Send Lette
Інші воєнні злочини

“Ти — навідник”. Два місяці неволі і втеча Сергія Сипіти

Троє російських військових прийшли до будинку Сергія Сипіти з Любимівки, що на Херсонщині, в липні цього року. Тоді росіяни контролювали село і намагалися з’ясувати, хто здає їхні позиції.

Сергія звинуватили в тому, що він навідник. Посадили в машину і повезли на сусідню вулицю — до школи, в якій базувалися російські військові і зберігали свої боєприпаси. Там чоловіка протримали два місяці, за які він пережив жахливі тортури. Але зрештою втік із неволі.

За два місяці після втечі Сергій Сипіта разом із журналістами МІПЛ побував у місці свого ув’язнення та розповів про те, що він пережив. Далі — історія з перших вуст.

 

— Нас привезли до школи двох — зі мною був ще один із нашого села. У нього був мішок на голові, а мені чомусь не вдягали. Завели нас до приміщення, відразу почався психологічний тиск. Там на ящиках лежали ножиці. Великі такі, щоб обрізати гілки. Я кажу: “Це навіщо?” А російські військові відповідають: “Це вам відрізатимуть пальці”.

Сергій показує ті самі ножиці — знайшов їх у школі після свого звільнення. Фото – Віктор Ковальчук / МІПЛ

Мені здалося, що на ножицях були сліди крові.

Ножиці використовували для тиску на заручників, аби викликати в них страх. Фото – Віктор Ковальчук / МІПЛ

Потім нас повели у класну кімнату. Ось тут у підлозі (показує, — МІПЛ), є невеликий підвал.

У підвалі не можна навіть стати в повний зріст. Фото – Віктор Ковальчук / МІПЛ

Закинули нас двох туди і закрили ляду. А поруч були спальні місця — там постійно були двоє-троє “деенерівців”. Вони говорили, що вони українці з Донецької області.

Дошка, якою росіяни закривали чоловіків у підвалі. Фото – Віктор Ковальчук / МІПЛ

У підвалі були лише пляшки з водою і пляшки для туалету. Виводили нас дуже рідко, лише інколи могли випроситися в нормальний туалет.

Спочатку майже не годували, періодично витягували на допит. Так вийшло, що до мого затримання по школі періодично прилітало з боку ЗСУ. А щойно мене взяли, то прильоти припинилися. Тому вони кажуть: “Значить, ти точно наводив”. Питали, хто ще таким займається. Я кажу: “Та не знаю я, нікому нічого не передавав”.

У Сергієві росіяни бачили навідника. Фото – Віктор Ковальчук / МІПЛ

Били. Багато разів. Битою та руками по ребрах. Ставили накарачки і били по нирках. Пляшками п’ятилітровими били. Так, що було важко дихати і темніло в очах. Потім знову кидали в підвал і все повторювалося. Інколи стріляли над головою, казали, що вб’ють.

Фізичні катування не припинялися впродовж перших десяти днів незаконного ув’язнення. Фото – Віктор Ковальчук / МІПЛ

Так ми десять днів сиділи в підвалі, потім приїхав донецький командир, ми його вперше побачили, каже: “Хлопці, вилазьте”. Відтоді нас поселили в іншій кімнаті поруч. Вже не в підвалі, а на підлозі — кинули по матрацу.

Нам поставили умову, що ми можемо вільно пересуватися територією школи, але за це маємо працювати — прибирати територію, укріпляти позиції. То ми ходили по школі, збирали розкидані підручники, складали їх у ящики з-під зброї, цими ящиками вони укріпляли вікна.

Чоловіків шантажем змушували працювати на території школи. Фото – Віктор Ковальчук / МІПЛ

Годувати нас почали вже двічі на день, а згодом ми самі готували їжу.

Одного з тих, хто за нас відповідав, кликали “Пчела”. Від нього не було особливого насильства. Та якось приїхав його начальник, я не знаю, яка в нього була посада, але йому відзвітували: “У нас там полонені”.

Цей начальник зайшов до нас у кімнату, сів біля мене, дістав ніж і почав смикати за вухо. Каже: “Зараз тобі відріжу вухо”.

Невідомий військовий знущався з заручників. Фото – Віктор Ковальчук / МІПЛ

Потім як увалив по голові — в очах потемніло. І ножем в руку. Кров потекла.

Поруч лежав мій товариш, із яким мене тримали. То цей начальник накинувся на нього і порізав йому ноги. Чотири чи п’ять разів ударив його ножем.  

Шрам від порізу, який залишився у Сергія. Фото – Віктор Ковальчук / МІПЛ

Після того як це сталося, до кімнати забігли інші, почали кричати: “Лікаря!” Лікар прибіг, дав нам уколи і зробив перев’язку.

Описати того, хто на нас напав, я не можу — він був у балаклаві. Його позивного також не знаю. Але знаю, що він був росіянин. Пізніше мені “донецькі” говорили, мовляв, якби ми втрутилися, була б перестрілка, бо “донецькі” з росіянами ворогували.

Знаю, що старшим у Любимівці був також росіянин, “Афоня”. Але він сидів не тут, а в торговельному центрі (ще одне місце дислокації російських військових, — МІПЛ).  

А тут, крім “Пчели”, був ще один “деенерівець”, його звали “Бєлий”. Мені здається, це прізвище, а не позивний. Всього їх тут було чоловік 12 — 13. Періодично вони мінялися. Школа не була їх основним місцем перебування, це, скоріш, був склад боєприпасів.

Сергій показує місце на горищі школи, де був спостережний пункт росіян. Фото – Віктор Ковальчук / МІПЛ

На початку вересня школу почали сильно бомбити. Після чергового прильоту вони всі порозбігалися, залишилося кілька “донецьких”. Тоді мені вдалося втекти.

Я побіг до своїх знайомих. Вони мене сховали в хаті. Так я й сидів аж до звільнення села.

Сергію вдалося втекти з полону, а далі потрібно було чекати звільнення села від окупаційних військ. Фото – Віктор Ковальчук / МІПЛ

Це були дуже важкі два місяці. Те, що вони робили, важко переказати словами. Особливо ті з них, що інколи приїжджали і влаштовували тортури.

_______________________

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини у рамках проєкту «Hela Sverige Skramlar for Ukraina»

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Війна і правосуддя
Реєстр збитків для України: як українцям домогтися компенсації від Росії

Реєстр збитків для України, створений за ініціативи Ради Європи, запрацював у травні 2023 року. Однак більшість категорій для подання заяв на відшкодування відкрилися нещодавно. Деякі українці дещо скептично ставляться до появи ще одного Реєстру. Медійна ініціатива за права людини роз'яснює його роботу та пояснює, чому варто подати до нього заяву.

14 Квітня 2025

Інші воєнні злочини
Росіяни засудили до 19 років ув’язнення інженера Запорізької АЕС Сергія Потинга

26 березня російський суд засудив працівника Запорізької АЕС Сергія Потинга до 19 років колонії. Його звинуватили в незаконному зберіганні зброї та намаганні підірвати автівку представника силових структур Росії (ст. 222, 205, 30 КК РФ). До вироку чоловік майже два роки перебував у російській вʼязниці. Перед тим окупанти викрадали його рідних, аби ті розповіли, де Сергій переховується.

26 Березня 2025

Інші воєнні злочини
Окупаційна поліція проводить рейди у селищах Донеччини

Окупаційна поліція провела 25 березня рейд у селищі Донське на півдні Донецької області з оглядами сотень домівок і авто і перевірками документів у мешканців. Про це йдеться у повідомленні “міністерства внутрішніх справ” у Донецьку.

26 Березня 2025

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
У справі митрополита УПЦ МП додивилися відео обшуку: вилучили російську книгу і комп’ютер

Соснівський районний суд завершив досліджувати відео обшуку вдома у Дениса Снігірьова (церковне ім’я — Феодосій), митрополита УПЦ МП з Черкас. Церковника звинувачують у виправданні агресії Росії та порушенні рівноправності через віросповідання. Він відкидає провину, справу називає сфабрикованою. Раніше МІПЛ розповідала, як триває судовий процес та про докази у справі. Продовження — у репортажі з Черкас.  

18 Квітня 2025

Війна і правосуддя
Локальність і формалізм: правозахисники проаналізували вироки воєнним злочинцям за лютий і березень

Упродовж лютого — березня українські суди винесли ще 14 вироків у справах щодо воєнних злочинів, які російські військові та їхні прибічники вчинили на півночі та півдні України під час окупації. Ці справи, зокрема, стосувалися депортації, катувань, вбивств і незаконного затримання цивільних.

17 Квітня 2025

Військовополонені
Три роки без сну, онкологія, відчай: родини полонених морпіхів заявляють про подвійне катування

У російському полоні досі перебуває близько 1300 морських піхотинців. Ось уже три роки їхні родини борються за повернення морпіхів додому. Та поруч із цим є ще одна виснажлива боротьба — за власне здоров'я. Цю ситуацію родини називають “подвійним катуванням”: поки морських піхотинців мордують у російському полоні, їхні рідні ніби відчувають усе це на собі.

16 Квітня 2025

Більше публікацій