У Тростянці за обстріл лікарні судять російського командира танку. Ось що розповіли свідки
Тростянець — місто Охтирського району, що на Сумщині. Росіяни окупували його 1 березня минулоріч. Звільнила Тростянець 93-а окрема механізована бригада “Холодний Яр”. Це сталося 26 березня 2022 року. Під час окупації військові РФ двічі обстріляли місцеву лікарню з танків — це порушення IV Женевської конвенції. Тростянецький районний суд уже виніс один вирок щодо першого епізоду, а тепер слухає справу командира, якого вважають причетним до другого обстрілу лікарні. Ось що розповіли свідки на засіданні 21 листопада.
Два обстріли лікарні
Вперше російські військові обстріляли лікарню 18 березня з танку Т-72. Влітку 2022 року Сумська обласна прокуратура ідентифікувала членів екіпажу, командира танка Петра Смірнова та навідника Айнура Мухаметханова, які причетні до обстрілу. Вони служать у Таманській мотострілецькій дивізії. За порушення законів і звичаїв війни (стаття 438 ККУ) Тростянецький міський суд заочно засудив обох до 11 років увʼязнення та зобовʼязав стягнути з кожного по 21 тисячі гривень для відшкодування вартості судових експертиз. Також суд постановив стягнути з РФ на користь лікарні 140 тисяч гривень. Загалом для відновлення закладу необхідно близько 50 млн гривень.
Вдруге росіяни обстріляли лікарню 23 березня. У червні 2023 року прокуратура встановила, що це зробив Анатолій Журавльов — командир танка 6-ї танкової роти 12-го гвардійського танкового полку “Шепетівський” 4-ї гвардійської танкової дивізії “Кантемирівська”. Його обвинувачують у порушенні законів і звичаїв війни (стаття 438 ККУ). Наразі над ним триває судовий процес in absentia у Тростянецькому районному суді. Справу слухають по суті та вже почали допити свідків.
Судова експертиза
На цьому засіданні перед тим, як слухати свідків, суд дослідив останній письмовий доказ — висновок судової будівельно-технічної експертизи. Висновок експертизи зачитала суддя Марина Щербаченко:
― Пошкоджено парапетну частину стаціонарного корпусу та стіну на другому поверсі в місці віконного отвору. Технічний стан об’єктів є задовільним, не відноситься до аварійних після здійснення танкових пострілів 23 березня.
Експертиза визначила, що, попри пошкодження, приміщення лікарні можна використовувати надалі, але вони потребують ремонту. Його вартість — майже 154 тисячі гривень.
Прокурор Роман Дронов уточнив, що висновки експертизи — це один із основних доказів у справі, додав:
― Вказаною експертизою підтверджується причетність безпосередньо Журавльова до вчинення вказаного кримінального правопорушення.
Проте адвокат із ним не погодився:
― Сторона захисту вважає, що на теперішній час казати, що цей доказ напряму вказує на причетність підзахисного… Я б так не казав.
На цьому суд завершив дослідження письмових доказів.
Момент обстрілу
На це засідання суд викликав п’ятьох свідків, але лише троє з них прийшли ― це працівники Тростянецької лікарні, які були на роботі в день обстрілу.
Першим свідчив Сергій Федченко ― він працює енергетиком у лікарні. Почав із розповіді про обстановку напередодні обстрілу:
― Щоденні обстріли почалися з 20 числа ― як із гармат, так і з тої техніки, яка була на блокпосту біля ретранслятора. 23 березня, коли лікарня вже була частково зруйнована, коли в нас уже не було бензину для генератора, коли ситуація була погана, їсти не було чого, почали максимально евакуйовувати хворих. Частина людей, у тому числі жінки, які в нас народили в підвалі, пішли ярками в бік Станової, дехто пішов назустріч нашим військам лісами. Залишилось до восьми чоловік одиноких важкопоранених хворих. Я пам’ятаю жіночку, яка жила в будинку за дошкою пошани. Їй прилетіло в будинок і відірвало ногу.
На той момент із керівництва залишився завідувач хірургічним відділенням. Він дав вказівку всіх хворих перенести з терапії та хірургії, що на третьому та п’ятому поверхах, у підвал.
― У нас там бомбосховище, ― продовжив розповідь Федченко. ― Там генератор був, лежаки, ковдри. Ми там фактично останні дні ночували. Там же, до речі, народжували жінки, двоє чи троє. Всі чоловіки, які там залишались, четверо чи п’ятеро нас було, почали на ковдрах носити хворих у підвал. Ми знали, що за декілька сот метрів біля ретранслятора стоїть рашистський блокпост. Ми його бачили. Перед цим їхні танки проїжджали по асфальтовій дорозі від ретранслятора. Перший обстріл відбувся 18 березня по нашій лікарні. До нас приходили російські солдати, розповідали, що вони прийшли нас “визволяти”, перевіряли телефони, попередили, щоб ходили з білими повязками.
Прокурор Роман Дронов допитує свідків за участі судді Марини Щербаченко
Сергій був на момент обстрілу в лікарні. Ось, як він запам’ятав момент вибуху:
― Я був на четвертому поверсі, коли у вікно побачив танк. Я офіцер запасу ще радянської армії і я знав, що це танк Т-80. На блокпосту було два танки ―Т-72 і Т-80. Я побачив один танк, який виїжджав від ретранслятора. Він зупинився і почав наводити башту стволом у бік лікарні. Я був із колегою. Я біг із четвертого на третій поверх. Коли спускався по сходах, відчув постріл над головою. Оскільки це був четвертий поверх, то я подумав, що це був або п’ятий поверх, або парапет. Вийшло, що над пʼятим поверхом… Дим, пилюка… Я побіг уже вниз у підвал і чув ще кулеметну чергу… Потім ще один вибух був.
Покази свідків
Принцип розрізнення ― один із основних у міжнародному гуманітарному праві. Сторони конфлікту повинні розрізняти військові та цивільні об’єкти, завдавати ударів по цивільних обʼєктах можна лише тоді, коли вони переходять у користування військовими і втрачають цивільний статус. Також у Додатковому протоколі I до Женевських конвенцій сказано, що ціль вважають військовою, якщо вона значно сприяє військовій операції. Відповідно до МГП, лікарні та медичні працівники мають особливий захист, а медичну інфраструктуру вважають територією, захищеною під час конфліктів і воєн ― військові повинні робити все, щоб не наражати їх на небезпеку. Стаття 18 Женевської конвенції 1949 року проголошує, що цивільні лікарні за жодних обставин не можуть бути об’єктом нападу.
Щоб прояснити, чи справді приміщення лікарні використовували як частину медичної інфраструктури і чи не стала вона легітимною ціллю, прокурор Роман Дронов поставив уточнюючі запитання Сергію Федченку.
― На момент, коли здійснювався цей обстріл, чи перебували в лікарні ЗСУ, територіальна оборона, інші військові українські збройні формування? ― почав допит прокурор.
― Ні, не перебували, ― відповів Федченко. ― За весь час окупації ЗСУ чи партизан не було. А от один із керівників блокпоста приходив до нас, перевіряв кабінети, читав моралі.
― Це російський військовий?
― Так, я його чітко пам’ятаю. Він назвав прізвище ― Вітя Пилипенко, він родом із Донецька. Це було до 21-го числа.
― Чи були знаки розрізнення, що це лікарня? ― уточнив Дронов.
― Десь на п’ятий чи на шостий день окупації ми почепили на воротах та на приймальне відділення білий прапор ― це був шматок білої тканини і намальований червоною фарбою хрест десь так 50 на 50. Оце висіло весь час.
― А де саме цей пропускник розташований, в якій будівлі?
― На стаціонарному корпусі, на найсхіднішій частині, тобто це була найближча точка до рашистського блокпоста. Вони не могли цього не бачити, ― запевнив свідок.
― Обстріл 23-го відбувся по будівлі стаціонару?
― Так, по будівлі стаціонару, там було дуже багато прильотів. Це був не один і не два. Цей обстріл був мінімум години півтори.
― Крім цих прапорів, були ще якісь відмітні знаки?
― Ну, так, восени 2021 року, коли закінчили утеплення стаціонарного входу, то великими червоними літерами було написано “Тростянецька міська лікарня”, це було видно дуже здалеку…
Російський танк
Наступним Федченка допитав адвокат захисту. Він запитував про характер пошкодження лікарні до 23 березня. Свідок відповів, що до цього числа пошкодження внаслідок обстрілів уже були по всій лікарні. На цьому допит Федченка завершили.
Другим свідчив технік із лікарні ― Володимир Шашко, який був разом із Федченком на сходах. Він не тільки чув, а й бачив момент пострілу. Через той обстріл чоловік досі має проблеми зі слухом. Після його короткої розповіді адвокат захисту уточнив:
― Ви кажете, що бачили постріл. Що ви маєте на увазі під “бачив”?
― Ну, якщо сопло вилітає зі ствола…
Півтори години люди сиділи в підвалі і чекали, коли закінчиться обстріл. Напередодні, в грудні 2021 року, в лікарні завершили ремонт. Володимир бачив, наскільки пошкодили полагоджені стаціонар, поліклініку, інфекційне відділення, машини, бачив, як зруйнували кисневу станцію.
― Вони (росіяни, ― МІПЛ) там були, ― сказав Шашко. ― Вони все чудово знали. Не знаю, чи був там той Журавльов, але перед ним були. Вони ж всі там пов’язані.
Люди залишались у бомбосховищі, а Володимир щодня ходив додому з роботи. Росіяни пропускали його через блокпост, наказавши одягти червону куртку з білим хрестом для розрізнення. 23 березня він також пішов додому. Під час слідчого експерименту Володимир показав місце, де зіткнувся з росіянами після обстрілу:
― Як ішов додому, бачив цей танк уже зблизька. Звідти вийшли. Не знаю, хто вони. Рашисти, коротше. Вийшли, один до мене підходив і, мабуть, хотів перевірити документи. Вийшов той, що мене постійно перевіряв і пропускав, і сказав, щоб мене не чіпали. А цю людину, яка вилізла з танку (він там не один був, двоє чи троє вилазило), я бачив дуже близько. Ну як, він до мене підійшов. Якщо б не той “вояка”, який бачив мене щодня, не знаю, як би воно було…
― Він підійшов до вас і щось спитав? ― уточнив прокурор.
― Він хотів щось спитати.
― Ви запам’ятали його?
― Так, він хоч і не бритий був, не дуже приємна фізіономія. Така… Чи то під кайфом, чи то під чим він там був. Це вже я не знаю.
― Якісь знаки розрізнення цього військового на одязі були?
― Було видно, що він військовий. На ньому була фуфайка, але чи він офіцер ― важко мені сказати. Під одягом була армійська форма.
― Це та особа, яку ви під час досудового розслідування впізнали як Журавльова?
― Так-так, це вона.
― Скажіть, на момент обстрілу лікарні в лікарні були ЗСУ чи територіальна оборона? ― насамкінець спитав адвокат.
― У лікарні взагалі нікого не було з військових. Жодного разу не було. Були тільки наші цивільні. Заходили туди ці рашисти російські. Вони туди заходили, вони чудово знали, що там немає нікого! ― завершив своє свідчення Федченко.
Останньою допитали Тетяну Тарасенко, яка працює молодшою медсестрою в неврологічному відділенні у Тростянецькій лікарні. Жінка розповіла, що 23 березня була на зміні:
― Ми саме в цей час перебували між другим і третім поверхами. Там заряджали телефони. Це було десь по обіді. Коли ми стояли, то почули такий вибух, коли вибігають дівчата з полового і кажуть: “У нас потрапило”. Перший вибух був такий сильний, але віддалений, а коли вже був на другому, то сильніше було…
Тоді персонал із пацієнтами спустились у підвал і чекали, коли закінчиться обстріл.
Прокурор запитав:
― Ви перебували між другим і третім поверхами. Це що за приміщення?
― Це сходи.
― А ви бачили у вікно танк?
― Ми так не виглядали, але коли вже піднімались, то бігли і глянули, що танк стоїть, де дорога проходить.
― Скажіть, у лікарні були ЗСУ? ― поставив він типове запитання.
― Ні, не було.
― Можливо, цивільні, які чинили збройний супротив?
― Ні, не було, у нас було тихо все.
Свідків допитували по черзі. Вони не чули свідчення одне одного, але їх покази були ідентичними: у лікарні не було військових, там були тяжко поранені цивільні, її розпізнавальні знаки було видно здалеку і росіяни, обстрілюючи приміщення, знали про це. Наступне судове засідання призначено на 5 грудня. Суд планує надалі слухати свідків.
