У Києві родини зниклих безвісти, полонених військовослужбовців і цивільних взяли участь в акції на День зниклих безвісти
Щороку 30 серпня у світі відзначають Міжнародний день зниклих безвісти. У кожному місті Україні проводять заходи, аби нагадати про тисячі українців, цивільних і військових, доля яких невідома. Цього дня у Києві Національна спілка журналістів України за підтримки Міжнародної комісії зниклих безвісти провела захід, аби привернути увагу суспільства до проблеми пошуку зниклих та визволення полонених, зокрема журналістів.
Під час заходу відбулася фотовиставка робіт Євгена Зінченка. До експозиції увійшли знімки полонених українських журналістів. Участь у заході взяли понад сто родин зниклих безвісти, представники державних та міжнародних структур, а також звільнені з полону цивільні.
Олена Цигіпа ось уже два роки бореться за повернення свого чоловіка Сергія Цигіпи, журналіста з Нової Каховки, якого росіяни викрали у березні 2022 року і засудили за “шпигунство”.
— Будучи журналістом і не маючи захисту в місті, Сергій сказав, що боротиметься за свободу України словом. Саме через правду, яку він висвітлював у соцмережах, його викрали. Тому що він був незручним для окупаційної влади. Сергію дали 13 років колонії суворого режиму. Я вірю, що спільними зусиллями ми зможемо повернути усіх наших рідних, де б вони не були.
Олена Цигіпа, дружина викраденого росіянами журналіста Сергія Цигіпи, і Наріман Джелял, колишній політв’язень, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. Фото: Марія Климик, колаж МІПЛ
Про зниклого безвісти близького друга розповів Наріман Джелял, колишній політв’язень, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу:
— Мого близького друга Ервіна Ібрагімова забрали 24 травня 2016 року, цьому є відеопідтвердження. Вже вісім років ані батьки, ані ми не знаємо, що з ним, чи він живий, але я вірю, що все-таки він повернеться до нас.
Нарімана Джеляла звільнити з полону 28 червня 2024 року, після трьох років перебування у неволі. Джелял подякував присутнім жінкам, котрі борються за повернення своїх рідних — так само, як і його дружина боролася за нього.
— Я як ніхто розумію, що ви відчуваєте. І я пишаюся тими хлопцями, портрети яких ви зараз тримаєте, тому що за ґратами розумів, що наше звільнення — це справа їхніх рук. Перемога наших воїнів — це шлях до звільнення всіх наших громадян, які досі залишаються там.
Джелял також додав, що подібні акції — це неймовірна підтримка для тих, хто перебуває у полоні. За його словами, незважаючи на ізоляцію від зовнішнього світу, в якій російські наглядачі у тюрмах намагаються тримати полонених, інформація туди все-таки просочується:
— Коли ти у неволі і чуєш про те, що десь там на волі збираються люди, згадують про тебе (і це не тільки твої рідні), це надає сили триматися. Тому об’єднуйтеся, пам’ятайте та розповідайте про своїх рідних та їхніх побратимів.
Людмила Гусейнова у полоні провела три роки, жінка розповіла про жахливі катування над людьми, які відбувалися у камерах донецької катівні, відомої як “Ізоляція”. Жінка зазначила, що тільки після звільнення окупованої частини Донецької області, світ зможе дізнатися про всі жахи, які там вчинила Росія.
— Я чула, як вбивали людей. Імена одних я знаю, інші мені невідомі, вони так і залишатимуться зниклими безвісти, поки та територія окупована. Там досі залишаються мої подруги, яких затримали ще у 2016 році за те, що вони любили Україну і не хотіли її зрадити.
Як символ того, що жодного зниклого безвісти не забудуть, представники спільнот зниклих безвісти та полонених написали короткі послання для своїх рідних. Фото: Марія Климик
Як символ того, що жодного зниклого безвісти не забудуть, представники спільнот зниклих безвісти та полонених написали короткі послання для своїх рідних із обіцянками боротися за повернення кожного з полону.
Представниця об’єднання родин зниклих безвісти, полонених та загиблих героїв ТрО міст України Марина Богуш, брат якої зник у травні 2022 року, звернулася до впливового жіноцтва світу та Першої леді України Олени Зеленської від імені родин військовослужбовців, які зникли безвісти, перебувають у полоні або віддали своє життя в боях за Україну:
— Кожна матір помирає, коли в неї забирають дитину, сестра стає вразливою без брата, а діти втрачають сенс без своїх батьків. Тож ми, родини, сподіваємося, що всі залучені організації вживатимуть заходів у питаннях розшуку зниклих безвісти та звільнення всіх українських громадян із російського полону.
Фотовиставка робіт Євгена Зінченка. До експозиції увійшли знімки полонених українських журналістів. Фото: Марія Климик
Родини зазначили, що сподіваються на виконання вимог, які мають допомогти у вирішенні питань пошуку зниклих безвісти та повернення полонених. Зокрема вони закликали посприяти формуванню міжнародних механізмів для підтвердження інформації про місце перебування зниклих безвісти, забезпечити механізми тиску на Росію, аби припинилася практика катувань та жорстокого поводження з українськими полоненими та незаконно утримуваними цивільними. Родини закликають забезпечити функціонування змішаних медичних комісій для оцінки стану військоворолонегих, які мала б працювати з обох сторін, сприяти репатріації хворих, важкопоранених та жінок, як це передбачено Женевськими конвенціями.
За офіційними даними, в Україні з 24 лютого 2022 року зниклими безвісти за особливих обставин вважають понад 50 тисяч осіб. Скільки перебуває у російському полоні, досі невідомо, оскільки Росія свідомо приховує імена тих, кого утримує у тюрмах та колонія на окупованих територіях України і на території РФ.
