Убили, але не зламали: колишній військовий з Херсона помер у Криму після звірячих катувань ФСБ-шників
Колишній військовий Денис Миронов з перших днів повномасштабного вторгнення записався у тероборону Херсона, згодом з болем переніс необхідність скласти зброю — опір з автоматами у руках в окупованому місті не мав жодного змісту, але боротися не припинив — почав волонтерити та допомагати українським військовим. За що й був затриманий росіянами 27 березня 2022 року. Рідні та свідки говорять: Денису влаштували засідку, його жорстоко били та катували. Від отриманих травм Денис помер в окупованому Криму, куди його та інших в’язнів вивезли з Херсону. 28 травня Дениса Миронова поховали в рідному Новомосковську.
МІПЛ починає серію розповідей про незаконні затримання людей у Херсоні та знущання з них, про місця, де тримають людей і звідки щоночі лунають крики чоловіків та жінок, а також про велике “полювання” на херсонських активістів, що сталося наприкінці березня цього року.
«Війна поламала все, що можна»
Ксенія та Денис Миронови виросли у сім’ях військових. У Дениса батько військовослужбовець, а в Ксенії — батько і брат. До 2008 року Денис Миронов також проходив службу, мав звання майора, але вирішив піти в запас — зайнявся підприємництвом.
Останні п’ять років Денис з дружиною та сином жив у Херсоні — заснував компанію, яка займалася експортом овочів.
«Мали бізнес, було все чудово, плани були — жити, розвиватися, ростити сина. Але війна поламала все, що можна», — говорить Ксенія, дружина.
Фактично з перших днів вторгнення Денис пішов до херсонського військкомату записуватися в тероборону. Перший раз його та інших чоловіків повернули, сказали, що не можуть ризикувати життям людей, бо «ситуація дуже погана».
«Він зійшов з лиця. У нього було величезне розчарування: як це ми не можемо себе захищати», — пригадує Ксенія.
Тоді Денис переночував удома, а на ранок зібрав рюкзак і пішов знову. Зупиняти його Ксенія не стала. Ось чому:
«Тут треба знати Дениса. Він як вирішить, так і робить. І погляди в нього були чіткі: жив в Україні, вважав себе українцем, знав, що треба Україну захищати, і ніколи не сумнівався у цьому. Звичайно, я могла лягати кістками і казати: «Я тебе не пущу, залишайся у сім’ї, є військові які будуть нас захищати, ти вже не військовий, ти в запасі». Але я знала його характер і його позицію, а тому я його тільки підтримувала. Я вважаю, що це було правильно з мого боку, як дружини. Він повинен був знати, що я його підтримую в будь-яких його поривах».
З другої спроби Денис потрапив до лав тероборони, хоча й організовано все було на голому ентузіазмі принципових херсонців, вважає Ксенія.
Невдовзі росіяни зайшли у місто. Денис залишився з автоматом посеред дороги майже вночі і дивом не потрапив на очі їм. Було зрозуміло: продовжувати опір зі зброєю неможливо, потрібно шукати інші шляхи.
Разом з побратимами Денис почав возити хліб жителям Херсону. Вони їхали на хлібзавод, купували хліб за власні гроші, а потім роздавали або продавали без націнки, щоб мати змогу купити ще.
Завдяки машині з написом «хліб» росіяни чоловіків не чіпали. Вони могли більш менш вільно пересуватися містом та відстежувати позиції ворога та його техніку.
«Готував до того, що може загинути»
Як саме бореться з ворогом, Денис своїй дружині не розповідав. Натомість готував її до найгіршого.
«Він говорив, що може загинути, що якщо так станеться, значить так треба. Такі розмови, звичайно, для мене були дуже неприємні, але ми всі розуміли, в яких умовах живемо. Також казав, що на кілька днів може зникнути зі зв’язку, щоб я не переживала», — розповідає Ксенія.
Саме це сталося 27-го березня. Тоді він поїхав за паливом, з яким у місті були проблеми. Весь день не брав слухавку, потім не прийшов ночувати. Ксенія вірила: прийшли українські військові, звільняють Херсон, а Денис їм допомагає.
Наступного дня ввечері Ксенія отримала від Дениса повідомлення, мовляв, не може прийти додому, але він втомився від боротьби і не хоче цим займатися. Таке повідомлення було зовсім не у стилі Дениса. Ксенія засумнівалася, але була настільки щаслива отримати від нього бодай щось, що відганяла від себе сумніви.
Тоді Денис уже був у полоні росіян.
«Зламане ребро пробило легені»
У Херсоні росіяни затримували тероборонівців, активістів та інших патріотичних українців за однією простою схемою — їм організовували зустріч від імені побратимів чи друзів, а потім забирали у визначеному місці. Те ж саме сталося і з Денисом та ще кількома херсонськими тероборонівцями 27 березня. Одним з них був Антон Гладкий.
«Того дня ми мусили зустрітися, я приїхав на місце зустрічі з командиром відділення і водієм. Там уже стояла машина Дениса, самого Дениса не було. Поки я набирав його телефон, аби дізнатися, підійшли дві особи з блакитними пов’язками, кілька разів ударили, завели за поворот, там я побачив Дениса. Він стояв під стінкою», — каже Антон.
Усіх чоловіків посадили у машини, на яких вони приїхали, та повезли в Херсонське обласне управління поліції. Там почалися катування. Дениса жорстоко побили. «Практично не лишили живого місця», — говорить Антон.
Їх обох тримали у підвалі. Вночі росіяни принесли туди двері. На них спав Денис.
Згодом Антона та Дениса розсадили по різним камерам. Весь час там відбувалися ротації — когось заводили, когось виводили. А 8 квітня їх знову об’єднали. Тоді, каже Антон, в Дениса було важке дихання — було зрозуміло, що в нього пошкоджені легені.
«Він був у дуже поганому стані, не міг лежати. Йому в камеру принесли офісний стілець, де відкидалася спинка. Там він практично і жив увесь час. Він не міг сам навіть встати, йому потрібна була допомога. Весь час кашляв, задихався, була пошкоджена грудна клітина, зламані ребра і якесь ребро пробило легеню», — розповідає Антон Гладкий.
У приміщенні управління поліції, за його словами, є окрема кімната для допитів. Стандартний допит ФСБ-шників він описує так:
«Кайданки за спиною, зв’язані ноги, на голові пакет. Психологічний тиск. Б’ють постійно. Приходить телефоніст з комутатором. Катує струмом».
На один з таких допитів Антон потрапив разом з Денисом.
«Дениса били при мені один раз. Так вийшло, що я був у цій кімнаті, а його завели і посадили поруч на стільці. Я по взуттю зрозумів, що це він. Там було кілька ФСБ-шників. Кажуть мені: «встань». Б’ють кулаком в обличчя, потім на Дениса переходять. Ноги, плечи, спина, нирки — все відбивають. Це вони так готують до розмови…»
МІПЛ не публікує частину свідчень Антона з етичних міркувань*
Зранку 18 квітня херсонським тероборонівцям сказали збиратися. Особливо збирати було нічого — жили всі в тому, в чому їх затримали. Людей посадили в машини з пакетом на голові, зав’язаними руками та ногами. Повезли в Севастополь. Всього, каже Антон, було семеро людей. Одного висадили на кордоні з Кримом. Чому, невідомо.
В Севастополі першим ділом провели медогляд. Було зрозуміло, що Дениса потрібно негайно госпіталізувати — його відправили в госпіталь.
Для всіх інших обладнали казарму… в державному морському університеті імені генерала Ушакова. Так, херсонських заручників тримали поруч з курсантами-моряками.
Університет імені Ушакова
«Там і курсанти, і строковики. Нам просто приварили грати, і тримали в казармі. Ставлення було інше. Вже так не били. Готували, мабуть, до обміну, або ще до чогось», — припускає Антон.
Згодом Антона Гладкого обміняли.
Денис передав дружині годинник
Ксенія Миронова весь цей час не знала, що саме відбувається з її чоловіком. Знала одне: сталася біда, він у полоні у росіян, а їй та дитині загрожує небезпека, оскільки одного з тероборонівців у Херсоні викрали разом з дружиною та сином.
«Я розуміла, що будь-якої хвилини до нас можуть увірватися орки і нас те ж саме чекає», — ділиться Ксенія.
Вона порадилася з адвокатом, чи вплине її від’їзд з Херсона на пошук чоловіка. Той запевнив, що це буде найкращим рішенням — залишатися в безпеці та шукати Дениса. 6 квітня Ксенія виїхала, а 8 квітня до її сусідки прийшов чоловік на ім’я Олексій та передав годинник.
Олексія росіяни катували разом з Денисом у підвалі, потім відпустили. Денис попросив його передати дружині свій годинник, але не довіряв тоді нікому, а тому не назвав адресу своєї сім’ї — попросив знайти сусідку.
Саме від Олексія Ксенія вперше дізналася, що її чоловік живий, але в важкому стані, сильно побитий. Потім були численні спроби повернути Дениса додому, а у відповідь навіть обіцянки це зробити від росіян. Казали: «все буде добре, хороший хлопець, відпустимо»…
23 квітня Денис Миронов помер у Криму. Лише за місяць, 24 травня, його тіло змогли доставити до Миколаєва.
Похорон Дениса Миронова. Фото зі сторінки Наталії Миронової
Мама Дениса Наталія Миронова переконана: Дениса так жорстоко били та катували, тому що він не видавав своїх та не пішов на співпрацю з ворогами. Просто не міг переступити через себе навіть у тій кімнаті для катувань.
«У мене єдине бажання — аби весь світ дізнався про цих звірів. Не стільки про мого сина, а про те, що вони коять. Зносять міста, села, знищують людей, знущаються ґвалтують жінок. Я про це хочу кричати на весь світ, щоб кожен про це дізнався», — говорить пані Наталія.
Вона каже, що родина Дениса робитиме все, аби ідентифікувати тих, хто знущався з її сина. Аби їх прізвища стали відомими, а вони самі отримали вироки.
Артур Пріхно, МІПЛ
______________________
Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини.
