У Гаазі відбулася дискусія про російські репарації за зниклих безвісти в Україні. Ось чотири важливі тези

Репарації — зобовʼязання держави, яка порушила норми міжнародного права, відшкодувати завдану втрату чи шкоду. Це важливий елемент відновлення справедливості для жертв збройних конфліктів і запобіжник повторення злочинів у майбутньому. Про це йшлося під час експертної дискусії у Гаазі, на якій обговорили правові та інституційні рішення репарацій за зниклих безвісти в Україні.

Голова Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко наголосила, що наразі компенсації не є нагальною проблемою для родин зниклих безвісти, оскільки цей процес може розтягнутися на десятки років. Водночас рішення про те, як отримати репарації, вважає вона, має бути. Запис дискусії дивіться на YouTube, у тексті — ключові тези.

Правовий статус

Під час обговорення дійшли згоди, що першим кроком має стати чітке визначення правового статусу зниклого безвісти і відмежування його від статусу “насильницьки зниклий”.

Гражина Барановська, професорка прав людини в університеті Фрідріха-Александра в Ерланген-Нюрнберзі та членкиня Робочої групи ООН з питань насильницьких зникнень, пояснила, що у міжнародному праві немає чіткого визначення поняття “безвісти зниклий”. Через це такими вважають усіх, хто зник безвісти, незалежно від причин зникнення. Натомість є точне визначення, що таке “насильницьке зникнення”.

Гражина Барановська (друга ліворуч), членкиня Робочої групи ООН з питань насильницьких зникнень

На думку Барановської, ключовими під час розмежування цих понять є обставини зникнення: в результаті насильницьких дій чи з інших причин. Залежно від обставин мають застосовувати різні механізми та критерії надання репарацій. Чітке визначення статусу зниклих впливатиме також на те, які права та соціальні блага отримають їхні родини — це пенсії, соціальна допомога, майно тощо. 

Міжнародна співпраця та координація зусиль

Основними партнерами України в контексті репарацій для родин зниклих безвісти є Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти (МКЗБ), Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) та Реєстр збитків.

Артур Добросердов, Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, заявив, що найближчим часом в Україні запустять Єдиний центр ідентифікації жертв військової агресії. Він допомагатиме встановити імена загиблих захисників і цивільних осіб. Добросердов також каже, що партнери надають Україні системи відбору і зберігання біологічних зразків військових. Таких уже понад 240: “Сподіваюся, що найближчим часом кожен військовослужбовець, який безпосередньо бере участь у бойових діях, матиме можливість здати свої біологічні зразки, що дуже сприятиме розшуку у разі його зникнення безвісти або загибелі”.

Артур Добросердов (у центрі), Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин

Наступним важливим кроком стане впровадження в національній системі судово-медичної експертизи єдиної електронної бази даних, у якій фіксуватимуть інформації про результати огляду тіла.

Експерти також планують скоординувати усі доступні Україні бази даних, аби збирати максимально правдиву інформацію про кожного зниклого безвісти. Артур Добросердов обіцяє масштабувати комунікацію з родинами та представниками громадянського суспільства, зокрема через онлайнплатформу, де розмістять усю необхідну для родин зниклих безвісти інформацію.

Реєстр збитків як ключовий механізм

Реєстр збитків для України (RD4U) є важливим механізмом, створеним для документування та обліку заяв та інформації про збитки, втрати і шкоду, завдані в Україні внаслідок дій Росії з 24 лютого 2022 року. Створення Реєстру у травні 2023 року було історичним моментом, адже подібні інституції зазвичай з’являються після припинення вогню чи завершення збройного конфлікту. У випадку України він запрацював під час війни. Реєстр створений під егідою Ради Європи відповідно до міжнародного договору. Він не має судових функцій, а лише реєструє заяви. Реєстр співпрацює з українськими органами влади та міжнародними партнерами для документування фактів і збору доказів, допомагаючи створити всеосяжну базу даних про порушення. “Цей Реєстр може стати своєрідною книгою пам’яті, яка зафіксує всі злочини, скоєні в Україні та за її межами внаслідок міжнародного збройного конфлікту”, — підкреслює Тетяна Катриченко.

Тетяна Катриченко (праворуч), голова Медійної ініціативи за права людини

Альона Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA, додає, що для розбудови Реєстру критично важливо залучати громадські організації, оскільки вони тісно працюють із постраждалими і документують їхні свідчення: “Реєстр має невеликий штат в Україні та недостатньо представлений в регіонах, але може комунікувати з потерпілими через громадські організації. Хотілося б мати змогу говорити про проблемні питання. Наприклад, про те, якою є роль свідчень, які ми документуємо, як вони можуть бути використані. Адже громадські організації мають свідчення по таких категоріях, яких не має держава. Більше того, процедури держави не настільки прозорі, щоб Реєстр адекватно наповнювався”.

Нещодавно Реєстр відкрив категорію заяв А2.2 Зникнення безвісти близького члена сім’ї. Вона пов’язана з душевними стражданнями, спричиненими зникненням близького члена сім’ї. Попри те що жодна компенсація не здатна усунути біль втрати, Реєстр все ж дає змогу родинам зафіксувати це і розраховувати на компенсації. За короткий час надійшло вже майже 2 500 заяв.

“Важливо, що визначення “близького члена сім’ї” тут досить широке. Воно включає родичів, подружжя, дітей, цивільних партнерів та інших осіб, які мають тісний зв’язок та елемент залежності зі зниклою особою. Також важливо, що заяви у цій категорії можна подати щодо зниклих безвісти цивільних осіб та зниклих військовослужбовців. Умовою є лише те, що інформація про зникнення особи має бути зареєстрована в Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин”, — пояснює Катерина Пісоцька, юристка Реєстру збитків.

Йти за потребами потерпілих

Ще одним важливим аспектом, про який у Гаазі говорили експерти, стосувався того, що рішення про репарації мають ухвалювати виходячи саме з інтересів потерпілих.

“До цього процесу треба залучити державу. Важливо, щоб все концентрувалося навколо потерпілих: ми маємо консультуватися з ними, спілкуватися і тільки після цього розробляти план реалізації”, — каже Франциска Екельманс, юридична радниця (МКС, Цільовий фонд для потерпілих).

На цьому наголошує і Катриченко. За її словами, нині основний запит родин — повернути рідних додому, отримувати інформацію, відчувати опіку і підтримку держави:

“Хтось повернеться живим із російської тюрми, комусь повернуть рештки чи тіло. Але ця визначеність дуже важлива. На це працюють багато родин, із якими ми спілкуємося. МІПЛ запропонувала план повернення цивільних, нам важливо верифікувати й розділити зниклих на невеликі групи, попросити про допомогу держав-партнерів і через треті країни говорити з Російською Федерацією про повернення цих людей”.

Спікери заходу в Гаазі

Про ще одну складову — меморіалізацію — говорила Альона Луньова:

“Можливо, ця потреба не так сильно артикулюється через нерозуміння або незнання, як це зробити. Але деякі родини казали нам, що хотіли б мати інструмент меморіалізації: місце, куди вони можуть прийти й подумати про людей, які зникли безвісти. На жаль, мені здається, що в Україні не так багато дискусій і пропозицій навколо цього питання. А родини бояться іноді озвучувати ці думки на широких зустрічах, бо здається, що якщо це якесь пам’ятне місце, то це визнання, що їхні близькі загинули. Тому це не має бути цвинтар, але я думаю, що тут точно є простір, де міжнародні партнери можуть допомогти знайти форми меморіалізації”.

Авторка: Яна Ільків, журналістка МІПЛ