У Харкові слухають справу про замах на голову ОВА Синєгубова. Обвинувачений заперечує українське громадянство
Олександра Голуба затримали в електричні 23 жовтня в 2024 році. Його підозрюють у кількох злочинах, вчинених у 2024-му. Тоді в березні він нібито застрелив командира мінометного взводу 125-ї бригади ТрО, у жовтні в Шевченківському районі Харкова підірвав двері будівлі МСЕК і згодом підпалив два авто військових неподалік. За даними слідства, Голуб планував вбити Олега Синєгубова, який очолює ХОВА, та керівника Дергачівської міської військової адміністрації Вячеслава Задоренка. Усе це Голуб, вважають правоохоронці, робив за завданнями кураторів із ФСБ.
У квітні 2025 року справу почав слухати Дзержинський районний суд Харкова. Журналістка МІПЛ побувала на підготовчому засіданні та розповідає, що відомо про справу, як Голуб намагається затримати процес і у яких країнах він воював на боці Росії або її прихильників.
У судовій залі
Перед засіданням 9 квітня в залі зібралися прокурор та потерпілий від підпалу автомобіля, які попросили не вказувати їхні імена в репортажі. Прокурор пояснює, що він у справі тимчасово, адже її веде інша прокурорка.
Захисниця Татевік Акопян долучається до засідання онлайн, обвинуваченого Голуба заводять конвоєм до “акваріума”. Він мигцем оглядає присутніх, сідає на лаву і розслаблено посміхається.
Доки суддів немає, прокурор підходить до обвинуваченого і запитує російською:
— Ми хотіли сьогодні провести суд, на якому вирішимо питання продовження міри тримання під вартою в СІЗО і продовження підготовчого судового засідання. Ви з цим згодні? У вас суд запитає зараз, чи розумієте ви українську мову.
— Ні, звісно, — теж російською відказує Голуб. — Я навіть не ознайомився з цією справою, просив російською мовою перекласти.
Прокурор все ж намагається запропонувати альтернативу:
— А якщо ми на наступне судове засідання забезпечимо перекладача, перекладемо документи й зачитаємо обвинувальний акт у повному змісті з перекладом, то сьогодні зможемо провести суд?
— Ні, сьогодні вже не зможемо, — байдуже відповідає Голуб.
— Бо ви не розумієте української мови? — уточнює прокурор.
— Звичайно. Я ж громадянин Росії.
Олександр Голуб народився у Євпаторії. Після російської окупації Криму, у 2015 році він отримав паспорт РФ. Росія автоматично вважала своїми громадянами всіх, хто жив на півострові і впродовж місяця після встановлення окупаційної влади не подав заяву на відмову від російського громадянства.
Обвинувачений Олександр Голуб. Фото: МІПЛ
Проте українського громадянства такий підхід Росії не скасовував, а Україна набуте таким чином російське громадянство не визнала. Тож прокурор продовжує:
— Ви маєте українське громадянство.
— Повторю: я громадянин Росії, у 2015 році змінив громадянство. Живу в Криму і прописаний там.
Прокурор ставить останнє запитання.
— Олександре Михайловичу, а у 2021 році в Київському районному суді міста Харкова вас за крадіжку судили з перекладачем? — уточнює наостанок прокурор щодо справи про крадіжку, за яку обвинуваченого ув’язнили на два роки.
Як Голуб опинився в харківському суді чотири роки тому? У Криму він входив до злочинного угрупування, і виїхав з півострова після вбивства керівника. Осів у Бєлгороді. З родиною придбав будинок у Козачій Лопані на Харківщині і часто приїжджав до області та міста — до повномасштабного вторгнення перешкод у перетині кордону не було. За вчинену в одну з таких поїздок крадіжку Голуба затримали й ув’язнили на два роки.
— Ні, там усі російською мовою засідали, — говорить він.
На цьому розмова закінчується. Часу для пошуку перекладача за лічені хвилини до засідання не лишається.
Незабаром до зали заходить суддівська колегія: головуючий суддя Євген Невениця, Тетяна Штих та Діана Цвіра — і оголошує початок засідання.
Суддя Невениця запитує українською:
— Обвинувачений, ви отримали пам’ятку про права та обов’язки?
— Не отримали, — саркастично відповідає Голуб російською.
— Чому?
— Я не можу читати й писати українською.
— Українською мови не розумієте?
— Не розумію, я громадянин Російської Федерації. Раніше жив у Криму, а зараз — в Санкт-Петербурзі та Бєлгороді, — відповідає Голуб.
Однак головуючий суддя все ж зачитує Пам’ятку про права та обов’язки обвинуваченого українською мовою. Коли запитує, чи зрозумів Голуб прочитане, той відповідає ствердно.
Згодом суд оголошує, що від потерпілих надійшли заяви про проведення підготовчого засідання за їхньої відсутності. Загалом у справі шестеро потерпілих — дружина загиблого військового, Синєгубов, Задоренко, представники міської ради й Харківської обласної клінічної лікарні та потерпілий від підпалу автомобіля. Окрім убивства, замахів та підпалів, Голубу інкримінують підрив адміністрації Шевченківського району Харкова та МСЕК.
Суддя запитав в учасників процесу, чи погоджуються вони продовжити. Прокурор, потерпілий та адвокат захисту не заперечують, однак Голуб не погоджується. Головуючий суддя запитує причину.
— Хочу подивитися на них. На Задоренка, наприклад, я його добре знаю.
Суддя Штих уточнює:
— Колегія суддів правильно вас зрозуміла, ви просто хочете подивитися на нього?
— Звісно, подивитися й почути, — з посмішкою відказує Голуб.
Суд радиться і постановляє проводити засідання за відсутності потерпілих, адже не вважає слова обвинуваченого підставою для перенесення.
Замах на Задоренка та Синєгубова
Керівник слідчого відділу поліції Харківщини Сергій Болвінов розповів на пресконференції, що замах на керівника деокупованої Дергачівської МВА Вячеслава Задоренка планували під час його робочої поїздки. Він мав обговорювати відбудову з жителями одного з мікрорайонів.
Задоренко припаркував на пагорбі авто, а коли повернувся, побачив під ним предмет, схожий на цеглу, з якого стирчали дроти. Він одразу викликав поліцію.
Болвінов описує:
— Це прямокутний предмет у пластиковій упаковці, всередині був гексоген, який використовують у вибухівках. Там також був вставлений підривач і плата ініціації — невеличка плата, до якої під’єднаний підривач.
За відео слідчі з’ясували маршрут руху автівки Задоренка й встановили, що цю бомбу заклав чоловік, одягнений у жилетку працівника однієї з комунальних служб. Він підійшов до авто з пакетом, підклав його під машину і пішов. Слідчі встановили, що це був Олександр Голуб.
Далі він нібито готувався вбити очільника ХОВА Олега Синєгубова. За словами Болвінова, з початку повномасштабного вторгнення це перший відомий випадок замаху на вбивство очільника ХОВА та очільника громади з використанням агентів.
За даними слідства, за вбивство начальника військової адміністрації Голубу обіцяли 50 тисяч доларів, за вбивство начальника Дергачівської міської адміністрації — 40 тисяч доларів.
Я не Голуб, а Безсмертних
Коли суд зачитує особисті дані Голуба, той перебиває суддю, не встаючи з місця:
— Я Безсмертних Олександр Михайлович. Голуб — не моє прізвище, я його змінив. У 1999 році я одружився, однак коли міняв паспорт, то повернув старе.
Головуючий суддя зауважує, що при зверненні до суду треба вставати і запитує:
— Яке прізвище у вашому паспорті громадянина України?
Голуб підводиться з лави:
— Громадянином України я був, але той паспорт недійсний уже з 2015 року, коли я отримав паспорт за місцем проживання в Криму, в Росії. Я змінив прізвище, тому що розлучився з дружиною.
— Олександре Михайловичу, а ви не відмовлялися від українського громадянства?
— Там же в Криму відмовився. Тут я ніколи не був прописаний: ні в Харкові, ні в іншому місті. Не маю жодного стосунку до вашої України. Мені в Криму сказали: “Вам 45 років, змінюйте паспорт за місцем проживання”. Потім доповнили, що я маю отримати вже російський паспорт.
— А компетентні органи, посадові особи України, президент України ухвалювали рішення щодо позбавлення вас…
Судді. Фото: МІПЛ
— Мені це нецікаво про президента України й так далі, — знову перебиває суддю Голуб і сідає.
Суд продовжує, що обвинувачений безробітній, розлучений, має сина. Голуб уточнює: син — військовий.
— Ви проживаєте у квартирі 45? — уточнює суддя, коли з’ясовує адресу проживання Голуба в Бєлгороді.
— Ні, у 46, — відповідає той.
Суддя уточнює, що в обвинуваченні зазначений номер квартири 46 і звертається до прокурора, аби той після засідання уточнив дані.
— Раніше судимий? — запитує далі суд в обвинуваченого.
— Так.
Голуб уже поставав перед судом п’ять разів. Вперше — 22 квітня 1996 року. Тоді Гагарінський райсуд Севастополя постановив ув’язнити його на шість років та конфіскувати майно за звинуваченням в крадіжці та умисному знищенні або пошкодженні майна (частина 2 статті 140, частина 1 статті 145, статті 42 КК України редакції 1960 року).
Наступного разу також судили в Севастополі — 10 вересня 1997 року Ленінський райсуд постановив ув’язнити його на п’ять років та конфіскувати майно за звинуваченням у самовільному присвоєнні влади або звання посадової особи, викраденні, пошкодженні, підробці та збуті документів, штампів, печаток, крадіжці та пошкодженні або знищенні майна (частина 3 статті 193, частина 1 статті 191, частина 4 статті 194, частина 3 статті 140, частина 1 статті 142, частина 2 статті 17, статті 143, статті 42, статті 43, статті 44 КК України редакції 1960 року).
Втретє 25 червня 2003 року Гагарінський райсуд Севастополя постановив ув’язнити його на п’ять років за звинуваченням у приховуванні злочинів, викраденні, привласненні, вимаганні документів, штампів, печаток (частина 3 статті 357, частина 4 статті 186, статті 69 КК України редакції 1960 року).
У Харкові Голуба також судили двічі. Вперше — 7 липня 2010 року. Московський районний суд постановив ув’язнити його на три з половиною роки за крадіжку (частина 3 статті 185, частина 2 статті 15, частина 2 статті 185, частина 1 статті 70 КК України).
І врешті 5 травня 2021 року Київський райсуд Харкова постановив ув’язнити Голуба на два роки за крадіжку (частина 2 статті 185, частина 3 статті 15, частина 1 статті 70 КК України).
Проте він оповідає дещо іншу історію. Голуб пояснює:
— У Севастополі мене не судили. За документами я сидів у колонії, а по факту воював у Югославії. Знаю, що значився засудженим, батьки мої теж знали це, але я перебував там з 1996 по 1999 рік найманцем. Потім у Сирії, Лівії та Лівані був інструктором. Я сидів тільки в Харкові.
За словами Болвінова, Голуб дійсно воював у групі “Білі вовки”, яка входила до складу сербської армії у війні між Сербією та Хорватією. Окрім того, Голуб пишається нагородою від колишнього президента Сербії та Союзної Республіки Югославія і воєнного злочинця Слободана Мілошевича.
Суддя на доповнення Голуба зважає мало:
— Зараз ми з’ясовуємо суто наявність вироків.
— Те, що вам пишуть у вироках… це ви просто не в курсі. У вас не той рівень доступу до інформації.
Суддя знову звертається до обвинуваченого із запитанням, чи той розуміє українську мову. Голуб відказує, що не розуміє і не прочитав через це навіть копію обвинувального акту та матеріали досудового розслідування.
— А з клопотаннями під час досудового розслідування щодо надання вам перекладача ви зверталися? — уточнює головуючий суддя.
— Так, на попередньому засіданні, але іншій прокурорці, — відповідає Голуб.
— Прокуроре, вам відомо про це щось?
Прокурор підводиться і заперечує чи не всі репліки Голуба:
— Шановний суд, прошу зауважити, що Голуб Олександр Михайлович є громадянином України. Державна міграційна служба не має відомостей щодо позбавлення його громадянства. Він здобув шкільну освіту, був неодноразово судимий. Обвинувачений Голуб повністю розуміє українську мову. Окрім того, прошу зауважити, що він постійно змінює свої дані щодо місця проживання. Вважаю, його дії спрямовані виключно на затягування судового процесу.
Суд запитує у прокурора, чи відкривали матеріали досудового розслідування при обвинуваченому. Той відказує ствердно, зокрема зазначає, що матеріали відкривали за участі захисника. Прокурор додає: усі підписи в процесуальних документах є, раніше у Голуба питань не виникало.
Убивство військового
За даними слідства, 5 березня 2024 року Голуб на вулиці Дружби народів у Харкові вбив із пістолета українського військового. Коли правоохоронці приїхали на місце події, то побачили ”швидку” з уже мертвим чоловіком. На тілі було два кульових отвори від вогнепальної зброї.
Загиблий — командир мінометного взводу 125-ї бригади ТрО. Він орендував квартиру у будинку, біля якого його вбили.
Слідчі відшукали двох неповнолітніх хлопців, які в той час грали у футбол і пробігали повз. Вони дали показання, що бачили двох чоловіків — один із них схожий на загиблого. Інший крикнув йому: “Стій, сука!” — і вистрілив. На вулиці було темно, тож хлопці не зрозуміли, що сталося і не звернули на це уваги.
Керівник слідчого відділу поліції Харківщини Болвінов додав, що вбивця хотів вистрілити й у хлопців, однак передумав, бо вирішив, що вони нічого не бачили й не становлять загрози.
Після затримання 23 жовтня 2024 року Голуб розповів слідчим, що завдання від спецслужб РФ отримував через Telegram. Для кожного наступного купував новий телефон на харківському радіоринку і реєстрував нову SIM-карту. Пістолет, набої та вибухівку він отримував через закладки.
За вбивство військового Голубу пообіцяли 30 тисяч доларів, з яких він отримав лише 15 тисяч, оскільки, за словами куратора, “помилився з об’єктом”.
Під час досудового розслідування Харківської обласної прокуратури дружина загиблого військового і В’ячеслав Задоренко заявили позови про відшкодування матеріальної та моральної шкоди: на 4 мільйони гривень і 15 мільйонів гривень відповідно.
Клопотання прокурора
Коли суддя передає Голубу копії позовів і просить поставити розписку про отримання, той відмовляється, знову посилаючись на незнання української. Головуючий суддя відказує, що в такому разі складуть акт про відмову, й оголошує:
— З’ясовується думка учасників щодо можливості призначення кримінального провадження. Потерпілий, ваша думка щодо цього питання?
— Я не розумію, яка в мене має бути думка щодо цього. Я ненавиджу цю людину, — відказує чоловік.
— Чи можемо призначати справу до судового розгляду? Перешкод немає? — уточнює суддя.
— Немає, — говорить потерпілий.
— Сторона захисту, ваша думка?
— Можна спершу почути думку Голуба, а потім мою? — запитує адвокатка Татевік Акопян.
— Обвинувачений, чи можемо ми призначати кримінальне провадження до розгляду його по суті?
— Ні, тому що у справі неправильно вказані мої особисті дані, — відповідає обвинувачений.
— Захисник, ваша думка з цього приводу?
— Підтримую підзахисного.
Відтак прокурор зачитує клопотання: Голуба треба лишити під вартою, щоб він не втік, зокрема в Росію, та не тиснув на свідків.
— Прошу продовжити слідство і запобіжний захід у вигляді тримання під вартою Голуба Олександра Миколайовича у Харківської слідчому ізоляторі строком на 60 діб без визначення розміру застави, — завершує прокурор.
Потерпілий не заперечує проти клопотання прокурора. Адвокатка захисту просить спершу запитати думку Голуба.
— Я не згоден, бо ця справа сфабрикована, ми потім у суді з цим розберемось. Там СБУ точно за цією справою стоїть. Але це неважливо. Я маю запитання щодо цього чоловіка, — каже Голуб і вказує на потерпілого. — Хто ви такий?
— Я не хочу з вами говорити, — відповідає потерпілий.
— Обвинувачений, ви маєте копію обвинувального акту, там можете прочитати, — говорить головуючий суддя.
— Я української не розумію, — відказує Голуб судді й знову звертається до потерпілого. — Ви у якій справі прийшли? Мені просто цікаво.
— Підпал автомобіля, — відповідає суддя.
— Ви вірите в це? — усміхається Голуб до потерпілого. — Це дитячий садок.
Обвинувачений Олександр Голуб. Фото: МІПЛ
— Я вірю в те, що вам дуже пощастило, що ви зі мною розминулися, — відказує потерпілий.
Суд просить учасників процесу повернутися до суті справи. Інших заяв, скарг, клопотань у підготовчому судовому засіданні немає, тож колегія відправляється в нарадчу кімнату.
Рішення
Коли судді виходять, обвинувачений звертається до прокурора:
— Ця справа — бомба повільної дії, яка колись вибухне, але посіче багатьох. І родичів ваших посіче. Лише ідіот братиметься за цю справу. Зараз обставини непередбачувані, невідомо, що буде далі. Розумієте? Ми не в Києві й не у Львові. Ми у Харкові, а кордон близько. Ситуація і влада можуть змінитися в будь-який момент.
Прокурор мовчки слухає монолог Голуба. До нього тихо звертається потерпілий. З уривків фраз чутно лише слова прокурора: “Думаю, він намагається затягнути справу”.
За декілька хвилин суддівська колегія повертається до зали. Секретарка суду говорить, що адвокатка захисту не повернулася на оголошення вироку. Припускає, що через проблеми зі зв’язком.
Суд постановляє задовольнити клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави, тобто до 7 червня 2025 року.
Наступні засідання в цій справі будуть закритими — журналісти зможуть прийти лише на оголошення вироку.
Авторка: Вікторія Маньковська
