Справи війни до 24 лютого: чому важливо завершити їхній розгляд
Російські військові після повномасштабного вторгнення вчинили на території України десятки тисяч воєнних злочинів. Про це наголошують в Офісі Генерального прокурора. Розслідування та ухвалення вироків у цих справах допоможуть Україні досягти важливих рішень у міжнародних судах.
Однак збройний конфлікт в Україні триває з 2014 року, і в українських судах лишається багато справ щодо окупації частини Донбасу і Криму. Зокрема за обвинуваченнями у посяганні на територіальну цілісність та недоторканість України з боку українських проросійських діячів і росіян.
МІПЛ відзначає, що більшість із цих справ не мають суттєвого руху впродовж кількох років.
Приклади
Майже півтора року в суді перебуває справа російського військового та політичного діяча Валерія Кулікова, який у 2014 році займав посаду командувача Чорноморського флоту. Майже три роки Куліков був членом Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації від виконавчої влади Севастополя.
Валерій Куліков командував Чорноморським флотом РФ
Його обвинувачують у посяганні на територіальну цілісність та недоторканість України.
Нині у справі немає жодного руху. Зокрема про це свідчить відсутність будь-яких процесуальних ухвал у реєстрі судових рішень.
Ще одна справа стосується Вадима Колесніченка — колишнього народного депутата від “Партії регіонів”, якого так само обвинувачують у посяганні на територіальну цілісність України.
Вадим Колесніченко в 2014 році переїхав до Криму
Колесніченко був депутатом Верховної Ради з 2006 по 2014 рік. Після перемоги Революції Гідності та анексії Криму Росією займається політичною діяльністю в Севастополі. Заявляв, що братиме російське громадянство.
Згодом Вадим Колесніченко став членом російської партії “Родина”, радником “губернатора” Севастополя, а пізніше претендував на посаду “губернатора”.
Відомо, що справа Колесніченка слухається в суді з 2016 року. В 2021-му після відводу судді, бо той був слідчим суддею на досудовому слідстві, розгляд почався спочатку.
Сам обвинувачений, як і більшість фігурантів подібних справ, переховується. Але лише в травні 2022 року суд ухвалив розглядати справу в спеціальному судовому провадженні, тобто заочно.
Справи щодо ймовірних колаборантів з’явилися не з початком повномасштабного вторгнення, а набагато раніше. Однак тоді в українському законодавстві не було відповідальності за колабораціонізм. Тому посадовців, які пішли на співпрацю з Росією, обвинувачували в інших злочинах, зокрема в посяганні на територіальну цілісність.
Один із прикладів — справа колишнього голови Генічеської РДА Сейтумера Німетуллаєва. В суді вона з 2016 року, але в ній досі не змогли провести навіть підготовчого засідання.
Сейтумер Німетуллаєв у Криму підтримав дії окупаційної влади Росії
Остання ухвала у цій справі датована 21 листопада 2021 року, вона стосується технічного питання.
Відомо, що Німеттулаєв у 2014 році також утік до Криму, де створив громадську організацію, яка, за даними обвинувачення, співпрацює з окупаційною адміністрацією. Зокрема, говорять у прокуратурі, Німеттулаєв “закликав до скоєння навмисних дій з метою зміни території та державного кордону України, а також поширював відповідні матеріали”.
Ці справи можуть стати доказовою базою
Керуючий партнер АО «Амбрела», експерт МІПЛ Андрій Яковлєв, зазначає, що у згаданих справах ідеться про злочини проти основ національної безпеки України.
“В більшості кейсів не йдеться про вчинення міжнародних злочинах, таких як злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини чи злочин агресії”, — говорить Яковлєв.
Однак для глобального процесу притягнення посадових осіб РФ до відповідальності ці справи мають значення як джерело доказів.
Експерт МІПЛ зазначає:
“Для українського суспільства важливі ці справи в аспекті документування подій, які в подальшому сукупно можуть свідчити на користь вчинення міжнародних злочинів в геноциідальному аспекті або формувати доказову базу щодо вчинення злочину проти людяності”.
Крім того, справи щодо ймовірних колаборантів та інших причетних до російської агресії важливі з точки зору досягнення справедливості, на що в українському суспільстві відчувається суттєвий запит.
Відтак ці справи не мають загубитися в судах.
