій операції вони задіяні не були, проте знаходилися в резерві на випадок непередбачуваних обставин.
Варто зазначити також, що подеколи окремі бійці роти допомагали цивільному населенню в Станиці Луганській. Наприклад, Юрій Золкін згадує, що після обстрілів смт працівники спецпідрозділу приїздили в постраждалі від обстрілів райони та допомагали потерпілим, витягали людей з-під завалів, а їх фельдшер надавав допомогу багатьом із місцевого населення, час від часу вони також передавали цивільному населенню провізію.
Віктор Чалаван у інтерв’ю МІПЛ зазначив, що хоча торнадівці не брали участь в бойових операціях, –
3 січня в район Кіндрашівки прибув Юрій Золкін. За його словами, на місці його зустріло близько 50 місцевих жителів, які скаржилися на дії підрозділу, який, щойно прибувши до району, прийняв рішення “відпрацювати Кіндрашівку”. Зміст невдоволення викладений у заявах, копії котрих є в розпорядженні МІПЛ і які ми публікуємо нижче.
“Відпрацювання” втілилося, зокрема, в тому, що близько 80-100 осіб, за словами свідків, були вишикувані в колону, бійці водили їх за собою та збирали до цієї колони підозрілих, на їх думку, людей. За собою вони також носили мішок, в який скидали віднайдені в житлах мобільні телефони, ноутбуки та іншу техніку. У результаті “відпрацювання” торнадівцями було затримало близько 20 осіб. До речі, цей стиль у ставленні до цивільного населення дивним чином збігається з тим, із чим раніше стикнулися відвідувачі рекреаційного комплексу “Форест парк” після появи там батальйону Шахтарськ.
Водночас, постраждалі відмовилися звертатися безпосередньо до правоохоронних органів, тому інформація була зібрана Ю.Золкіним та його помічниками та передана до обласного керівництва та правоохоронців. До того ж, на той момент, коли в районі тривали бойові дії, знайти міліцію було складно, а райвідділу на місці вже не було.
Після цього інциденту Золкін зустрівся з Сергієм Батяшовим, який представився командиром, після бесіди ситуацію тимчасово вдалося розрядити.
До речі, саме про цей випадок розповідав екс-голова ЛОВЦА Геннадій Москаль уже пізніше, у серпні 2016 року, після розформування роти, під час одного з ефірів.
Сергій Олександрович
Юрій Золкін розповідає, що після звістки про затримання чоловіків він поїхав до відділку поліції, але виявив, що затриманих туди не доставляли.
У розпорядженні МІПЛ є заява, написана родичами одного з викрадених. У заяві стверджується, що затримання здійснювала саме рота Торнадо.
Рештки Разенкова вдалося ідентифікувати завдяки одягу та натільному хрестику, утім, виявити причини смерті чоловіка судово-медична експертиза не змогла через стан, в якому перебувають рештки, що тривалий час знаходилися в землі. Тому доведення самого факту того, що він був позбавлений життя в насильницький спосіб – неможливе, і висунути комусь обвинувачення чи повідомити про підозру в цій справі правоохоронні органи не можуть.
Що стосується Володимира Беспалова, то, за нашою інформацією, історія його затримання була такою: чоловік їхав на автобусі з Луганська, був напідпитку; коли автобус зупинили на блокпосту і попросили його вийти, він зробив вигляд, що глухонімий. Коли ж перевірка затягнулася, він вийшов із транспорту і запитав, скільки ще триватиме перевірка. Побачивши, що Беспалов намагався ввести їх в оману, чоловіка заламали, кинули в авто і більше його ніхто не бачив. Хто саме здійснював це затримання – невстановлено.
Кримінальне провадження з кваліфікацією “створення злочинної організації з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів” прокуратура Луганської області розпочала у квітні 2015 року.
Отже, хоча протиправні дії окремих бійців роти документувалися, але заходів для їх припинення не вживалося. Як кажуть джерела МІПЛ, – відповідна команда не надходила.
Більше того,як свідчать повідомлення в медіа, ще в березні 2015 року управління УМВС у Луганській області проводило набір кандидатів у Торнадо. Судячи з повідомлення, Тонадо ще розглядалося як кузня кадрів для правоохоронних органів області:
Після багатогодинних переговорів представників МВС з Миколою Цукуром та дружиною Руслана Оніщенка Юлією Мажулою, було прийнято рішення, що, ознайомившись з наказом міністра про розформування, торнадівці складуть зброю. Через кілька тижнів підрозділ було виведено на базу МВС в м. Боярка Київської області, де окремі його представники пробудуть аж до квітня 2016 року.
Підсумки розформування Арсен Аваков озвучив пізніше у своєму дописі у Facebook:
С каждым из бойцов идет работа не через судилище в прямом эфире, а через механизм предметной переаттестации для решения – где и кто будет служить дальше и будет ли. Никто не станет лепить из виновных ангелов – но и возводить напраслину на бойцов – не позволю, хоть то эмоции военной прокуратуры, хоть нардепов. Есть процедуры и права – и раз руководство подразделения подвело нас всех – “Торнадо” расформировано и пройдет этот трудный путь проверок и контроля. Но, я категорически буду противодействовать огульному обвинению. И еще буду препятствовать построению кому-то политической и пиар карьеры на судьбах людей..
Я несу ответственность за этих людей – и имею обязательства разделить с ними бремя этого непростого времени для них. Защитить от напраслины, воздать справедливость – дать возможность понимать, как жить дальше.
Одним із аргументів, до якого впродовж процесу апелюють і підсудні, і захист, є нібито політичний підтекст справи Торнадо. За словами адвоката торнадівців Володимира Якімова, затримання командира Оніщенко відбулося після того, як торнадівці оприлюднили факти контрабанди та зупинили ешелон з вугіллям, що прямував із Алчевського металургійного комбінату на підконтрольну Україні територію. В день затримання Руслана Оніщенко в Дніпрі, 17 червня 2015 року, в інтернет-мережі почали ширитися фото документів із зупиненого ешелону під гучними заголовками “Чому затриманий комбат “Торнадо”.
На активно тиражованих тоді фото – договори та накладні між ПАТ “Алчевський металургійний комбінат” (знаходиться на окупованій території) та ПАТ “Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Дзержинського”. Обидва підприємства входять до групи компаній “Індустріальний союз Донбасу”, який частково належить російським власникам. У “дахуванні” так званої контрабанди (йдеться про незаконне переміщення товарів через лінію розмежування) торнадівці звинувачували своє безпосереднє керівництво – начальника ГУ УМВС в Луганській області Анатолія Науменка. Про це у своєму резонансному виступі під час ток-шоу “Шустер Live” 29 травня 2015 року заявив заступник командира роти Торнадо Микола Цукур. Крім того, у вагонах зупиненого поїзда торнадівці нібито знайшли 10 тротилових шашок. Проте їх походження не з’ясовано досі. Джерела МІПЛ в Луганському ГУ МВС переконані, що вибухівку у вагони підкинули самі торнадівці.З’ясувати, кому насправді належали шашки на сьогодні навряд чи є можливим.
МІПЛ не вдалося знайти фактів на підтвердження цих здогадок. Більше того, той факт, що перевезення здійснювалися в рамках договору між двома підприємствами однієї корпорації (ІСД), викликає сумніви у тому, що Кропачов мав мотиви зупиняти ешелон.
Проте паралельно з судовим слідством по справі Торнадо в медіа регулярно з’являлася інформація про те, що Віталій Кропачов “призначений” на роль “наглядача” за вугільною сферою від кіл, близьких до Ігоря Кононенка. Так, “Економічна правда” називала Віталія Кропачова новим вугільним королем. У серпні 2016 року він нібито змінив нардепа Сергія Трегубенка (БПП) у ролі неофіційного куратора вуглепрому в бізнес-групі Ігоря Кононенка, з яким Кропачов познайомився за посередництва радника міністра МВС Антона Геращенка. Натомість, інші медіа, до яких, щоправда, у нас менше довіри, посилаючись на експертів у вугільній галузі, стверджують, що Кропачов пов’язаний не з Кононенко, а з міністром внутрішних справ Арсеном Аваковим.
Ми не ставили перед собою завдання докопатися до справжніх зв’язків та інтересів Віталія Кропачова, але, з огляду на його безпосередній зв’язок із ротою Торнадо не могли обійти увагою його персону.
МІПЛ зв’язалася з Віталієм Кропачовим і запитала про його ставлення до зупиненого потяга та до конфлікту довкола Торнадо.
Кропачов вважає, що його ім’я намагаються очорнити, пов’язуючи з подіями навколо Торнадо. Він заперечив будь-яку свою причетність до зупиненого ешелону з вугіллям, назвавши цю акцію “абсолютною ініціативою командира роти“.
Бійці, наприклад, не заперечували, що чинили протиправні дії у вигляді незаконного затримання окремих осіб, визнаних потерпілими. Натомість, головна лінія захисту торнадівців побудована на твердженнях, що насправді ніякої “5-ї групи комбата” не існувало, що бійці, яким інкримінується належність до цієї групи, насправді належали до різних взводів, кожен із яких мав власного командира, і що докази ГВП, що мають підтверджувати наявність складу злочину за найтяжчою з інкримінованих статей “створення злочинної організації”, – не витримують критики.
Давайте подивимося на те, що з цього приводу сказав суд першої інстанції.
Хоча Оболонський райсуд виправдав усіх підсудних за 255 статтею ККУ, утім, як випливає із резолютивної частини вироку, з якою вдалося ознайомитися МІПЛ, суд визнав все ж таки, що низка злочинів була вчинена в організованій групі. У телефонному коментарі МІПЛ прокурор ГВП Руслан Кравченко запевнив, що суд визнав такими, що були доведені, ознаки наявності злочинної організації, утім, вирішив кваліфікувати це як обтяжуючу обставину для низки злочинів (наприклад, у ч. 3 ст. 146 ідеться про незаконне позбавлення волі, вчинене організованою групою, у ч. 2 ст. 127 – катування за попередньою змовою групою осіб, у ч. 2 ст. 153 – насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім шляхом, вчинене групою осіб), а не окрему статтю (255 ККУ). На думку Кравченка, суд керувався формальними ознаками кількості залучених до протиправної діяльності осіб: у випадку ст. 255 ККУ ідеться про залучення 5 і більше осіб (хоча прямої вказівки в цій статті на кількість осіб немає), у той час як в епізодах насильства у справі Торнадо бере участь 3-4 осіб, що передбачає групову кваліфікацію, але не окрему статтю.
Важливо зауважити також, що суд у вироку окремо констатував організаторську функцію Руслана Оніщенка та визнав його винним у ч.2 ст. 353 ККУ (самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, пов’язане з використанням форменого одягу чи службового посвідчення працівника правоохоронного органу) у поєднанні із ч. 3 ст. 27 (організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації).
Варто згадати також про довоєнну біографію Руслана Оніщенка, яка, щоправда, спливла вже після його арешту. Передусім, наявність судимостей (за інформацією ГВП, їх – 5), хоча вони й погашені. Адвокат торнадівців Володимир Якімов у розмові з МІПЛ підтверджував факт наявності в Руслана Оніщенка судимостей, але на запитання, за якими саме статтями був засуджений Оніщенко, стверджує, що не цікавився цим питанням, оскільки судимості погашені і не стосуються провадження, в межах якого він здійснює захист свого клієнта.
Якщо говорити про структуру роти, то, згідно із зібраною МІПЛ інформацією, а також оприлюдненими раніше в медіа даними, в підрозділі було багато неоформлених до штату бійців. Цей факт не заперечують і самі торнадівці, а серед підсудних у їх справі є як атестовані, так і неатестовані.
Складно сказати напевне, чи збігався цей розподіл на групи із офіційним штатним розписом і зазначеними в ньому взводами. Де-факто підрозділ складався з різних груп, які мали своїх командирів, при чому, що стосується особового складу роти, який перейшов до Торнадо після розформування батальйону Шахтарськ, то там відповідний розподіл існував ще до розформування. Загалом, за інформацією джерела Боєць_4, у Шахтарську було 18 груп, до 30 людей кожна.
Наявність груп у Торнадо можна простежити, зокрема, в місцях дислокації роти. Наприклад, у Станиці Луганській на стінах та дверях до приміщень амбулаторії є відповідні помітки про перебування там, наприклад, групи “Нарнія” (командир – Анатолій Пламадяла “Сем”, один із засуджених), 15-ї групи (якою керував боєць із позивним “Колдун”), 7-ї групи (переважно харківські бійці, якими командував Сергій Батяшов “Батя”), група бійця з позивним “Чорномор”, з висіченими на стінах або написаними на дверях позивними та ін. Паралельно про перебування там саме цих підрозділів або окремих їх представників, за нашою інформацією, говорять також свідки та потерпілі.
Як відомо МІПЛ, про наявність 5-ї групи розповідали на етапі досудового розслідування також свідки з числа колишніх співробітників роти.
З показів потерпілих, із якими вдалося ознайомитися МІПЛ (але правдивість яких захист Торнадо заперечує) випливає, що Руслан Оніщенко не лише знав про застосування катувань, побиття в підвалі школи, а й подеколи керував процесом (наприклад, вказував, куди саме і як бити електричним струмом утримуваних осіб). Як вказують потерпілі, Оніщенко був серед тих, хто знімав на камеру телефону відомий епізод справи з гімнастичним снарядом.
Ось фрагмент показів одного з потерпілих, який був допитаний у суді.
По суті, про цей самий епізод насильства (тільки з матеріалів досудового, а не судового слідства) розповів усій країні в ефірі ток-шоу Анатолій Матіос.
А ось фрагмент допиту в суді ще одного потерпілого.
Прокурор: Вы сказали, что были боевые действия, батальон принимал участие в боевых действиях, при этом совершались, вы говорите, беспредел, описали его. Скажите, кто непосредственно принимал участие в беспределе, который вы только что описали? Руководил этим беспределом?
Потерпевший: Ну, руководил Онищенко. А выполняли его приближенные.
Зі свідчень колишніх бійців можна зрозуміти, що Руслан Оніщенко проводив політику безумовної влади. Здається, він і не намагається цього приховати, говорить про це, як про норму для бойового підрозділу.
Утім, один із колишніх бійців, який зараз служить в іншому підрозділі (Боєць_3), у розмові із МІПЛ називав Р.Оніщенка “цар і бог”. Він не іронізував, а говорив цілком серйозно. Ще один із колишніх співробітників підрозділу (Боєць_5) цитував Оніщенка, який, за його словами, переконував, що на війні немає нікого вищого за нього, а підпорядковуватися бійці зобов’язані виключно йому.
Хоча, як було зазначено на початку дослідження, на командира роти та його підлеглих поширювалися дуже конкретні та вичерпні вимоги законодавства, в тому числі, щодо накладення дисциплінарних стягнень (згідно з Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України), а влада командира не є необмеженою.
Складно уявити, що щось у роті могло відбуватися без відома Оніщенка. Утім, не виключено, що він міг не володіти повною інформацією щодо подій у Станиці Луганській, де також, імовірно, окремими бійцями роти вчинялися правопорушення . Адже, з одного боку, за інформацією, отриманою нами від колишніх бійців та правоохоронців, через напружену бойову обстановку в Станиці Луганській Руслан Оніщенко там майже не з’являвся, перебував переважно в Привіллі. З іншого боку, наше джерело в правоохоронних органах Луганщини (Правоохоронець_1), знайоме з деякими матеріалами справи, стверджує, що Р.Оніщенко не знав про ймовірні вбивства його підлеглими цивільних на передовій, а коли дізнався, то суворо покарав двох бійців, жоден із яких не був серед обвинувачених у справі Торнадо і, за нашою інформацією, не затримувався.
статей
в Оболонському райсуді м. Києва.
В основу обвинувачення проти торнадівців лягли кримінальні провадження, які відкривалися протягом січня-вересня 2015 року, тобто, по суті, від перших днів появи підрозділу в Луганській області.
Розслідуванням справи займався слідчий відділ слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Така підслідність була визначена заступником Генерального прокуратура України – Головним військовим прокурором Анатолієм Матіосом 16 травня 2015 року.
Привілля, а не Станиці Луганської стосуються майже всі епізоди, що лягли в основу справи.
Із кінця грудня 2014 року до кінця травня 2015 року, згідно з версією обвинувачення, вчинені злочини торнадівцями.
– перевищення влади, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому як працівнику правоохоронного органу прав та повноважень, що супроводжувалося насильством, погрозою застосування насильства, застосуванням зброї та спеціальних засобів, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілих діями, за відсутності ознак катування;
– незаконне заволодіння транспортним засобом;
– незаконне викрадення та позбавлення волі людини, що супроводжувалося заподіянням потерпілим фізичних страждань, вчинене щодо двох чи більше осіб, із застосуванням зброї та здійснюване протягом тривалого часу організованою групою;
– умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, чи з метою покарати потерпілого чи іншу особу за дії, у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб;
– насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, поєднане із застосуванням фізичного насильства та погрозою його застосування, вчинене групою осіб;
– самовільне присвоєння владних повноважень службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно-небезпечних діянь, пов’язане з використанням форменого одягу працівника правоохоронного органу.
Згідно з версією державного обвинувачення, “метою діяльності вказаної злочинної організації передбачалося незаконне збагачення її учасників шляхом протиправного вилучення майна громадян (переважно автомобілів) під приводом використання на потреби роти під час несення служби в зоні АТО, встановлення незаконного контролю за діяльністю місцевих приватних підприємців з метою отримання регулярних грошових відрахувань від їх прибутку, здійснення викрадення місцевих жителів під приводом їх затримання за підозрою у причетності до сприяння незаконним збройним формуванням, примусове таємне їх доставлення без оформлення будь-яких документів до місця розташування роти, незаконне позбавлення їх волі та утримання упродовж тривалого часу у спеціально пристосованих приміщеннях, подальше вимагання у родичів затриманих викупу за їх звільнення або ж примусового залучення затриманих, за звільнення яких неможливо було отримати грошову винагороду, до господарських робіт по обслуговуванню місць розташування роти, здійснення їх катування з метою примушення вчиняти дії, що суперечать їх волі, отримати від них відомості про місцезнаходження сепаратистів чи визнання можливої причетності до числа останніх, а також з метою залякування чи дискримінації. Крім того, одним із видів злочинної діяльності злочинної організації передбачалося здійснення її членами фізичних покарань співробітників роти патрульної служби міліції особливого призначення «Торнадо», які неналежно відносилися до виконання своїх обов’язків в розташуванні роти чи за її межами, або вчинили будь-які правопорушення з метою утримання їх у постійному страху перед членами злочинної організації та забезпечення у такий спосіб суворої дисципліни в роті.”
Кримінальним процесуальним кодексом України процедура закриття судового процесу передбачена у випадку наявності низки вичерпних обставин. Відповідно до ст. 27 КПК, слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні або упродовж усього судового провадження, або його окремої частини, зокрема, при розгляді справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також за необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи.
Ухвала про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні у справі Торнадо була винесена Оболонським районним судом 30 грудня 2015 року, як сказано в прес-релізі суду, “оскільки обвинувачення містить злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а отже під час допиту потерпілих можуть бути розголошені відомості, які принижують їх гідність”. Суд ухвалив рішення закрити процес повністю, хоча не всі епізоди містять інформацію про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
Адвокат торнадівців Якімов вважає, що закриття судових засідань було неправомірним і навіть більше того – що стаття 153 ККУ (Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом), яка була частиною обвинувачення, “потрібна була в обвинувальному акті для того, щоб зробити закритими судові засідання”. Він стверджує також, що обвинувачення в цій частині – сфальсифіковані. Хоча Оболонський райсуд визнав Оніщенка, Куста та Холода винними за цією статтею, а їх вину у вчиненні цього злочину, відповідно, – доведеною.
У подальшому і ГВП, і самі підсудні викидали в інформаційний простір матеріали досудового розслідування, а також відео самих закритих судових засідань. Останні передавала журналістам прокуратура. Аби отримати ці відео, прокуратура зверталася до суду з відповідними клопотаннями (при цьому, як стверджує захист, йому в аналогічних клопотаннях суд відмовляв). Очевидно, метою було відвоювати симпатії суспільства. Прокурор Руслан Кравченко у коментарях пресі підтверджував, що ГВП прагне “продемонструвати громадськості поведінку торнадівців у суді”.
Паралельно самі торнадівці, маючи доступ до засобів зв’язку у стінах СІЗО, оприлюднювали в соцмережах певні матеріали справи, зокрема, обвинувальний висновок, який потрапив до публічного простору через публікацію на сторінці Семена Семенченка, а також імена окремих потерпілих, фрагменти їх допитів у Оболонському райсуді та подані ними заяви, які були опубліковні Миколою Цукуром без необхідного узгодження публікації зі слідством.
Про історії декого із цих потерпілих можна дізнатися із документального серіалу СТБ “Пережити “Торнадо”, який був показаний в ефірі восени 2016 року. Журналістці Альоні Луньковій вдалося поспілкуватися з кількома людьми, які проходять по справі в якості потерпілих та утримувалися в підвалі школи в Привіллі. Телевізійний формат вимагає лаконічності і в програмах були показані лише короткі фрагменти інтерв’ю з цими людьми. Аби уникнути ретравматизації, ми звернулися до телеканалу з проханням надати ці інтерв’ю для перегляду та аналізу.
Не переказуватимемо зміст про застосовувані до цих осіб тортури (ви можете переглянути цей серіал онлайн, посилання на доступні відео – в кінці тексту), але звернемо увагу на кілька цікавих, на наш погляд, моментів, які впадають в очі в контексті нашого дослідження.
- Чи затримувався тонадівцями Сергій Юрченко?
Отже, серед потерпілих, що згадані в стрічці, є один із двох чоловіків, що в рамках справи Торнадо проходять як зниклі безвісти. Це Сергій Юрченко, якого, за твердженнями слідства, незаконно утримували в неволі, змушували до рабської праці, застосовували побиття та катування, у своїх показах потерпілі та свідки згадують про нього як про “шахтаря”. Саме Юрченко був одним із тих, хто, за версією слідства, під примусом торнадівців брав участь в епізоді із гімнастичним “козлом”, про яку розповідав головний військовий прокурор Анатолій Матіос в ток-шоу Савіка Шустера. Окрім Юрченка, ще один потерпілий із цього епізоду вважається зниклим безвісти (провадження щодо обох розслідуються прокуратурою сил АТО), третій – давав покази безпосередньо в суді.
В інтерв’ю “СТБ” (а пізніше і в суді) мама Юрченка стверджувала, що бачила свого сина на території школи в Привіллі після його затримання і навіть коротко встигла перемовитися із ним кількома словами. Торнадівці та їхній захист натомість стверджують, що цієї особи взагалі ніколи на території штабу не було, і що цій жінці ввижалося, адже вона бачила “незрозуміло кого” здалеку та зі спини. Адвокат Володимир Якімов стверджував також в інтерв’ю МІПЛ, що це прокурори ГВП намовили маму Юрченка дотримуватися саме такої версії і що насправді вона свого сина не бачила.
з портретом зниклого безвісти Юрченка
- Засоби тортур
- Основні правопорушення щодо потерпілих
Згідно з показами потерпілих, з якими записала інтерв’ю Альона Лунькова, а також тих, з якими вдалося ознайомитися МІПЛ, основні види порушень, які були вчинені представниками роти – такі:
- незаконне затримання,
- катування, а саме: застосування електричного струму (електрошокери та “польовий телефон”, якими “били” по вразливим частинам тіла включно з геніталіями), побиття, в тому числі фрагментами пластикових та металевих труб, позбавлення сну, сексуальне насильство у вигляді примусу до статевого акту з іншими незаконно утримуваними особами, підпалювання різних частин тіла та ін.,
- використання рабської праці, подеколи – під загрозою розстрілу (переважно прибирання території та приміщення школи, інші господарські роботи, які здійснювалися під наглядом бійців роти),
- ненадання медичної допомоги,
- вимагання викупу та ін.
Окремо також слід акцентувати на застосуванні насильства в межах самого підрозділу.
Власне, як було зазначено вище, серед потерпілих, які давали покази в рамках розгляду кримінальної справи в Оболонському райсуді, є в тому числі колишній боєць батальйону Шахтарськ, а також жінка, яка була задіяна в адміністративній частині діяльності роти Торнадо.
Загалом, про застосування насильства всередині роти каже багато хто зі співробітників (треба визнати, що це є поширеним явищем у військових підрозділах, проте не всюди це відбувається з такою жорстокістю). Один із колишніх бійців Торнадо(Боєць_1) розповів МІПЛ, наприклад, що з особливою жорстокістю командир карав тих, хто виявляв намір залишити роту. Це було не дисциплінарне стягнення, а “кривава вендета”. Саме тому роту не залишав сам наш співрозмовник – просто із відчуття страху. Співробітники, які в уявленні командира порушили дисципліну, “сиділи в клітках у підвалі”, але утримувалися окремо від цивільних осіб. Водночас, адвокат торнадівців Володимир Якімов визнає, що “в підвал кидали тих, хто напивався”. “Це як гауптвахта”, порівнює він.
Згаданий вище потерпілий, який утримувався в підвалі школи Привілля ротою Торнадо начебто за те, що залишив без дозволу Оніщенка батальйон Шахтарськ (!), розповідає про епізод, який змусив його піти з підрозділу-попередника Торнадо.
Якщо ця історія відповідає дійсності, то традиція застосування катувань до бійців тягнеться, очевидно, ще з Шахтарська.
Ще одне джерело (Боєць_6) казав МІПЛ, що коли йшов добровольцем до Торнадо, не сподівався, що, по суті, потрапить там у полон і сидітиме в підвалі. Попри те, що подібні “дисциплінарки” для Торнадо, схоже, були звичним явищем, ні цей боєць, ні інші не наважився скаржитися на колишнього командира.
Загалом, захист не заперечував, що торнадівці здійснювали протиправні дії, а саме незаконне позбавлення волі та катування цивільних осіб. У бесіді з МІПЛ адвокат зокрема сказав: “Они не белые и не пушистые, но должны отвечать за то, что они совершили, не надо “тулить” ерунду”, маючи на увазі звинувачення в створенні злочинної організації. Захист стверджував, що інкримінування цієї статті є штучним, “притягнутим за вуха”.
- Стаття 255 ККУ “Створення злочинної організації” з усіх інкримінованих торнадівцям, – була найтяжчою, передбачає покарання від 5 до 12 років позбавлення волі, тому зусилля захисту саме в цьому напрямку зрозумілі.
- Є ще одне міркування, яке, на нашу думку, міг мати на увазі, хоча й не озвучував, захист. В активно дискутованому, але поки що так і не проголосованому законопроекті про амністію для учасників АТО (а деякі підсудні мають УБД, зокрема, Оніщенко, Цукур, Демчук), 255 стаття не належить до переліку статей, за які може передбачатися амністія.
- Якімов каже, що такі ознаки як дисципліна, чітке підпорядкування, позивні, які прокуратура приводить у якості аргументів на користь існування злочинної організації, є ознаками воєнізованого спецпідрозділу, яким і була рота Торнадо.
- Захист апелює до того, що, якби торнадівці були злочинною організацією, вони мали би жити в одному приміщенні, аби уникнути зайвих свідків та ризиків, але вони всі жили в різних кімнатах і в усіх них були свої командири груп.
У публічній площині як самі обвинувачені, так і їх захист наголошували та всіляко звертали увагу на те, що потерпілі та свідки є ненадійними, а саме – мають судимості (втім, як і обвинувачені), є “алкашами і тунеядцями”, “сепаратистами”, один із них – “гвалтівник”, інший – “збочинець”, “педофіл”, а також на те, що самі покази, які вони дають, – є суперечливими.
Наприклад, за словами Якімова, одного з потерпілих і він сам, і Оніщенко знають ще з часів їхнього проживання в Торезі, потім він став бійцем батальйону Шахтарськ. Адвокат стверджує, що цей потерпілий раніше неодноразово судимий, в тому числі, за незаконний обіг наркотичних засобів і торгівлю зброєю. Адвокат каже також, що ця особа провела за гратами півроку, після чого він був звільнений і став потерпілим по справі Торнадо.
Кілька разів звучали звинувачення на адресу ГВП у тому, що свідки та потерпілі озвучують те, що потрібно прокуратурі і навіть у фальсифікації доказової бази. Усе заради доведення того, що, як висловлюється Якімов, “до їх показів треба ставитися критично”.
і що взагалі в країні мало бути введено воєнний стан, який, на їх думку, зняв би більшість питань слідства на їх адресу. Адвокат, наприклад, посилається на безпідставність інкримінування його підзахисним незаконного позбавлення волі цивільних місцевих мешканців. Ці дії були мотивовані, наполягає він, (“війна, потенційні сепаратисти, було за що”), але погоджується з тим, що не було дотримано процедури. Тут варто ще раз акцентувати на тому, що навіть оголошення воєнного стану не дало б права катувати цивільне населення чи використовувати рабську працю. Ці принципи закріплені Конвенцією про захист цивільного населення під час війни, учасницею котрої є Україна.
До речі, якщо дотримуватися логіки підсудних та їх групи підтримки, то це не скасовує їх відповідальності, а змінює кваліфікацію правопорушень, які їм інкримінуються – на ст. 438 Кримінального кодексу України “Порушення законів та звичаїв війни”.
1. Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій – караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
2. Ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством,- караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
Як можна зрозуміти зі слів прокурора ГВП Руслана Кравченка, слідство не змогло довести причетність підсудних до смерті цієї особи, тому відповідної статті в обвинуваченні не було.
На запитання адвокату Якімову щодо того, коли та за яких обставин ця стаття була знята, він сказав МІПЛ, що така стаття справді інкримінувалася, а пояснив це так:
Щодо звинувачень у зґвалтуванні. Відповідна стаття ККУ в обвинувальному акті відсутня, натомість є інша – “Задоволення статевої пристрасті неприроднім шляхом”. Епізоди із сексуальним насильством в справі також є, але безпосередньо бійці роти його не здійснювали, а, як встановило слідство, примушували до відповідних дій потерпілих. Самого відео зґвалтування в матеріалах справи немає, тільки відеозапис слідчих дій. Сторона захисту продовжує заперечувати, що такий епізод в принципі мав місце.
Окрім того, по окремим епізодам або статтям обвинувачення позиція захисту є наступною:
- Заперечення того, що цивільних заручників в Привіллі утримували задля використання їх у якості рабів та для виконання господарських робіт, але не через те, що рабство заборонене в будь-яких формах та за будь-яких обставин, а через те, що, зі слів адвоката, “їм не потрібні були алкаші, це могли робити бійці”.
- Щодо інкримінованої статті у задоволенні статевої пристрасті неприроднім шляхом аргументація захисту зводиться до того, що “якби гвалтували, то гвалтували б серйозно”. Один із колишніх бійців роти, із яким вдалося поспілкуватися МІПЛ (Боєць_3) і який справляє враження лояльного до підсудних, підтвердив, що потерпіла справді жила в кімнаті Р.Оніщенка, але стверджує, що вона «була в раю», у той час як принаймні один зі свідків підтверджує, що над цією жінкою командир знущався. Подібний аргумент висувається також і щодо епізоду з гімнастичним снарядом. Нагадаємо, що двоє потерпілих по цьому епізоду вважаються зниклими безвісти (у провадженні потерпілими визнані члени їх родин), третій потерпілий, а також свідок давали покази в суді. У цьому випадку захист стверджує, що третього учасника епізоду та свідка “не залишили б серед живих”.
- Адвокат наполягає на недостатності доказової бази, яка б підтверджувала факт катувань.
Хоча для подібних справ, де йдеться про правопорушення в умовах бойових дій саме покази свідків та потерпілих, як правило, є головним джерелом інформації та достатньою підставою для висунення обвинувачень, захист докоряє слідству у відсутності речових доказів. Наприклад, електрошокера та польового телефона, які, як встановила ГВП, використовувалися в якості знаряддя для катування багатьох потерпілих.
Адвокат Якімов у розмові з МІПЛ стверджував, що єдині зафіксовані тілесні ушкодження в справі були кваліфіковані як легкі і були здійснені Юрієм Шевченком. На етапі судового слідства він визнав, що, перебуваючи в караулі, бив затриманого електрошокером, не давав йому спати вночі, примушував співати гімн України. Натомість, за словами прокурора ГВП Руслана Кравченка, у суді було доведено також, що тілесні ушкодження ще одного потерпілого були спричинені саме діями підсудних.
На дослідження були передані об’єкти, вилучені слідчими органами переважно у школі в Привіллі у 20-х числах червня 2015 року, тобто після того як рота Торнадо була роззброєна. Слідчі ГВП ставили перед експертами питання щодо приналежності біологічних матеріалів певним особам, які на сьогоднішній день визнані потерпілими по справі (в епізодах, які стосуються незаконного утримування в підвалі школи) або вважаються зниклими безвісти. Зокрема, досліджувалися такі об’єкти як шабля, ножі, постільна білизна, рушники, жіночий одяг та спідня білизна, сокира, молоток, фрагменти штукатурки, фрагменти пластикових та металевих труб, скотч, волосся, деревина.
Результати цих експертиз свідчать, що певні біологічні матеріали (кров, слина, сперма, епітелій) були віднайдені на згаданих предметах (зокрема, ядромісткі клітини були виявлені на одному з ножів та двох фрагментах труб), але експерти не роблять висновків щодо належності їх конкретним людям, а тільки констатують наявність матеріалів для подальших ДНК-аналізів. Одна з експертиз досліджувала речі, вилучені в Станиці Луганській, але на них не виявилося достатнього навіть для ДНК-експертизи біологічних матеріалів. Адвокат Якімов запевняє, що з точки зору наявності біологічних матеріалів, які належать потерпілим, ДНК-аналізи також виявилися безрезультатними. ГВП цю інформацію підтверджує.
1. Заяви невідомого походження.
З оприлюднених М.Цукуром у мережі матеріалів справи (як стверджує ГВП, він оприлюднив їх без дозволу слідства) випливає: прокуратура заявила, що п’ятеро потерпілих подали заяви з проханням допитати їх в міському суді у Сєвєродонецьку Луганської області влітку 2015 року (тобто за півроку до початку процесу) у зв’язку з намірами виїхати на постійне місце проживання до Росії та Білорусі. У своєму ФБ Микола Цукур звинуватив Анатолія Науменка та Анатолія Матіоса (хоча заяви написані на ім’я слідчих прокуратури Луганської області) в тому, що це вони змусили потерпілих написати заяви про виїзд – для того, аби не дати можливості захисту здійснити перехресний допит. За твердженнями Цукура, який посилався на інформацію прикордонної системи “Гарт”, ці особи кордон не перетинали.
Адвокат Володимир Якімов під час нашого спілкування також запевняв, що потерпілі насправді нікуди не виїздили і навіть не писали заяви, натякаючи таким чином на фальсифікацію матеріалів слідства. Після висловлення протесту стороною захисту Оболонський райсуд постановив все ж таки допитати потерпілих у залі суду.
Матеріали судових засідань, із якими вдалося ознайомитися МІПЛ, свідчать про те, що захист має рацію – принаймні троє із тих, хто написав ці заяви, на запитання захисту відповіли, що нікуди виїздити не збиралися.
Так, один із потерпілих заявив:
Потерпілий: Я не обращался с заявлением, чтобы прийти в суд и в суде выступать. Они сказали, что это надо.
Адвокат: То есть следствие сказало, что это надо, правильно?
Потерпілий: Ну да. Это надо. Мои показания чтоб запечатлеть под звукозапись, что я не вру и тому подобное. И по очереди всех же допрашивали…
Адвокат: Заявляли ли вы о том, там следствию, суду, соседям, что вы собираетесь уезжать в Российскую Федерацию?
Потерпілий: Та нет.
У серпневому дописі в соцмережах Микола Цукур заявив, що вбачає в діях прокуратури та самих потерпілих ознаки кримінальних правопорушень, а саме: ч.2 ст. 364 (зловживання службовим становищем), ч.2 ст. 366 (службове підроблення) КК України; а також ч. 1, 3 ст. 358 (підробка документів) і ч. 1 ст. 384 (завідомо неправдиве показання) КК України, а також попросив зареєструвати кримінальне провадження та провести розслідування. Утім, у подальшому жодної інформації про проведення розслідування за цими фактами оприлюднено колишніми працівниками роти чи їх захистом не було. Станом на середину квітня 2017 року Якімов також не володів інформацією про відкриття кримінального провадження, хоча стверджує, що заяву Цукур подав.
Припускаємо, що такі заходи могли бути вжиті прокуратурою з метою убезпечення потерпілих, утім, методи були обрані більш ніж сумнівні.
У телефонній розмові із МІПЛ прокурор ГВП Руслан Кравченко відмовився коментувати цю тему, посилаючись на те, що епізоди щодо незаконно утримування та катування цих осіб суд першої інстанції вважає доведеними.
Позбавлення можливості адвокатів захисту здійснювати перехресний допит свідків може бути розцінене як обставина, що ставить під сумнів ці свідчення. Загальна практика Європейського суду з прав людини свідчить, що силу мають докази, які досліджені в суді. Ця норма призначена для убезпечення учасників процесу від застосування до них насильства на етапах досудового розслідування. Правники, які працюють із ЄСПЛ кажуть, що загалом, якщо свідчення не були досліджені в залі суду або якщо не було створено можливостей для проведення перехресного допиту, і такі свідчення лягли в основу вироку, можна порушувати питання про дотримання ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (право на справедливий суд).
Відповідний принцип прописаний також у КПК України. Стаття 95 каже, що “суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання”. Виняткові обставини викладені в ст. 225 КПК, до таких належать випадки, пов’язані “існуванням небезпеки для життя і здоров’я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань”. У такому разі сторона кримінального провадження має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, але КПК каже, що такий допит має відбуватися в присутності сторін кримінального провадження та з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду. У даному випадку, як випливає з оприлюдненої торнадівцями інформації, адвокати не були присутні під час допиту потерпілих та не могли поставити їм свої запитання. Отже, вимоги захисту про проведення повторного допиту потерпілих в суді були цілком справедливими.
Ми не можемо стверджувати напевне, який саме епізод мав на увазі А.Матіос і чи увійшов він до тих проваджень, які розглядалися Оболонським райсудом.
Утім, із наведеної вище цитати можна зробити висновок, що йдеться про епізод із гімнастичним снарядом. На це вказують ряд ознак: сексуальне насильство щодо особи чоловічої статі (воно було присутнє в згаданому епізоді), вбивство однієї з осіб після такого катування (у справі ГВП вбивства немає, але є двоє зниклих безвісти постраждалих із цього епізоду), відеозйомка сцени насильства (за нашою інформацією, потерпілі в судовому процесі заявляли про те, що сцену зі зґвалтуванням одного з незаконно утримуваних записувало на камери мобільних телефонів кілька бійців, зокрема, Куст, Ляшук та Оніщенко).
Утім, наскільки відомо МІПЛ, відеозапис цієї сцени насильства до матеріалів справи долучений не був, виключно відеозапис слідчих дій.
Наприклад, наше джерело в ОВС Луганщини, Правоохоронець_1, який знайомий із ходом досудового слідства, стверджує, що відео було в розпорядженні правоохоронних органів, але потім дивним чином “зникло”. На якому саме етапі це сталося та в розпорядженні яких саме правоохоронців перебувало, – він не уточнює.
Прокурор ГВП Руслан Кравченко на наше прохання прокоментувати питання щодо відеоматеріалів у справі – відмовився говорити на цю тему. Окрім того, він відмовився коментувати заяви інших осіб, включно зі своїм керівництвом.
Припускаємо, втім, що могло йтися про відеозапис якихось інших сцен насильства, який, судячи з у сього, було більш ніж достатньо.
Особливою, а подекуди і не менш сумнівною з точки зору законності є роль міліції у кількох епізодах справи Торнадо.
По-перше, згідно зі свідченнями одного з потерпілих, з якими нам вдалося ознайомитися, саме працівники міліції передали його торнадівцю Микиті Свиридовському (а дії останнього кваліфікуються ГВП як незаконне позбавлення волі). При цьому, в свідченнях, з якими вдалося ознайомитися МІПЛ, потерпілий каже буквально таке:
“…работники милиции подошли ко мне, сказав, что я якобы наркоман, потом передали работникам Торнадо…”.
За словами потерпілого, поліція заявила торнадівцям таке: “заприте человека”.
Запитання, яке озвучив захист у судовому засіданні, мовляв – то хто ж здійснив незаконне затримання – поліція чи торнадівці – залишилося без відповіді.
Та найбільш прикметною є історія іншого потерпілого. Під час допиту в суді він розповідав про недвозначну роль поліції міста Красноармійська (після перейменування – Покровськ) Донецької області у тому, що з ним відбувалося у грудні 2014-січні 2015 років. За словами чоловіка, міліція Покровська його затримала, побила, примушувала підписувати якісь зізнання, а потім передала представникам роти Торнадо начебто в якості “дизертира”. Цей фрагмент показів варто навести цілком, тим більше що жодної інформації, яка б містила дані, що слугували причиною закриття судового процесу, він не містить.
Ч: …Я спрашиваю – за что ты на меня так? Он говорит – Юра, ты мне дорого обошелся я этим людям много денег доплатил за тебя.
Адвокат: Кто сказал?
Ч: Онищенко.
Адвокат: Вы ему в своих показаниях говорили, что вы находились месяц в Торнадо?
Ч.: Говорил.
А.: Он это в протокол записывал?
Ч.: Нет. Я и у судьи спрашивал – где я находился месяц? Он говорит – меня это не интересует.
А.: У какого судьи вы спрашивали?
Ч.: Ну который мне избрал меру пресечения – арест сначала на два месяца.
А.: Когда арест на два месяца вам избрали?
Ч.: 17 января избрали меру пресечения. Я находился в Артемовском СИЗО.
А.: И сколько вы там находились?
Ч.: 6 месяцев.
А.: А приговор по вам был суда?
Ч.: Был
А.: И что по приговору суда?
Ч.: 3 на 5 или 5 на 3.
Чи перевіряються органами прокуратури дії міліції Покровська на предмет ознак у них правопорушень, – нам невідомо.Хоча, судячи з розповіді цього потерпілого, вони не надто відрізнялися від дій торнадівців.Так само невідомо, чи внесені до ЄРДР заяви потерпілого на керівника міліції Покровська Щербину.
У відповідь на прохання прокоментувати ці питання прокурор ГВП Руслан Кравченко від коментарів відмовився.
Один із журналістів в своїй статті, яка, по суті, була матеріалом на захист Торнадо, згадує про відсутність “публікацій про залякування свідків”. Утім, це не означає, що самого залякування не відбувалося, або, навіть якщо свідкам чи потерпілим не надходили прямі погрози, це не означає, що вони не бояться говорити правду з огляду на свій травматичний досвід або недовіру до правоохоронної системи.
Про страх постраждалих від дій окремих торнадівців ми чули як від самих жертв, які навіть не наважилися подати заяви до правоохоронних органів, так і від представників поліції.