Війна і правосуддяПублікації

У селі Поліське окупанти закатували чоловіка та замінували тіло: які воєнні злочини скоєні в цьому епізоді і як їх правильно фіксувати

27-річного Вадима Постолюка знайшли закатованим у селі Поліське 5 квітня. В нього були зв’язані за спиною руки, зв’язані ноги та понівечене обличчя. За словами його дружини Тетяни, ноги чоловіка були попечені, «наче паяльною лампою». Крім того, тіло Вадима було заміноване. 

Медійна ініціатива за права людини фіксує відразу кілька воєнних злочинів. Детально про їх кваліфікацію МІПЛ розпитала експертку Всесвітньої організації проти катувань. 

Пішов на евакуацію та зник


За день до повномасштабного вторгнення росії в Україну 27-річний Вадим Постолюк приїхав до села
Рагівка Вишгородського району. Звідти він мав забрати сестру з племінником — рідні переживали за їх безпеку на фоні тоді ще ймовірного нападу рф.

Вадим Постолюк. Фото надали родичі загиблого

Виїхати вони не змогли — наступного дня почалася повномасштабна війна, а Рагівку, як і інші населені пункти поблизу, окупували росіяни. Вадим залишався у селі протягом місяця, а 29 березня вирішив піти на евакуацію до села Рудня-Базарська. Звідти автобуси мали забирати людей до села Базар. Всього з Рагівки, крім Вадима, за словами його дружини Тетяни, тоді вийшло 16 людей — усі дійшли до місця евакуації.

Тетяна розповіла, що шлях Вадима проходив через село Мар’янівка. Далі — дорога через ліс. Коли саме Вадим втратив візуальний контакт з іншими людьми і чи взагалі був у групі з ними, достеменно невідомо. Із 16-ти людей, каже Тетяна, лише четверо сказали, що бачили Вадима. Дехто зазначив, що це було в Мар’янівці, інші сказали, що Вадим дійшов до лісу, а решта взагалі не пригадують, щоб він ішов з ними. 

Відтоді зв’язок з Вадимом зник. Вже наступного дня Тетяна почала шукати чоловіка і до останнього сподівалась, що він живий.  

«30 березня мені подзвонила його сестра і сказала, що він пішов у бік Житомирської області. Я дуже сварилася, бо там тривали бойові дії. 4 квітня мені подзвонили і спитали: «чи немає у вашого чоловіка срібного зуба?». Знайшли тіло людини і намагались ідентифікувати. Але це був не він. А 5 числа знайшли ще одне тіло. Він підходив по зросту і статурі. Обличчя практично не було. Це виявився він…», — розповіла Тетяна.  

Вадима катували, а тіло замінували 


Тіло Вадима знайшли у селі
Поліське — у зворотному напрямку від села Мар’янівка, через яке люди йшли на евакуацію. Це може свідчити про те, що Вадима викрали та відвезли до підвалів пожежної частини у Поліському, де, ймовірно, тримали певний час. 

«Я прошу бога і хочу вірити, що його вбили відразу 30 березня, а не катували весь цей тиждень», — у відчаї говорить Тетяна.

За її словами, обличчя Вадима було понівечене, ноги зв’язані, руки зав’язані за спиною. Також на тілі були сліди опіків. 

«Вони йому палили ноги наче паяльною лампою, все тіло було в синцях… Зняли ланцюжок, забрали документи, гаманець, телефон. Залишилась лише обручка. Його руки були стиснуті. Може від болю, або намагався вберегти обручку…», — говорить Тетяна. 

Три дні тіло чоловіка не могли забрати — воно було замінованим. За словами Тетяни, росіяни поставили відразу кілька розтяжок. 

«Було три розтяжки біля тіла і одна під ним», — зазначила дружина, передаючи слова військових, які евакуювали тіло Вадима.  

Тетяна хоче покарання для тих, хто познущався над її чоловіком та вбив його. Вона не має сумнівів, що це були російські військові, які тоді контролювали ту частину області. 

«Він був високий хлопець, 1,92 м зростом. Можливо, вони вважали, що він розвідник, або диверсант. Але він не був військовим, працював старшим охоронцем… Ми одружилися півтора роки тому. Зараз мені 23, а я вже вдова…», — сказала Тетяна. 

Вона розповіла, що знайти більше деталей про обставини загибелі її чоловіка поки не вдається. Люди, які теоретично бачили його останніми, нині евакуювалися на захід Україну і їхніх контактів Тетяна не має. 

Можна говорити про чотири воєнних злочини 


У випадку з катуванням, вбивством та мінуванням тіла Вадима є ознаки відразу кількох воєнних злочинів. На цьому наголошує радниця з прав людини Всесвітньої організації проти катувань (World Organisation against Torture) Євгенія Андреюк.  

Першим ймовірним порушенням міжнародного гуманітарного права вона називає затримання Вадима.  

«Так, під час війни, як і під час миру, військові та представники держави мають право на затримання людини. Але не можна просто так взяти і затримати людину без достатніх підстав навіть в умовах війни. Тому виникає питання, чи мали підстави на затримання цього чоловіка військові рф. Якщо таких підстав не було, то тут є склад злочину — незаконне позбавлення волі», — зазначила Євгенія.  

Сліди катувань на тілі Вадима можуть свідчити про злочин проти людяності. За словами експертки, катування заборонені завжди — як під час війни, так і під час миру. 

«Коли людину затримали, і  вона знаходиться під владою військових, будь-яке знущання, навіть образа на її адресу буде формою катування і негуманного ставлення. Після затримання, якщо воно було обгрунтованим, людину можна допитувати, але ці допити повинні проходити без тиску і без фізичної сили», — зазначила Євгенія Андреюк. 

Третій злочин — убивство. Пані Євгенія відзначає, що у випадку з Вадимом Постолюком є всі підстави вважати, що росіяни скоїли позасудову страту, що є дуже серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права. 

Експертка пояснила, що коли людина затримана, вбивати її не можна, хоч це військовий, хоч цивільна особа.  На війні законними можуть бути лише вбивства військових військовими під час безпосередньо бойових дій. 

Четвертим воєнним злочином у цій ситуації Євгенія Андреюк називає мінування тіла. 

«За міжнародним гуманітарним правом до тіл загиблих потрібно ставитися з повагою. Вони мають бути поховані відповідно до всіх релігійних і культурних вимог. Факти мінування тіла можуть мати два склади злочину. Перший — це замах на людську гідність. Те, що тіло не хоронять, а навпаки, його використовують для своїх цілей. Це є воєнним злочином. Ми також тут бачимо намір, аби загинула інша цивільна людина. Цей намір абсолютно очевидний, бо зрозуміло, що до тіла підійдуть люди, аби поховати його. Це замах на життя цивільної людини», — пояснила представниця Всесвітньої організації проти катувань. 

Щоб притягти до відповідальності винних, потрібно правильно зафіксувати злочин


Українські правоохоронні структури та правозахисні організації нині працюють в двох напрямках. Перший — притягнення до відповідальності росії, як держави, за злочини в Україні. Другий — збір доказів та інформації про те, хто конкретно скоював той чи інший злочин.  

«Процес, який іде в міжнародному суді ООН в Гаазі, це саме про відповідальність росії як держави. В Міжнародному кримінальному суді займатимуться вищим військовим командування рф та вищим керівництвом країни. Є ще поняття універсальної юрисдикції, коли прокуратури низки європейських країн ведуть свої розслідування, аби з’ясувати загальну ситуацію. Вони відкриті і будуть приймати заяви з боку біженців і від інших людей, хто готовий давати свідчення. Ще звісно ж є національна юрисдикція. І національна, і універсальна юрисдикції можуть притягувати до відповідальності абсолютно всіх, хто винен у воєнних злочинах. Крім того, запровадили також і комісію ООН по встановленню фактів. Вона також буде збирати матеріали», — пояснила Євгенія Андреюк. 

Людям, які є свідками злочинів, експертка радить повідомляти про це у прокуратуру, поліцію, правозахисним організаціям та журналістам. 

Також, за її словами, важливо контролювати, аби після виявлення тіла фахівці проводили судмедекспертизу, оскільки вбивства вимагають високих стандартів доведення. 

«Якщо немає можливості зробити експертизу, потрібно, щоб хоча б будь-який лікар детально описав, які пошкодження в людини він бачить. Якщо немає і такої можливості, то варто зробити фото і відео, або записати аудіо з деталями, що спостерігається на тілі. Це, безумовно, важко зробити родичам, але потрібно знайти того, хто зможе це зробити. Бо саме це лягатиме у розслідування, і якщо це не зробити відразу, пізніше треба буде проводити ексгумацію — процес важкий і не всі деталі можна поновити», — пояснила Євгенія. 

Те ж саме стосується і катування. Якщо людина вижила, вона може сама піти до лікаря і отримати медичні документи. Якщо немає такої можливості, то також варто зробити фото травм. Поруч бажано класти лінійку, аби лікар розумів, який розмір рани чи синця. Це важливий момент в документуванні. 

Коли можливості сфотографувати немає, треба бодай записати від руки або надиктувати голосом на диктофон детальний опис травм і поранень. 

Не менш важливо, за словами юристки, фіксувати і мінування тіл, бо з часом це довести буде ще складніше. Тут також підійде фото-, відеофіксація, або принаймні детальні свідчення того, хто це бачив.  

«Наша організація працює по всьому світу, і я не чула від колег про таку практику мінування тіл у будь-якому іншому недавньому конфлікті. Зараз в Україні ми бачимо, що це не поодинокі випадки, а системна практика. А тому фіксувати це вкрай важливо», — наголосила пані Євгенія. 

Зі свого досвіду вона додала, що також потрібно думати наперед, що говоритиме в суді протилежна сторона. Наприклад, мінування тіла вони зможуть пояснювати воєнною необхідністю. Тому важливо також зафіксувати, яка була місцевість поблизу знайденого тіла, чи були там військові об’єкти. Якщо вдається провести фото- та відеофіксацію, ці матеріали повинні мати метадані, з яких буде легко встановити час, дату та місце їх створення. 

Надзвичайно важливо, за словами Євгенії, також контролювати, аби прокурори відкрили кримінальне провадження, оскільки перші свідчення рідних та свідків, матеріали подальшого розслідування та навіть сам факт існування такого провадження буде суттєвим елементом документування злочину. 

Наостанок Євгенія зазначила, що процес доведення вини росіян у воєнних злочинах непростий і багато в чому залежить від якісного документування.

 

Related Articles

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button