У жовтні чотирьох росіян засудили за воєнні злочини. Аналіз вироків місяця
Впродовж жовтня у реєстрі судових рішень оприлюднили кілька нових вироків у справах щодо порушення законів і звичаїв війни. МІПЛ виокремила з них головне та доказову базу, аби розуміти, як слідство доводить провину російських військових. Загалом проблематика типова, але є й позитивні зміни: у вироках частіше з’являється формулювання “воєнні злочини”. Детальніше аналізуємо разом із адвокатом Андрієм Яковлєвим.
Постріл у комбайнера
Номер справи: 522/3868/23
Із лютого по квітень 2022 року село Іванівка Бериславського району Херсонської області було в окупації. Росіяни знущалися з селян, грабували оселі й магазини. Серед потерпілих був і комбайнер Сергій Терещенко.
На початку березня 2022 в селі закінчувалася їжа. Тож Терещенко разом із сусідами пішов до лісу неподалік дому по пайки, які лишили росіяни, відходячи через обстріли ЗСУ.
Російські військові помітили в лісі Терещенка та ще одного чоловіка, звинуватили їх у коригуванні вогню. Під час перевірки на них наставляли зброю й, залякуючи, пускали автоматні черги. Один із окупантів прострелив комбайнеру ногу.
Терещенко вижив і зміг виїхати з окупованого села. За кілька місяців його син побачив у мережі фото полонених російський військових і показав батькові. Той упізнав кривдника та звернувся до правоохоронців.
Обвинуваченим виявився українець Павло Гребенюк, який проживав у тимчасово окупованій Жданівці Донецької області, де в 2019 році отримав “паспорт “ДНР”. У матеріалах справи йдеться, що в 2009 році він закінчив ліцей на Харківщині, впродовж 2010–2011 проходив строкову службу в Одесі у роті почесної варти ЗСУ.
Павло Гребенюк. Фото: портал vgoru.org.jpg
На момент звернення Терещенка Гребенюк уже отримав один вирок. Галицький райсуд Львова 22 липня 2022 року засудив його за держзраду, участь у незаконних збройних формуваннях і терористичній організації. Присудив 12 років позбавлення волі.
По справі ж Терещенка Гребенюку інкримінували ч. 1 ст. 438 ККУ, а саме жорстоке поводження з цивільним, що є воєнним злочином.
На суді Гребенюк розповів, що 26 лютого 2022 року його викликали на роботі у відділ кадрів і зобов’язали відмітитися у військкоматі окупаційної адміністрації Донецької області. Його та ще 12 чоловіків спершу вивезли до Жданівки, потім до Горлівки й Іловайська на п’ятиденне бойове навчання. Там у всіх забрали телефони й годинники. На початку березня їх перемістили до Ростова для навчань на полігоні, а за тиждень вивезли до Чорнобаївки, звідки відправили на позиції в Запорізькій області. Обвинувачений на посаді стрільця входив до 109 полку “народної міліції “ДНР”.
За словами Гребенюка, мобілізовані просилися додому, проте російські командири погрожували, що куди б вони не пішли, їх можуть розстріляти і “з ними поводилися, як із живим щитом”. Сьомого квітня 2022 року Гребенюк потрапив у полон. Він переконував, що в Іванівці не перебував і там базувався інший підрозділ. Доводив, що на війну потрапив не як доброволець, а за призовом. Також твердив, що ні в кого не стріляв, що підтверджував детектор брехні. Мовляв, минуло чимало часу і свідки могли переплутати його із нападником, який, за описами, нижчий від обвинуваченого.
Також на суді заслухали Сергія Терещенка й інших мешканців Іванівки. Потерпілий розповів суду, що в пошуках їжі й питної води пішов із сусідами до лісу. Там їх зупинили російській військові, серед яких був Гребенюк. Він наводив на цивільних автомат, кілька разів вистрілив поряд із ними, а потім прострелив Терещенку ногу. Зі слів потерпілого, нападник хотів відвезти його до свого командира, проте не знайшов машини, звинувачував у коригуванні вогню. Окупанти не випускали людей із села, проте йому з дружиною вдалося виїхати велосипедами.
Сусід, із яким Терещенко ходив до лісу, підтвердив історію та розповів, що Гребенюк погрожував і йому, приставляв автомат до голови. Коли ж Терещенко попросив військового не вбивати товариша, той вистрілив йому в ногу.
Інші свідки теж підтвердили, що нападником був Гребенюк — його запам’ятали за рудою бородою. На впізнання свідкам надавали чотири фото із зображеннями схожих між собою чоловіків і вони вказували саме на Гребенюка. Також у справі провели слідчі експерименти з відтворення подій у лісі, які підтвердили покази свідків. Серед доказів були й медичні експертизи про те, що потерпілий отримав ушкодження стопи внаслідок вогнепального поранення.
У підсумку Саксаганський районний суд Кривого Рогу визнав Гребенюка винним за ч. 1 ст. 438 ККУ, тобто у жорстокому поводженні з цивільним населенням. В обґрунтуванні суд вказав, що злочин вчинений під час міжнародного збройного конфлікту проти цивільного, що є серйозним порушенням Міжнародного гуманітарного права, а отже — воєнним злочином.
Суд присудив Гребенюку 12 років позбавлення волі. У сукупності із попереднім вироком остаточне покарання складає 15 років ув’язнення. Станом на 9 листопада в реєстрі судових рішень немає відомостей про подання ним апеляційної скарги.
Пограбування на мільйон
Номер справи: 361/6545/22
Броварський міськрайонний суд Київської області 23 жовтня засудив до 12 років позбавлення волі Антона Антонова, начальника продовольчої служби однієї з військових частин Росії.
За даними слідства, разом із іншими військовими він побив і пограбував місцевого жителя. Судовий процес був заочний.
Як розповів потерпілий на суді, 9 березня 2022 року російські військові вдерлися до будинку його родини в селі Богданівка Броварського району Київської області. Чоловіка побили та, погрожуючи зброєю, змусили віддати гроші й цінності. Також вкрали усе з його магазину, пошкодили будинок і авто, розстріляли собак.
Чоловік зазнав збитків на мільйон і тридцять сім тисяч гривень. Він запам’ятав Антонова, який мав червону пов’язку на руці, віддавав накази, а інші військові називали його “командир”.
Двоє свідків повідомили на суді, що бачили, як того дня російські військові заїхали на танку до їхнього сусіда й наставляли на нього зброю.
Слідство встановило Антонова за допомогою номера мобільного, який “світився” у той період у вказаному районі. Надалі через “ВКонтакте” слідчі знайшли його фото, за яким потерпілий впізнав нападника.
Антон Антонов. Фото: Генпрокуратура
Адвокат із Центру безоплатної правової допомоги повідомив на суді, що не зміг зв’язатися з клієнтом для узгодження позиції у справі. Просив суд ухвалити справедливе й обгрунтоване рішення на підставі зібраних доказів, належно їх оцінивши.
Суд у підсумку визнав Антонова винним за ч. 1 ст. 438 ККУ. Вказав, що згідно з Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, репресії та пограбування цивільних заборонені. Потерпілий був беззаперечно під захистом конвенції. Тож обвинувачений порушив закони і звичаї війни.
Дії Антонова суд назвав “дикими і варварськими у сучасному світі, що не може мати місця у ХХІ сторіччі та нівелює, зводить нанівець усі досягнення сучасної цивілізації в області миру та гуманності людства”.
Антонов відбуватиме покарання після затримання, він може скористатися правом на оскарження свого вироку. Наразі немає відомостей про подачу його адвокатом апеляції.
10 років за відібрані телефони
Номер справи: 585/2381/22
Василь Смірнов, Іван Серебров і Олександр Судаков — військові підрозділу 3 мотострілецькій дивізії та 47 танкової дивізії 20 армії Західного військового округу ЗС РФ. Роменський міськрайонний суд Сумської області 18 жовтня заочно засудив їх до 10 років позбавлення волі.
Як ідеться в матеріалах справи, 4 березня 2022 року ці військові перебували на блокпосту біля селища Біловодське Роменського району Сумської області і зупинили авто “Тойота”. Вони відібрали у пасажира та водія мобільні телефони.
Потерпілий розповів на суді, що повертався додому в Суми. На шляху його взяв підвезти водій “Тойоти”. На блокпосту їх зупинили військові РФ та, погрожуючи зброєю, наказали віддати телефони. Потім їх водили до елеватора, який зайняли росіяни, щоб з’ясувати у керівництва їхню подальшу долю, та все ж відпустили.
Слідство встановило імена військових за допомогою мобільного телефона, який, схоже, загубив один із них. Серед фото на цьому телефоні потерпілий впізнав нападників.
Про судовий процес обвинувачених сповіщали через повідомлення на сайтах Офісу Генпрокурора, “Урядового кур’єру”, а СБУ надсилало повістки на електронну адресу Міноборони Росії.
У вироку йдеться: адвокати від Центру безоплатної правової допомоги сказали, що при обранні покарання покладаються на розсуд суду.
Суд зазначив, що вина обвинувачених доведена за ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 438 ККУ, тобто у порушенні законів і звичаїв війни, що вчинене за попередньою змовою. Усім їм призначили 10 років позбавлення волі. Відбувати покарання вони будуть після затримання, якщо вирок не оскаржать. Наразі інформації про подання апеляційної скарги нема.
Полонений льотчик
Номер справи: 751/1303/23
Майор Олександр Красноярцев, начальник повітряно-вогневої та тактичної підготовки — старший льотчик 2 змішаного авіаполку 21 змішаної авіадивізії Повітряно-космічних сил ЗС РФ.
Льотчик Красноярцев. Фото: Оперативне командування “Північ”
П’ятого березня 2022 року на винищувачі Су-34 він рушив на бойовий виліт до Чернігова. Над містом його літак збили військові ЗСУ, а він катапультувався. Приземлився на подвір’ї житлового будинку й намагався сховатися. Побачивши місцевого жителя, він застрелив його з пістолета. Це був Віталій Сергієнко.
Красноярцева затримали українські військові. За даними очільника ГУР Кирила Буданова, Красноярцева обміняли на п’ятьох українських пілотів. Судовий процес стосовно нього був заочним.
Єдині свідчення Красноярцева записані в інтерв’ю Володимиру Золкіну, котрий опитує російських полонених. Він тоді стверджував, буцімто Сергієнко біг за ним із вилами.
На суді сестра Сергієнка розповіла, що жила з братом в одному будинку, він їй допомагав виховувати доньку, працював електриком. Того дня вони почули, що біля будинку щось бахнуло, тож брат пішов подивитися. Він був у цивільному одязі, в руках нічого не тримав. Невдовзі вона почула декілька пострілів. Після того, як пілота затримали, побачила, що брат мертвий. Сестра заперечила, що він міг бути з вилами, адже ті лежали зламані в сараї.
Військовий ЗСУ, який розшукував пілота, розповів, що побачив на подвір’ї будинку застреленого чоловіка. Поряд із його тілом не було ніяких предметів, лише лежала відстріляна гільза від пістолета. Красноярцева він знайшов у сараї неподалік і наказав здатися. При собі той мав пістолет “Макарова” з одним патроном.
Адвокат від Центру безоплатної правової допомоги зазначив, що не зміг зв’язатися із клієнтом для узгодження позиції. Проте просив суд перекваліфікувати обвинувачення на ст. 115 ККУ, тобто умисне вбивство, та зменшити розмір моральної шкоди, про який заявила потерпіла.
У підсумку суд зазначив, що провину Красноярцева доводять зібрані докази — покази свідків, експертизи, протоколи упізнання обвинуваченого, слідчі експерименти. Також суд взяв до уваги відеозапис розмови Золкіна з Красноярцевим.
Суд відхилив клопотання про перекваліфікацію та зазначив, що дії обвинуваченого підпадають під ч. 2 ст. 438 ККУ. Адже Красноярцев як комбатант брав участь у міжнародному збройному конфлікті, вчинив злочин відносно цивільного, якого захищають Женевські конвенції.
Новозаводський районний суд Чернігова 26 жовтня засудив Красноярцева до 14 років позбавлення волі та постановив стягнути з нього 2 мільйони гривень моральної шкоди на користь сестри загиблого. Відбувати покарання він буде після затримання. Станом на листопад немає інформації про подання захистом апеляції.
Розгін протесту в Новій Каховці
Номер справи: 523/8377/23
Майор Володимир Ануфрієв — командир тактичної групи 378 окремого батальйону оперативного призначення військ національної гвардії РФ. За даними слідства, він командував розгоном мітингу жителів Нової Каховки, які виступили проти окупації.
Судовий процес стосовно нього був заочний.
На суді двоє свідків, працівники Новокаховської міськради, розповіли, що 6 березня 2022 року, коли в місті відбувався мітинг на підтримку цілісності України, їх викликали до Ануфрієва. Обох звинуватили в організації мітингів, їх затримали.
Ануфрієв, який був у тому ж кабінеті, заявив, що у випадку посилення мітингів, він віддасть наказ на їх знищення. Зі слів свідків, невдовзі зайшов російський військовий і повідомив, що учасників мітингу стає більше. На що Ануфрієв віддав наказ будь-яким способом розігнати зібрання.
Володимир Ануфрієв. Фото: investigator.org.ua
Понад 50 російських військових, застосовуючи вогнепальну зброю, гумові кийки, світлошумові гранати і сльозогінний газ розігнали містян. Слідство долучило до справи заяви від трьох потерпілих, які отримали численні травми.
Суворовський районний суд Одеси 30 жовтня визнав Ануфрієва винним за ч. 1 ст. 438 ККУ, а саме у жорстокому поводженні з цивільним населенням, і призначив 12 років позбавлення волі. Він відбуватиме покарання після затримання. На вирок впродовж 30 днів можна подати апеляцію.
Правова якість вироків
Попри покращення якості вироків, зокрема завдяки посиланню в аргументації на норми Міжнародного гуманітарного права (МГП), у них усе ще є низка типових проблем, які ми помічали і в попередні місяці.
Зокрема, це доволі формальний підхід до повідомлення обвинувачених про судове переслідування. Законодавство України передбачає лише публікацію повісток в “Урядовому кур’єрі” та на сайті Офісу Генпрокурора, і в більшості вироків немає даних про альтернативні спроби вийти на зв’язок із обвинуваченими. Проте деякі судді вчиняють інакше – вони не задовольняються виконанням формальних вимог і докладають зусиль, щоб мати підтвердження, що обвинувачений все ж знає про судовий процес. З аналізованих, лише у справі Смірнова, Сереброва та Судакова, які відібрали на блокпосту у цивільних мобільні телефони, є згадка, що СБУ надіслала сповіщення про судову справу на електронку російського Міноборони. Це позитивний крок.
Андрій Яковлєв, адвокат, керуючий партнер АО “Амбрелла” та експерт МІПЛ, також звертає увагу на певну пасивність захисників обвинувачених.
Наприклад, у справі Павла Гребенюка з тексту вироку не зрозуміло, чи була забезпечена достатня змагальність процесу. Андрій Яковлєв зазначає:
— Можливо, суд не описав дії захисту, але з вироку не помітно, що адвокат був достатньо активним у захисті від обвинувачення. Справи in absentia розглядають без обвинуваченого і тому держава залучає захисника за призначенням, щоб збалансувати судовий розгляд. Призначений адвокат має особливу функцію допомогти суду встановити, чи невинний обвинувачений, чи заслуговує на пом’якшення вироку. Якщо адвокат робить для цього достатньо, судовий процес можна вважати змагальним. Наприклад, Гребенюк говорив, що він вищий, ніж людина, яка вчинила злочин. Не зрозуміло, чи з’ясовували це, наприклад, на допиті свідків. Можливо, процедура впізнання і була коректною, але з вироку ми цього не знаємо. Всі доводи мають перевіряти, аби у стороннього глядача не виникало сумніву, щоб вирок обґрунтований. За таких умов країна дотримується своїх зобов’язань за міжнародним правом, а іменем України винесли неупереджений і справедливий вирок.
А у справі військових, які на Сумщині відібрали в цивільних телефони, захист покладався на розсуд суду щодо вироків. За словами Андрія Яковлєва, бракує матеріалів, щоб оцінити, чи ця техніка виправдовує суворість покарання, не відомо також, якими були дії захисту.
Якщо захисники пасивно покладаються на розсуд суду, вони погоджуються з обвинуваченням. Особливо це помітно з того, що захист не оскаржує вирок. Наразі невідомо, чи оскаржили хоч один заочний вирок. Це означає, що держава не забезпечила право на захист. Це важливо з огляду на те, чи вважатимуть Україну здатною на справедливий суд. Можливі й індивідуальні звернення обвинувачених проти України до Європейського суду з прав людини.
Ще одна проблема, на яку звертає увагу експерт, — значний обсяг контекстуальної частини вироку. Більша частина тексту — перелік юридичних тверджень щодо загальновідомих фактів, які обтяжують сприйняття написаного і мало стосуються суті. Зазвичай суд на багатьох сторінках описують контекстуальні елементи злочину агресії, хоча ці справи стосуються воєнних злочинів.
— Навіщо у кожному вироку писати, що Україна — незалежна держава або що Росія розпочала агресію? Агресію вчиняють проти країни, а у вироках ідеться про злочин проти конкретного потерпілого, як-от про чоловіка, якому прострелили ногу. Також вирок має створювати певну превенцію, зменшувати агресію порушення, аби ці злочини не повторювалися. А хто читатиме вирок, де кілька сторінок ні про що? Велика частина цієї інформації у текстах не потрібна, її треба скорочувати, — наполягає Андрій Яковлєв. На його думку, це зробить зрозумілими вироки, які потрібні не лише як інструмент правосуддя, а в цілому для пояснення судочинства у справах, що пов’язані з війною.
Яковлєв пропонує алгоритм до опису мотивувальної частини вироків:
— Порушення норм Міжнародного гуманітарного права, згадані у статті 438 ККУ, діляться на серйозні порушення та інші. Серйозні порушення — це воєнні злочини. Тому можна без усіляких громіздких описів вказати, що є Міжнародний збройний конфлікт, під час якого сталася конкретна подія, наприклад катування, вчинена у порушення Женевських конвенцій. Далі вказуємо, що це є серйозним порушенням Женевських конвенцій та посилаємося на ч.5 ст. 85 Додаткового протоколу І до Женевської конвенції, де йдеться, що серйозні порушення розглядають як воєнні злочини.
Ще одна проблема, на яку не вперше звертає увагу Яковлєв, — деперсоналізованість вироків. Українське законодавство передбачає конфіденційність персональних даних у судових вироках, тож фігуранти й інформація про військові частини, у яких вони служать, прихована.
— Як можна очікувати, що цей вирок створюватиме превенцію та запобігатиме новим порушенням, якщо він анонімізований? — говорить Андрій Яковлєв. — Незрозуміло, навіщо замість прізвища й імені пишуть, наприклад, “ОСОБА_1”. У рішеннях Міжнародного кримінального суду чи міжнародних трибуналів чітко пишуть дані обвинувачених. Це логічно, адже вирок демонструє правосуддя щодо конкретної людини, яка вчинила міжнародний злочин. Це має створювати попереджувальний ефект, щоб воєнні злочини не повторювали. А ми приховуємо прізвищах у справах, де важливо, щоб усі знали винних. До того ж, якщо у вироках у справах in absentia буде ім’я, це може допомогти в розшуку, а обвинувачений зможе знайти вирок і оскаржити, якщо він не згоден.
В Україні судові процеси відбуваються публічно, тож є низка сервісів, які допомагають з’ясувати прізвища обвинувачених. Тому адвокат не бачить сенсу приховувати їх у вироках. Яковлєв пропонує змінити законодавство так, щоб у вироках щодо воєнних злочинів можна було розкривати прізвища обвинувачених.
Відзначимо, що у вироку Саксаганського районного суду Кривого Рогу по справі Гребенюка суд вказав, що його вчинок є серйозним порушенням норм Міжнародного гуманітарного права, а отже — воєнним злочином. У попередніх моніторингах ми звертали увагу, що не завжди судді вказують на це, а лише посилаються на доведеність за статтею 438 ККУ про порушення законів і звичаїв війни. Тож можна зробити висновок, що суди починають краще розуміти особливості правосуддя у справах, що пов’язані з війною.
Анастасія Зубова, журналістка МІПЛ
