Тіло під номером 400: історія викрадення і вбивства цивільного з Гостомеля Владислава Бондаренка
Російські військові під час окупації Київської області вчиняли тяжкі злочини, серед яких — розстріли цивільних. Від куль російських окупантів у березні 2022 року загинув і двадцятирічний мешканець Гостомеля Владислав Бондаренко. МІПЛ розповідає, як це сталося.
Відмовився від евакуації, сказав, що лишається вдома
У Гостомелі Владислав Бондаренко мешкав постійно, разом із мамою Сніжаною Любич, сестрою Златою та вітчимом Сергієм Любичем. У день початку великої війни, 24 лютого 2022 року, Владислав був удома з усією родиною. Події розвивалися дуже швидко. Як каже Сніжана Любич, чоловік Сергій наполягав на евакуації в Житомирську область, але вона відмовилась. Зрештою родина сіла в автомобіль і перемістилася до сестри Сніжани Наталії — в район Лісової Бучі.
“Я поговорила з сестрою і ми обидві вирішили, що краще буде до неї поїхати. Чоловік прагнув нас кудись вивезти, бо розумів, що наш будинок дуже близько до аеродрому, який росіяни, ймовірно, бомбитимуть. На момент, коли ми тільки виїжджали, до нас у Гостомель поналітали російські гвинтокрили, літаки. Пізніше я подумала, що, скоріше за все, наш будинок зруйнують”, — каже Сніжана Любич.
Владислав Бондаренко, якого російські військові вбили 23 березня 2022 року
У перші тижні вторгнення РФ Владислав Бондаренко мешкав з усіма рідними в будинку тітки Наталії в Лісовій Бучі. 7 березня вітчим Владислава Сергій Любич поїхав до Гостомеля відвезти воду мешканцям багатоповерхівок, та не повернувся. Про полон Сергія Любича і де він тепер, МІПЛ нещодавно писала. Невдовзі родина почала шукати можливісті для евакуації.
“9 березня люди масово почали виходити на вулицю, у багатьох були діти, закінчувалася їжа. Люди намагався виїхати, але часто машини повертались, бо на дорогах були обстріли. 10 березня, коли ми пішли по ліки в інститут поруч із нашим будинком у Лісовій Бучі, там дізналися, що буде “зелений коридор”. Вирішили, що дітей треба відправити в евакуацію. Вони, як і наша мама, почувалися дуже неспокійно, постійно сиділи в погребі. Сергій, у якого було авто, на той момент три дні як зник. У будинок поруч влучив снаряд. Ми швидко зібрали дітей. Написали записки в кішені, щоб, якщо розділятися, були контакти якісь та імена дітей”, — розповідає МІПЛ Наталія, сестра Сніжани Любич.
Отже, 10 березня частина великої родини евакуювалася — виїхала Сніжана з донькою, її мати і два сини Наталії. Владислав, старший син Сніжани, відмовився від евакуації.
“Я просила, звісно, плакала, але він уже дорослий, переконати його виїхати було неможливо”, — згадує Сніжана. На момент її виїзду в Лісовій Бучі лишалися Владислав, його тітка Наталія та її чоловік Євген Гур’янов, якого пізніше росіяни викрали з будинку і зараз утримують у Брянському СІЗО № 2.
За словами Сніжани Любич, зв’язок із Владиславом вона втратила 14 березня: “Він вирішив прийти додому в Гостомель. Наталя його відмовляла, але він сказав, що все одно піде. Тому вона зібрала йому їжі і він пішов у Гостомель”. Син мав подивитися, що відбувається вдома і невдовзі повернутися в Бучу до тітки Наталії. Проте не повернувся, а 18 березня чоловіка Наталії Євгена Гур’янова затримали російські військові.
Владислав Бондаренко сподівався перечекати окупацію в Гостомелі
Того ж дня, розповідає Сніжана, під час обшуку багатоквартирного будинку в Гостомелі, де у власній квартирі перебував Владислав Бондаренко, російські військові затримали її сина.
“Вони відчинили всі квартири, вирвали двері, обшукували. Чоловіків-мешканців загнали в підвал сусіднього будинку. Виходити звідти їм заборонили”, — каже Сніжана Любич.
Швидше за все, Владислава Бондаренка взяли в заручники для подальшого транспортування до місця утримання в Росії, як це сталося з його вітчимом Сергієм Любичем та Євгеном Гур’яновим, чоловіком його тітки Наталії. Проте до Росії Владислав не потрапив.
Сніжана Любич та Сергій Любич, який з березня2022-го перебуває в полоні в РФ
Обставини розстрілу Владислава Бондаренка
Родина Владислава вважала його зниклим безвісти. Його мама, яка перебувала в Польщі, шукала у соцмережах бодай якісь звістки про сина і зниклого чоловіка Сергія Любича. Після деокупації Київщини світ дізнався про сотні замордованих у Гостомелі, Бучі та Ірпені українців. Сніжана взялася перевіряти інформацію з моргів області.
“Був сайт “Загиблі Бучанського району” з даними п’яти моргів області і Києва, куди звозили тіла. Я на ньому зареєструвалися. Не для того щоб знайти там своїх рідних і близьких, а щоб впевнитися, що їх там немає”, — розповідає Сніжана. 25 квітня 2022 року на цьому сайті вона побачила мʼя свого сина — Владислава Бондаренка.
Його вбили в селі Здвижівка, що за 19 кілометрів від Бучі. Сніжана каже, що бачила інформацію про те, що саме в Здвижівці перебували командири ЗС РФ і туди привозили українців на допити. Також у селі зафіксовано чимало випадків розстрілів.
Про обставини вбивства сина Сніжана дізналась не одразу. Спочатку їй розповіли, що в Здвижівці є свідки, які на власні очі бачили розстріл Владислава, що це сталось 23 березня. Пізніше свідок, який повернувся з утримання на території РФ, розповів, що 23 березня росіяни завантажили в автомобіль групу полонених для перевезення, ймовірно, в РФ. Під час спроби Владислава Бондаренка втекти російські військові його розстріляли.
“Полонених перевозили якоюсь технікою, там були вікна-ілюмінатори. І мій син вистрибнув у той ілюмінатор. Оскільки у полонених були зав’язані очі, свідок каже, що не знав, хто саме вистрибнув, але каже, що техніка зупинилася і всі почули постріли. Росіяни відкрили по ньому вогонь, а потім, коли військові РФ зайшли в машину, вони сказали: “Мінус один”. Коли їх доставили до місця, де їм зняли пов’язки з очей, то зрозумів, кого розстріляли”, — розповідає Сніжана Любич.
Сніжана показує фото свого загиблого сина Владислава. Фото Віктор Ковальчук/МІПЛ
Поховали, але є надія, що сталася помилка
Упізнанням тіла загиблого займався батько Владислава, проте він не наважився пройти процедуру до кінця і оглянути тіло. Тоді в морзі запропонували онлайн-упізнання, під час якого Сніжана впізнала свого сина.
“Поховали Владислава 27 квітня 2022 року. Того дня було боляче спостерігати за тим, як із рефрижератора діставала його тіло під номером 400”, — ділиться спогадами Сніжана.
Зараз, коли від дати вбивства Владислава минуло більше року, його мати все ще намагається добитися ДНК-експертизи. Вона думає, що є вірогідність помилки, що насправді поховали не Владислава, а схожого на нього чоловіка.
Однак поки що Сніжані Любич добитися проведення ДНК-експертизи не вдається, хоча вона неодноразово зверталась з цим проханням до поліції і прокуратури. У жінки також немає жодних даних про те, на якій стадії розслідування викрадення і вбивства її сина.
Сніжана Любич намагається добитися у правоохоронців проведення ДНК-експертизи. Фото Віктор Ковальчук/МІПЛ
“У поліції мене запитали, мовляв, навіщо вам ДНК-експертиза, ви вже поховали сина. Я відповіла, що я була на емоціях, що є схожі люди, схожий одяг, що я могла помилитися, а мій син зараз буде гнити десь у камерах, тому я хочу це знати. Я вже набридла поліції, однак продовжуватиму до них звертатися. Сподіватися, що вони цю експертизу все-таки зроблять”, — зазначає Сніжана Любич.
