У Херсоні росіяни катували кінологиню та криміналіста, звинувативши їх у наведенні ударів по казармі
До виходу на пенсію Ірина Саригіна працювала кінологом у херсонській поліції. Коли місто захопили росіяни, залишилась доглядати сусідських собак. 25 серпня 2022 року її вперше затримали, кинули за ґрати, та зрештою відпустили. А за кілька днів жінку затримали вдруге. На цей раз разом із експертом-криміналістом Федором Синяковим. Росіяни назвали їх навідниками, зачинили в ІТТ і там катували.
Ти ще не здохла?! Історія Ірини Саригіної
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ірина Саригіна хворіла. Через високу температура нікуди не виїхала. До того ж, у місті лишилися її рідні. А ще собаки — покинути їх жінка не могла. Спершу, каже, на вулицю майже не виходила.
— Люди почали виїжджати. Почався сильний прес. Вулицями ходили зеки, яких завезли росіяни. Підозріло було, що на вулиці холодно, а вони легко одягнені. Місцеві так не одягаються. Вони людей тероризували, залякували, шукали помешкання, — згадує Ірина.
Перед першим затриманням Ірині телефонував чоловік, представився співробітником обленерго, уточнював місце проживання. На той час вона жила у квартирі знайомої, доглядала її собак.
Ірина Саригіна
— Я зрозуміла, що це наводяща розмова, тож кинула слухавку. Проте він телефонував далі. Я зателефонувала сусідці, попередила, що коли мене заберуть, то в хаті зачинені собаки. І тут телефонує моя донька Аня і питає: “Мамо, ти де?” Я відповіла і чую, що трубку бере чоловік. Я зрозуміла що й до чого. Аня сказала, що адресу не знає, але може показати. Вони її завантажили в бус.
Як виявилося згодом, перед цим росіяни перекрили вулицю, на якій Ірина жила раніше, запустили дрон. На маму жінки окупанти наставляли автомати, штовхали її, лізли через паркан. А коли не знайшли Ірину, то забрали її доньку.
— Я йшла вулицею й побачила затонований чорний бус. З телефону моєї дитини подзвонили. Донька запитала, де я. Я сказала, що позаду. І тут вони вибігають із буса з автоматами. Повністю екіпіровані, схопили мене, заламали руки назад, заштовхали мене в автобус, а доньку відпустили. Вона була вся заплакана, кричала: “Відпустіть маму!” Вони відповідали, що поговорять зі мною і відпустять.
Ірину Саригіну повезли в ізолятор тимчасового тримання на вулиці Теплоенергетиків. У неї забрали документи і телефон, натягнули на голову зимову шапку, аби нічого не бачила, і завели всередину.
— Спочатку у мене була паніка, оскільки поруч із кімнатою, в якій я сиділа, була катівня. Там допитували чоловіка, він кричав. Мені було зле, ледь не втратила свідомість.
Раніше Ірина працювала в херсонському ІТТ на третьому поверсі, а вниз, каже, ніколи не спускалася і що там, не знала.
— Я відчувала, що поруч стіна, чула, як приводили людей, як забирали. До мене заходили й говорили: “Ти, с*ко, звідси не вийдеш. Ти ще жива?!” Я розуміла, що крики не допоможуть. Вони ж чекали, коли в мене почнеться істерика, щоб я почала розповідати. Такою методикою всіх жінок лякали, створювали умови, щоб ти в істериці говорила все, що їм потрібно. Поки сиділа, вони кілька разів підходили й говорили: “Ти ще не здохла? Я чула, як вони розмовляли між собою, обзивали мене. Коли в черговий раз зайшли і запитали, чи ще жива, я відповіла, що хочу в туалет. Один сказав: “Ти тут ходитимеш”. Я сказала добре. А він говорить: “Ти що, с*ко, охрин*ла?
Окупанти запитували Ірину про її зв’язки з колишніми співробітниками, поліцією, Нацгвардією, СБУ, хто її сусіди, чи може вона зробити вибухівку. Жінка усе заперечувала:
— Я сказала, що нічого не вмію, що в АТО просто читала курс для школярів про техніку безпеки, що для цього, звісно, потрібно знати підривну справу, що в нас навчальні матеріали, але я кінолог. Казала, що ні з ким не спілкуюся і взагалі у нас зв’язку й інтернету немає. У мене хотіли взяти відбитки пальців, але вони всі покусані собаками.
Приміщення ізолятора тимчасового утримання в Херсоні на вулиці Теплоенергетиків. Фото: Суспільне
Потім Ірину Саригіну відвели в шосту камеру. Під час пересування в ІТТ на затриманих одягали медичну маску або зимову шапку, щоб вони нічого не бачили, самі ж окупанти сиділи у балаклавах. Одного з них жінка згодом впізнала на ринку:
— Я за спеціальністю художник-оформлювач. Те, що я бачила закрите, можу домалювати. Я дивилась йому в очі, думаю, він зрозумів, що я його впізнала, бо він перелякано на мене подивився і побіг по ринку. Вони були налякані, розуміли, що їх тут не поважають. Намагалися здаватися ввічливими, але у них це не виходило, бо цією поведінкою і ставленням до людей вони все псували. Людей забирали, люди зникали, їх допитували, катували.
Вперше Ірину тримали тиждень. Відпустили після того, як вона пройшла детектор брехні. Жінка каже, що їй пощастило: вона була друга, кого на ньому перевіряли, і тоді ще не було спеціаліста, який правильно вміє читати результати тесту. Вона ж наважилася брехати. Випустили жінку зі словами “На вихід”. У перший день на свободі вона забрала собак і поїхала до батьків дівчат, з якими була в камері. Повезла список речей, які їм потрібні.
Або на вулицю, або на підвал. Історія Федора Синякова
Федір Синяков працював у Херсонському науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України. Мешкав у будинку ну вул. Кольцова, 49, де жили й інші працівники поліції. Близько четвертої ранку 24 лютого 2022 року поліцейські бігали будинком, стукали в усі двері, кричали, що почалася війна. Федір залишився працювати: організовував співробітників, готував наказ про їхнє відрядження, видрукував порядок дій працівників. На роботу з колегами виходив за графіком — пильнував майно. Спочатку, каже, російських військових було дуже мало, а потім у місті почали запроваджувати російські порядки:
— Росія — це країна, де все побудоване на залякуванні і побитті, тисячі людей пройшли через катівні. У Херсоні запанував страх, всіх залякали, місто дуже змінилося.
У Синякова лишились ключі від експертного центру МВС, час від часу він приходив, аби перевірити, чи все в порядку. Якось йому зателефонувала служба охорони і повідомила, що в камері речових доказів є рух. Чоловік поїхав на місце, взявши з собою ще одного працівника експертного центру:
— Думав, що якщо це мародери, то ми впораємося, а якщо військові, то нічого не робитимемо. Ми зайшли в центр, стали обходити будинок ззовні і я побачив кілька військових авто, людей у формі, зі зброєю. З заднього двору через вікно вони вивантажували якусь техніку Я пішов на вихід, але почув: “Стояти!” У мене спитали посаду і звання. Я відповів, що організація цивільна і ми думали, що тут мародери. Вони сказали, що мародерів немає і ми можемо сміливо зайти.
Згодом під час одного з візитів в експертний центр Федора Синякова там зустріли люди у камуфляжі й масках. Один із них був колаборантом, який раніше працював дільничним інспектором. Він узяв Синякова і вони разом поїхали до Суворівського відділу поліції. Там чоловіку запропонували співпрацю, але той не погодився. Через це до нього приставили конвоїра і наказали думати, мовляв, у тебе є тільки два варіанти: піти на вулицю або у підвал. За деякий час Синякова відпустили під чесне слово.
— Наступного дня я приїхав сам. Їхнього керівника знав особисто, бо в минулому це наш працівник Віктор Чернушенко. Він запропонував посаду заступника, але я відмовився, — згадує Федір Синяков.
Віктор Чернушенко, колишній співробітник поліції Херсону. Після початку окупації Херсону почав працювати на росіян. Фото: центр “Миротворець”
Після цього чоловік поїхав із окупантами в експертний центр, аби показати, де вмикаються комунікації, віддав їм ключі, видалив із телефону всі чати і контакти і далі жив своїм життям.
Приліт на Кольцова і тортури в Херсонському ІТТ
Другого вересня 2022 року будинок на вулиці Кольцова, де жив Синяков, обстріляли ракетами. Раніше тут була казарма школи міліції, у приміщеннях довкола перебували російські військові і поліцейські.
Того вечора Федір не ночував вдома. Вранці, коли дізнався про обстріл, він зустрівся з Іриною Саригіною, яка так само жила в цьому домі і не ночувала там тієї ночі. Ввечері вони пішли оглянути будинок і їх затримали. Росіяни заявили, що вони навідники.
Ірині замотали рот і очі скотчем, руки затягнули пластиковою стяжкою. З чоловіком зробили те саме. Їх возили містом, а тоді привезли в ізолятор тимчасового тримання — той самий, з якого кілька днів тому вийшла Ірина.
Федора почали бити по тулубу й голові, а жінку повели у слідчу кімнату. Там від неї вимагали зізнатися, звідки вона знала, що в будинку живуть працівники ФСБ і кому про це повідомила. Ірину почали катувати струмом, приєднавши дроти до вух і носа, вона знепритомніла.
— Він [один із катів] сидів і тупо натискав цей струм, — згадує Саригіна. — Потім він одягнув на мене присоски, зняв із мене шкарпетки і продовжував бити струмом по всьому тілу: просто грався зі мною і кричав, що я засланий козачок. Його дратувало, що я не панікувала і нічого не розповідала, говорив, що нормальні люди так не поводяться. Він заклеїв мені рот, щоб я не кричала, розійшовся, не міг зупинитися. Потім зайшов інший чоловік і зупинив його.
Врешті-решт Ірину відпустили. Коли росіяни здирали скотч із її голови, то разом із ним видерли волосся. Вдома, каже потерпіла, вона ще довго відчувала, як електричний струм ніби знову і знову пронизує її тіло. Те, як жінку катували, чув Федір Синяков, який весь час перебував у сусідній кімнаті.
В ІТТ чоловіка кинули у чотиримісну камеру, де було не менше семи бранців. На їхніх тілах він побачив синці і сліди від електрошокера. Згадує, як росіяни змушували їх кричати “Слава Росії!”, “Слава Путіну!”, “Слава Шойгу!”. Того, хто відмовлявся, катували. Росіяни також розважались, змушуючи бранців співати російських пісень. Тих, хто не плескає, били.
У Федора Синякова взяли відбитки пальців, перевірили на поліграфі і відвели на розмову з ефесбешником, який бив його струмом. Щоправда розмова була недовгою і бранця повернули в камерую. Наступного разу окупанти погодилися перевірити його алібі. Коли переконалися, що Синяков не жив у тій квартирі, з ним знову зустрівся працівник ФСБ, якого цікавили контакти в телефоні Федора та інформація про його колег. Чоловіку знову запропонували співпрацю.
— Каже: “Думай”. А я вирішив, що оскільки мій собака врятований, дружина з дитиною виїхали і за бабусею пригляне Ірина, то сидітиму. Якось ввечері ми стояли побиті в камері, нам наказали співати гімн Росії. Мій товариш Сергій зупинився, йому наказали відступити крок назад до катів, він так зробив і йому в шию вдарили шокером. Сергій падає, я продовжую співати гімн. Він піднімається, знову співає, знову помиляється, знову шокером, знову падає. А я далі продовжую…
Камера у Херсонському ІТТ, де, ймовірно, могли катувати людей. Фото: Суспільне
Ще кілька днів Федір провів у камері, після чого його випустили з застереженням нікуди не тікати, бо швидко знайдуть.
— Я був дуже радий вийти. Весь час перебування в ІТТ я чув крики людей: жіночі, чоловічі. Це відбувалося вдень і вночі, — каже чоловік.
Коли Синяков вийшов на волю і оцінив ситуацію, то все, каже, вказувало на те, що визволення Херсону — питання часу. Тому він вирішив залишитися в місті. Крім того, двічі на тиждень він носив передачі колишнім співкамерникам. На завершення розмові з МІПЛ він додає:
— Знаєте, мабуть, найважливіше — це свобода. Тобто фізичне насилля — це фізичне насилля. Але якщо людину залишають без свободи, без можливості бачити дерева… Ти відірваний від світу, не можеш просто встати й піти… От тоді ти по-справжньому розумієш, наскільки важливо бути вільним. Вільним у виборі, вільним у пересуванні. Після цього всі інші питання не такі важливі. Треба цінувати своє життя. Насолоджуватись кожною миттю і за це треба боротися.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст необов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Авторка: Яна Ільків, журналістка МІПЛ
