Тимчасовий пункт. Як українські полонені проходили через Шебекіно
В Україні російське містечко Шебекіно Бєлгородської області знане переважно з новин про обстріли території РФ. Воно розташоване за сім кілометрів від кордону і має пропускний пункт поблизу селища Плетенівка Харківської області. На початку повномасштабного вторгнення РФ очікувала, що Шебекіно прийматиме українських біженців і біженок, проте очікуваних масштабів не було, тож росіяни швидко знайшли для міста іншу роль. МІПЛ продовжує документувати свідчення звільнених із полону — цього разу розповідаємо про табір у Шебекіно.
Перші — зі Зміїного
Леонід — капелан 35-ї окремої бригади морської піхоти. Духівником військових він став ще у 2014-му — відчув покликання бути на фронті. Так само за покликанням 26 лютого 2022 року вирушив на острів Зміїний, аби забрати тіла загиблих українських прикордонників. На пошуково-рятувальну операцію вирушили судном “Сапфір”. Того ж дня, попри гуманітарну мету і духовний чин, росіяни взяли Леоніда в полон. Це сталося неподалік Зміїного.
— Привезли нас у Сімферополь, посадили у транспортний літак, там було десь 200 людей, — пригадує Леонід і перелічує “походження” полонених. — Це був “Сапфір”, бійці зі Зміїного і ще люди з-під Херсону.
Полоненим сказали, що їх везуть на обмін, але то була брехня.
ІЛ-76, яким перевозили затриманих, приземлився у Курську: на вулиці -22, а полонені в легкому одязі (на українському півдні вже було тепло). В аеропорту дозволили піти в туалет. Після цього полонених посадили в автозаки по 40 людей і повезли. Як згодом виявилося, у Шебекіно. Дорога зайняла близько 3,5 годин. Ці люди стали першопрохідцями, як каже один зі звільнених: їх першими привезли до Шебекіно. Вони ж бачили, як “прихисток для біженців” перетворюють на табір військовополонених — навколо наметів розгортали огорожу.
КПП Шебекіно. Фото з відкритих джерел
“Прийом” був жорстким — полоненим викрутили руки, поопускали голови, аби вони нічого не бачили, і повели на допити і розселення. Так на наступні чотири дні Леонід перетворився на “номер 139”.
Поселили полонених у наметах, які росіяни готували в очікуванні українських біженців. Шебекіно виявився тимчасовим табором перед тим, як полонених повезли у СІЗО найближчих міст. Робили це поступово, таким чином підрозділи та групи українських військових, які разом потрапили у полон, розвезли по різних місцях утримання. Леоніда забрали 16 березня — повезли в СІЗО № 2 Старого Осколу Бєлгородської області.
— Сказали, що нам приготували місце, — пригадує чоловік. — Що там буде тепло, що нас там помиють, переодягнуть.
Леоніда звільнили під час третього обміну, 9 квітня 2022 року. Разом із ним із полону повернулося ще 25 людей.
Умови
Серед перших полонених зі Зміїного був Володимир. Він потрапив до рук росіян у перший день повномасштабного вторгнення і повернувся додому аж за вісім місяців, хоча з перших днів очікував обміну.
— Це були звичайні армійські намети, — говорить він, — у них розмістили по 20—21 людині.
Йому видали теплі речі — шкарпетки і куртку. В Шебекіно Володимир провів три дні, а 15 березня його, як і капелана Леоніда, забрали в СІЗО № 2 Старого Осколу. Попри коротке перебування в Шебекіно, пригадує:
— До російських військових претензій не було. Коли нас брали в полон, то казали: “Стався до військовополоненого так, як хочеш, щоб ставилися до тебе”. Нам ще адекватні військові трапилися.
В іншого військовополоненого, Івана, який теж був у першій черзі полонених, враження гірші:
— Нас туди привезли 12 березня. І саме “деенерівці” виконкували ці роботи — копали стовпчики, натягували сітку з колючого дроту. Вони кричали нам, що вони з “ДНР” і повідгризають нам голови.
У наметах стояли розкладачки, були стандартні армійські ковдри і грубка — це все. Ані виходити, ані визирати з намету не дозволяли. На вулицю виводили тричі на добу — зранку, в обід і ввечері. Спершу в туалет, потім — їсти. Все мало бути швидко. Пересуватися на дворі дозволялося лише в зігнутій на 90 градусів позі, тримаючи одне одного за руки ланцюжком — так не було шансу розгледіти, що довкола. Періодично можна було вийти по дрова.
Армійські намети Російської Федерації. Фото: російське пропагандистське медіа “РИА Новости”
Ще один військовополонений, Олександр, потрапив до полону в березні на Чернігівщині, провів у Шебекино два тижні. Вирахував це за допомогою душу — помитися дозволяли раз на тиждень. Він у наметі жив сам, але це радше створювало додаткові неприємності, ніж давало такий рідкісний простір:
— В інших наметах полонених було багато і вони між собою домовлялися про чергування — поки одні топили буржуйку, інші могли відпочити. Мені ж це доводилося самому робити, — пригадує чоловік.
— Я майже не спав, не міг зрозуміти, коли день, а коли ніч. Один раз, коли я не міг стати на ноги, я звернувся по допомогу. Прийшов медик, і сказав: “А що ти хотів? Ноги відмерзали в тебе не один день, відповідно, ще довго відходитимуть. Тримай у теплі, щоб сухий був”, — і все. Він просто подивився, ніяк не допоміг.
Олег із Сумщини потрапив у Шебекіно 10 березня 2022 року. Розповідає, що там російські прикордонники-охоронці передали їх військовій поліції. У наметах поселили за рангом — офіцерів із офіцерами, цивільних із цивільними, окремо поранені та контрактники.
— Можна сказати, по-людськи ставилися, більш-менш нормально, якщо порівнювати з іншими, — згадує Олег, який у таборі провів три дні.
— Нам сказали не переживати, мовляв, опитають, за три дні владу в Україні поміняють і нас відпустять додому. Казали, як завжди, що ми братські народи, маємо триматися разом, керівництво України втекло, ми не даємо їм нормально жити, а вони оце зараз все поміняють і будемо ми з ними нормально жити.
Також деяких військовополонених допитували працівники ФСБ, вивозячи, зокрема, у довколишні села, деякому пропонували громадянство РФ чи роботу на військово-промисловому комплексі. Полонені відмовлялися.
Катування
Чим далі, тим гірше ставилися до полонених у Шебекіно.
Олексій потрапив до табору, коли його огорожу вже завершували. Чоловіка з Чернігівщини везли сім годин. Коли привезли, то роздягнули, побили, натравили собак і поставили на коліна. Особисті речі відібрали, дали одяг і повели до на розмову до “психологів”, що радше скидалося на допит. Того ж дня був допит і в ФСБ.
— Особистих справ, як на “зоні”, не було, — пригадує чоловік. — Ми повністю називали ПІБ, дату народження, а номерів нам не присвоювали.
У Шебекіно Олексія примушували до фізичної роботи — з восьмого дня мусив носити дрова. Заносячи їх в один із наметів, розгледів, що за дротом був приватний сектор, а з другого боку — чорна цегляна будівля дисциплінарного батальйону, тобто місця, де відбувають покарання.
— Охорона помітила, що я це побачив, і мене за це відлупцювали, — пригадує Олексій.
Українських військовополонених допитують працівники ФСБ РФ. Фото з відкритих джерел
Щоночі охоронці тримали його на колінах. Так сталося через те, що в полон його привезли у російській термобілизні — її дав росіянин Сергій, який посприяв тому, щоб Олексія повезли на етап, а не застрелили на Чернігівщині. У таборі старший лейтенант “Ратник” не повірив — вирішив, що насправді чоловік забрав термобілизну силоміць.
Він добре запам’ятав, хто був із ним у таборі: Богдан, якого били за татуювання; чоловік, якому в полоні відрізали пошкоджену стопу; доброволець Володя, якого Олексій на руках ніс до шпиталю; чоловік із обмороженими ногами, що почали гнити; Сергій, у якого стирчали трубки з грудної клітини — всіх їх згодом розвели по різних СІЗО. Олексія звільнили з полону у переддень Нового року, 31 грудня 2022.
В один день із ним звільнили Рустама, який Шебекіно потрапив улітку 2022-го. Після затримання його утримували у КПП на кордоні з Харківською областю, де ефесбешники били лежачих кийками, руками і ногами. А після перевезли у Шебекіно.
— Там вербовка, допити ФСБ — такий собі тимчасовий пункт, — говорить Рустам. — Вербували мене і побратима як офіцерів. Спочатку вербовка була в “ЛДНР”, тоді — в російське ВДВ. Людей там трошки ламали, дехто був панічно налаштований.
Вони з побратимом відмовилися. З Шебекіно Рустама вивезли аж у серпні. Він пригадує той час:
— Зі мною слідчий комітет РФ і ФСБ постійно проводили бесіди. У ФСБ набір хороший: там і “кадирівці” приїжджали, і тапіки. Тапіки — це коли дроти під’єднують до тебе і струмом б’ють. Якщо ставлять на пахову зону — ти безплідний. Якщо на органи — вони відмовлять. Росіяни переважно ставили на кінцівки, мені також.
Після тапіка могли душити пакетом. Також серед методів катування у Шебекіно були паяльники, напильники, наркотики, утоплення. Рустама топили через рушник: прив’язували до стільця, перевертали паралельно до землі, одягали рушник на голову — один росіянин тримав, інший лив воду так, щоб вона заходила в ніс і рот.
Василя, який потрапив у полон на Харківщині в квітні 2022-го, звільнили у 2023 році. У неволі він пробув рік і цей шлях для нього так само почався з Шебекіно. Він пригадує щоденні удари електрошокером — так росіяни намагалися дізнатися, де українські “Точки У”.
***
Своє перебування у таборі колишні військовополонені здебільшого називають “раєм”, порівнюючи з місцями утримання, куди їх етапували далі. Після Шебекіно полонених перевозили до Старого Осколу Бєлгородської області або до Курська.
З 2023 року про табір у Шебекіно свідень немає. МІПЛ припускає, що його закрили.
Оксана Расулова, журналістка МІПЛ
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду “Відродження” в рамках спільної ініціативи “Європейське Відродження України”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду “Відродження”.
