Суд намагався заборонити журналістці МІПЛ записувати засідання на диктофон
За останні два роки моніторингу справ щодо війни МІПЛ вперше намагалися заборонити записувати аудіо у Богунському суді в Житомирі, хоча КПК дозволяє це робити всім слухачам і слухачкам. Справа стосувалася обвинувачення жінки у державній зраді: вона нібито здала росіянам інформацію про місце нагородження військових у Добропіллі на Донеччині.
Засідання відбулося 17 жовтня. У серпні 2023 року обвинувачена з двома неповнолітніми дітьми переїхала у Житомирську область, де її і затримали. Наразі вона під вартою і вину не визнає.
Справу слухала колегія з трьох суддів: Андрій Болейко, Лариса Чішман та Олександр Зосименко. Коли засідання почалося, журналістка МІПЛ Надія Чучвага увімкнула диктофон на телефоні. Головуючий суддя Болейко відразу сказав:
— Почекайте, ми ще не давали згоду, ми зараз розглянемо ваше клопотання.
— Я нічого не робила, — пояснила журналістка.
— Ви поклали телефон і записуєте.
Коли журналістка сказала, що дозвіл потрібен для зйомки фото та відео, а не для аудіо, Болейко заперечив — мовляв, для запису на диктофон теж.
Проте частина 6 статті 27 КПК України про гласність і відкритість судового провадження стверджує: кожен і кожна в залі судового засідання може вести стенограму, робити нотатки та використовувати диктофон.
— Тут оголошуються відомості, які можуть зашкодити правоохоронцям, тому заявляють клопотання. Тут же особисті дані прокурора, захисника, — спробував аргументувати Болейко. Хоча імена прокурора та захисника є на сайті суду у відкритому доступі.
Болейко запитав у журналістки посвідчення, хоча вона вже надавала паспорт перед початком засідання — цього мало би бути достатньо для запису на диктофон.
— Які ви можете надати інші документи, які підтверджують вас як журналіста? — спитав Болейко.
Журналістка пояснила, що в цей день не має при собі посвідчення:
— Я можу надати паспорт. Можете перевірити на сайті МІПЛ інформацію про мене. Які додаткові документи маєте на увазі?
— Ви суду не маєте ставити запитань. Суд не зобовʼязаний перевіряти сайт, — відповіла Чішман.
— Ну а як ви можете підтвердити свої повноваження? — продовжив Болейко. — Прокурор приходить й показує посвідчення, а як ми маємо бути впевненими, що ви журналіст? Зачитуйте клопотання.
Журналістка зачитала вголос своє клопотання про дозвіл на фото та відео зйомку.
Прокурор відповів:
— На своєму фронті воюємо по-своєму.
Він просив не фотографувати і не вказувати його ім’я, хоча воно є в розкладі суду. Обвинувачена заперечила проти зйомки, бо в неї двоє неповнолітніх дітей і вона переживає за їхню безпеку.
Після повернення з нарадчої кімнати суд зачитав ухвалу і проголосив, що право, передбачене частиною 6 статті 27 КПК, не є абсолютним: через небезпеку для прокурора та його сім’ї, обвинуваченої та її неповнолітніх дітей суд клопотання не задовольнив. Також він зазначив, що журналістка не надала доказів на підтвердження своїх повноважень. Але додав, що аудіо записувати все ж можна.
Головуючий суддя Болейко продовжив, що суд втратив час, вирішуючи питання з клопотанням, і до обідньої перерви залишилось шість хвилин — мовляв, часу на дослідження матеріалів немає.
Прокурор зачитав клопотання про продовження тримання під вартою. Обвинувачена та її адвокатка просили про домашній арешт. Після повернення з нарадчої кімнати суд задовольнив клопотання прокурора й продовжив тримання під вартою.
Журналістка звернулася до судді-спікерки Богунського суда, щоб з’ясувати, чому суд намагався заборонити запис аудіо. Виявилося, що функції судді-спікерки виконує Лариса Чішман, яка входила до тієї ж колегії суддів.
Вона спробувала пояснити позицію суду:
— На початку засідання встановлюються анкетні дані сторін: прізвище, ім’я, по-батькові, рік народження, місце проживання. Це може бути відкрита інформація, не всі хочуть, щоб її знали. Тому щоб ви почали щось робити, потрібен дозвіл.
— Дозвіл потрібен на фото і на відео, — заперечила журналістка. — Вимоги просити дозвіл для запису аудіо, так само, як і для нотаток, немає.
— Робіть нотатки, будьте присутні і записуйте, — сказала Чішман. — Ваш телефон має різні пристрої, які передбачають собою відтворення відео. Я можу покласти його так, можу покласти так, і в різний спосіб. А ви вже відразу хочете здійснювати якусь дію.
— Я подала клопотання на фото і на відео, при цьому нічого не фотографувала і не знімала, а лише ввімкнула аудіозапис. Я мала на це право.
— Мали право, не заперечую, але головою цієї справи у нас був Болейко і, скажімо так, втручатися саме в його діяльність я не маю права. Ми ж вам дозволили відтворювати аудіозапис. Не заперечував же ж ніхто?
— А чому мені має хтось заперечувати, якщо це право в мене вже передбачено?
— Що ви зараз хочете від нас почути? Право у вас таке є, так, — врешті погодилася Чішман.
— Я хочу почути, чому суд так зреагував.
— Я не можу відповідати за кожного суддю окремо. Це думка кожного судді, кожен суддя має власну думку до якогось бачення цього питання. Він не бачив, чи ви знімаєте, чи робите запис аудіо, чи, можливо, ви все знімаєте на відео і робите фото. Тому такі були, скажімо, застереження, а потім вам дозволили записувати все.
Обґрунтованого пояснення, чому суд хотів порушити КПК, журналістка так і не отримала.
Наступне засідання відбудеться 14 листопада. МІПЛ планує відстежувати справу надалі.
Того ж дня, 17 жовтня, Дніпровський районний суд Києва заборонив журналістці Аліні Кондратенко фотографувати на мобільний телефон обвинувачених і їхніх адвокатів у відкритому процесі. Суддя Інна Омелян вивела Кондратенко за кафедру в центр зали, кілька разів попросила її назватися і сказала, що та мусила подати клопотання. У залі висіла пам’ятка про права ЗМІ у відкритих судових засіданнях — адвокат одного з обвинувачених прокоментував її російською: “На заборе тоже написано”.
Також суддя Омелян сказала Кондратенко, що та має сидіти прямо і не направляти телефон на адвокатів. Вона підвищила голос:
— Ви маєте підкорятися, інакше вас буде видалено із зали!
Справа стосувалася Ілони Клюге та Віталія Матюші — колишньої заступниці прокурора Оболонського району Києва та колишнього слідчого міліції Києва відповідно. Обвинувачення вважає, що вони 22 січня 2014 року затримали 72-річного пенсіонера Миколу Пасічника — це сталося під час Революції Гідності. Пасічнику оголосили підозру в організації масових заворушень і відправили в СІЗО. Лікарі виявили в нього струс мозку, забої та рвану рану на обличчі.
